15 вересня 2025 року справа №200/2711/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 200/2711/25 (головуючий суддя у І інстанції - Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.03.2025 № 103950006608;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 02.03.2025.
В обґрунтування позову зазначив, що маючи статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки проживав в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (4 категорія), 13.03.2025 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.03.2025 № 103950006608 відмовлено позивачу в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку через не підтвердження необхідного періоду перебування у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та не досягненням віку 55 років, передбаченого частиною 2 статті 55 Закону №796.
Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30 червня 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.03.2025 № 103950006608 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.03.2025.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Позивачем у встановленому законом порядку не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3-х років, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058, відповідно до статті 55 Закону № 796 відсутнє.
Крім того, розгляд питання про призначення та перерахунок пенсії відноситься до виключної компетенції пенсійного органу.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Встановлені обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
13.03.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 21.03.2025 № 103950006608, в якому зазначається:
«За наданими документами та даними, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 38 років 2 місяці 17 днів.
Відповідно до довідок № 04.01.-23/21 від 14.02.2025 та № 22-13/235 від 10.03.2025 період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю заявника складає 21 рік 4 місяці 20 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року-8 місяців.
Результати розгляду заяви:- до страхового стажу зараховано усі періоди роботи згідно наданих документів; - до періодів проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано згідно довідки № 04.01.-23/21 від 24.02.2025 період з 20.02.1988 по 23.06.1989, оскільки з 01.09.1987 по 12.06.1989 заявник навчався в професійно-технічному училище № 17 м. Києва. Період навчання потребує уточнення щодо місця проживання; - на дату заяви заявник не досяг віку, передбаченого статтею 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - 55 років.
Враховуючи вищевикладене відмовити ОСОБА_2 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року - 4 років та не досягненням віку - 55 років.».
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що Законом № 796-ХІІ та Порядком № 551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Релевантні джерела права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Спірні відносини регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796) , який спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 9 Закону № 796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
На підставі статті 10 Закону № 796 учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 14 Закону № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:
2) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:
- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;
- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;
- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;
- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);
- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
3) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали:
- у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів;
- у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів;
- на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році.
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986 незалежно від кількості робочих днів та в період з 01.07.1986 по 31.12.1986 - не менше 5 календарних днів - зі зменшенням віку на 10 років;
які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів - зі зменшенням віку на 8 років;
особам, які працювали з 01.07.1986 по 31.12.1986 у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - зі зменшенням віку на 5 років.
На підставі пункту 3 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (чинного на час видачі позивачу посвідчення), зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986 - незалежно від кількості робочих днів, з 01.07.1986 по 31.12.1986 - від 1 до 5 днів календарних днів, а у 1987 році - не менше 14 календарних днів, віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення синього кольору, серія А.
Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до підпункту 7 пункту п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:
учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:
довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;
посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Оцінка суду.
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серії НОМЕР_1 , видане 28.06.1994 Київською обласною державною адміністрацією, відповідно до якої пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ та Порядком № 551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) від 28.06.1994 підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, посилання відповідача на те, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 8 місяців, суд вважає безпідставними, оскільки питання проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні їй статусу потерпілої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Разом з тим, наявність у особи самого лише посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) не є безумовною підставою для зниження їй пенсійного віку при вирішенні питання про призначення пенсії за віком, що узгоджується з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1.
Так, потерпілим від Чорнобильської катастрофи документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку є, зокрема, для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Згідно з довідкою від 24.02.2025 № 04.1-25 Великоснітинського старостинського округу з 20.02.1988 по 23.06.1989 та з 12.05.1992 по 25.04.2001 позивач зареєстрований по АДРЕСА_1 , яке відноситься до 4 категорії радіоекологічного контролю.
Дипломом про середню освіту з 01.09.1987 по 12.06.1989 підтверджується навчання в професійно-технічному училищі № 17 м. Києва, та довідкою від 31.03.2025 № 063/22-244 підтверджується, що гуртожиток навчального закладу знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Платонівська,18.
Довідкою від 01.04.2025 підтверджується відсутність місця реєстрації позивача у м. Києві.
Отже, період з 20.02.1988 по 23.06.1989 підлягає врахуванню для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, оскільки така довідка видана на підставі відомостей, які є у розпорядженні органу місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що факт проживання особи без реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення має юридичне значення, оскільки від цього можуть залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав особи. Чинним законодавством не передбачено позасудового порядку встановлення фактів, які мають юридичне значення.
Посилання відповідача на те, що навчальний заклад знаходиться поза межами зони гарантованого добровільного відселення, а денна форма навчання передбачає безпосередню участь абітурієнта в навчальному процесі, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, довідкою від 01.04.2025 підтверджується відсутність місця реєстрації позивача у м. Києві.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону № 796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі № 569/7589/17, від 10.04.2019 у справі № 162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 381/3359/17, від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Тобто, матеріали судової справи містять належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження факту проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986.
Щодо дискреційних повноважень пенсійного органу суд зазначає наступне.
Згідно зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межи завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Право на судовий захист гарантовано статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, призначати пенсію позивачу чи ні.
Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин (наявність у позивача доказів проживання протягом необхідного часу на території зони гарантованого добровільного відселення), - визначення пенсійному органу обов'язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.03.2025.
На підставі вищезазначеного суд першої інстанції, з врахуванням ефективного захисту порушеного права позивача правильно визначив спосіб захисту порушеного права позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 200/2711/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 200/2711/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 15 вересня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв