про відмову у відкритті провадження
15 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа №600/4305/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Григораш В.О., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
08.09.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 суми пенсії, недоодержаної її покійним батьком ОСОБА_2 .
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 нараховану суму пенсії у розмірі 221966,71 гривень, яка залишилася недоодержаною її батьком ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю, за результатами перерахунку пенсії проведеного на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.08.2023 у справі № 600/4963/23-а.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області виплатити ОСОБА_1 нараховану суму пенсії у розмірі 52298,24 гривень, яка залишилася недоодержаною її батьком ОСОБА_2 , у зв'язку з його смертю, за результатами перерахунку пенсії проведеного на підставі рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі № 600/6994/23-а.
У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, проаналізувавши законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, виходячи з наступних підстав.
Згідно з ч.2 ст.20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (як суду касаційної інстанції до 15.12.2017) №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20.05.2013, вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суб'єкти владних повноважень органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які наділені сукупністю прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що спір набуває ознак публічно-правового за умови наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а також здійснення ними у цих відносинах владних управлінських функцій.
Таким чином, для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо невиплати їй суми пенсії, недоодержаної її покійним батьком ОСОБА_2 .
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ст.52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Суд зазначає, що положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтями 1218, 1219 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, право на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Особливість пенсійних (публічно-правових) відносин у сфері соціального захисту між конкретною особою та Пенсійним фондом України полягає в тому, що вони нерозривно пов'язані з особою пенсіонера, а відтак після смерті цієї особи зобов'язання Пенсійного фонду України, за загальним правилом, не можуть бути об'єктом спадкування та виплат на майбутнє його спадкоємцям.
Вказані положення зазначеного закону дають змогу дійти висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, за загальним правилом, здійснюється у позасудовому порядку (добровільно) органами Пенсійного фонду України членам сім'ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися із відповідною заявою протягом 6 місяців з дня смерті пенсіонера.
У разі відсутності членів сім'ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в межах цього строку суми пенсій можуть входити до складу спадщини.
Сума пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера охоплює собою всю суму заборгованості Пенсійного фонду України, у тому числі, кошти, які нараховані на виконання рішення суду, але невиплачені.
Разом з тим, висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26.06.2019 у справі №284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержані за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 08.04.2022 у справі №428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30.11.2022 справа №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера).
Відтак, тільки у змагальному судовому процесі, суд відповідної юрисдикції має можливість, зокрема, встановити, необхідні для вирішення спору щодо виплати недоотриманої за життя суми пенсії, фактичні обставини.
Тобто, майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , а саме: перерахована пенсія є спадковим майном, а його отримання носить приватноправовий характер та є визначальним у цьому спорі та є підставою для звернення заявника до суду з вимогою про встановлення підстав для стягнення даної виплати на його користь.
Отже, виник спір про цивільне право, предметом якого є майнова вимога позивача визнати за ним в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти, у даній справі спір за своєю суттю стосується отримання позивачем недоотриманої доплати до пенсії в рамках спадкової справи, такий спір має приватно-правовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Суд звертає увагу на те, що визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта.
Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, то підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сам по собі факт участі у спорі органу державної влади, органу місцевого самоврядування не дає підстав оспорювати спір з публічно - правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулося особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 16.10.2018 у справі № 914/870/17.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Оскільки вказані питання регламентуються Цивільним процесуальним кодексом України, а спірні правовідносини не відносяться до юрисдикції адміністративного суду, зазначене унеможливлює розгляд цієї справи за правилами КАС України.
Також суд, зауважує, що відмовляючи у відкриття провадження у справі, ним враховувались висновки викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 в справі №600/1634/24-а де в аналогічних правовідносинах, суд закрив провадження у справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративною судочинства.
Відповідно до пункту першим частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у даній справі.
Частиною шостою статті 170 КАС України визначено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Зважаючи на характер спірних правовідносин, суд роз'яснює позивачу його право на звернення за захистом порушених прав до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, з урахуванням вимог, щодо територіальної підсудності встановленої ст.ст. 26-29 Цивільно процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 170, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 її право на звернення за захистом порушених прав до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства, з урахуванням вимог, щодо територіальної підсудності встановленої ст.ст. 26-29 Цивільно процесуального кодексу України.
3. Копію ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
У відповідності до статей 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя В.О. Григораш