Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
15.09.2025 р. справа №520/20837/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» (далі за текстом - Відповідач №1, Суб"єкт владних повноважень №1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - Відповідач №2, Суб"єкт владних повноважень №2)
проскасування рішень, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги: 1) Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» засвідчене у формі довідки №38 від 01.02.2024р. про невизнання інвалідом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 2) Визнати протиправним з моменту прийняття та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 09.04.2024 №204650019729, яким було скасовано рішення від 25.07.2023 № 204650019729 про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що оскаржене рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» засвідчене у формі довідки №38 від 01.02.2024 р. про невизнання інвалідом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) суперечить нормам Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317 та Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою КМУ від 03.12.2009р., так як було прийнято без проведення огляду. Стверджував неправомірне (згідно з правовою позицією сторони позивача) рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» засвідчене у формі довідки №38 від 01.02.2024 р. про невизнання інвалідом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зумовило прийняття протиправного рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 09.04.2024 №204650019729, яким було скасовано рішення від 25.07.2023 № 204650019729 про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Відповідач №1 - Державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» про розгляд справи був сповіщений завчасно та належно, проте обов»язку із подання відзиву на позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.
Відповідач №2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що рішення Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» засвідчене у формі довідки №38 від 01.02.2024р. про невизнання інвалідом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) унеможливлювало непроведення ревізії раніше вчиненого управлінського волевиявлення у спосіб скасування рішення про призначення пенсії по інвалідності.
Суд, вивчивши доводи усіх долучених до справи письмових процесуальних документів, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Приєднаними до справи доказами засвідчено, що заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить до громадянства України.
Згідно з копією листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 15.11.2023р. №29674/119-24/2023 заявник 27.04.2023р. перетнув державний кордон України у пункті пропуску «Грушів» на виїзд з України із використанням автомобіля д.р.н.з. НОМЕР_1 , а 06.05.2023р. перетнув державний кордон України у пункті пропуску «Грушів» на в'їзд до України із використанням автомобіля д.р.н.з. НОМЕР_1 .
Тож, протягом періоду часу 27.04.2023р.-06.05.2023р. заявник на території України не перебував.
Водночас із цим, згідно із складеною Комунальним некомерційним підприємством «Міська поліклініка №24» копією виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10.05.2023р. заявник у період часу 01.05.2023р.-10.05.2023р. проходив лікування на денному стаціонарі Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №24».
На підставі матеріалів означеного лікування рішенням Міжрайонної Слобідської МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» у формі акту огляду від 25.07.2023р. №2375 та у формі довідки від 25.07.2025р. серії 12 ААВ №709416 заявник був визнаний інвалідом 2 групи з 25.07.2023р. на строк до 01.08.2025р.
За зверненням заявника Відповідачем №2 було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення від 25.07.2023 № 204650019729 про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
28.07.2023р. в Єдиному реєстрі досудових розслідувань було зареєстроване кримінальне провадження №12023220000000867 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України та ч.3 ст.332 Кримінального кодексу України.
У ході досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023220000000867 від 28.07.2023р. органом досудового розслідування - слідчим Слідчого управління ГУ Національної поліції в Харківській області було прийнято постанову від 18.01.2024р. про призначення медико-соціальної експертизи на вирішення якої були поставлені питання: 1) Чи мали місце у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) станом на 25.07.2023р. захворювання, які зумовили встановлення відповідної групи інвалідності; 2) Чи відповідає встановлена ОСОБА_1 25.07.2023р. ІІ група інвалідності стану здоров'я указаного громадянина з урахуванням наявних захворювань, на момент встановлення відповідної групи інвалідності; 3) Чи проведений достатній обсяг обстежень для прийняття рішення щодо встановлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІІ групи інвалідності; 4) Яка значення мали для встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності складена Комунальним некомерційним підприємством «Міська поліклініка №24» відносно ОСОБА_1 виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10.05.2023р.
Проведення медико-соціальної експертизи було доручено експертам Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров»я.
Для проведення медико-соціальної експертизи експертам було надано, зокрема, медекспертну справу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно із складеним експертами Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров»я» (тобто - Відповідача №1) висновком медико-соціальної експертизи №244/1 від 01.02.2024р.: 1) Станом на 25.07.2023р. у ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутні захворювання, які дають підстави для встановлення ІІ групи інвалідності, бо по патології - «Розповсюджений остеохондроз шийного, поперекового відділів хребта, спондилоартроз, спондильоз, унко-вертебральний артроз. Нестабільність сегментів С2-С3, С3-С4, LS-S1. Синдром хребтової артерії з явищами хронічної вертебробазілярної недостатності» не доведено ступінь вираженості функціональних порушень та обмеження життєдіяльності внаслідок хвороби; 2) Встановлена ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІІ група інвалідності не відповідає постанові КМУ від 03.12.2009р. №1317, наказу Міністерства охорони здоров»я від 05.09.2011р. №561; 3) Не проведено достатній обсяг обстежень для встановлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ІІ групи інвалідності строком 2 роки. У діагнозі не зазначена ступінь вираженості порушення функцій нижніх кінцівок і ступеню вираженості верхнього парапарезу. Застосоване словосполучення «сфінктерні порушення» не відображає ступінь порушення функції тазових органів (затримка чи неутримання); 4) п.29.1 акту Міжрайонної Слобідської МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» від 25.07.2023р. №2375 заповнений нечитабельним почерком; загальне захворювання не відповідає нормативним документам; ступінь функціональних порушень не виявлено; обмеження життєдіяльності за обсягом документів медико-експертної справи не відповідає вимогам постанови КМУ від 03.12.2009р. №1317, наказу міністерства охорони здоров»я від 05.09.2011р. №561; рішення про встановлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності прийнято необгрунтовано.
З огляду на викладене, Відповідачем №1 - 01.02.2024р. відносно заявника було вчинено управлінське волевиявлення у формі довідки №38 про невизнання інвалідом, яким було скасовано рішення міжрайонної Слобідської МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» у формі акту огляду від 25.07.2023р. №2375.
Довідка від 01.02.2024р. №38 була складена Відповідачем №1 - Державним закладом «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» у порядку п.13 Положення про медико-соціальну експертизу (затверджена постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317), де указано, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.
Після отримання рішення Відповідача №1 у формі довідки від 01.02.2024р. №38 Відповідачем №2 було вчинено власне управлінське волевиявлення у формі рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 09.04.2024 №204650019729, яким було скасовано рішення від 25.07.2023 № 204650019729 про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Стверджуючи про протиправність названих вище управлінських волевиявлень Відповідача №1 та Відповідача №2, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України і Відповідач №1, Відповідач №2 суб»єктами владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації Відповідачем №1 та Відповідачем №2 наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації Відповідачем №1 та Відповідачем №2 наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст.1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відзначає, що згідно з ч.4 ст.69 Закону України від 19.11.1992р. №2801-ХІІ "Про основи законодавства України про охорону здоров»я" медико-соціальна експертиза стійких обмежень життєдіяльності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначають реабілітаційні заходи відповідно до законів України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я".
За визначенням ст.1 Закону України від 06.10.2005р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист; медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст.7 Закону України від 06.10.2005р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
За змістом ч.3 ст.7 Закону України від 06.10.2005р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Частиною 12 ст.7 Закону України від 06.10.2005р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" визначено, що Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Як то указано у ст.3 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських об'єднань осіб з інвалідністю.
На подальший розвиток положень ст.7 Закону України від 06.10.2005р. №2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" та ст.3 Закону України від 21.03.1991р. №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" постановою КМУ від 03.12.20096р. №1317 було затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Згідно з п.3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п.4 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Пунктом 15 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, що комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
За правилами п.19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
За наявності заперечень представників Пенсійного фонду України комісія направляє особу, що звернулася для встановлення інвалідності, на додаткове медичне обстеження, яке проводиться без урахування висновку попередньої лікарсько-консультативної комісії. Остаточне рішення приймається комісією за результатами додаткового медичного обстеження, обсяги якого визначаються комісією з урахуванням характеру та важкості захворювання.
Пунктом 20 Положення про медико-соціальну експертизу визначено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
За приписами п.22 Положення про медико-соціальну експертизу рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських комісій (у тому числі в разі проведення огляду у складних випадках) приймається більшістю голосів членів комісій. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Член комісії, не згодний з прийнятим рішенням, викладає свою думку в письмовому вигляді, яка додається до акта огляду. На вимогу такого члена комісії акт огляду надсилається МОЗ.
Відповідно до п.22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
Згідно з п.23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров'я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.
Пунктом 12 Положення про медико-соціальну експертизу визначено, що Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії, зокрема, повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання.
З наведених норм права слідує, що повторний огляд осіб здійснюється або органом МСЕК вищого рівня у порядку адміністративного (позасудового) оскарження рішення МСЕК нижчого рівня (п.23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності), або тією ж самою МСЕК, якою у було прийнято відповідного рішення по минуванню визначеного законодавством строку Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Однак, суд наголошує, що у межах спірних правовідносин відсутній випадок повторного огляду здобувача інвалідності.
Натомість, у межах спірних правовідносин наявний випадок перевірки Відповідачем №1 обгрунтованості рішення Міжрайонної Слобідської МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику ІІ групи інвалідності з 25.07.2023р. за обов"язковою до виконання постановою органу досудового розслідування.
Така перевірка здійснюється саме у порядку п.13 Положення про медико-соціальну експертизу (затверджена постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317), де указано, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.
Тож, така перевірка не потребує обов»язкового проведення повторного огляду заявника спеціалістами Відповідача №1.
У ході розгляду справи заявником не доведено, що у вимірі обставин даного конкретного спору подія відсутності повторного огляду заявника була об'єктивно здатна спричинити настання негативних правових наслідків.
Натомість, ретельне та детальне вивчення Відповідачем №1 усіх матеріалів медико-експертної справи заявника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у поєднанні як із підтвердженими обставинами відсутності заявника на території України у той час, коли закладом охорони здоров»я здійснювалось стаціонарне лікування заявника (01.05.2023р.-06.05.2023р.), так і з явними і очевидними недоліками (дефектами, вадами) у реалізації Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» владної управлінської функції під час складання акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику ІІ групи інвалідності з 25.07.2023р., унеможливлює порушення як будь-яких публічних прав (публічних інтересів) заявника, так і прав заявника за ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Розглядаючи справу, суд зазначає, що за визначенням ст.1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Як то указано у п.1 ч.1 ст.8 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування", право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з ст.30 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону (ч.1 ст.30); 2. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи (ч.2 ст.30).
Відповідно до ст.31 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб (ч.1 ст.31); Застрахована особа має право у встановленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи та результати оцінювання повсякденного функціонування особи (ч.2 ст.31).
За приписами п.1 ч.1 ст.49 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
За правилами ч.3 ст.49 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
У межах спірних правовідносин пенсія заявнику була призначена на підставі необгрутовано прийнятого Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» рішення у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику з 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності.
У ході розгляду справи заявником не доведено юридичної правильності та фактичної обгрунтованості прийнятого Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» рішення у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику з 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності.
Натомість, необгрунтованість прийнятого Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» рішення у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику з 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності повною мірою доводиться складеним експертами Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров»я» висновком медико-соціальної експертизи №244/1 від 01.02.2024р. на виконання постанови слідчого Слідчого управління ГУ Національної поліції в Харківській області від 18.01.2024р. про призначення медико-соціальної експертизи у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023220000000867 від 28.07.2023р.
Тож, у межах спірних правовідносин Відповідач №1 діяв відповідно до норми чинного національного закону України, саме: п.13 Положення про медико-соціальну експертизу (затверджена постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317), де указано, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема, проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.
У даному конкретному випадку процедура реалізації Відповідачем №1 владної управлінської функції у порядку п.13 Положення про медико-соціальну експертизу (затверджена постановою КМУ від 03.12.2009р. №1317) не потребувала проведення повторного огляду заявника.
Відповідач №2 у межах спірних правовідносин діяв відповідно до п.1 ч.1 ст.49 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування" ( де указано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості) і вчинив правомірне управлінське волевиявлення з приводу припинення виплати пенсії заявнику по інвалідності, позаяк ця пенсія була призначена на підставі недостовірних документів.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 було вчинене управлінське волевиявлення у формі довідки про невизнання інвалідом (що передбачено наказом Міністерства охорони здоров'я від 30.07.2012р. №577, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.09.2012р. №1531/21843), а Відповідачем №2 було вчинено управлінське волевиявлення з приводу припинення виплати пенсії, призначеної на підставі недостовірних документів (що передбачено п.1 ч.1 ст.49 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування").
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах ані суб'єктом владних повноважень - Відповідачем №1, ані суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №2 не було порушено публічних прав (публічних інтересів) заявника, позаяк обгрунтованість прийнятого Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» рішення у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику з 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності у повній мірі спростована приєднаними до справи доказами.
Суд наголошує, що приєднані до справи докази неспростовно засвідчують, що прийняте Міжрайонною Слобідською МСЕК Комунального закладу охорони здоров»я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» рішення у формі акту від 25.07.2023р. №2375 про встановлення заявнику з 25.07.2023р. ІІ групи інвалідності містить дефекти (вади, недоліки) змісту акту правозастосування та процедури прийняття такого рівня, котрі явно та очевидно унеможливлюють набуття будь-яких публічних прав, котрі б підлягали судовому захисту у порядку ч.1 ст.2 КАС України.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко