15 вересня 2025 року № 320/7023/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним податкового боргу та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- скасувати індивідуальний акт у вигляді податкової вимоги №-8172-57-У від 02.02.2022 року, виданої Головним Управлінням ДПС у Київській області, на нарахування податкового боргу в сумі 35 588,74 грн.;
- визнати бездіяльність Головне управління ДПС у Київській області по здійсненню перерахунку податкового боргу по сплаті ЄВ стосовно Позивача протиправною;
- зобов?язати Головне управління ДПС у Київській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків Позивача відповідно до висновків рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 21.09.2007 року по 30.11.2020 року був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець в місті Васильків, Київської області, та здійснював свою підприємницьку діяльність в сфері ремонту радіотелевізійної аудіо- та відеоапаратури, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру №407295499273 від 28.12.2022.
За час підприємницької діяльності жодних рішень про нарахування (донарахування) сум ЄВ за місцем реєстрації Позивачу від Відповідача не надходило, перевірок не відбувалось.
Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив Позивача про наявність постанови про відкрите виконавче провадження №69360520 від 07.07.2022 та наявність постанов про арешт коштів боржника від 14.09.2022 та від 03.11.2022, винесених в рамках раніше згаданого ВП.
Звертаючи увагу на податкову вимогу №Ф-8172-57-У від 02.02.2022, позивач зазначав, що вона не містить детального розрахунку за який період було здійснено нарахування податкового боргу, так як Позивач припинив свою підприємницьку діяльність ще 30.11.2020, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру №407295499273 від 28.12.2022 року.
Також зазначив, що податковий орган не вчасно сформував відповідну вимогу, оскільки термін в 1095 днів на вчинення відповідних дій сплинув.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року відкрите спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
12 серпня 2023 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву вх. № 54987, в якому представник відповідача заперечує проти позовних вимог та вважає, що підстави для задоволення позову відсутні, з огляду на таке.
Згідно з даними інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 з 21.09.2007 по 30.11.2020 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Київській області, Шевченківська ДПІ, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" був платником єдиного внеску.
На теперішній час стан платника 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).
За даними інформаційної системи податкового органу в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка по єдиному внеску у сумі 35588,74 грн., яка складається з автоматичних нарахувань, а саме:
- за 2017 рік по строку 09.02.2018 року автоматично нараховано єдиний внесок у сумі 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 грн. х 22 відсотки = 704 грн. в місяць, за 12 місяців відповідно 704 грн. х 12 = 8448,00 грн.);
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 року нараховано - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 року - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 =2754,18 грн.);
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 року - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 =2754,18 грн.);
- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 року - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 =2754,18 грн.);
- за 4 квартал 2019 року по строку 21.01.2020 року - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 =2754,18 грн.);
- за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 року - 2078.12 грн. (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039.06 грн. в місяць, за 2 місяці відповідно 918,06 грн. х 2 =2078,12 грн.);
- за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 року - 1039.06 грн. (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039.06 грн. в місяць, за 1 місяць відповідно 1039,06 грн. х 1 =1039,06 грн.);
- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року - 3178.12 грн. (мінімальна заробітна плата 2020року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 1039,06 грн. х 3 =3178,12 грн.).
Відповідач зазначив, що згідно з п. 1 ч. 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пп.6 п.1 статті 1 Закону №2464 недоїмкою вважається сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464. Позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 Закону України № 2464, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено.
З вказаною нормою узгоджується норма передбачена частиною 16 статті 25 Закону №2464 - строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Не отримання доходу від підприємницької діяльності та взагалі не здійснення підприємницької діяльності, не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам пункту 2 частини 1 статті 7 Закону N 2464.
Таким чином, відповідач вважає, що нарахування зі сплати єдиного внеску по платнику ФОП ОСОБА_1 , які винесені податковим органом, є правомірними.
З урахуванням викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , з 21.09.2007 по 30.11.2020 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець в місті Васильків, Київської області, та здійснював свою підриємницьку діяльність в сфері ремонту радіотелевізійної аудіо- та відеоапаратури, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру №407295499273 від 28.12.2022 року.
05.10.2007 позивача було взято на облік Головним управлінням Державної податкової служби в Київській області як платника єдиного внеску, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Васильківський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив позивача про наявність постанови про відкрите виконавче провадження №69360520 від 07.07.2022 року та наявність постанов про арешт коштів боржника від 07.07.2022 року та від 14.09.2022 року, винесених в рамках раніше згаданого ВП.
Як вбачається з ВП - Головне управління ДПС в Київській області винесло податкову вимогу №Ф-8172-57-У від 02.02.2022, яку позивач не отримував.
18.11.2022 Позивачем була направлена заява до Головного управління ДПС в Київській області про відкликання податкової вимоги.
На вищезазначену заяву Позивачем було отримано лист-відповідь Головного управління ДПС в Київській області від 05.12.2022 №284/С/10-36-24-12 в якому вказано, що сума заборгованості з єдиного внеску в ІКП ОСОБА_1 (код платежу 71040000) складається з нарахованих в автоматичному режимі ІС «Податковий блок» сум єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн., за 1-4 квартал 2018 року в сумі 9 828,72 грн., за 1-4 квартал 2019 року в сумі 11 016,72 грн., та за 1-3 квартал 2020 року в сумі 6 295,30 грн.
Вважаючи такі дії податкового органу щодо нарахування заборгованості з єдиного внеску та формування податкової вимоги №Ф-8172-57-У від 02.02.2022 протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону N 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
За змістом статті 2 Закону N 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону N 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону N 2464, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Таким чином, інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Отже, для правильного визначення статусу фізичної особи, яка зареєстрована підприємцем і при цьому виконує найману працю, як працівник за якого сплачує ЄСВ саме роботодавець необхідно перевірити обставини щодо:
- наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця;
- здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок;
- нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі N 440/2149/19 (адміністративне провадження N К/9901/28514/19).
З матеріалів справи судом вбачається, що ОСОБА_1 з 21.09.2007 року по 30.11.2020 року був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець.
Сума заборгованості з єдиного внеску в ІКП ОСОБА_1 (код платежу 71040000) складається з нарахованих в автоматичному режимі ІС «Податковий блок» сум єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн., за 1-4 квартал 2018 року в сумі 9 828,72 грн., за 1-4 квартал 2019 року в сумі 11 016,72 грн., та за 1-3 квартал 2020 року в сумі 6 295,30 грн.
Тобто, сума заборгованості з єдиного внеску в ІКП ОСОБА_1 нарахована в автоматичному режимі ІС «Податковий блок» із сум єдиного внеску за 2017 рік, за 1-4 квартал 2018 року, за 1-4 квартал 2019 року та за 1-3 квартал 2020 року, за період, коли позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем.
Керуючись пунктом 3 розділу VI Інструкція N 449 ГУ ДПС сформовано та направлено на податкову адресу позивача засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 року №Ф-8172-57-У на суму 35588,74 гривень. Поштове відправлення повернуто до ГУ ДПС з позначкою "За закінченням терміну зберігання".
У зв'язку з несплатою платником зазначеної у вимозі суми боргу, ГУ ДПС передано її на примусове виконання до органу ДВС.
Щодо доводів Позивача, що він припинив здійснення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28 грудня 2022 року за № 407295499273, судом вбачається, що ОСОБА_1 припинив здійснення підприємницької діяльності за своїм рішенням - 30.11.2020, про що в реєстрі здійснено запис за № 2003560060001002908.
Таким чином, в розумінні положень частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 року N 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", ОСОБА_1 був платником ЄСВ в спірний період.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Цивільно-правова відповідальність ФОП встановлена статтею 52 Цивільного кодексу України. Відповідно до неї ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства у випадку припинення діяльності фізичної особи підприємця, зобов'язання цього суб'єкта господарювання щодо сплати ЄСВ не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою, яка відповідає за їх належне виконання всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення.
Тому, судом критично сприймаються доводи Позивача про те, що суми боргу за 2017 та 2018 роки не повинні включатися до загальної суми заборгованості, оскільки термін в 1095 днів на вчинення відповідних дій сплинув.
Також, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був у оскаржуваний період найманим працівником і сплата ЄСВ здійснювалася іншою особою роботодавцем.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність прийнятої Головним управлінням ДПС у Київській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.02.2022 року № Ф-8172-57 У на суму заборгованості 35588,74 грн.
Щодо обов'язку податкових органів здійснювати коригування ІКП з ЄСВ, суд виходить з наступного.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 5 від 12.01.2021 року.
Відповідно до пункту 2 розділу І "Загальні положення" Порядку інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.
Згідно пункту 1 розділу II "Інтегрована картка платника" Порядку N 5, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Пунктом 3 розділу II визначено, що ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування, або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Територіальні органи ДПС проводять заходи, пов'язані з ліквідацією або реорганізацією платників податків, у тому числі формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року N 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за N 1562/20300 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року N 462) та Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року N 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за N 1553/26330.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, закриває ІКП у територіальному органі ДПС за неосновним місцем обліку у разі відсутності об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, на відповідній території та після виконання підрозділами, які здійснюють адміністрування платежів, контрольно-перевірочні заходи, погашення боргу, адміністративне та судове оскарження, відповідних процедур щодо підтвердження повноти розрахунків по платежах, контроль за справлянням яких здійснюють податкові органи.
При цьому в інформаційній системі ІКП закриваються з встановленням дати закриття за умов:
погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені;
повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та/або списання до бюджетів за заявою платника;
повернення платнику помилково та/або надміру сплачених коштів єдиного внеску та/або списання до фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за заявою платника;
відсутності розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань, податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП;
повноти відображення в ІКП результатів контрольно-перевірочної роботи.
Інформація щодо нарахувань та надходжень платежів до бюджетів за платниками, у яких закриті ІКП, враховується в звітності податкових органів до кінця відповідного року, у якому відбулось таке нарахування та/або сплата.
За наявності грошових зобов'язань або податкового боргу, або неузгоджених сум грошових зобов'язань, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо закриття ІКП до їх погашення або визнання такого боргу безнадійним та його списання у порядку, визначеному статтею 101 розділу II Кодексу.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку N 5, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю: реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП; реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення; реєстр контролю наявності ІКП без ознаки "Платник відсутній в реєстрі" відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку.
Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку - здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою "Платник відсутній в реєстрі".
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо правильного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Відповідно в разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування в особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі N 826/9288/18.
З урахуванням викладеного, оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) по сплаті ЄСВ є правомірними та не підлягають скасуванню, суд приходить до висновку, що немає підстав вносити зміни до інтегрованої картки платника податків.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для відмови в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією до платіжної інструкції АТ «ПриватБанк» № 0.0.2832478955.1 від 24 січня 2023 року.
З урахуванням відмови в задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним податкового боргу та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2025.
Суддя Панченко Н.Д.