ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" вересня 2025 р. справа № 300/5040/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах, якої діє Деркач Наталія Анатоліївна до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Деркач Наталія Анатоліївна звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" позивачу, як особі, що відповідає вимогам останньої та подала відповідний рапорт, відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. Відмова мотивована тим, що права на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн. не мають особи, які станом на 24.02.2022 вже перебували на строковій військовій службі та в подальшому уклали контракт на проходження військової служби. Позивач вважає такі відмову протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
05.08.2025 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що перехід зі строкової служби на контрактну не є початком нової військової служби а лише змінює її вид. Укладення контракту під час строкової служби не припиняє службу, а безперервно її продовжує, що виключає застосування гарантій, передбачених для осіб, які вперше вступають на військову службу з цивільного статусу.
11.08.2025 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання заперечення, не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.08.2024 (а.с.5).
Згідно витягу з послужного списку, сержант ОСОБА_1 : у період з 15.04.2021 по 03.10.2023 проходив строкову військову службу в Державній прикордонній службі України; 04.10.2023 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України; з 04.10.2023 і по даний час проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (а.с.25).
27.05.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив нарахувати та виплатити йому одноразову винагороду в розмірі 1 млн. грн за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Листом від 23.06.2025 відповідач повідомив позивача про те, що оскільки він був призваний на військову строкову службу до 24.02.2022, а саме 15 квітня 2021 року, то положення Постанови №153 на нього не поширюються (а.с.8).
Вважаючи таку відмову протиправною, представник позивача звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон 2232-ХІІ).
Частиною 3 статті 1 Закону 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Так, згідно витягу з послужного списку, сержант ОСОБА_1 у період з 15.04.2021 по 03.10.2023 проходив строкову військову службу в Державній прикордонній службі України.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період, визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджений Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення у добровільному порядку в Держприкордонслужбі громадяни проходять: військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
Із громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт (далі - військова служба за контрактом).
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 29 Положення право на укладення контракту про проходження військової служби та внесення змін до нього надається начальнику органа Держприкордонслужби, який має право видавати накази по особовому складу, - з усіма військовослужбовцями рядового складу, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цьому органі, а також із громадянами, які приймаються на військову службу до цього органу на посади осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 04.10.2023 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 04.10.2023 за №763-ОС, старшого солдата ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом (а.с.26).
Відтак, з 04.10.2023 і по даний час, позивач проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.08.2024 (а.с.5).
Відповідно довідки від 29.03.2025 за №1320 сержант ОСОБА_1 29.01.2025 отримав вибухову травму під час виконання бойового завдання внаслідок активних штурмових дій противника в районі н.п. свердліково (курська обл.. рф) (а.с.7).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі Постанова № 153) та затверджено "Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі Порядок).
Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
У цій справі спірним питанням є виплата позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, ураховуючи, що до укладення відповідного контракту, він перебував на строковій військовій службі.
Відмова у реалізації позивачем цього права фактично обґрунтована роз'ясненням Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України про окремі питання щодо умов виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби у бойових умовах відповідно до п. 4 Постанови № 153 у формі питань-відповідей.
Суд вказує на ненормативний характер наведеного роз'яснення, тобто для суду це не є джерелом права, а тому суд його не застосовує.
Слід зазначити, що застосовним у даними випадку є саме п. 3, 4 Постанови.
Отже, п.3, 4 Постанови № 153 у якості ознак відповідності визначає такі вимоги:
особа рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану;
проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строк, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025), виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.
Військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
У свою чергу позивач є особою сержантського складу, станом на 04.10.2023 (укладення контракту) виповнилося повних 20 років, є учасником бойових дій, проходив військову службу у районах безпосередніх бойових дій, отримав вибухову травму.
Крім того, будь-які відомості щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарні правопорушення відсутні.
Тому суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно п. 4 Постанови № 153.
Позаяк, інше тлумачення, на переконання суду, не відповідатиме меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації.
Водночас факт безпосередньої участі позивача у бойових діях підтверджується відповідним посвідченням, не заперечується відповідачем та не є спірним у межах даної справи.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до абзацу 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.