Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 вересня 2025 року Справа№200/1884/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачці у призначенні пенсії № 057350009229 від 10.03.2025 року;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачці відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 03.03.2025 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2025 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та витребувано визначені судом докази по справі. Вирішено ряд процесуальних питань.
18.04.2025 відповідач надав відзив на позовну заяву та докази по справі. У відзиві на позовну заяву відповідач просить, зокрема, залучити в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. У задоволенні зазначеного клопотання відповідача судом відмовлено ухвалою від 15.09.2025.
Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.03.2025 позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням №057350009229 від 10.03.2025 відповідач відмовляє в призначенні пенсії через відсутність необхідного, на думку відповідача, віку 55 років. Позивачка зауважує, що на час звернення із заявою від 03.03.2025, вона мала право на призначення пенсії відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України №213-VII, так як вона досягла віку 50 років та мала необхідні 20 років загального стажу та 10 років пільгового стажу. В оскаржуваному рішенні відповідач вказує про наявність у позивачки 28 років 3 місяці 6 днів страхового стажу з яких 19 років 5 місяців 5 днів пільговий стаж за Списком №2. Позивачка зауважує, що в даній категорії справ застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачка вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що 03.03.2025 позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком пільгових згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VІ. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 10.03.2025 №057350009229 позивачці відмовлено у призначенні пенсії згідно положень пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VІ, у зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку. Вік заявниці на дату звернення до органів Пенсійного фонду 53 роки 11 місяців 2 дні. Страховий стаж становить 28 років 3 місяці 6 днів. Стаж роботи за Списком №2 становить 19 років 5 місяців 5 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. Прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до п пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VІ оскільки, позивачка не досягла віку 55 років.
Крім того, відповідач зауважує, що позивачка наполягає на призначенні пенсії відповідно до рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 та на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте, рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
03.03.2025 через вебпотрал Пенсійного фонду України позивачка звернулась із заявою про призначення пенсії за віком.
10.03.2025 відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, прийнято рішення №057350009229 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено, що вік позивачки становить 53 роки 11 місяців 2 дні, згідно наданих документів страховий стаж становить 28 років 3 місяці 6 днів, стаж роботи за Списком №2 становить 19 років 5 місяців 5 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу зараховано всі періоди.
Рішенням №057350009229 від 10.03.2025 вирішено, відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачою не досягнуто віку 55 років.
Позивачка, не погодившись із зазначеними рішеннями відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, загальний страховий стаж позивачки становить 28 років 3 місяці 12 днів, стаж роботи за Списком №2 становить 19 років 5 місяців 5 днів.
Спірним питанням у справі є правомірність прийняття відповідачем рішення №057350009229 від 10.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (зі змінами) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Як встановлено судом вище, відповідач відмовив у призначенні позивачці пенсії у зв'язку з відсутності необхідного пільгового стажу та недосягненням нею необхідного пенсійного віку. Суд вважає таку відмову необґрунтованою з огляду на таке.
Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Таким чином, з 01 січня 2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», такого, що прийнятий пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набув чинності з 01 квітня 2015 року, пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким до досягнення віку, встановленого абзацом першим зазначеного пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають лише жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними відповідного віку.
За приписами пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача
Таким чином, навіть, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (11 жовтня 2017 року), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статті 114, згідно з частиною першою якої, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Слід зазначити, що Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII. Втім, правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах…».
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаного рішення Конституційного Суду України - 23 січня 2020 року в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Відносно позивачки правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивачки.
В даному випадку є діючими одночасно два закони, котрі відносно позивачки містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Враховуючи, що позивачка на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 28 років 3 місяці 6 днів, та пільговий стаж роботи - 19 років 5 місяців 5 днів, тому відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року.
При вирішенні даного спору, суд враховував правові висновки Верховного Суду, які викладені в рішенні від 21 квітня 2021 року за результатами розгляду зразкової справи у справі №360/3611/20, яке набрало законної сили 03 листопада 2021 року.
Положеннями частини третьої статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З урахуванням вищевикладеного, окружний суд висновує, що рішення відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, №057350009229 від 10.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Обираючи спосіб захисту порушеного права та вирішуючи вимогу про зобов'язання призначити позивачці пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 03.03.2025, суд зазначає про таке.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивачки, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Вирішуючи позовну вимогу про призначення пенсії за віком, судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, досягла 50-ти річного віку, має загальний страховий стаж 28 років 3 місяці 6 днів (який зараховано органом пенсійного фонду на день звернення за призначенням пенсії) та пільговий стаж роботи за Списком №2 - 19 років 5 місяців 5 днів, тому позивачка відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
У даному випадку відсутні дискреційні повноваження відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки за встановленої судом наявності у позивачки необхідного стажу, відповідач мав прийняти лише одне рішення - про призначення пенсії, отже, прийняття рішення відповідачем не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищезазначене, з метою повного та ефективного захисту прав позивачки, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №057350009229 від 10.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 03.03.2025.
За викладених умов, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України.
Відповідно до квитанції №3764-3929-7904-3534 від 17.03.2025 позивачкаем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачко. сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивачки.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (місцезнаходження: пр-т Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №057350009229 від 10.03.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 03.03.2025.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Повне судове рішення складено 15 вересня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч