15 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/6815/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі також - ГУНП у Волинській області, відповідач) у якому просив:
визнати протиправною бездіяльності посадових осіб ГУНП у Волинській області з приводу непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції - 05.03.2021;
стягнути з ГУНП у Волинській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 153 849,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 07.11.2015 по 05.03.2021 перебував у трудових відносинах з ГУНП у Волинській області. Наказом ГУНП у Волинській області №66 о/с від 03.03.2021 його було звільнено з органів Національної поліції України за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24 позивачу 28.05.2025 виплачено 18850,74 грн грошове забезпечення за березень 2021 року.
Оскільки остаточний розрахунок відповідачем здійснено не у день звільнення, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, позивач стверджує, що наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити в його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини доходів.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач із поданим позовом не погодився. Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що сума в розмірі 18850,74 грн були нараховані Головним управлінням Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 в якості виплати матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24, яке набрало законної сили на підставі постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 року у справі №140/11859/24. Таким чином, кошти, що виплачені на підставі рішення суду від 19.03.2025, не могли бути нараховані та виплачені в березні 2021 року при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні.
Вказує, що виплата на виконання рішення суду становила 18850,74 грн, водночас позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні в розмірі 153849,16 грн, що, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Звертає увагу суду, що на даний час в провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебуває справа №140/13853/24 за позовом ОСОБА_1 до ГУНП у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Наголошує, що на законодавчому рівні закріплено неприпустимість подання позивачем декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав.
Як наслідок вважає, що ГУНП у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і ніяким чином не порушувало прав та інтересів позивача.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив службу у ГУНП у Волинській області у період з 07.11.2015 по 05.03.2021, що не заперечується сторонами.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції у Волинській області від 05.03.2021 №66/ос (по особовому складу) підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» (у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.14).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік в розмірі грошового забезпечення за січень 2021 року та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в розмірі грошового забезпечення за січень 2021 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в розмірі грошового забезпечення за січень 2021 року та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в розмірі грошового забезпечення за січень 2021 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2025 вказане рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24 залишено без змін.
28.05.2025 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24 на картковий рахунок позивача були перераховані кошти в сумі 18850,74 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача (а.с.20).
Позивач звернулася до суду з цим позовом, стверджуючи, що при виплаті цієї суми відповідач повинен був також нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).
Частиною першою статті 94 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно з частиною другою статті 94 Закону №580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), а також Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260 в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача).
Пунктом 1 Постанови №988 визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пункті 3 Розділу І Порядку №260 зазначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 13 Розділу І Порядку №260 виплата грошового забезпечення поліцейським здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць.
В свою чергу, спеціальним законодавством в редакції, діючій станом на дату звільнення позивача зі служби в поліції, а саме Законом №580-VIII та Порядком №260, не було врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на своєчасне фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У такому разі, застосуванню до правовідносин, що склалися підлягають норми загального законодавства, а саме: приписи КЗпП України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) грошового забезпечення, а саме: матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.
Судом встановлено, що позивач звільнений зі служби ГУ НП у Волинській області з 05.03.2021, тоді як виплату в його користь матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік проведено відповідачем 28.05.2025 (а.с.20).
Вказане, зокрема, підтверджується копією виписки з карткового рахунку позивача та листом ГУНП у Волинській області №84044-2025 від 04.06.2025 (а.с.19).
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення розрахунок у повному обсязі (виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік проведена 28.05.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон №2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції Закону №3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону №2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
Суд зазначає, що остаточний розрахунок із позивачем мав бути проведений в день його звільнення (05.03.2021).
Натомість, лише 28.05.2025 відповідач здійснив зарахування на банківський рахунок позивача заборгованість із виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, факт чого підтверджується наданим позивачем доказами у вигляді виписки з карткового рахунку.
Таким чином, період затримки остаточного розрахунку у даному випадку окреслюється рамками з першого дня після звільнення - 06.03.2021 (наступний день після звільнення позивача) по 27.05.2025 (день, який передує дню повного розрахунку).
Застосовуючи висновки Верховного суду у наведених справах до обставин цієї справи, суд зазначає, що спірний період з 06.03.2021 по 27.05.2025 слід розділити на два періоди, з 06.03.2021 по 18.07.2022, та з 19.07.2022 по 27.05.2025.
Щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за період з 06.03.2021 по 18.07.2022 (період застосування редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності законом №2352-ІХ).
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку №100).
З наявної в матеріалах справи копії довідки про доходи №1 від 01.01.2025 слідує, що у січні 2021 року виплати позивачу склали 16 313,97 грн; у лютому 2021 року - 16313,99 грн. всього - 32627,96 грн (а.с.18).
Сукупна кількість календарних днів в даних місяцях становить 59.
Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 553,02 грн (32627,96 грн/59, де 59 кількість календарних днів у січні-лютому 2021 року).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 06.03.2021 по 18.07.2022 включно становить 500 календарні дні.
Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 06.03.2021 по 18.07.2022 становить 276510 грн (553,02 грн х 500 календарних днів).
Зважаючи на характер спірних правовідносин при визначенні суми середнього заробітку як компенсації за затримку виплати належних при звільненні позивачу коштів, суд зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
З урахуванням наведеного та враховуючи право суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України (за період з 06.03.2021 по 18.07.2022), суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц про те, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.
Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд у даній враховує такі обставини:
позивача звільнено зі служби в поліції 05.03.2021;
судове рішення у справі №140/11859/24, на виконання якого нараховані кошти, за затримку виплати яких позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 19.03.2025;
виплата вказаних коштів на виконання судового рішення у справі №140/11859/24 здійснена відповідачем 28.05.2025.
Суд зауважує, що середнє грошове забезпечення за період з 06.03.2021 по 19.07.2022 (276510 грн) врази перевищує розмір несвоєчасно виплачених доплат та допомог на виконання рішення суду у справі №140/11859/24 (18850,74 грн).
З врахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2021 по 18.07.2022 має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи лист ГУНП у Волинській області №30219-2024 від 01.10.2024 (а.с.15-17) та надану на виконання вимог ухвали суду довідку про виплачені позивачу суми (а.с.38), судом встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 197041,57 грн, з них: 98051,98 грн - розмір виплаченої одноразової допомоги при звільненні; 48054,37 грн - виплати на виконання рішення суду у справі №140/6609/21; 32084,48 грн - виплати на виконання рішення суду у справі №140/10957/23 та 18850,74 грн - виплати на виконання рішення суду у справі №140/11859/24. Виплачені раніше - 178190,83 грн (90,4%) та решта грошового забезпечення, виплачена 28.05.2025 в розмірі 18850,74 грн (9,6%).
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 06.03.2021 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 9,6%, становить: 553,02 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 500 (кількість днів затримки) х 9,6% = 26544,96 грн.
Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 27.05.2025, суд виходить з такого.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції статті 117 КЗпП), становить 184 дні (6 місяців).
З урахуванням середньоденного заробітку позивача (553,02 грн) сума відшкодування становить 101755,68 грн (184 х 553,02 грн) та така сума не підлягає зменшенню.
Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 128300,64 грн (101755,68 грн + 26544,96 грн).
З зазначених сум роботодавець утримує податок з доходів та інші обов'язкові платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами, а саме подання позивачем декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, з наступних підстав.
Так, предметом розгляду справи №140/13853/24 на яку вказує відповідач, є стягнення з ГУНП у Волинській області в користь ОСОБА_1 середнього грошового заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо інших складових грошового забезпечення позивача (премії; доплат згідно постанови КМ України №375 від 29.04.2020 за періоди червня, серпня і вересня 2020 року, січня 2021 року; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020 рік; надбавки за службу у нічний час за вересень-жовтень 2020 року; матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік; компенсації за невикористану відпустку за 2021).
Згадувані складові грошового забезпечення стягнуті в користь позивача на підставі рішень адміністративних судів у справі №140/10957/23 та №140/6609/21.
Суд враховує, що і у справі №140/10957/23, і у справі №140/11859/24 в користь позивача вирішено стягнути матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.
Разом з тим, листом №84044-2025 від 04.06.2025 (а.с.19) відповідач вказав, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №140/11859/24 позивачу нараховано матеріальну допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення за мінусом попередньо виплаченої матеріальної допомоги згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі №140/10957/23: матеріальна допомога для оздоровлення: 15208,48-3000=12208,48 грн; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань: 15208,48-3000=12208.48 грн (а.с.19).
Таким чином, у даній справі стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) інших складових грошового забезпечення, ніж у справі №140/13853/24.
У постанові від 17.07.2025 у справі №160/18656/22 Верховний Суд зазначив, що кожне з порушень (несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення та несвоєчасна виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб) є самостійним порушенням трудових прав працівника, які мають різний предмет, підставу та наслідки, що унеможливлює зменшення відповідальності за одним із цих порушень шляхом врахування відповідальності за інше.
Кожне з цих порушень породжує окрему відповідальність відповідно до статті 117 КЗпП України, яка передбачає компенсацію у вигляді середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум, незалежно від періоду чи суб'єктного складу. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність подвійного стягнення середнього заробітку за один і той самий період є помилковим, оскільки йдеться про реалізацію працівником права на повне відшкодування шкоди, спричиненої різними формами бездіяльності роботодавця.
Згідно з частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, та беручи до уваги, що належним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення не про зобов'язання відповідача вчинити дії, а про стягнення конкретно визначеної суми коштів.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав суду доказів правомірності своїх дій.
Позивач звільнений від сплати судового збору в силу закону, інших судових витрат не поніс, а тому підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні за скороченням штатів або проведенням організаційних з органів поліції 05.03.2021.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 128300,64 грн (сто двадцять вісім тисяч триста гривень 64 копійок).
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 15 вересня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 11, код ЄДРПОУ 40108604).
Суддя Н.В. Стецик
15 вересня 2025 року