про забезпечення адміністративного позову
м. Вінниця
12 вересня 2025 р. Справа № 120/12717/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представниці ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подана одночасно із позовною заявою,
10 вересня 2025 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.
Разом із позовною заявою представницею позивача подано заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що відповідно до свідоцтва про хворобу № В-180 від 02 квітня 2004 року ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі статті 8 "а" графи ІІ Розкладу хвороб і фізичних вад (наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 лютого 2001 року № 85). При цьому відмітка про зняття позивача з військового обліку проставлена у військовому квитку серії НОМЕР_1 .
Проте відомості про непридатність до військової служби із виключенням з військового обліку не містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
04 червня 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку.
Однак, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30 червня 2025 року заявника повідомлено про відсутність підстав для внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідної інформації.
При цьому 12 червня 2025 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію та його визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони за графою ІІ статей 86,106,436,546,616 наказу Міністерства оборони України від 14серпня 2008 року № 402.
У зв'язку з визнанням позивача придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони, а також врученням йому повістки про явку до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 16 вересня 2025 року, тому, на думку представниці позивача, її довірителя може бути призвано на військову службу під час мобілізації та він набуде статусу військовослужбовця, що унеможливить виконання рішення суду, якщо таке рішення буде ухвалено на користь позивача.
Тобто, представниця позивача стверджує, що станом на момент звернення до суду з цією заявою існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Відтак, на думку представниці позивача, невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав ОСОБА_1 , а тому вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
В свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, передумовою звернення до суду із заявою про забезпечення позову слугувала бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 щодо виключення його з військового обліку.
Суд враховує те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
У той же час, як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову представниця позивача посилається на те, що бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 щодо виключення його з військового обліку є протиправною.
Однак слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), яка, на думку заявника, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що така бездіяльність є очевидно протиправною і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, бездіяльність чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Така бездіяльність може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Окрім того, іншою ключовою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, на думку заявниці, є те, що 12 червня 2025 року ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію та його визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони за графою ІІ статей 86,106,436,546,616 наказу Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402.
Тобто, на думку представниці позивача, існує ймовірність, що позивача можуть призвати на військову службу під час мобілізації, а відправлення його на військову службу під час мобілізації ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, оскільки позивач набуде статусу військовослужбовця.
Водночас такі доводи заявниці не можуть вважатися достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, разом із позовом не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходи, що спрямовані на мобілізацію (вручення повістки, мобілізаційного розпорядження тощо) позивача, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Разом із тим у поданій заяві представниця позивача зазначає, що ОСОБА_1 вручено повістку № АЕЄ351КАБ547, у якій йдеться про необхідність явки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 16 вересня 2025 року.
Проте, ані до позовної заяви, ані до заяви про забезпечення позову згадувану вище повістку не долучено, що унеможливлює надання судом оцінки таким аргументам.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Предметом оскарження у цій справі визначено бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 щодо виключення з військового обліку.
При цьому у заяві про забезпечення позову йдеться про необхідність вжиття такого заходу забезпечення позову, як заборона ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову (мобілізації) позивача на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням у цій справі.
Із наведеного слідує, що згадуваний вище захід забезпечення позову, на вжитті якого наполягає представниця позивача, є неспівмірними із заявленими у цій справі позовними вимогами.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 248 КАС України,
Заяву представниці ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович