"15" вересня 2025 р. Справа № 363/5358/25
15 вересня 2025 року м. Вишгород
Слідчий суддя Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 , вирішуючи питання про відкриття провадження за скаргою ОСОБА_2 , яка подана в інтересах ОСОБА_3 , поданої у порядку статті 206 КПК України,-
15.09.2025 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області із вказаною скаргою у порядку ст. 206 КПК України, у якій просить зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_3 .
В обґрунтування заявлених вимог, у скарзі зазначено, що 11.09.2025 року близько 07 год. 20 хв. в смт. Димер ОСОБА_3 був затриманий співробітником поліції на три години та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 де наразі без будь-яких правових підстав утримується декілька діб. Про це скаржниці стало відомо 12.09.2025 року від працівників поліції до яких вона звернулась з відповідною заявою. Черговий ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовив скаржниці в побаченні з чоловіком аргументуючи це тим, що останній проходить ВЛК. Доказів законного знаходження там ОСОБА_3 надано не було. В подальшому, ОСОБА_2 звернулась до працівників ВЛК та отримала відповідь, що 12.09.2025 року ОСОБА_3 , для проходження ВЛК не доставлявся. Через деякий час після перелічених звернень, ОСОБА_3 зателефонував скаржниці та повідомив, що після затримання його направили до м. Вишгород і певний час там тримали під конвоєм та охороною в приміщенні, а мобільний телефон забрали. Цього ж дня його відвезли в м. Славутич де під конвоєм водили до лікарів для проходження до ВЛК. Скаржниця вказує, що ОСОБА_3 тривалий час проходив лікування, переніс складні операції, потребує прийому ліків на постійній основі, постійного медичного нагляду та дієтичного харчування, наразі він позбавлений свободи протизаконно та має бути звільнений.
Ознайомившись із змістом скарги, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з таких підстав.
Відповідно до вимог п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України передбачено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Аналіз наведених вище положень КПК України свідчить про те, що слідчий суддя уповноважений на здійснення ним судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у конкретному кримінальному провадженні на стадії його досудового розслідування та його повноваженнями не охоплюється вирішення питання щодо законності позбавлення особи свободи, яке здійснюється у межах процедур, врегульованих іншими, окрім КПК України, нормативно-правовими актами (у тому числі Законам України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» тощо).
Як вбачається зі скарги, ОСОБА_2 звернулася до слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області, в порядку ст. 206 КПК України, та зазначає, що ОСОБА_3 незаконно утримується уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому протокол затримання не складався.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Згідно із ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
За змістом ч. ч. 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Тобто, слідчий суддя за наслідками розгляду скарги, поданої у порядку ст. 206 КПК України, на стадії досудового розслідування кримінального провадження, наділений правом ухвалити лише рішення про звільнення особи, яка тримається під вартою, та за наявності двох підстав: 1) не надання органом державної влади чи відповідною службовою особою судового рішення, яке набрало законної сили, яке би уповноважувало їх на таке утримання особи під вартою; 2) не доведення органом державної влади чи відповідною службовою особою наявності інших правових підстав для позбавлення особи свободи шляхом її тримання під вартою.
Глава 18 КПК України, в якій міститься ст. 206 КПК України, регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме запобіжні заходи та затримання особи.
Отже, відповідно до ч. 1 ст. 206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно норм кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи РТЦК та СП чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в межах кримінальної юрисдикції. Відтак ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами РТЦК та СП чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту будь-яка особа вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У справі «Мельник проти України» Європейський суд наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Виходячи із вищезазначених положень законодавства розгляду в порядку ст. 206 КПК України підлягають скарги, які виникають із кримінально-правових відносин, а вимоги ОСОБА_2 , виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям Російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статей 64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У пункті 59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
Відтак, ОСОБА_3 , не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Виходячи також з правового висновку Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21.05.2021 за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Таким чином, слідчий суддя вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 3, 9, 24, 26, 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_2 , яка подана в інтересах ОСОБА_3 , поданої у порядку статті 206 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її отримання.
Слідчий суддя ОСОБА_1