1Справа № 335/6831/25 2/335/2987/2025
09 вересня 2025 року Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участі секретаря судового засідання Стандартюк О.В.,
представника відповідачаГоловного управління Національної поліції в Запорізькій області Трішиної А.М.,
представника відповідача Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону Карпенко О.І.,
представника відповідача Державної Казначейської служби України Орлової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури, -
Позивач ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 15.02.2024 року в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023052110000126 від 18.12.2023 року на підставі клопотання слідчого, погодженого з прокурором, слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя накладено арешт на транспортний засіб, вилучений 07.02.2024 року слідчим під час обшуку (ухвала у справі № 335/1249/24, провадження № 1-кс/335/731/2024): марки Nissan Navara, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є позивач. як військовослужбовець та отримувач благодійної допомоги.
09.04.2024 року за клопотанням представника позивача, як третьої особи, щодо майна якої вирішене питання про арешт, слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (ухвала у справі № 335/1249/24, провадження № 1-кс/335/ 1366/2024) скасовано арешт зазначеного вище транспортного засобу в частині заборони користування цим майном та відмовлено в задоволенні клопотання в частині розпорядження цим транспортним засобом.
14.05.2025 року судовий розгляд кримінального провадження був завершений та вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя (справа № 333/5139/24, провадження № 1-кп/333/340/25) скасований арешт з вказаного транспортного засобу. Вирок набрав законної сили 16 червня 2025 року.
З огляду на викладене, в період часу з 07 лютого 2024 року до 16 червня 2025 року, тобто протягом 16 календарних місяців до позивача органом досудового розслідування застосовувались заходи кримінально-правового впливу у вигляді арешту майна. При цьому позивач не є особою, щодо якої здійснювалось кримінальне провадження і не мав у кримінальному провадженні процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого чи цивільного відповідача.
Посилаючись на положення ст. 130 КПК України, ст.ст. 23, 1173, 1174, 1176 ЦК України позивач зазначає, що має право на відшкодування завданої моральної шкоди внаслідок безпідставного застосування до нього заходів кримінально-правового впливу протягом 16 місяців. При цьому, на позивача чинним законодавством покладається обов'язок доказування тільки розміру шкоди. Факт завдання шкоди є преюдиціальним внаслідок застосування протягом певного проміжку часу до позивача заходів кримінально-правового характеру та відсутності судового підтвердження вини позивача у вчиненні будь-якого правопорушення. Строк, протягом якого позивачу завдана шкода, також не потребує додаткового доказування та визначається строком застосування до нього заходів кримінально-правового характеру. Наявність вини відповідачів не має жодного доказового значення з огляду на приписи ст.ст. 1173, 1174, 1176 ЦК України.
Враховуючи, що компенсація моральної шкоди відбувається за принципом розумності, справедливості та недопущення безпідставного збагачення потерпілого, розмір такої компенсації повинен бути достатнім, щоб компенсувати приниження, в яких полягає моральна шкода. Позивач вважає себе гідним того, щоб його права дотримувались іншими членами суспільства, тим більше правоохоронними органами.
Законом, що регулює описані вище цивільні відносини, є Закон У країни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
З огляду на викладене, позивач у зв'язку з безпідставним застосуванням у кримінальному провадженні арешту майна протягом шістнадцяти місяців, має право на відшкодування моральної шкоди у мінімально визначеному законом розмірі шістнадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої в Україні на час ухвалення у цій справі судового рішення.
Посилаючись на вказане, позивач просить стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 16 (шістнадцяти) мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент ухвалення рішення суду у цій справі (на момент звернення з позовом до суду сума відшкодування становить 128 000 (сто двадцять вісім тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою суду від 15.07.2025 року відкрито провадження у цивільній справі з проведенням розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
28.07.2025 року Державною Казначейською службою України подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважають, що у позивача відсутні підстави для стягнення моральної шкоди за рахунок Державного бюджету.
Позивач по даній цивільній справі не мав статусу обвинуваченого по кримінальній справі, відносно нього не вчинялись відповідні процесуальні дії, відсутнє будь яке рішення суду щодо незаконності дій правоохоронних органів саме відносно нього або його майна, тому він помилково керується положеннями Закону України № 266/94-ВР при зверненні до суду і з вимогою про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державною бюджету України.
Питання відшкодування моральної шкоди, завданої на думку позивача неможливістю користування автомобілем має вирішуватись шляхом подання позовних вимог саме до винної особи, внаслідок дій якої позивач втратив можливість користування майном - визнаної винною вироком суду особи, а не до Держави Україна.
Отже, право на пред'явлення позовних вимог до Держави Україна про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, у позивача не виникло.
Наявність права вимагати відшкодування моральної шкоди позивач також пов'язує з порушенням його права на користування належним йому майном протягом 16 місяців. В свою чергу, арешт на автомобіль було накладено 15.02.2024, а вже 09.04.2024 арешт було скасовано в частині заборони користування транспортним засобом. При цьому в ухвалі суду було вказано, що повернення речей в користування їх володільцям із збереженням заборони відчужувати та розпоряджатись до скасування таких обмежень у встановленому законом порядку не завдасть шкоди кримінальному провадженню. Крім того, у позовній заяві зазначено, що автомобіль потрібен позивачу для здійснення заходів із забезпечення оборони країни, а не для подальшого відчуження.
Таким чином, вважають, що позивачем не доведено підстави виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди.
30.07.2025 року Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважають, що у позивача відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
У відзиві зазначили, що за змістом позову, позивач вказує на протиправність дій відповідача - ГУНП в Запорізькій області у зв'язку із застосуванням органом досудового розслідування заходів кримінально-правового впливу у вигляді арешту майна (транспортний засіб) протягом 16 місяців.
З вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2025 року по справі № 333/5139/24 вбачається, що слідчим управлінням ГУНП в Запорізькій області здійснювалось досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 201-2 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 42023052110000126 від 18.12.2023 року. Досудовим розслідуванням встановлено, що благодійні фонди та організації, використовуючи іноземних та вітчизняних фізичних та юридичних осіб в якості донорів, здійснюють ввезення на територію України транспортних засобів, звільнених від оподаткування та визнаних гуманітарною допомогою, набувачами якої вказані Сили захисту оборони.
15.02.2024 року в рамках кримінального провадження № 42023052110000126 від 18.12.2023 року на підставі клопотання слідчого, погодженого з прокурором, слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя накладений арешт на автомобіль марки «Nissan Navara», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є позивач, як військовий та отримувач благодійної допомоги.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09.04.2024 року арешт вказаного транспортного засобу скасовано в частині заборони користування цим майном та відмовлено в задоволенні клопотання представника в частині розпорядження автомобілем.
За результатами розгляду справи в суді встановлено, що громадянин ОСОБА_3 без відома власників отримав в своє розпорядження один з транспортних засобів - автомобіль марки «Nissan Navara», державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 та в подальшому діючи умисно шляхом обману заволодів грошовими коштами ОСОБА_4 , які отримав від останнього за реалізацію 5 автомобілів.
Згідно вироку суду від 14.05.2025 року ОСОБА_3 визнано винним у кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України, ч. 4 ст. 190 КК України. Долю речових доказів (вилучені транспортні засоби, в т. ч. автомобіль марки «Nissan Navara», державний номерний знак НОМЕР_2 ) повернуто за належністю на підставі ст. 100 КПК України.
Обґрунтування ГУНП в Запорізькій області щодо перебування під арештом вилученого транспортного засобу в період з 07.02.2024 по 16.06.2025.
Представник позивача у позовній заяві посилається на перебування під арештом автомобілю вилученого під час проведення обшуку, належного позивачу (період з 07.02.2024 по 16.06.2025).
Згідно із частиною 2 статті 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 1 ст. 170 КПК України).
У випадку передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути ви-користані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
За приписами частини 2 статті 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З ухвали Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя від 15.02.2024 року вбачається, що вилучені транспортні засоби у кількості п'яти штук є речовими доказами в розумінні статті 98 КПК України, так як вони є матеріальними об'єктами, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Досліджені слідчим суддею матеріали кримінального провадження містять достатні дані для висновку що вилучений слідчим під час обшуку транспортний засіб був об'єктом кримінально-протиправних дій, який міг бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Підсумовуючи вищезазначене, ГУНП приходить до висновку, що вказаний транспортний засіб було використано як доказ у кримінальному провадженні та це відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України. Арешт такого майна є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів. Повернення вилученого майна може призвести до його зникнення чи знищення.
За таких обставин, враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального, можливість зникнення, втрати, пошкодження, приховування чи перетворення вказаного майна чи настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, ГУНП вважає, що клопотання слідчого про арешт майна (транспортного засобу) є доведеним та обґрунтованим. Щодо тривалості арешту вилученого транспортного засобу зазначають, що період тривання арешту визначається лише судом, тобто процесуальним документом суду - ухвалою, а не слідчим.
На підтвердження факту незаконності накладеного арешту на майно до позовної заяви не долучено жодного процесуального документу, яким би цей арешт було визнано незаконним. В даному випадку позивач помилково приводить як підставу застосування Закону України від 01.12.1994 №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки в статті першій Закону йде чітке перерахування підстав коли шкода підлягає відшкодуванню, а саме: незаконне засудження, незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Окрім цього акцентуюмо увагу, що саме завдяки злагодженим та чітким діям правоохоронних органів було встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, тим самим завдавши шкоду позивачу. Більше того за результатом розгляду справи в суді обвинуваченого ОСОБА_3 визнано винним, арешт скасовано, а майно на який судом накладався арешт (автомобіль) повернуто власнику - позивачу. Тобто позивачеві доцільніше було б пред'являти претензії саме до Бичіхіна, як особи, що безпосередньо своїми діями спричинила шкоду майну позивача.
Отже, протиправна бездіяльність органів досудового слідства по факту перебування під арештом майна, належного позивачеві не доведена. Недоведеним є також факт спричинення моральної шкоди позивачу і наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями слідчого та цією шкодою.
Враховуючи вищезазначене, вважають, що позивачем не доведено, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні органами слідства, його посадовими особами, зокрема безпосередньо слідчим, допущені порушення норм кримінально процесуального права (протиправність дій чи бездіяльності), які призвели до спричинення позивачеві моральної шкоди.
11.08.2025 року Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборону східного регіону подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві просять відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважають, що у позивача відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.
У відзиві зазначили, що позивачем у даному позові не наведено жодної правової підстави, визначеної ст.ст. 1167, 1176 ЦК України, та не надано відповідних доказів, які б надавали йому право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідачів.
За таких обставин беззаперечним є факт, що порушення, визначені ст. 1167 ЦК України, органами Національної поліції відносно позивача не допускались, а саме: відносно позивача не вчинено незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відсутні документальні докази підтвердження розміру спричинених моральних страждань. Також, у самій позовній заяві та долучених до неї доказах відсутні дані, що підтверджують причинний зв'язок між діями відповідачів та спричиненою, на думку позивача, моральною шкодою.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
У свою чергу позивачем, окрім викладених у позовній заяві фактичних обставин справи доказів заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, втрати немайнового характеру та необхідності вжиття додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв'язків, внаслідок досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023052110000126 не надано.
Натомість, як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї копій документів, підставою для позовних вимог ОСОБА_1 стала незгода з окремими процесуальними рішеннями органів досудового слідства та суду, які оскаржувались у порядку, передбаченого положеннями КПК України.
Для констатації підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог ст. 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями і шкодою.
Таким чином, на думку відповідача правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та представника позивача.
В судовому засіданні представники відповідачів просили відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав наведених у відзивах на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом позову, позивач вказує на протиправність дій відповідачів - ГУНП в Запорізькій області та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, у зв'язку із застосуванням органом досудового розслідування заходів кримінально-правового впливу у вигляді арешту належного позивачу майна (транспортного засобу) протягом 16 місяців.
Письмовими матеріалами справи встановлено.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2025 року по справі № 333/5139/24 встановлено, що приблизно в січні 2024 року у м. Запоріжжі, більш точний час та місце не встановлено, ОСОБА_3 без відома власників, отримав в своє розпорядження: окрім інших транспортних засобів, автомобіль «Nissan Navara», 2006 року випуску, VIN НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_1 ; тимчасовий реєстраційний талон НОМЕР_4 на автомобіль «Nissan Navara», 2006 року випуску, VIN - НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_1 ; акт приймання - передачі майна від 21.11.2023, складений в м. Києві, відповідно до якого Благодійна організація «Благодійний фонд «Фавбет Фаундейшн» передає на безоплатній основі у якості безповоротної гуманітарної допомоги, а солдат військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_1 отримує транспортний засіб «Nissan Navara», 2006 року випуску, VIN - НОМЕР_6 , державний номер НОМЕР_1 .
Після чого, у ОСОБА_3 , який не був власником та не мав законних повноважень на розпорядження вказаними автомобілями, які являються гуманітарною допомогою, призначеною для потреб Збройних Сил України, виник злочинний намір, направлений на незаконне особисте збагачення шляхом реалізації потенційному покупцю вказаних автомобілів, якого він завірить в законності вказаної угоди та у можливості реєстрації за ним права власності або права користування чи розпорядження на них, що не відповідало дійсності. Для реалізації злочинної схеми ним було підшукано покупця ОСОБА_4 , коштами якого він мав намір заволодіти шляхом обману останнього.
У подальшому, 06.02.2024 року, приблизно о 12.10 годині, ОСОБА_3 , діючи умисно, шляхом обману, з метою власного збагачення, знаходячись в автомобілі «Mercedes-Benz ML 270», 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_7 , поблизу території станції технічного обслуговування транспортних засобів, яка розташовується за координатами (47.7925348, 35.1857265) та межує із адресою: АДРЕСА_1 , отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 23 600 доларів США (імітаційні кошти) у якості оплати за 5 автомобілів: в тому числі - автомобіль «Nissan Navara», 2006 року випуску, VIN - НОМЕР_8 , державний номер НОМЕР_1 .
Таким чином, ОСОБА_3 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, шляхом обману заволодів коштами ОСОБА_4 в сумі 23 S00 доларів США (імітаційні кошти), що відповідно до офіційного курсу гривні до іноземних валют, встановленого Національним Банком України станом на 06.02.2024 становить 893 794,72 грн, що є великим розміром, які отримав від останнього за реалізацію 5 автомобілів, запевнивши покупця в тому, що він нібито отримає документи на підставі яких зареєструє їх на своє ім'я і таким чином отримає їх у власність, користування та розпорядження, що не відповідало дійсності, так як чинним законодавством України продаж товарів гуманітарної допомоги з метою отримання прибутку заборонено та ОСОБА_3 не мав повноважень від власників на продаж автомобілів або їх передачі у користування чи розпорядження іншим особам.
Також з матеріалів справи слідує, що 15.02.2024 року в рамках кримінального провадження № 42023052110000126 від 18.12.2023 року на підставі клопотання слідчого, погодженого з прокурором, слідчим суддею Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя накладено арешт на автомобіль марки «Nissan Navara», державний номерний знак НОМЕР_2 , який передано на безоплатній основі у якості безповоротної гуманітарної допомоги солдату військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_1 .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09.04.2024 року арешт вказаного транспортного засобу скасовано в частині заборони користування цим майном та відмовлено в задоволенні клопотання в частині розпорядження автомобілем.
Згідно вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2025 року по справі № 333/5139/24 ОСОБА_3 визнано винним у кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 1 ст. 309 КК України, ч. 4 ст. 190 КК України. Вирішено долю речових доказів (вилучені транспортні засоби, в т. ч. автомобіля марки «Nissan Navara», державний номерний знак НОМЕР_2 ) - повернуто за належністю на підставі ст. 100 КПК України. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2024, згідно якої накладено арешт на транспортні засоби, в тому числі Nissan Navara з державним номерним знаком НОМЕР_1 , вилучені 08.02.2024 під час проведення обшуку будівель та споруд, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:03:020:0067, за адресою: АДРЕСА_2 , після набрання вироком законної сили - скасовано.
Сторона позивача у позовній заяві посилається на перебування під арештом автомобілю вилученого під час проведення обшуку, належного позивачу (період з 07.02.2024 по 16.06.2025).
Згідно із частиною 2 статті 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку (ч. 1 ст. 170 КПК України).
У випадку передбаченому пунктом 1 частини 2 цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
За приписами частини 2 статті 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно частини 11 статті 170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
З ухвали Орджонікідзевського суду м. Запоріжжя від 15.02.2024 року вбачається, що вилучені транспортні засоби у кількості п'яти штук є речовими доказами в розумінні статті 98 КПК України, так як вони є матеріальними об'єктами, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Досліджені слідчим суддею матеріали кримінального провадження містять достатні дані для висновку що вилучений слідчим під час обшуку транспортний засіб був об'єктом кримінально-протиправних дій, який міг бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З викладеного слідує, що вказаний позивачем транспортний засіб було використано як доказ у кримінальному провадженні та це відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України. Арешт такого майна був необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів. Повернення вилученого майна могло призвести до його зникнення чи знищення.
За таких обставин, враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального, можливість зникнення, втрати, пошкодження, приховування чи перетворення вказаного майна чи настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, клопотання слідчого про арешт майна (транспортного засобу) слідчим суддею визнано доведеним та обґрунтованим.
На підтвердження факту незаконності накладеного арешту на майно позивачем не надано відповідних доказів.
В той же час, відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, арешт майна було скасовано вироком суду, а майно на яке було накладено арешт (автомобіль) повернутоза належністю власнику.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
В даному випадку такий захід забезпечення кримінального провадження - як арешт майна, що належить позивачу, був обумовлений необхідністю здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні з метою досягнення дієвості цього провадження, а його доцільність перевірялася слідчим суддею.
З огляду на викладене судом не встановлено підстав для застосування наслідків цивільно-правового характеру до відповідачів, та суд не встановив дій чи бездіяльності відповідачів у справі, які б заподіяли позивачу моральну шкоду.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 686/27961/19.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачу слід відмовити, оскільки під час судового розгляду не доведено факт заподіяння шкоди відповідачами внаслідок безпідставного застосування до нього заходів кримінально-правового впливу протягом 16 місяців, та не доведено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та бездіяльністю відповідачів. Правові підстави покладення на відповідачів цивільно-правової відповідальності відсутні.
В силу положень ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування та прокуратури - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15.09.2025 року.
Суддя Ю.В. Геєць