Справа № 149/2968/25
Провадження №1-кс/149/529/25
15.09.2025 р. м. Хмільник
Слідчий суддя Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання начальника СД Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 , в кримінальному провадженні № 12025025210000067 від 13.09.2025 року, кваліфікованому за ч.1 ст. 309 КК України, про накладення арешту,
До Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області найшло вказане клопотання.
Клопотання мотивоване тим, що в провадженні СД Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області перебуває кримінальне провадження № 12025025210000067, кваліфіковане за ч. 1 ст. 309 КК України.
12.09.2025 в ході огляду місця події ОСОБА_5 добровільно видав працівникам поліції пластиковий контейнер з речовиною рослинного походження, які поміщено у спеціальний пакет "Національна поліція України" CRI 1036857 та постановою начальника сектору дізнання від 15.09.2025 визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.
Учасники судового розгляду в судове засідання не з'явились. Дізнавач надав заяву про розгляд справи у його відсутність, клопотання підтримав.
Клопотання про арешт майна відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Дізнавач просить накласти арешт на полімерний пакет з невідомою речовиною, який поміщено у спеціальний пакет "Національна поліція України" CRI 1036785.
Постановою Начальника СД Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області від 15.09.2025 вказаний пластиковий контейнер з речовиною рослинного походження, які поміщено у спеціальний пакет "Національна поліція України" CRI 1036857 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025025210000067.
Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України. Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно п. 1 ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Правовою підставою арешту майна є достатність підстав вважати, що вказане майно необхідне для встановлення фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження, крім того визнане речовими доказами у кримінальному проваджені.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається, в тому числі, з метою забезпечення збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При вирішенні питання щодо накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження. Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно застосувати саме цей захід забезпечення кримінального провадження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до вимог ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції
Враховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дізнавач просить накласти арешт на речі, які визнані речовим доказом в даному кримінальному провадженні, наявність достатніх переконливих доказів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України, речовий доказ відповідає критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК України, з метою досягнення мети кримінального провадження наявні підстави для задоволення клопотання начальника СД Хмільницького РВП.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 132, 170-173 КПК України, слідча суддя,
Клопотання задоволити.
Накласти арешт на пластиковий контейнер з речовиною рослинного походження, які поміщено у спеціальний пакет "Національна поліція України" CRI 1036857, які постановою начальника сектору дізнання від 15.09.2025 визнано речовими доказами в кримінальному провадженні № 12025025210000067.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1