Справа № 203/6656/24
Провадження № 2/0203/457/2025
29.08.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування Степанівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, припинення стягнення аліментів на утримання дитини із батька та стягнення аліментів на утримання дитини із матері, -
встановив:
19 листопада 2024 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, припинення стягнення аліментів на утримання дитини із батька та стягнення аліментів на утримання дитини із матері. В обґрунтування позову зазначено, що позивач проживав з відповідачкою однією сім'єю з 2012 року без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився спільний син - ОСОБА_3 . З 2015 року сумісне проживання з відповідачкою було припинено. 17 лютого 2015 року рішенням Селидівського міського суду Донецької області з позивача на користь відповідачки було стягнуто аліменти. Спільний син до початку повномасштабного вторгнення проживав та був зареєстрований разом з відповідачкою. Після повномасштабного вторгнення позивач з сином мешкали у його батьків в селище Цукурине Донецької області. Відповідачка залишилась в смт. Курахівка. У зв'язку з активними бойовими діями позивач та малолітній син виїхали до Сумської області. З лютого 2022 року неповнолітній син перебуває на утриманні позивача. Мати не приймає участі у його вихованні та утриманні. 08 жовтня 2023 року заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області було визначено місце проживання дитини разом із батьком. У зв'язку з викладеним, позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав, припинити стягнення аліментів з нього та стягувати аліменти з відповідачки. (а.с.1-4)
Ухвалою судді від 20 листопада 2024 року вказану позовну заяву було залишено без руху. (а.с.23) 04 грудня 2024 року позивачем було усунуто недоліки позовної заяви, надано позовну заяву в новій редакції. (а.с.25-29)
Після надходження з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки фізичної особи ОСОБА_2 (а.с.31), ухвалою судді від 05 грудня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а також залучено в якості третьої особи без самостійних вимог орган опіки та піклування Степанівської селищної ради. (а.с.32-33)
27 грудня 2024 року надійшла відповідь з Міністерства соціальної політики України щодо реєстрації в базі даних фізичної особи ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщеної особи. (а.с.42-43)
Підготовче засідання 15 січня 2025 року не відбулося через зайнятість судді в іншому провадженні, у зв'язку з цим розгляд справи було перенесено на 05 лютого 2025 року. (а.с.53)
В підготовче засідання 05 лютого 2025 року сторони по справі не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 03 березня 2025 року. (а.с.61)
Підготовче засідання 03 березня 2025 року не відбулося через перебування судді у відпустці, у зв'язку з цим розгляд справи було перенесено на 01 квітня 2025 року. (а.с.75)
24 березня 2025 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме висновку органу опіки та піклування Степанівської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав. (а.с.84-88)
В підготовче засідання 01 квітня 2025 року відповідачка не з'явилась, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином, від представника позивача та представника третьої особи без самостійних вимог надійшли заяви про проведення засідання за їх відсутності, в яких вони просили призначити справу до судового розгляду. Оскільки всі дії з підготовки справи до розгляду в судовому засіданні були виконані 01 квітня 2025 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 квітня 2025 року. (а.с.а.с.96, 97, 98)
В судове засідання 23 квітня 2025 року сторони по справі не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 22 травня 2025 року. (а.с.110)
В судове засідання 22 травня 2025 року сторони по справі не з'явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 25 червня 2025 року. (а.с.123)
В судове засідання 25 червня 2025 року з'явились в режимі відеоконференції позивач та його представник, відповідачка в судове засідання не з'явилась, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином. У даному засіданні було ухвалено здійснювати розгляд справи в заочному порядку, з'ясовано думку учасників справи щодо позовної заяви, допитано свідка та оголошено перерву для підготовки до судових дебатів. (а.с.139)
В судове засідання 20 серпня 2025 року з'явився в режимі відеоконференції представник позивача, відповідачка в судове засідання не з'явилась, повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи належним чином. У даному засіданні заслухано промову у судових дебатах та судом ухвалено перейти до стадії ухвалення рішення, яке буде оголошено 29 серпня 2025 року. (а.с.155)
Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка в судові засідання не з'явилась, відзив на позов до суду не надходив. Відповідачка про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась шляхом оголошень про виклик на офіційному веб-сайті судової влади України у відповідності до ст.ст.128, 129 ЦПК України, а також шляхом направлення на її адресу судових повісток та СМС-повідомлень. (а.с.а.с.36, 37, 39, 54, 57, 58, 62, 65, 66, 76, 79, 80, 99, 100, 111, 114, 115, 124, 125, 128, 140, 141, 144) Клопотань про розгляд справи за її відсутності відповідачка не надала, про причини неявки не повідомила. Конверти, направлені на адресу відповідачки, повернулись до суду із позначкою «за закінченням терміну зберігання». (а.с.а.с.69, 74, 104, 118, 132, 138, 148а)
Третя особа без самостійних вимог в судові засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності. (а.с.49-52)
Заслухавши думку сторін по справі, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 серпня 2022 року, актовий запис № 7, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 (батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 ). (а.с.8)
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2023 року (справа № 242/1150/23, провадження № 2/242/566/23) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком. (а.с.16-17)
Згідно довідки № 50-11-11/н від 24 травня 2024 року, виданої Степанівською селищною радою, зазначено, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.9)
Відповідно до довідки № 31 від 26 березня 2024 року, виданої Новосуханівським ліцеєм Степанівської се-лищної ради, зазначено, що ОСОБА_3 навчається у 3 класі за заочною формою навчання. (а.с.10)
Згідно характеристики № 76 від 26 червня 2024 року, виданої Новосуханівським ліцеєм Степанівської селищної ради, зазначено, що ОСОБА_3 дисциплінований та старанний учень. Забезпечений усім необхідним шкільним приладдям та речами. Батько забезпечує хлопчика, залежно від потреб, відповідально ставиться до виховання та навчання сина. (а.с.11)
Згідно довідки від 07 червня 2023 року, виданої КНП Степанівської селищної ради «Амбулаторія загальної практики-сімейної медицини смт. Степанівка» зазначено, що ОСОБА_3 перебуває під наглядом КНП ССР «АЗПСМ смт. Степанівка» з 8 місяця 2022 року. (а.с.12)
Стосовно позовних вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 суд виходить з наступного.
При визначенні якнайкращих інтересів дитини суд враховує необхідність збереження її зав'язків із сім'єю, про що вказав у справі «Мамчур проти України» (рішення від 17.07.2015) Європейський суд з прав людини.
Крім цього, у рішенні по справі «Савіни проти України» (рішення від 18.12.2008) Європейський суд з прав людини звертає увагу на те, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав, позивач у судовому засіданні не обґрунтував, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення саме для дитини.
Свідок по справі ОСОБА_4 (особа, яка здає житло позивачу та його малолітньому сину) підтвердила факт того, що батько проживає разом із сином в селі Новосуханівка з 2022 року. Матір хлопчика вона ніколи не бачила. Вихованням сина позивач займається самостійно.
Таким чином, суд вважає, що позивач не довів досить вагомими і беззаперечними аргументами, які б не за-лишали обґрунтованого сумніву у тому, що застосування крайнього і виняткового заходу у виді позбавлення позивачки батьківських прав, відповідатимуть якнайкращим інтересам дитини.
Враховуючи той факт, що до повномасштабного вторгнення дитина проживала разом із відповідачкою, вона піклувалась про неї, займалась вихованням, суд переконаний, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Орган опіки та піклування надав суду письмовий висновок щодо доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Аналізуючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її сина, суд наголошує на тому, що органом опіки та піклування, жодним чином не мотивована саме доцільність позбавлення матері батьківських прав, не було з'ясовано можливість застосування до відповідачки інших попереджувальних заходів впливу замість позбавлення батьківських прав. Найкращих інтересів дітей, яким відповідає позбавлення відповідачки батьківських прав, у висновку служби не наведено.
Таким чином, користуючись своїм правом, наданим положеннями ч.6 ст.19 СК України, суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування, оскільки вважає його передчасним, а тому не може покласти його в основу судового рішення.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факту ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків та не є достатньою підставою для застосування до відповідачки таких крайніх заходів впливу на батьків як позбавлення батьківських прав.
Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст.77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України).
Беручи до уваги зазначені обставини, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні із достовірністю встановлено відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачки, а саме її ухилення від виконання обов'язків по вихованню неповнолітніх дітей.
Отже, ураховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачем навмисного та систематичного ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім і винятковим заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов'язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, суд вважає, що зазначені у позові підстави є недостатніми для його задоволення, у зв'язку з чим у задоволенні позовної заяви в частині позбавлення відповідачки батьківських прав слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про припинення стягнення аліментів з батька та стягнення аліментів з матері суд виходить з наступного.
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч.2 ст.18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Згідно ст.273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд, може, звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст.ст.267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст.273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст.182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Відповідно до ст.188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
Згідно з ч.4 ст.223 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання дитини з боку позивача на користь відповідача.
Так заочним рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2023 року визначено місця проживання малолітнього сина разом із батьком. (а.с.16-17)
Оскільки, відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині припинення стягнення аліментів за рішенням Селидівського міського суду Донецької області у справі № 242/451/15-ц від 17 лютого 2015 року.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Вирішуючи питання стягнення аліментів, суд виходить із принципу рівності прав та обов'язків батьків що до своїх дітей, передбаченогост.141 СК України, а також приділяє першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дітей, у відповідності до ст.3 Конвенції про права дитини, ухваленої Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою ВРУ від 27.02.1991 р.
Статтею 51 Конституції України передбачені права дітей на матеріальне утримання з боку батька та права на їх повноцінне життя та всебічний розвиток.
Згідно із ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст.182 СК України визначено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частинами 1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, проголошено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Пленумом Верховного Суду України в абз.3 п.17 Постанови «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року надано роз'яснення, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Отже метою законодавчого закріплення права матері на отримання аліментів на дитину і на своє утримання є, перш за все, захист інтересів дитини, забезпечення її грошовими коштами, необхідними для її життєдіяльності.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 зазначено, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З'ясовуючи обставини справи, судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 з 2022 року і по теперішній час, самостійно займається вихованням дитини і її утриманням.
Оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню, а саме з відповідачки на користь позивача слід стягнути аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини доходів відповідачки.
У відповідності до ст.430 ЦПК України рішення в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
При цьому, платник та одержувач аліментів не позбавлені права, за наявності підстав, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів (ст.192 СК України), а той із батьків з ким проживає дитина - з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину (ст.185 СК України).
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору в частині вимоги про стягнення аліментів, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 211,20 грн. слід стягнути з відповідачки на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 81, 141, 258, 259, 263-268, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування Степанівської селищної ради, про позбавлення батьківських прав, припинення стягнення аліментів на утримання дитини із батька та стягнення аліментів на утримання дитини із матері - задовольнити частково.
Припинити стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначені рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 17 лютого 2015 року у цивільній справі № 242/451/15-ц, починаючи з 19 листопада 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання малолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 19 листопада 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня підписання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення підписано 08.09.2025 р.
Суддя С.В. Єдаменко