ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.09.2025Справа № 910/2889/25
За позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області
в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 160 408,30 грн.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Григоренко С. В.
Представники:
від прокуратури: Синюк І.А., прокурор відділу, посвідчення № 070531 від 01.03.2023;
від позивача не з'явилися;
від позивача: не з'явилися.
Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради, в якому просить суд:
- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 22.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №2 від 23.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №3 від 31.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 30.04.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.05.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №6 від 07.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №7 від 08.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №8 від 09.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №9 від 27.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- визнати недійсною додаткову угоду №10 від 25.08.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" на користь Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради кошти в сумі 160 408,30 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 позовну заяву заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
21.03.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/2889/25, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 29.04.2025.
26.05.2025 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради подано до господарського суду пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2889/25 до судового розгляду по суті.
08.09.2025 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради подано до господарського суду клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
У судовому засіданні 09.09.2025 представник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представники Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" у судове засідання 09.09.2025 не з'явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до їхнії електронних кабінетів.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
09.09.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Миргородською окружною прокуратурою опрацьовано інформацію, оприлюднену на вебпорталі електронної системи публічних закупівель "Prozorro", за результатами чого встановлено, що Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради (далі також - позивач) проведено відкриті торги щодо закупівлі "природного газу" ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо в обсягах 279 400 м. куб. (UA-2020-12-10-014244-c).
За результатом проведених торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (далі також - відповідач) з остаточною ціновою пропозицією 1 397 000,00 грн.
Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради (далі також - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (далі також - постачальник) 19.01.2021 укладено договір №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити споживачу товар згідно коду ДК 021:2015-09120000-7 - газове паливо, належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити газ в розмірах, строки та порядку, визначених договором.
Плановий обсяг постачання природного газу у 2021 за договором, відповідно до п. 1.2, складає 279 400 м3.
Пунктами 2.5., 2.6. договору передбачено, що плановий обсяг за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленістю сторін. Місячний обсяг відбору (споживання) газу споживачем не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу більш ніж на ± 3%.
Відповідно до п. 2.8.1. та 2.8.2. договору, споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРС. На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ Постачальник протягом 3 (трьох) робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що ціна за 1000 м3 газу становить 4 166,67 грн, в тому числі ПДВ 833,33 грн, що разом з ПДВ складає 5 000 грн.
Загальна вартість даного договору становить 1 397 000,00 грн з ПДВ (п. 3.1. договору).
Ціна природного газу може змінюватись сторонами в порядку визначеному цим договором протягом його дії у випадках, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", але не частіше одного разу протягом розрахункового періоду (календарного місяця). При цьому для ініціювання зміни ціни постачальник зобов'язаний надати споживачеві письмове звернення з обґрунтуванням підстав, що викликають необхідність зміни ціни (п. 3.4 договору).
Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині постачання газу з 01.02.2021 до 31.12.2021 (включно), але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами взятих за цим договором зобов'язань.
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору, зокрема:
- додатковою угодою №1 від 22.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. природного газу із 5 000 грн до 5 499,50 грн;
- додатковою угодою №2 від 23.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 5 499,50 грн до 6 048,90 грн;
- додатковою угодою №3 від 31.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 6 048,90 грн до 6 653,19 грн;
- додатковою угодою №4 від 30.04.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 6 653,19 грн до 7 301,47 грн;
- додатковою угодою №5 від 28.05.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 7 301,47 грн до 8 014,51 грн;
- додатковою угодою №6 від 07.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 8 014,51 грн до 8 675,53 грн;
- додатковою угодою №7 від 08.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 8 675,53 грн до 9 525,84 грн;
- додатковою угодою №8 від 09.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 9 525,84 грн до 10 461,10 грн;
- додатковою угодою №9 від 27.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 10 461,10 грн до 11 489,79 грн;
- додатковою угодою №10 від 25.08.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 11 489,79 грн до 12 401,52 грн;
- додатковою угодою №11 від 13.10.2021, у зв'язку з відсутністю змоги здійснювати постачання природного газу, що спричинена стрімким підвищенням ціни на природний газ споживач і постачальник дійшли згоди розірвати договір №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу від 19.01.2021. Загальна сума договору зменшена на 484 696,70 грн і тепер становить 912 303,30 грн з ПДВ.
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначає, що додаткові угоди №№ 1-10 до договору, за якими збільшено ціну газу, укладено сторонами з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а підстави для їх укладення не відповідають вимогам законодавства.
Прокурор вказує, що внаслідок укладення спірних додаткових угод, ціна за 1 000 м3 газу безпідставно збільшена на 148% від початкової ціни одиниці товару, узгодженої сторонами на дату укладення договору, що суперечить ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки згідно з ч. 5 цієї статті зміна істотних умов договору (ціни за одиницю товару на 10 відсотків) допускається лише у разі коливання ціни такого товару на ринку, однак таких коливань цін на ринку не відбувалося, в наслідок чого, позивачем надмірно сплачено постачальнику кошти в розмірі 160 408,30 грн та які підлягають стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України.
Оскільки позов у даній справи поданий першим заступником керівника Вінницької обласної прокуратури, суд перевіряє законність і обґрунтованість щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором та процесуальної дієздатності прокурора у даній справі.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру":
- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);
- прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).
За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України:
- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, aлe яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обґрунтовуючи порушення інтересів держави Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області зазначає, що метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.
Проведення процедури державних закупівель та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18.
У постанові від 23.09.2021 по справі №910/11608/20 Верховний Суд вказав на ту обставину, що закупівля проводиться не лише для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі, але й для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах.
Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст. 68 Конституції України).
Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод інтересів місцевого значення, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання.
Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.
Окрім того, укладенням додаткових угод до договору закупівлі природного газу порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради фактично отримано менше газу у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства регулюються Бюджетним кодексом України.
Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Пунктом 24 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що порушенням бюджетного законодавства визнається нецільове використання бюджетних коштів учасником бюджетного процесу.
Встановлення законності, достовірності, економічної ефективності діяльності учасників бюджетного процесу є завданням бюджетного контролю, що здійснюється як спеціальними органами державного фінансового контролю відповідно до Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», так і учасниками бюджетного процесу в межах компетенції.
Учасниками бюджетного процесу є органи, установи та посадові особи, наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов'язками з управління бюджетними коштами) (ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України).
Враховуючи те, що Відділ освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради (далі також - Відділ) є стороною оспорюваного правочину, та особою, за рахунок якої відповідачем набуто стягувані грошові кошти, саме останнє підлягає визнанню позивачем як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відділ освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради утворений рішенням третьої сесії сьомого скликання Лохвицької міської ради від 13.12.2017.
Відділ освіти здійснює свою діяльність відповідно до положення про відділ освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради, затвердженого рішенням 14 сесії 8 скликання Лохвицької міської ради від 01.07.2021 №3 (далі - Положення).
Відділ утворюється Лохвицькою міською радою, підзвітний та підконтрольний Лохвицькій міській раді, підпорядкований виконавчому комітету ради, міському голові, заступнику міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (відповідно до розподілу обов'язків), а з питань здійснення делегованих повноважень - підконтрольний відповідним органам виконавчої влади, підконтрольний Департаменту освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації (п. 1.1. Положення).
Відділ є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України у Миргородському (Лохвицькому) районі, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, майно (п. 1.6. Положення).
Крім того, відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів та звіту про виконання договору про закупівлю джерелом фінансування вказаної закупівлі є місцевий бюджет. Відділ освіти є не прибутковою організацією та утримується за рахунок коштів місцевого бюджету та субвенції з Державного бюджету, інших джерел, не заборонених чинним законодавством. У відділі освіти забороняється розподіл отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску) та інших пов'язаних з ними осіб (п. 1.11. Положення).
Таким чином, Відділ є стороною спірних правочинів, юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов'язки, є розпорядником бюджетних коштів та здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.
Порушенням інтересів держави є укладення оспорюваних додаткових угод всупереч вимогам чинного законодавства і інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу поставки. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 4 даного Закону закріплено основні принципи місцевого самоврядування, серед яких зокрема поєднання місцевих і державних інтересів. Таким чином, інтереси держави у даному випадку збігаються з інтересами жителів територіальної громади. Порушення чинного законодавства України, що стосуються коштів місцевого бюджету підриває матеріальну основу місцевого самоврядування та завдає істотної шкоди інтересам держави всупереч ст. 7 Конституції України, відповідно до якої в Україні визнається та гарантується місцеве самоврядування.
Неналежне та нераціональне, з порушенням Закону, використання бюджетних коштів є порушенням інтересів держави щодо забезпечення фінансової підтримки місцевого самоврядування.
Миргородська окружна прокуратура Полтавської області листом від 09.12.2024 звернулася до Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради, вказавши про порушення вимог чинного законодавства та необхідність вжиття заходів щодо повернення надмірно сплачених коштів, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду.
Листом від 03.01.2025 Відділ освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради повідомив, що не має можливості звернутися до суду з позовом про визнавання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів у зв'язку з відсутністю асигнувань на сплату судового збору та просить прокуратуру звернутися до суду з відповідним позовом.
Таким чином, Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради не вжито заходів, у тому числі щодо звернення до суду з відповідним позовом для повернення бюджетних коштів, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" за постачання природного газу, чим завдається шкода інтересам держави в особі територіальної громади.
Крім цього, саме Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради допущено неналежне використання бюджетних коштів, визначених у місцевому бюджеті.
Тобто, підставою реалізації прокурором представницьких функцій є усвідомлена пасивна поведінка Відділу освіти щодо захисту порушених інтересів держави.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Миргородською окружною прокуратурою повідомлено позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом листом від 10.12.2024.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
За змістом статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваних правочинів враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Як встановлено судом Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" 19.01.2021 укладено договір №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу.
Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити споживачу товар згідно коду ДК 021:2015-09120000-7 - газове паливо, належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується прийняти і оплатити газ в розмірах, строки та порядку, визначених договором.
Плановий обсяг постачання природного газу у 2021 за договором, відповідно до п. 1.2, складає 279 400 м3.
Пунктами 2.5., 2.6. договору передбачено, що плановий обсяг за цим договором протягом місяця поставки може змінюватися за домовленістю сторін. Місячний обсяг відбору (споживання) газу споживачем не повинен перевищувати підтверджений обсяг газу більш ніж на ± 3%.
Відповідно до п. 2.8.1. та 2.8.2. договору, споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРС. На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГРМ Постачальник протягом 3 (трьох) робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що ціна за 1000 м3 газу становить 4 166,67 грн, в тому числі ПДВ 833,33 грн, що разом з ПДВ складає 5 000 грн.
Загальна вартість даного договору становить 1 397 000,00 грн з ПДВ (п. 3.1. договору).
Ціна природного газу може змінюватись сторонами в порядку визначеному цим договором протягом його дії у випадках, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", але не частіше одного разу протягом розрахункового періоду (календарного місяця). При цьому для ініціювання зміни ціни постачальник зобов'язаний надати споживачеві письмове звернення з обґрунтуванням підстав, що викликають необхідність зміни ціни (п. 3.4 договору).
Пунктом 10.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині постачання газу з 01.02.2021 до 31.12.2021 (включно), але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами взятих за цим договором зобов'язань.
В подальшому між сторонами було укладено додаткові угоди до договору, зокрема:
- додатковою угодою №1 від 22.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. природного газу із 5 000 грн до 5 499,50 грн;
- додатковою угодою №2 від 23.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 5 499,50 грн до 6 048,90 грн;
- додатковою угодою №3 від 31.03.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 6 048,90 грн до 6 653,19 грн;
- додатковою угодою №4 від 30.04.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 6 653,19 грн до 7 301,47 грн;
- додатковою угодою №5 від 28.05.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 7 301,47 грн до 8 014,51 грн;
- додатковою угодою №6 від 07.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 8 014,51 грн до 8 675,53 грн;
- додатковою угодою №7 від 08.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 8 675,53 грн до 9 525,84 грн;
- додатковою угодою №8 від 09.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 9 525,84 грн до 10 461,10 грн;
- додатковою угодою №9 від 27.07.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 10 461,10 грн до 11 489,79 грн;
- додатковою угодою №10 від 25.08.2021 збільшено ціну за 1000 куб. м. газу із 11 489,79 грн до 12 401,52 грн;
- додатковою угодою №11 від 13.10.2021, у зв'язку з відсутністю змоги здійснювати постачання природного газу, що спричинена стрімким підвищенням ціни на природний газ споживач і постачальник дійшли згоди розірвати договір №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу від 19.01.2021. Загальна сума договору зменшена на 484 696,70 грн і тепер становить 912 303,30 грн з ПДВ.
За результатами укладення додаткових угод №№ 1-10 до договору, ціну 1 м3 природного газу збільшено на 148 % від початкової ціни одиниці товару, узгодженої сторонами на дату укладення договору.
Таким чином, до договору внесено зміни щодо вартості одиниці товару, шляхом укладення додаткових угод № 1-10, а саме, відбулось підвищення ціни одиниці товару (газу) з 5 000,00 грн до 12 401,52 грн, тобто на 140 % від первинної ціни, яка була встановлена в договорі та тендерній пропозиції.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним додаткових угод №№ 2-4 від, на підставі статті 203 ЦК України, що укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а також стягнення з відповідача 160 408,30 грн в порядку ч. 1 ст. 670 ЦК України, сплачених за спожитий газ на підставі вказаних додаткових угод.
Судом встановлено, що сторони уклали договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Положеннями статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до ч. 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;
8) зміни умов у зв'язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.
У зв'язку з необхідністю забезпечення потреб оборони під час дії правового режиму воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях можуть бути змінені істотні умови договору про закупівлю (після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі) замовником за яким є суб'єкт, визначений у частині першій статті 2 Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", а саме: обсяг закупівлі, сума договору, строк дії договору та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг.
Отже, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватись виключно у випадках, визначених статтею 41 вказаного Закону.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 22 Закону "Про публічні закупівлі", тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.
Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:
- відбувається за згодою сторін;
- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації);
- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);
- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%;
- загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/17.
У роз'ясненні Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 "Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю" зазначено, що внесення змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Тобто для збільшення ціни закупівлі товару у договорі закупівлі товару за державні кошти сторонами договору повинно бути доведено та документально підтверджено факт коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення.
З аналізу вищенаведеного слідує, що коливання ціни товару на ринку передбачає динаміку ціни товару у бік збільшення за період з моменту укладення договору та до моменту виникнення необхідності у внесенні відповідних змін, зумовлених таким коливанням. Тобто, повинно бути доведено наявність коливання ціни у бік підвищення на ринку природного газу за період з дати укладення основного договору до дати укладення додаткових угод.
Крім того, суд зазначає, що постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Такої правової позиції щодо імперативної поведінки постачальника дійшов Верховний Суд в постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації). Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20.
Судом встановлено, що станом на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України "Про публічні закупівлі".
Ціна природного газу може змінюватись сторонами в порядку визначеному цим договором протягом його дії у випадках, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", але не частіше одного разу протягом розрахункового періоду (календарного місяця). При цьому для ініціювання зміни ціни постачальник зобов'язаний надати споживачеві письмове звернення з обґрунтуванням підстав, що викликають необхідність зміни ціни (п. 3.4 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для укладення оскаржуваних в даній справі угод сторони вказали п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме, підвищення ціни на природний газ на ринку.
Як було встановлено судом, за результатами укладення додаткових угод №№ 1-10 до договору, ціну 1 м3 природного газу збільшено на 148 % від початкової ціни одиниці товару.
Суд зазначає, що відповідачем документально не підтверджено коливання ціни на природний газ упродовж січня - вересня 2021 року, оскільки цінові довідки Харківської торгово-промислової палати, які наявні в матеріалах справи, носять інформаційний характер та не можуть свідчити про дійсне підвищення ціни на газ, водночас при зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, він не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.
Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".
Крім того суд зазначає, що укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів, а держава втратила можливість купити газ по ціні, запропонованій переможцем тендеру з огляду на таке.
Будь-який суб'єкт підприємницької діяльності діє на власний ризик. Укладаючи договір поставки товару на певний строк у майбутньому, він гарантує собі можливість продати свій товар, але при цьому несе ризики зміни його ціни. Підприємець має передбачати такі ризики і одразу закладати їх у ціну договору.
За звичайних умов покупець товару не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору, оскільки за наявності необґрунтованого росту на ринку ціни відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.
У справі, що розглядається, суд встановив, що споживач, який мав право на отримання газу по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції постачальника про збільшення ціни підписав спірні додаткові угоди до договору, внаслідок чого додатковими угодами змінені істотні умови договору: ціна за одиницю товару збільшилася на 148 %.
Зазначене дає підстави для висновку про нівелювання результатів відкритих торгів та втрату державою можливості скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, оскільки запропонована переможцем ціна газу не відповідає встановленій з самого початку договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.
При цьому, обидві сторони оскаржуваних правочинів не могли не розуміти особливості функціонування ринку газу (тобто постійне коливання цін на газ, їх сезонне зростання-падіння були прогнозованими), тому сторони не були позбавлені можливості визначити в договорі порядок зміни ціни, зокрема, які коливання ціни надають право на перерахунок ціни (порогові показники), формулу розрахунку нової ціни, якими саме документами має підтверджуватися коливання цін на ринку товару тощо.
З огляду на положення статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 13 ЦК України, суд зазначає, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення більш як на 148 % шляхом укладення спірних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що укладення додаткових угод №№ 1-10 до договору відбулось без будь-яких належних на те підстав, всупереч положенням ч. 4 та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а також положень договору, що не відповідає основним принципам закупівель, визначених ст. 5 вказаного Закону, а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, запобіганні корупційним діям і зловживанням, та порушує інтереси держави, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання їх недійсними.
Таким чином судом у цій справі констатовано недійсність додаткових угод №№ 1-10 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу від 19.01.2021.
Недійсність цих додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов'язання є договірними.
Відповідно до ст. 12 Закону "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК України і ГК України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
У ч. 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У ст. 669 ЦК України передбачено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Таким чином, обов'язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який не був поставлений покупцеві, врегульований нормами гл. 54 ЦК України "Купівля-продаж", і тому як правова підстава такого повернення не може бути застосована ст. 1212 ЦК України.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.07.2021 у справі № 923/518/20, від 31.08.2021 у справі № 926/1392/20.
Як встановлено судом, на підставі актів приймання - передачі природного газу № 140 від 28.02.2021, №215 від 31.03.2021, №336 від 17.05.2021, №441 від 31.05.2021, №757 від 13.10.2021 на виконання договору відповідач поставив споживачу природний газ на загальну суму 122 191,67 грн. Об'єм поставки складає в кількості 29,326 тис. м3.
Враховуючи, що додаткові угоди №№ 1-10 до договору є недійсними, сторони повинні керуватись умовами договору щодо ціни природнього газу за 1000 м3, встановленій саме у договорі.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що ціна за 1000 м3 газу становить 4 166,67 грн, в тому числі ПДВ 833,33 грн, що разом з ПДВ складає 5 000 грн.
Отже, різниця між сумою коштів, які фактично перераховано споживачем постачальнику за постачання природного газу по ціні, визначеній з урахуванням додаткових угод, та сумою, яка мала бути сплачена за ціною, визначеною в договорі без урахування додаткових угод, становить 160 408,30 грн.
При цьому суд вказує, що, враховуючи первісну ціну в договорі, відповідач мав би поставити 150,379 тис. м3 природного газу, проте внаслідок укладення необґрунтованих додаткових угод та дострокового розірвання договору було поставлено органу місцевого самоврядування 29,326 тис. м3.
Таким чином, у результаті укладення сторонами з порушеннями вимог законодавства додаткових угод, якими неправомірно збільшено ціну договору, з бюджету Лохвицької міської ради безпідставно та у надмірному розмірі сплачено відповідачу кошти в розмірі 160 408,30 грн.
А відтак, отримана відповідачем оплата у розмірі 160 408,30 грн за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 670 ЦК України.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді у судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 22.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
3. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 23.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про закупівлю природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
4. Визнати недійсною додаткову угоду №3 від 31.03.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
5. Визнати недійсною додаткову угоду №4 від 30.04.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
6. Визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.05.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
7. Визнати недійсною додаткову угоду №6 від 07.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
8. Визнати недійсною додаткову угоду №7 від 08.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
9. Визнати недійсною додаткову угоду №8 від 09.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
10. Визнати недійсною додаткову угоду №9 від 27.07.2021 до договору №19-GAS-2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
11. Визнати недійсною додаткову угоду №10 від 25.08.2021 до договору №19-GAS2021 про постачання природного газу, укладеного 19.01.2021 Відділом освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром".
12. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 41334204) на користь Відділу освіти виконавчого комітету Лохвицької міської ради (37200, Полтавська обл., Миргородський р-н., м. Лохвиця, вул. Перемоги, 19, ідентифікаційний код 41814742) грошові кошти у розмірі 160 408 (сто шістдесят тисяч чотириста вісім) грн 30 коп.
13. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазпром" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 41334204) на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, буд. 7, ідентифікаційний код 02910060) судовий збір у розмірі 26 646 (двадцять шість тисяч шістсот сорок шість) грн 40 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11.09.2025.
Суддя О.В. Мандриченко