ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 вересня 2025 року Справа № 903/373/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Юрчук М.І.
без участі представників сторін
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 03.06.2025 суддею Вороняком А.С. у м. Луцьк (повний текст рішення складено 13.06.2025) у справі № 903/373/25
за позовом керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Маневицької селищної ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 57147, 80 грн шкоди
Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури Волинської області звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі в особі Маневицької селищної ради з позовом про стягнення з ДСГП "Ліси України" 57147, 80 грн шкоди, заподіяної незаконною порубкою лісу.
Обґрунтовуючи доводи позову прокурор зазначив про те, що в період з 23.04.2023 по 26.04.2023 невстановленими особами здійснено порубки 49 дерев сироростучих породи береза, сосна, вільха у кварталі 9 виділі 16 та кварталі 10 виділі 1 Черевахівського лісництва філії "Маневицьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України", внаслідок чого заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу в розмірі 57147, 80 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.06.2025 у даній справі позов прокуратури задоволено у повному обсязі.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить останнє скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Аргументуючи мотиви скарги відповідач зазначив, що місцевий господарський суд мав можливість переконатись в достовірності висновку про те, що згідно матеріалів справи № 903/373/25 відповідач вжив вичерпних заходів, спрямованих на забезпечення притягнення до відповідальності винної особи та стягнення з неї завданих збитків, а також проводив ефективну роботу по запобіганню правопорушень в цілому. Також скаржник вважає, що позиція суду, при якій сам факт вчинення злочину на території постійного користування відповідача слугує підставою наявності в його діях протиправної бездіяльності - суперечить нормам законодавства, які навпаки відносять протиправні дії третіх осіб до обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання суб'єктом покладених на нього обов'язків.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДСГП "Ліси України" на рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2025 у справі № 903/373/25; постановлено розглянути апеляційну скаргу без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Прокуратура та Маневицька селищна рада правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В силу ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія зазначає слідуюче.
Судами встановлено, що Камінь-Каширською окружною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12023030540000117 від 29.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України за фактом вчинення в період часу з 23.04.2023 до 26.04.2023 невстановленими особами порубки 49 дерев сироростучих породи береза, сосна, вільха у кварталі 9 виділі 16 та кварталі 10 виділі 1 Черевахівського лісництва філії "Маневицьке лісове господарство" ДП "Ліси України", внаслідок чого заподіяно збитки на загальну суму 57147, 80 грн.
Згідно акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 28.04.2023, зафіксовано у кварталі 9 виділі 16 та кварталі 10 виділі 1 Черевахівського лісництва філії "Маневицьке лісове господарство" незаконну порубку 47 сироростучих дерев породи береза, одного сироростучого дерева породи сосна, одного сироростучого дерева породи вільха маса в щільних кубометрах - 2,217. Вказаний факт зафіксовано у протоколі огляду місця події - місць незаконних порубок дерев від 28.04.2023, який проведений за участю начальника відділу ОЗЛ ДП "Маневицьке ЛГ" ОСОБА_1 . Також відповідна подія підтверджується протоколами допитів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
У ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження, Волинським відділенням Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову інженерно-екологічну експертизу, за результатами якої складено висновок експерта № 1920-Е від 21.09.2023 та в якому зазначено про те, що розрахунок розмірів збитків, завданих внаслідок незаконної, як встановлено слідством, порубки 49 сироростучих дерев породи береза, сосна, вільха у кварталі 9 виділі 16 та кварталі 10 виділі 1 Черевахівського лісництва філії "Маневицьке ЛГ" ДП "Ліси України" відповідно до методик документально та розрахунково підтверджується в сумі 57 147, 80 грн.
З матеріалів справи вбачається, що в результаті реорганізації філії "Маневицьке ЛГ" ДСГП "Ліси України", усі майнові та немайнові права, інтереси та обов'язки належать ДСГП "Ліси України". Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, положення про філію "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", затвердженого наказом ДСГП "Ліси України" від 16.01.2025 № 187, філія "Поліський лісовий офіс" є відокремленим підрозділом юридичної особи ДСГП "Ліси України".
Звертаючись з відповідним позовом до суду прокурор послався на те, що згідно інформації філії "Маневицьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" встановлено, що земельні ділянки знаходяться в постійному користуванні підприємства на підставі матеріалів лісовпорядкування 2013 року, при цьому, особу (осіб), яка здійснила (здійснили) незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, тому збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем.
Враховуючи вищенаведені фактичні обставини, а також обов'язок лісогосподарського підприємства щодо забезпечення належної охорони лісів, прокурор вказав про необхідність стягнення з відповідача шкоди, заподіяної невиконанням покладених на філію "Маневицьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" обов'язків в сумі 57147, 80 грн.
Як зазначено вище, суд першої інстанції, оскаржуваним рішенням від 03.06.2025 позов прокуратури задовольнив у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд з даними висновками суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного.
Стосовно обґрунтованості підстав звернення прокуратури з позовом у даній справі, суд апеляційної інстанції зазначає, що в силу ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Окрім того, суд зауважує, що повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування в тому числі органів місцевого самоврядування. У зв'язку із цим, захист інтересів держави у випадках, що зачіпає бюджетні правовідносини, є основним пріоритетом роботи усіх без винятку органів, а порушення у сфері охорони навколишнього природного середовища є неприпустимими в умовах сьогодення.
Відтак, неналежне виконання відповідачем обов'язків постійного лісокористувача спричинило шкоду в розмірі 57147, 80 грн беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що надає право прокурору для їх захисту в судовому порядку та для забезпечення національної безпеки України.
Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В силу ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Як встановлено судами, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Маневицької селищної ради, окружною прокуратурою листом від 06.03.2025 № 51/1-368 вих-25 повідомлено орган місцевого самоврядування про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
У відповідь на вказаний лист Маневицька селищна рада 17.03.2025 повідомила окружну прокуратуру про те, що збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища не відшкодовані та що радою заходи до стягнення шкоди не вживались та не будуть вживатися.
Суд зауважує, що така усвідомлена пасивна поведінка органу місцевого самоврядування безумовно свідчить про неналежне здійснення своїх повноважень щодо захисту інтересів об'єднаної територіальної громади.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Суд констатує, що на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 20.03.2025 прокурором повідомлено Маневицьку селищну раду про те, що буде заявлено до Господарського суду Волинської області позовну заяву в інтересах держави до ДСГП "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" про стягнення 57147, 80 грн шкоди на користь органу місцевого самоврядування.
Отже, володіючи відповідними повноваженнями та достовірно знаючи з повідомлення прокурора про факти заподіяння шкоди, позивачем при наявності відповідних повноважень не вжито заходів щодо стягнення збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев.
Відтак, судова колегія вважає, що згідно ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", усі зазначені обставини стали законною та обґрунтованою підставою для захисту інтересів держави в особі Маневицької селищної ради шляхом звернення до господарського суду із вказаним позовом.
Стосовно суті позовних вимог прокуратури, суд апеляційної інстанції вказує слідуюче.
В силу ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно ст. ст. 16, 17 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісовою господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Згідно ст. 9 ЛК України, користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" обумовлено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно ст. ст. 40 цього Закону, використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог.
Відповідно до ст. ст. 68, 69 цього Закону, порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі. Відшкодування збитків завданих унаслідок порушення екологічного законодавства здійснюється у спосіб відновлення майнового стану суб'єктів екологічних правовідносин за рахунок інших суб'єктів правопорушників вимог екологічного законодавства і має компенсаційний характер, а також застосовується як вид майнової відповідальності екологічно-правова санкція відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", як за порушення екологічно-правових зобов'язань у межах договірної відповідальності, так і за порушення встановлених вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у межах позадоговірної відповідальності.
В силу ст. 1166 ЦК України, будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини відповідно до частини другої цієї статті.
Для відшкодування шкоди, за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести відповідні елементи, а саме: - неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; - наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); - причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; - вина особи, що завдала шкоду.
Суд зауважує, що відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника. Відтак, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
У вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства, у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства на підвідомчій лісовому господарству території факту правопорушення, вчиненого невстановленими особами, судам необхідно виходити з того, що обов'язки із: забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання правил і норм використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення відповідно до статті 19 Лісового кодексу України покладено на постійних лісокористувачів.
Статтею 19 ЛК України передбачено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Згідно ст. ст. 63, 64 ЛК України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
В силу ст. 86 ЛК України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Приписами ст. ст. 105, 107 ЛК України передбачено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Із зазначених норм законодавства випливає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, відповідно, суд констатує, що ДСГП "Ліси України" є постійним лісокористувачем, який зобов'язаний дотримуватись вимог, визначених приписами ЛК України.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем, як постійним лісокористувачем, порушено норми ст. ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України та Статуту, що полягає у допущенні підприємством протиправної бездіяльності у вигляді не вчиненні дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій останньому території земель лісового фонду, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами 49 дерев.
Як зазначено вище, факт незаконної порубки дерев підтверджується наявними в матеріалах справи актом огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 28.04.2023, протоколом огляду місця (події) вчинення правопорушення лісового законодавства події від 28.04.2023, згідно яких виявлено самовільну порубку 47 сироростучих дерев породи береза, одного сироростучого дерева породи сосна, одного сироростучого дерева породи вільха маса в щільних кубометрах - 2,217.
Разом з тим судова колегія акцентує, що відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.
Факт виявлення незаконної рубки лісу та відсутність безпосередньо у відповідача, як особи, зобов'язаної здійснювати контроль за збереженням лісів, будь-якої інформації з приводу даного факту та своєчасного його виявлення свідчить про наявність вини відповідача щодо неналежної охорони лісу (бездіяльність), внаслідок чого скоєно незаконне вирубування лісу. Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді не вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами. Доводи відповідача про вчинення останнім всіх можливих заходів та дій, спрямованих на попередження виникнення незаконної порубки, а також спрямованих на встановлення винної особи, колегією суддів не беруться до уваги з огляду на те, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача відбулася незаконна рубка дерев та наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, які є необхідними для стягнення шкоди у цьому випадку. Разом з тим суд повторно акцентує, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Відтак, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Враховуючи усе вищевикладене, апеляційний господарський суд повністю погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги прокуратури про стягнення з відповідача шкоди в розмірі 57147, 80 грн є підставними та обґрунтованими.
За змістом ст. ст. 13, 14 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В силу приписів ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В силу приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Зважаючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2025 у справі № 903/373/25 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на підприємство в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 03.06.2025 у справі № 903/373/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Справу № 903/373/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Юрчук М.І.