вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" вересня 2025 р. Справа№ 910/5798/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025
у справі № 910/5798/25 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури (Сумської обласної прокуратури) в інтересах держави в особі Сумської обласної державної адміністрації
до
1. Сумської обласної ради
2. Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації
про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
У травні 2025 року Перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури (Сумської обласної прокуратури) (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Сумської обласної державної адміністрації (далі також - ОДА) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Сумської обласної ради (далі також - Рада) та Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації (далі також - Департамент) про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 вирішено закрити провадження у справі № 910/5798/25. Повернуто з Державного бюджету України на користь Сумської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7 267,20 грн, сплачений за платіжною інструкцією № 804 від 06.05.2025.
Ухвала суду мотивована нормами ст. ст. 5, 7, 8, 19, 124, 125 Конституції України, ст. ст. 2, 17, 84, 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 20, п. 2 ч. 2 ст. 185, ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 18, 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та встановленими судом обставинами розгляду позову у порядку адміністративного судочинства як публічно-правового, з огляду на те, що оскаржувані наказ Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду» та рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» є управлінськими актами суб'єкта владних повноважень, прийнятими на виконання управлінських функцій, а правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією таких рішень, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (тобто, не виникли цивільні/господарські правовідносини).
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, Перший заступник керівника Сумської окружної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/5798/25 про закриття провадження та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Прокурор вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а викладені в ухвалі суду висновки не відповідають встановленим обставинам справи.
Прокурор наголошує, що позивачем у даному спорі є Сумська обласна державна адміністрація, яка в даному випадку здійснює повноваження власника земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності, на якій розміщений об'єкт природно-заповідного фонду.
Прокурор вважає, що оскаржувані рішення Відповідачів є спором про право, оскільки дії Відповідачів стосуються прав та охоронюваних законом інтересів позивача - Сумської ОДА як власника земельної ділянки. Цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.
Прокурор вважає, що зміст ст. 30 Закону України «Про землеустрій», абз. 1, 4 п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України вказують на те, що замовлення та затвердження документації із землеустрою, у тому числі щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду (ПЗФ) та іншого природоохоронного призначення віднесено до повноважень виключно власників, землекористувачів, а також органів державної влади та місцевого самоврядування, які виступають уповноваженими органами щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Відповідно, Департамент та Рада перебрали на себе повноваження, яких не мають, що вказує на порушення майнових прав ОДА.
Прокурор наголошує на помилковості застосування судом ст. 19 КАС України, оскільки спірні правовідносини носять приватно-правовий характер, з огляду на те, що стосуються реалізації власником повноважень щодо визначення меж території об'єкта ПЗФ шляхом замовлення відповідної землевпорядної документації (на підставі договору) і саме володіння та розпорядження земельною ділянкою та об'єктом ПЗФ мають вирішуватися не адміністративними судами, а в порядку господарського судочинства.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 22.01.2020 у справі № 455/856/16-а, від 12.02.2019 у справі № 905/2765/17, від 26.02.2020 у справі №304/284/18, від 07.07.2020 у справі № 438/610/14-ц, постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №440/6443/21 та інших.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2025, апеляційну скаргу Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/5798/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5798/25.
17.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/5798/25.
Службовою запискою секретаря судової палати та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/377/25 від 12.08.2025 у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07.08.2025 про звільнення судді Іоннікової І.А., яка є головуючим суддею у справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/5798/25.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/5798/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі № 910/5798/25 та призначено її розгляд на 11.09.2025.
Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 03.09.2025.
21.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Сумської обласної ради, у якому Рада просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Рада зауважує, що оскільки Прокурор просить усунути перешкоди державі в особі Сумської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності (кадастровий номер 5910500000:05:001:0002) шляхом визнання незаконним та скасування наказу Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 № 91-ОД, а також визнати незаконними оскаржувані рішення, які є актами, що прийняті Відповідачами - суб'єктами владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, у зв'язку з чим спір є публічно-правовим та його не належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Матеріалами справи також підтверджується, що між ОДА, Департаментом та Радою не існувало жодних, у тому числі господарських правовідносин в частині розпорядження земельною ділянкою кадастровий номер 5910500000:05:001:0002, у зв'язку з чим спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Отже, суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано вказав в ухвалі, що спір у даній справі не підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим було закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
02.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Департаменту захисту довкілля та природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації, у якому Департамент просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Департамент вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що 1) наказ Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду» та рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» є управлінськими актами суб'єкта владних повноважень, прийнятими на виконання управлінських функцій; 2) правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією таких рішень, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (тобто, не виникли цивільні/господарські правовідносини).
Департамент підкреслює, що проектом землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби» не передбачено та не здійснювалось формування земельної ділянки в розумінні Земельного кодексу України.
У результаті розроблення проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби» було отримано витяг з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 16.12.2020 НВ-5917064802020 (долучено до матеріалів справи). Площа земель (земельної ділянки), на яку поширюється обмеження у використанні земель становить 0,2 гектара.
Ці обставини виключають наявність спору про право на земельну ділянку, розпорядження якою віднесено до повноважень ОДА, та яка перебуває у користуванні лісогосподарства.
10.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Сумської обласної ради Кулинич Д.С. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 вищевказане клопотання представника Сумської обласної ради Кулинич Д.С. задоволено.
В судове засідання позивач та відповідач-2 своїх уповноважених представників не направили, про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Судова колегія, вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача та відповідача-2, дійшла висновку про розгляд справи без участі вищевказаних учасників справи, від яких не надійшло клопотань про відкладення розгляду справи та поважність причин неприбуття у судове засідання.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача-1 висловив заперечення проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду - залишити без змін.
11.09.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури, відзивів на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Статтею 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з ст. 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №920/40/19).
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Сумської обласної ради народних депутатів від 18.12.1985 №355 «Про затвердження заповідних об'єктів місцевого значення» затверджено список державних пам'яток природи місцевого значення, до якого увійшла ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Дуби» у кількості 5 дерев на площі 2 га, що розташована на території Радянського лісництва Лебединського району Сумської області у кварталі 32 виділ 14 (п. 1 додатку 2 до рішення).
Згідно із короткою характеристикою, яка зазначена у п. 1 додатку 2 до рішення, унікальні дуби являють собою дерева віком 250-300 років, висотою 30-35 метрів з діаметром стовбурів від 100 см до 140 см та проекцією крон 45-65 квадратних метрів.
Рішенням Сумської обласної ради народних депутатів від 13.10.1994 «Про державний кадастр територій природно-заповідного фонду області» затверджено державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду області. Згідно з п. 13 розділу «Пам'ятки природи місцевого значення» додатку 1 до вищевказаного рішення обласної ради визначено площу ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Дуби» розміром 2 га. Згідно з охоронним зобов'язанням Державного управління екологічної безпеки у Сумській області від №47 15.09.1995, виданого Лебединському держлісгоспу, пам'ятка природи місцевого значення «Дуби» має площу 2 га.
Рішенням Сумської обласної ради від 19.10.2000 «Про розширення, оптимізацію мережі і зміну назв деяких територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» змінено назву ботанічної пам'ятки природи «Дуби» на «Репівські дуби» площею 2 га (п. 7.13 додатку 2 до рішення).
Наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Сумській області від 30.11.2012 №55 затверджено положення про ботанічну пам'ятку природи місцевого значення «Репівські Дуби» (далі - Положення). Відповідно до п. 1.2-1.3 пам'ятка природи представляє собою ділянку лісового фонду з місцем зростання унікальних за віком та параметрами дерев дуба черещатого в кількості 5 одиниць (від 220-350 років, висота 26-32 метри, обхват на висоті 1,3 метра -280-490 см).
Територія пам'ятки природи займає площу 2 га та розташовується в західній околиці м. Лебедин на території Лебединської міської ради Сумської області, на подвір'ї контори Радянського лісництва ДП «Лебединське лісове господарство» - квартал 32 виділ 26.
Як вказує прокурор, з моменту створення ботанічної пам'ятки природи «Репівські дуби» її площа становила 2 гектари та упродовж останніх 36 років не змінювалась. У той же час, у 2020 році на замовлення Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації ТОВ «Координат-БС» розроблено проект землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, яким зменшено площу ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» на 1,8 га та визначено її у розмірі 0,2 га.
Згідно з вказаним проектом землеустрою за результатами проведеної кадастрової зйомки та обстеження території встановлено, що ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби» являє собою 6 дерев, що ростуть поряд один з одним на пригірку під ставком на подвір'ї Українського лісництва ДП «Лебединський лісгосп» (на даний час ДСГП «Ліси України»). Вказана пам'ятка природи розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 5910500000:05:001:0002, яка перебуває у державній власності в особі Сумської обласної державної адміністрації та у постійному користуванні ДП «Лебединське лісове господарство».
Наказом Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду» затверджено проект землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічна пам'ятка місцевого значення «Репівські дуби», розташованої на території Лебединської міської ради Лебединського району Сумської області загальною площею 0,2000 га. У подальшому, на підставі вказаного наказу 16.12.2020 державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Бережною Ю.О. внесено відомості до Державного земельного кадастру про обмеження (реєстраційний номер 009:001050:00000001) у використанні ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» на площі 0,2 га.
Таким чином, внаслідок вказаної державної реєстрації обмежень на Публічній кадастровій карті фактично визначено межі ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» у розмірі 0,2 га, а рішенням Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» відповідно внесено зміни до площі об'єкту природно-заповідного фонду ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» зокрема, зменшено його площу із 2 га до 0,2 га (п. 2 додатку до рішення).
За доводами Прокурора, наказ Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД та рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021, якими зменшено межі ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» з 2 га до 0,2 га, суперечать нормам Закону України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки прийняті без відповідного погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та відповідного експертного висновку, а тому підлягають скасуванню у судовому порядку.
У зв'язку з цим, Прокурором заявлено вимоги про:
1) усунення перешкод державі в особі Сумської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 5910500000:05:001:0002 шляхом визнання незаконним та скасування наказу Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду», яким затверджено проект землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічна пам'ятка місцевого значення «Репівські дуби», розташованої на території Лебединської міської ради Лебединського району Сумської області загальною площею 0,2000 га;
2) усунення перешкод державі в особі Сумської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 5910500000:05:001:0002 шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» в частині зменшення площі ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби», яке викладене у додатку п. 2 Переліку об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, в яких відбувається уточнення площі;
3) усунення перешкод державі в особі Сумської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності кадастровий номер 5910500000:05:001:0002 шляхом скасування в Державному земельному кадастрі обмежень (реєстраційний номер 009:001050:00000001) у використанні ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» на площі 0,2 га.
Надаючи оцінку позовним вимогам Прокурора, їх предмету, правовим та фактичним підставам позову, суті спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спір не підлягає вирішенню у суді господарської юрисдикції, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Пунктом 6 ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, виключно на пленарних засіданнях обласних рад вирішуються такі питання - прийняття рішень щодо організації територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.
На підставі ст. ст. 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з метою оптимізації мережі цінних природних комплексів суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області».
Отже, рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» є управлінським актом суб'єкта владних повноважень, прийнятим на виконання управлінських функцій.
Колегія суддів також вважає мотивованим висновок суду першої інстанції про те, що затвердження Департаментом проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби» на земельну ділянку кадастровий номер 5910500000:05:001:0002 також є виконанням ним владних управлінських функцій у сфері захисту об'єктів природно-заповідного фонду. Безпосередньо фактом затвердження вищевказаного проекту землеустрою Департамент не здійснював функцій з розпорядження земельною ділянкою, на якій розташована ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби», оскільки право власності зазначеної земельної ділянки не змінилося: вона була і залишається у державній власності, її постійний користувач також не змінився.
Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Положеннями ст. 17 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, у тому числі розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 2 Земельного Кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Стаття 152 Земельного Кодексу України визначає такі шляхи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 5 ст. 158 Земельного Кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
У постанові Верховного Суду від 16.01.2023 у справі №500/3487/20 викладено правову позицію про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Враховуючи, що наказ Департаменту захисту довкілля та енергетики Сумської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 №91-ОД «Про затвердження проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду» та рішення Сумської обласної ради від 22.12.2021 «Про зміни в мережі територій та об'єктів природно-заповідного фонду області» є управлінськими актами суб'єкта владних повноважень, прийнятими на виконання управлінських функцій, а правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією таких рішень, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (тобто, не виникли цивільні/господарські правовідносини), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у даній справі є публічно-правовим та його не належить розглядати за правилами господарського судочинства.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для застосування п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
На виконання вказаної вимоги процесуального закону судом першої інстанції правомірно роз'яснено позивачеві, що переданий на вирішення суду в межах даної справи спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення (ухвалу) без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Доводи Прокурора про те, що позивачем у даному спорі є Сумська обласна державна адміністрація, яка в даному випадку здійснює повноваження власника земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності, на якій розміщений об'єкт природно-заповідного фонду не роблять автоматичним віднесення справи до такої, що підпадає під господарську юрисдикцію.
Захист права власності може здійснюватися і у порядку адміністративного судочинства, якщо таке право порушено відповідними органами під час здійснення ними управлінських повноважень.
Колегія суддів відхиляє доводи Прокурора про неправильне застосування судом ст. 19 КАС України.
Доводи Прокурора про те, що спірні правовідносини носять приватноправовий характер з огляду на те, що стосуються реалізації власником повноважень щодо визначення меж території об'єкта ПЗФ шляхом замовлення відповідної землевпорядної документації (на підставі договору) і саме володіння та розпорядження земельною ділянкою та об'єктом ПЗФ мають вирішуватися не адміністративними судами, а в порядку господарського судочинства ґрунтуються на помилковому розумінні Прокурором норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін.
Безпідставними є посилання Прокурора на те, що подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 22.01.2020 у справі № 455/856/16-а, від 12.02.2019 у справі №905/2765/17, від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц, постанові Верховного Суду від 28.03.2023 у справі №440/6443/21 та інших, оскільки у межах розгляду позовних заяв у цих справах не досліджувалось питання визначення меж території об'єкта ПЗФ шляхом замовлення відповідної землевпорядної документації (на підставі договору) і володіння та розпорядження земельною ділянкою та об'єктом ПЗФ.
Натомість, у згаданих Прокурором постановах вирішувалось питання розмежування публічно-правових та приватноправових правовідносин із посиланням на такі норми процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. ст. 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Колегія суддів також виходить з того, що ОДА у сфері регулювання земельних правовідносин та організації землеустрою може виступати як власник земельної ділянки, який здійснює у встановленому порядку розпорядження землями державної власності, з іншої сторони, відповідний орган державної влади - ОДА у сфері землеустрою реалізують й публічно-управлінські повноваження, зокрема шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, надання погодження цього проекту та його затвердження.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оскаржувані прокурором наказ Департаменту та рішення Ради стосуються не власне земельної ділянки державної власності з кадастровим номером 5910500000:05:001:0002, а об'єкту природно-заповідного фонду - ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби», розташованої на території Лебединської міської ради Лебединського району Сумської області, зокрема, коригуванню меж території, яку займає ботанічна пам'ятка, шляхом зменшення її площі у розмірі 2,0 га, встановленої попереднім рішенням Ради, до 0,2 га.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, земельні ділянки площами 0,2 гектара та 1,8 гектара не формувалися як об'єкти цивільних прав, не вилучалися у постійного землекористувача (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»), залишаються у власності держави в особі Сумської обласної державної адміністрації (відповідно до пояснень, поданих 11.06.2025 відповідачем 2), тобто земельні ділянки не стали об'єктом цивільних правовідносин.
Враховуючи ті обставини, що за наслідками прийняття наказу Департаменту та рішення Ради не виникли нові цивільні права, та не було зменшено обсяг існуючих цивільних прав, ані в ОДА як власника землі, ані у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» як постійного користувача, колегія суддів констатує, що порушення прав, про які стверджує Прокурор не носять приватноправового характеру.
Водночас, колегія суддів звертає увагу Прокурора на те, що усі його доводи фактично зводяться до перевищення Департаментом та Радою наданих їм повноважень.
Тобто, всупереч доводам Прокурора, викладеним в апеляційній скарзі, та в позовній заяві, цей спір пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів саме у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку господарського судочинства.
Також безпідставними є доводи Прокурора, зроблені з посиланням на ст. 30 Закону України «Про землеустрій», абз. 1, 4 п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України про те, що замовлення та затвердження документації із землеустрою, у тому числі щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення віднесено до повноважень виключно власників, землекористувачів, а також органів державної влади та місцевого самоврядування, які виступають уповноваженими органами щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Відповідно, Департамент та Рада перебрали на себе повноваження, яких не мають, що вказує на порушення майнових прав ОДА.
По-перше, повноваження ОДА у сфері затвердження документації із землеустрою за своєю природою віднесено до управлінських, тому є публічно-правовими.
По-друге, відповідно до абз. 1, 4 п. 3 ч. 3ст. 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів погоджуються з власниками, користувачами земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів без їх вилучення, крім випадків, коли обмеження безпосередньо встановлені законом або прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, та крім випадків, якщо зазначені проекти землеустрою розроблені у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини.
Матеріалами справи підтверджується, що обмеження щодо використання території площею 2,0 га, на якій розміщено ботанічну пам'ятку встановлено за 36 років до прийняття оскаржуваних наказу та рішення Ради.
При цьому, оскаржуваними наказом і рішенням визначено площу пам'ятки на підставі проекту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, відповідно до якого за результатами проведеної кадастрової зйомки та обстеження території ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Репівські дуби», являє собою 6 дерев, що ростуть на пригірку під ставом на подвір'ї Українського лісництва ДП «Лебединське лісове господарство», на іншій території розташовані приватизовані будинки жителів м. Лебедин та господарські та адміністративні будівлі Українського лісництва. У зв'язку з цим було визначено площу об'єкту ботанічної пам'ятки природи місцевого значення «Репівські дуби» - 0,2000 гектара.
Тобто, фактично оскаржуваним наказом та рішенням не включались нові території у склад пам'ятки, а, навпаки, фактично було проведено коригування встановленого раніше обмеження в частині площі, яку займає така ботанічна пам'ятка, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що норми ст. 186 ЗК України не стверджують про наявність порушення оскаржуваними наказом Департаменту та рішенням Ради цивільних прав ОДА як власника земельної ділянки державної власності.
Отже, доводи Прокурора не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.
Колегія суддів враховує доводи відзивів на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за наслідками апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/5798/25 прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства, є законною, підстав для її скасування, за наведених прокурором апеляційних доводів, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Сумську окружну прокуратуру.
Керуючись статтями 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/5798/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 у справі №910/5798/25 залишити без змін.
3.Матеріали справи №910/5798/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 12.09.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко