печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37447/25-к
пр. 1-кс-31889/25
08 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2
за участю:
прокурора - ОСОБА_3
представника власника майна - ОСОБА_4
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021,-
08.08.2025 прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 , звернувся з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021.
Так, прокурор обґрунтовує клопотання тим, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021000000001359 від 02.11.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 2 ст. 255 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у порушення вказаних вимог законів, у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, але не пізніше лютого 2022 року, перебуваючи у невстановленому місці, невстановлена досудовим розслідуванням особа на ім'я « ОСОБА_6 », маючи достатній досвід та авторитет серед осіб, які схильні до вчинення злочинів, а також лідерські якості, переслідуючи мету незаконного збагачення за рахунок вчинення кримінальних правопорушень, вирішила створити стійке ієрархічне об'єднання - злочинну організацію.
Крім того, під час досудового розслідування встановлено, що до вчинення злочину (легалізації відмивання доходів одержаних злочинним шляхом) причетний ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який здійснює контроль за надходженням здобутих від незаконного збуту прекурсору фенілнітропропен в особливо великих розмірах через Telegram-канал « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та WhatsApp-месенджер « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з метою його подальшого використання для виготовлення та збуту психотропної речовини амфетамін, безготівкових грошових коштів та їх переведення в готівку через банкомати різних банківських установ.
Під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_7 , встановлено, що останній організовую відкриття рахунків на фіктивних фізичних осіб підприємців з метою використання їх під час легалізації виведення коштів здобутих від незаконного збуту прекурсорів, контролює ведення податкової звітності створених ним фіктивних осіб підприємців, має власного бухгалтера яка веде звіт фіктивних фізичних осіб підприємців, платить заробітну плату фіктивним ФОП.
Під час огляду мобільного телефону, вилученого в ОСОБА_7 , встановлено, що він є адміністратором Telegram каналів які здійснюють відмивання коштів здобутих злочинним шляхом в тому числі і від незаконного збуту прекурсорів.
03.02.2025 органом досудового розслідування, в порядку ст. 233 КПК України, проведено обшук автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , в результаті якого виявлено та вилучено вище зазначений автомобіль.
03.02.2025 постановою слідчого, вилучений в ході обшуку автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , визнано речовим доказом в кримінальному провадженні.
05.02.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва справа № 757/5044/25-к надано дозвіл на проведення обшуку автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_9 , з метою виявлення та вилучення автомобіля марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 та ключа з логотипом «BMW».
Відтак, прокурор вказує, що є підстави вважати про причетність до вказаного злочину ОСОБА_7 , який використовує транспортний засіб «BMW X5» VIN: НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_9 .
Таким чином, прокурор звернувся до слідчого судді та просить накласти арешт, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження, користування майном, на автомобіль марки «BMW X5», номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у власності ОСОБА_9 та користуванні ОСОБА_7 .
Прокурор в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Представник власника майна в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення клопотання та зазначила, що 03.02.2025 ОСОБА_9 придбала за власні грошові кошти транспортний засіб - BMW Х5, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 . Факт належності автомобіля на праві приватної власності підтверджується датою державної реєстрації транспортного засобу.
Можливість придбання вказаного автомобіля ОСОБА_9 підтверджується відомостями з податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за 2022-2024 роки, з яких вбачається, що за вказаний період ОСОБА_9 отримала дохід у розмірі 6 638 799, 44 грн.
Крім того, у 2024 році ОСОБА_9 продала свій транспортний засіб Nissan Rogue 2018 року.
Окрім цього, представник власника майна зазначила, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від у справі № 757/35047/25-к було задоволено скаргу адвоката ОСОБА_4 , подану в інтересах ОСОБА_9 , та зобов'язано уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 01.11.2021, повернути ОСОБА_9 вилучене майно, а саме: автомобіль BMW Х5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , та ключ із логотипом «BMW», які є її особистою приватною власністю.
Таким чином, жодним із долучених до клопотання документів не підтверджено, що придбаний ОСОБА_9 автомобіль має будь-яке відношення до кримінального провадження та те, що таким автомобілем користується чи користувався ОСОБА_7 .
Крім того, з моменту вилучення майна органом досудового розслідування не було здійснено жодних дій, спрямованих на встановлення обставин, які могли б підтвердити належність автомобіля до предмета доказування у кримінальному провадженні.
З врахуванням зазначеного, адвокат просила відмовити в задоволенні клопотання.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, заслухавши учасників процесу, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно ч. 10 ст. 171 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Окрім цього, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій та набуті кримінально протиправним шляхом.
Згідно ч 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Також, у відповідності до ч. 2 ст 234 КПК України, обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
При цьому, сторона кримінального провадження має довести слідчому судді, що стало підставою для вилучення зазначеного майна та яке воно має заначення для кримінального провадження.
Слідчий суддя звертає увагу, що ст. 167 КПК України передбачено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено. Забороняється вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, дослідивши матеріалами клопотання, слідчий суддя вважає, що прокурором не підтверджено та не доведено, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, здобуте внаслідок злочинної діяльності, є предметом вчинення кримінального правопорушення.
Окрім цього, власник транспортного засобу не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні, а тому твердження прокурора щодо необхідності накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів, є необґрунтованими.
Також, суд вважає, що доводи сторони власника майна щодо безпідставного вилучення даного майна є доцільними, оскільки жодним із долучених до клопотання документів не підтверджено, що придбаний автомобіль має будь-яке відношення до кримінального провадження, при тому, що транспортний засіб вилучений ще 03.02.2025, тобто у сторони обвинувачення було достатньо часу для встановлення обставин, на які вона посилається.
Більше того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2025 у справі № 757/35047/25-к було задоволено скаргу адвоката ОСОБА_4 , подану в інтересах ОСОБА_9 , та зобов'язано уповноважених осіб Головного слідчого управління Національної поліції України, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 01.11.2021, повернути ОСОБА_9 вилучене майно, а саме: автомобіль BMW Х5, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , та ключ із логотипом «BMW».
Відтак, слідчий суддя звертає увагу, що вилучення транспортного засобу відбулось ще 03.02.2025, а 05.02.2025 було надано дозвіл на проведення обшуку, однак прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту 08.08.2025, що свідчить про порушення строків на звернення з таким клопотанням та вказує на непогодження строни обвинувачення з ухвалою слідчого судді, якою зобов'язано повернути вилучене майно.
Таким чином, твердження прокурора, що у разі незастосування заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, може призвести до втрати доказів по кримінальному провадженню, носить у собі абстрактний та неконкретизований характер, що не має під собою доказового обґрунтування, при тому, що сторона обвинувачення вирішила звернутись з таким клопотання з порушенням строків, передбачаних ст. 235 КПК України, необгрунтувавши належним чином необхідності у накладенні арешту..
З врахуванням зазначеного, клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12021000000001359 від 02.11.2021, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1