Справа № 183/9594/23
№ 1-кп/183/936/25
12 вересня 2025 року Дніпропетровська обл.,
м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника потерпілого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170030000003 від 02.01.2023 р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,
До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому строком на 60 днів.
В обґрунтування клопотання зазначено, що спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону здійснюється підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 62023170030000003 від 02.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що обіймаючи посаду начальника стройової частини кадрової служби штабу військової частини НОМЕР_1 , будучи службовою особою, маючи на меті заволодіти бюджетними коштами у вигляді грошового забезпечення військовослужбовців, в тому числі додатковими винагородами розробив злочинний план щодо їх привласнення. З цією метою останній вступив у змову зі своїм безпосереднім керівником начальником відділення персоналу штабу ОСОБА_7 , якому довів розроблену ним схему заволодіння бюджетними грошовими коштами. Суть схеми полягала у включенні до особового складу осіб, які не проходили військову службу з метою нарахування їм грошового забезпечення, додаткових винагород за безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони під час перебування в районах ведення бойових дій з метою подальшого їх привласнення, на що ОСОБА_7 погодився.
В подальшому відповідно розробленого плану злочинних дій ОСОБА_6 отримав особисті дані та номери карткових рахунків громадян, які військову службу не проходили та для проходження до військової служби у ВЧ НОМЕР_1 не прибували. Діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_8 , зловживаючи своїм службовим становищем ОСОБА_6 надавав усні накази підлеглим щодо включення до електронних проектів наказів командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) вказаних осіб з метою заволодіння грошовим забезпеченням, додатковими винагородами за безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони під час перебування в районах ведення бойових дій. В свою чергу ОСОБА_7 вносив дані осіб, які не проходили військову службу, до проектів додатку № 1 до наказів про виплати додаткових винагород за безпосередню участь в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони під час перебування в районах ведення бойових дій.
На підставі вищевказаних наказів фінансово-економічною службою ВЧ НОМЕР_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення та додаткові винагороди особам, які фактично до ВЧ НОМЕР_1 для проходження військової служби не прибували.
Грошові кошти, які виплачені відповідно до вищевказаних наказів, перераховувались на підконтрольні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 банківські рахунки, тобто вказаними вище діями останні заволоділи чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Внаслідок злочинних дій начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 та начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 державі в особі військової частини НОМЕР_1 заподіяно шкоду на суму 3 542 167,27 грн., що становить 2855 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та є особливо великим розміром.
Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, що кваліфікується за ч. 5 ст. 191 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 01.03.2023, відносно підозрюваного ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Дніпровська установа виконання покарань № 4» строком до 29.03.2023 із визначенням підозрюваному застави у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 402600 грн. та в разі її внесення на підозрюваного на строк до 29.03.2023 покладено певні обов'язки.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду міста Дніпропетровська від 17.07.2025 р. обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 14.09.2025 р. із визначенням суми застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242240,00 грн., та у разі її внесення покладено певні обов'язки.
Закінчити судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 до 14.09.2025 р. не можливо, тому існує об'єктивна необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Так, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 необхідно враховувати у своїй сукупності обґрунтованість обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, особливу тяжкість та суспільну небезпеку інкримінованого злочину, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому за інкримінований злочин, а також наявність ризиків, визначених частиною першою статті 177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати, не зменшилися та обґрунтовуються наступним.
Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: допитами свідків, матеріалами службового розслідування, результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколами огляду вилучених документів, висновками експертиз, та іншими зібраними під час досудового розслідування доказами в їх сукупності.
Ризик незаконного впливу обвинуваченим на свідків не допитаних судом, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився.
З урахуванням наявності зазначеного ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні особливо тяжкого злочину, вважав, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту або особистої поруки, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків, а також запобігти вищевказаним ризикам.
На цих підставах заявник клопотання просить продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 242240 грн.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, просив його задовольнити з підстав, викладених в ньому.
Представник потерпілого не заперечував проти заявленого клопотання.
В судовому засіданні обвинувачений заперечував проти заявленого клопотання. Пояснив, що тримається під вартою вже майже 29 місяців. Вважав, що ризики не доведені. Просив змінити запобіжний захід на більш м'який, щоб у нього була можливість продовжити проходити військову службу.
В судовому засіданні захисник заперечував проти заявленого клопотання. Пояснив, що надмірне тримання обвинуваченого під вартою суперечить вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ризики не доведені. Не заперечував змінити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на нічний домашній арешт.
Вислухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши надані до суду матеріали та докази в їх сукупності, слідчий суддя доходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.01.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.03.2024 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.03.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16.05.2024 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.03.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11.07.2024 р..
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.08.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 07.09.2024 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02.09.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31.10.2024 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23.12.2024 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.12.2024 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 15.02.2025 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 10.04.2025 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.04.2025 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30.05.2025 р..
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.05.2025 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21.07.2025 р..
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.07.2025 р. продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 14.09.2025 р..
Обґрунтовуючи клопотання прокурор в судовому засіданні пояснив, що мається ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може здійснити спробу незаконного впливу на свідків.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення.
Обґрунтовуючи наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо можливості ОСОБА_6 незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, суд звертає увагу на наступне.
Обвинувачений ОСОБА_6 обізнаний про адреси мешкання свідків, а тому, перебуваючи на волі, може вжити заходів щодо незаконного впливу на вказаних осіб.
У зв'язку з цим судом враховується реальне існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Згідно ч. 2 ст. 1 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.
ЄСПЛ стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про продовження строку дії до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень ЄСПЛ.
Так, у справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
ЄСПЛ під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у демократичному суспільстві у значенні, передбаченому Конвенцією.
Метою застосування запобіжного заходу у даному випадку є забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання його спробам переховуватися від суду.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
За таких обставин, враховуючи тривалий час перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а також термін проведення судового розгляду, суд вважає, що ступінь встановленого судом ризику зменшився, що є підставою для розгляду питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
При вирішення питання про застосування запобіжного заходу судом враховуються в сукупності обставини, визначені статтею 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину; вік та стан здоров'я обвинуваченого, який тяжких захворювань чи інвалідності не має; відомості про особу обвинуваченого, який: має місце постійного проживання в пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 (командир якої надав згоду на проходження військової служби обвинуваченим у цій військовій частині), раніше не судимий. Також судом враховується тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою з 13 лютого 2023 року, тобто два роки шість місяців тридцять днів.
Отже, з урахуванням встановлених обставин, застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, з покладенням на обвинуваченого певних обов'язків, не зашкодить проведенню судового розгляду, зможе запобігти ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Враховуючи викладене суд вважає клопотання прокурора таким, що не підлягає задоволенню, та щодо обвинуваченого слід застосувати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 176, 177, 178, 183, 193, 194, 197, 314-316, 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд, -
В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_6 відмовити.
Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту строком два місяці, тобто до 12 (включно) листопада 2025 року.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 , такі обов'язки:
- не залишати з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв. місце свого проживання в пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
-прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;
-утримуватись від спілкування зі свідками по даному кримінальному провадженню;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Запобіжний захід у виді домашнього арешту застосувати без використання електронного засобу контролю.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_6 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України працівники поліції, з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Порушення умов домашнього арешту має наслідком можливість застосувати більш суворої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Виконання ухвали покласти на Самарівський районний відділ поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області.
Копію ухвали направити начальнику Самарівського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали оголошений 15 вересня 2025 р. о 12 год. 45 хв.
Суддя ОСОБА_1