11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 160/14524/25
адміністративне провадження № К/990/35250/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №160/14524/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Міністерства юстиції України, у якому просив:
1) визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо передачі до розгляду центральною Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції:
- скарги ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №СК-1694-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_2 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75879-31-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за № 75873-33-25;
2) зобов'язати Міністерство юстиції України утриматись від розгляду та прийняття рішення по суті щодо:
- скарги ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №СК-1694-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_2 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75879-31-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за № 75873-33-25.
21 травня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій просив:
- заборонити Міністерству юстиції, в тому числі його територіальним органам та структурним підрозділам, до набрання чинності рішенням суду у даній справі здійснювати розгляд та приймати рішення по суті щодо розгляду:
- скарги ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №СК-1694-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_2 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75879-31-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75873-33-25;
- заборонити Міністерству юстиції, в тому числі його територіальним органам та структурним підрозділам, державним реєстраторам, нотаріусам, а також будь-яким іншим суб'єктам, які наділені владними повноваження щодо здійснення реєстраційних дій, до набрання чинності рішенням суду у даній справі здійснювати будь-які реєстраційні дії, пов'язані з виконанням будь-яких рішень Міністерства юстиції України, прийнятим за результатами розгляду:
- скарги ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №СК-1694-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_2 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75879-31-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75873-33-25.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом заборони Міністерству юстиції України, в тому числі його територіальним органам та структурним підрозділам, до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/14524/25 здійснювати розгляд та приймати рішення по суті щодо розгляду:
- скарги ОСОБА_2 на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції від 05 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №СК-1694-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_2 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75879-31-25;
- скарги (заяви про проведення камеральної перевірки) ОСОБА_3 від 02 травня 2025 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 05 травня 2025 року за №75873-33-25.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року задоволено апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 . Скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року по справі №160/14524/25. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
22 серпня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №160/14524/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Такими ухвалами в силу пунктів 3, 4, 5, 13, 17, 20 частини першої статті 294 КАС України є ухвали щодо: повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що оскаржувана постанова апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову прийнята за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17, критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження.
Таким чином, у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні.
При цьому, неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 відступила від викладеної вище правової позиції у частині висновків про неможливість оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову та про неможливість касаційного оскарження постанови апеляційної інстанції, якою скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову, зазначивши, що такі обмеження є невиправданими, та що у касаційному порядку можуть окрім інших переглядатися ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову (тобто, як ухвали, якими задоволено заяву про забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено у такому забезпеченні), а також постанови суду апеляційної інстанції, якими скасовано вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей з Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову виходив із відсутності у спірному випадку підстав для забезпечення позову у спосіб, на якому наполягав позивач. При цьому, апеляційний суд зазначив таке.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
За правилами частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Як встановлено частиною четвертою статті 150 КАС України, подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, за положенням КАС України, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Апеляційний суд зазначив, що у спірному випадку, постановляючи ухвалу про забезпечення позову за поданою позивачем заявою, суд першої інстанції фактично погодився з наведеним позивачем мотивуванням, зазначивши, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Щодо цих доводів суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не обґрунтовано, а судом першої інстанції не встановлено того, яким чином сам факт призначення відповідачем до розгляд скарги та заяв може вплинути на права та законні інтереси позивача або призвести до негативних наслідків для позивача.
При цьому зауважив, що такі наслідки дійсно можуть мати місце але у випадку розгляду цих скарг та заяв по суті та встановлення обставин, які б свідчими про порушення приватним нотаріусом вимог законодавства у сфері вчинення реєстраційних дій.
Проте, сам факт звернення фізичних осіб із скаргами, заявами до Міністерства юстиції України, а також сам факт розгляду таких скарг (заяв) автоматично не створюють наслідків для державного реєстратора - приватного нотаріуса, оскільки скарга у сфері державної реєстрації підлягає задоволенню лише у випадку якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора - приватного нотаріуса не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації.
У свою чергу, у відповідності до статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України (його територіальні органи) приймають відповідні рішення: про задоволення скарги; про відмову в задоволенні скарги; про залишення скарги без розгляду по суті.
Отже, у випадку прийняття Міністерством юстиції України (його територіальним органом) рішення про задоволення скарги, саме таке рішення буде юридично значимим для державного реєстратора - приватного нотаріуса, створювати певні обов'язки для державного реєстратора - приватного нотаріуса та призвести до негативних наслідків для нього. І вказане рішення може бути оскаржено державним реєстратором приватним нотаріусом у судовому порядку, у тому числі з підстав, які зазначені в цьому позові.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у спірному випадку заходи забезпечення позову, які застосовані судом, не є співмірними із заявленими вимогами, оскільки як вже зазначалось, сам факт призначення до розгляду скарги та заяв, не може призвести до наслідків про які зазначав позивач.
Щодо доводів позивача про очевидну неправомірність дій відповідача у спірних відносинах, як однієї із підстав поданої заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції зазначив таке.
Очевидна протиправність дій суб'єкта владних повноважень, на переконання апеляційного суду, це вчинення ним таких дій, які взагалі не передбачені законодавством, або вчинення дій суб'єктом владних повноважень, який не наділений компетенцією у відповідній сфері.
В силу положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» саме Міністерство юстиції України наділено повноваженнями щодо розгляду скарг на проведені державним реєстратором реєстраційні дії.
Отже, у спірному випадку Міністерство юстиції України є тим органом, до повноважень якого віднесено розгляд скарг на дії державного реєстратора, а отже підстав стверджувати про очевидну протиправність дій відповідача, які полягають у призначені до розгляду скарг (заяв) на дії приватного нотаріуса, яким вчинено реєстраційні дій, підстав не існує.
За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновками суду апеляційної інстанції. Правильне застосування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. При цьому, заявник у касаційній скарзі не спростував такі висновки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №160/14524/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько