12 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11805/24 пров. № А/857/4961/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року (головуючий суддя Борискін С.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в м.Рівне у справі №460/11805/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
04.10.2024 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону від 23.09.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент прийняття оспорюваного рішення про відмову в перетині державного кордону України відсутні підстави для не перебування позивача на військовому обліку, а документом, який посвідчує приналежність громадянина України до військового обов'язку є військово-обліковий документ, який позивачем до прикордонного контролю не подавався.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року з підстав неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що він знятий з військового обліку з 30.09.2022, не перебуває у запасі і не є військовозобов'язаним. Однак, при проведенні паспортного контролю інспектором прикордонної служби капітаном ОСОБА_2 від 23.09.2024 прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону на виїзд з України. Дану відмову аргументовано тим, що у позивача відсутні документи, що підтверджують підстави для виїзду закордон в період дії на території України воєнного стану. Вважає вказані дії протиправними та такі, що порушують його права на вільне пересування.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Позивач 23.09.2024 прибув до Міжнародного пункту пропуску «Шегині» з метою перетину державного кордону України.
Для підтвердження підстав для перетину державного кордону України, позивачем було надано: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідку на військовослужбовця, який виїжджає за кордон від 30.09.2022 №619905, довідку про зняття з місця проживання №40636 від 29.09.2022 у зв'язку із вибуттям до нового місця проживання Словацька Республіка.
Однак, рішенням від 23.09.2024 про відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України з причини не надання на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 №57.
Позивач не погоджуючись із таким рішенням, звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких мотивів.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, спір виник у зв'язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у постановах від 17 серпня 2023 року у справі №380/7792/22, від 09 березня 2023 року у справі №600/2520/22-а, від 27 вересня 2023 року у справі №380/16876/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №260/3428/22, від 26 жовтня 2023 року у справі №260/3951/22, від 16 листопада 2023 року у справі №160/15200/22 сформував правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі Закон № 3543-XII), які є спеціальними для цього періоду.
Так, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25,27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Виходячи з вказаного вбачається, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року №389-VIII (далі Закон №389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII.
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України та діє станом на сьогодні.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Водночас, загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57).
Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дає підставу суду апеляційної інстанції дійти висновку, що наявність у особи статусу знятий з обліку, не тотожній статусу виключений з військового обліку.
Право виїзду за кордон в осіб з такими відмінними статусами в будь-якому випадку підтверджується відповідним документом з відміткою уповноваженого органу. Важливо зазначити, що виключення з обліку відбувається за певними підставами, такими як непридатність до служби за станом здоров'я, досягнення граничного віку або втрата громадянства, і це означає втрату статусу військовозобов'язаного. Водночас зняття з обліку є тимчасовим і може відбуватися, наприклад при зміні місця проживання, що не є підставою для перетину кордону.
Згідно з п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (далі - Порядок № 1455 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, ст. 23 Закону № 3543-XII передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII (в редакції на час виникнення спірних відносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 2232-XII (далі Закон 2232-XII) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону 2232-XII виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Порядок №921).
Відповідно до п. 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з п. 16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого указом Президента України від 30 грудня 2016 року № 582/2016.
Так, п.1 вказаного Положення визначає, що військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з нормами вказаного Положення, у військовому квитку, серед іншого, проставляється відмітка про зняття військовослужбовця з військового обліку.
Таким чином, відповідно до чинного законодавства необхідною умовою для виїзду за кордон військовозобов'язаний громадянин України в умовах воєнного стану повинен подати, для контролю серед іншого, документальне підтвердження належності до категорії громадян України, щодо яких не застосовується обмеження у праві виїзду за межі території України, а саме документ, який свідчить про звільнення від призову на військову службу під час мобілізації та яким є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, в зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, оскільки зазначений громадянин не зміг надати до паспортного контролю документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Як підставу для виїзду за кордон позивачем було подано Довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 30.09.2022 №619905 в якій зазначено, що ОСОБА_1 знятий з військового обліку, підстава зняття - виїзд за кордон на строк більше 3-х місяців.
Слід зазначити, що перетин кордону для всіх військовозобов'язаних громадян неможливий без пред'явлення військово-облікового документу з актуальним VIN-кодом та відповідним записом у військово-обліковому документі про підставу зняття з обліку. Водночас, хоч і у військово-обліковий документ особи внесено відмітку від ТЦК та СП «знятий з військового обліку», проте це не слугуватиме підставою безперешкодно перетнути кордон, оскільки не підтверджує факту інвалідності, непридатності до військової служби у ВЧ за станом здоров'я тощо. Такі документи повинні бути у розпорядженні особи, яка бажає виїхати за кордон та пред'явлені суб'єкту контролю за вимогою.
Як зазначалось вище, відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають: жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Так, доводи апелянта ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що виключений з військового обліку військовозобов'язаних. З огляду на це апелянт вважає вказану обставину (не підлягає призову на військову службу під час мобілізації) такою, що свідчить про наявність у нього права на перетинання державного кордону України, а обмеження його у цьому є порушенням приписів Конституції України щодо свободи пересування та вільно залишати територію України.
Однак, станом на момент прийняття оспорюваного рішення про відмову в перетині державного кордону України позивачем не надано відповідачу як компетентному органу належних та достатніх документів, які б беззаперечно давали йому право на виїзд за кордон, а саме військово-облікового документу.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що незважаючи на встановлений частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, позивач не звільняється від свого обов'язку, визначеного частиною 1 згаданої статті щодо доведення тих обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що подані позивачем документи не надавали йому права виїзду за межі території України, а відтак оскаржуване рішення відповідачем прийнято з дотриманням чинного законодавства та принципів, передбачених ст.2 КАС України, та є правомірним.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави відмови у позові, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі № 460/11805/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко