П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 вересня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/10860/25
Головуючий І інстанції: Бабенко Д.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 21.04.2025р.) про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та третьої особи - ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії, -
14.04.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру в Одеській області, третьої особи - ОСОБА_2 , в якому просила суд:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, розташованої на території Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, зобов'язавши ГУ Держгеокадастру в Одеській області (в особі визначеного державного кадастрового реєстратора) здійснити реєстрацію скасування державної реєстрації земельної ділянки;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути по суті клопотання від 11.02.2025р. про надання у власність земельної ділянки загальною площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, розташованої на території Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у відповідності до рішення Випасненської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 13.02.2014р. №761-VI «Про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею: 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель за адресою: АДРЕСА_1 » та прийняти одне з двох рішень (у формі наказу), передбачених у ч.7 ст.118 ЗК України.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 - відмовлено на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивачка 08.05.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просила скасувати ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 21.04.2025р. та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
За правилами ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду попередньої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про наявність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями ст.ст.6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Також, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (ч.1 ст.5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ч.1 ст.18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі норм Конституції України про судову спеціалізацію (ч.1 ст.125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб (ч.2 ст.55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено саме як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (ч.1 ст.2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно та законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції і законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної особи на ефективний судовий захист.
При цьому, адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно та законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій або ж бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема у постановах від 01.02.2022р. у справі №640/18584/20 та від 16.11.2022р. у справі №320/8650/20.
У Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що викладені в рішенні від 09.09.2010р. №19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абз.4 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004р. №22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Тобто, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, невіднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У силу п.7 ч.1 ст.4 КАС України, вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як передбачено п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, та спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або ж хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або ж більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи.
При цьому, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У той же час, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Як наслідок, єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:
- однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або ж орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
- спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
- перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
З огляду на вищевикладене, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Суд зауважує, що вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням чи наявності загрози порушення приватного права або ж інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Схожі підходи було також застосовано і Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018р. у справі №815/1568/16 та від 05.12.2018р. у справі №804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 12.02.2020р. у справі №820/4524/18, від 15.07.2020р. у справі №809/78/16, від 22.09.2019р. у справі №824/2393/15-а, від 11.11.2020р. у справі №826/14406/18, від 29.08.2022р. у справі № 560/4501/20, від 13.02.2023р. у справі №461/3634/17, а також від 30.03.2023р. у справі №640/13008/20.
Звертаючись до суду із позовною заявою, позивачка просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, розташованої на території Мологівської сільської ради, зобов'язавши ГУ Держгеокадастру в Одеській області (в особі визначеного державного кадастрового реєстратора) здійснити відповідну реєстрацію. При цьому, позивач одночасно просила зобов'язати відповідача повторно розглянути по суті клопотання від 11.02.2025р. про надання у власність земельної ділянки загальною площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, розташованої на території Мологівської сільської ради, і прийняти одне з двох рішень (у формі наказу), передбачених у ч.7 ст.118 ЗК України.
Таким чином, «предметом спору» у цій справі є здійснена відповідачем спірна державна реєстрація земельної ділянки, площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, розташованої на території Мологівської сільської ради, та розгляд клопотання позивача про надання у власність цієї земельної ділянки.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається, що вона звернулась до відповідача із запитом, в якому просила надати інформацію стосовно реєстрації права власності на земельну ділянку площею: 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035 за ОСОБА_2 чи за ОСОБА_3 . При цьому, позивач просила повідомити дату реєстрації та на підставі якого правовстановлюючого документу зареєстроване таке право власності, а також надати відповідні копії.
На вказаний запит позивача було повідомлено, що відповідачем зареєстрована на підставі технічної документації вказана земельна ділянка площею: 0,15 га, за кадастровим номером: 5120882000:03:002:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , саме за ОСОБА_2 , що перешкоджає зареєструвати право власності на вказану ділянку за позивачем.
Крім того, позивач просила розглянути по суті своє клопотання про надання у власність цієї земельної ділянки на підставі рішення Випасненської сільської ради від 13.02.2014р. за №761-VI про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель за адресою: АДРЕСА_1 , та прийняти рішення (у формі наказу), передбачених ч.7 ст.118 ЗК України.
01.04.2025р. поштою позивачем отримано відповідь від відповідача, в якій зазначалось, що її звернення розглянуто, надано тлумачення положень Закону України «Про державний земельний кадастр», постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012р. №1015, ст.123 ЗК України та інші. На запитання ж позивача відповідач фактично конкретних відповідей не надав та запропонованих позивачем заходів не здійснив.
При цьому, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.09.2024р., долученою до матеріалів позовної заяви, було встановлено, що власником земельної ділянки загальною площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035 є ОСОБА_3 на підставі договору дарування земельної ділянки за №1692, виданого 24.09.2021р. Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною контрою Одеської області.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спір, який виник у справі, не є публічно-правовим, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо цієї земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності відповідних дій державного реєстратора.
Тобто, суд, спершу вирішуючи питання юрисдикційної приналежності справи, судове рішення у якій оскаржується, не взяв до уваги, що особа ( ОСОБА_2 або ж за ОСОБА_3 ), які можуть мати безпосереднє відношення до предмета спору, не залучені до участі у цій справі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 та 3 ст.242 КАС України. судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В адміністративному судочинстві з метою залучення до справи осіб, чиїх прав та обов'язків, може стосуватися судове рішення, та з метою більш повного та всебічного з'ясування обставин у справі, діє інститут третьої особи.
Частиною 2 ст.49 КАС України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача чи відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки.
Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Згідно з ч.5 ст.49 КАС України, про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
За правилами ч.2 ст.51 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають права та обов'язки, визначені у ст.44 цього Кодексу.
Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем та відповідачем за відсутності третьої особи.
Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду певної справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.
Інтерес третьої особи щодо задоволення позову (якщо вона бере участь на стороні позивача) або щодо відмови у задоволенні позову (якщо вона бере участь на стороні відповідача) збігається з інтересами відповідно позивача або відповідача. Це відрізняє третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, від третьої особи, яка заявляє такі вимоги.
Разом з цим, слід вказати, що участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким у силу ч.1 ст.2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.
Натомість, правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов'язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.
Вказані правові висновки викладені Верховним Суд, зокрема у постанові від 29.05.2020р. у справі №140/1868/19.
Аналіз вищевказаних процесуальних норм свідчить також про те, що єдиною підставою для залучення до участі у справі третіх осіб є встановлення фактів про те, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі.
Такі обставини можуть бути виявлені судом самостійно при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду, або наведені у відповідних клопотаннях про залучення третіх осіб та у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача.
Колегія суддів наголошує, що судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із закріпленого в п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його прав і обов'язків.
У контексті цієї справи, суд також вважає за необхідне вказати на доцільності комплексного підходу до вирішення питань юрисдикції у спорах, пов'язаних з оскарженням державної реєстрації земельних ділянок. Такий підхід передбачає першочергове всебічне дослідження обставин справи, зокрема, її суб'єктного складу. Крім безпосередніх учасників процесу - позивача та відповідача, важливе значення мають особи, на чиї права та інтереси може вплинути судове рішення, ухвалене за наслідками судового розгляду. У випадку оскарження позивачем вже проведеної державної реєстрації земельної ділянки такою особою, як правило, є особа, за ініціативою та за поданням якої проведено таку реєстрацію або власник майна, що розташоване на цій земельній ділянці.
З огляду на це, суд доходить висновку, що визначенню юрисдикційної приналежності спору, предметом якого є оскарження позивачем здійсненої державної реєстрації земельної ділянки передує вирішення судом питання необхідності залучення третьої особи, яка безпосередньо певним чином зацікавлена у результатах розгляду справи.
Зазначене є обов'язковою умовою для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору, сприяє зібранню достатньої кількості доказів, а також обумовлено необхідністю забезпечення принципу процесуальної рівності учасників цих спірних правовідносин.
Таким чином, оскільки предмет спору у справі №420/10860/25, рішення у якій оскаржуються, стосується правомірності здійсненої відповідачем державної реєстрації земельної ділянки, площею: 0,15 га кадастровий номер: 5120882000:03:002:0035, власником якої є інша особа (яка, з огляду на наявні матеріали справи, достеменно не встановлена), відповідно, ухвалені судові рішення у цій справі потенційно впливають на права, обов'язки та інтереси таких осіб.
Однак, суд попередньої інстанції, передчасно вдаючись до вирішення питання юрисдикційної приналежності зазначеного спору, помилково не залучив до розгляду цієї справи особу (осіб), зацікавлену у вирішенні питання правомірності здійсненої державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером: 5120882000:03:002:0035, та, відповідно, позбавили останнього можливості висловити позицію щодо предмета позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 .
На думку колегії суддів, залучення до участі у цій справі третьої особи сприятиме всебічному розгляду справи, зібранню належної (більшої) кількості доказів, правильному вирішенню спору та встановленню дійсного характеру спірних правовідносин.
Усунути виявлені недоліки рішень суду 1-ї інстанцій під час апеляційного перегляду у суду апеляційної інстанції процесуальної можливості немає.
Аналогічний правовий висновок у справах, в якій судами не було залучено до розгляду справи всіх осіб, щодо прав, інтересів та обов'язків яких суд прийняв рішення, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №826/7011/16, від 08.12.2020р. у справі №826/11008/18, від 04.07.2022р. у справі №160/1632/21, від 03.11.2022р. у справі №260/61/22, від 01.12.2022р. у справі №160/2798/21, від 09.02.2023р. у справі №160/1472/21, від 01.05.2023р. у справі №640/11147/21 та від 12.07.2024р. у справі №560/4674/23.
При цьому, зважаючи на висловлену судом першої інстанції позицію щодо приналежності спору, який виник у справі, до цивільної юрисдикції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
15.12.2023р. набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022р. №2073-IX, який упорядковує відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (ч.1 ст.1 Закону №2073-IX).
Вказаним Законом передбачені такі поняття як (ч.1 ст.2, ст.27 Закону №2073-IX): адміністративний орган це - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративний акт - це рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб); адміністративна процедура - це визначений законом порядок розгляду та вирішення справи; дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано; процедурне рішення - це рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті; учасники адміністративного провадження: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов'язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа).
Суд також звертає увагу, що з метою адаптації національного законодавства до системи права Європейського Союзу і виконання Україною зобов'язань у сфері Європейської інтеграції прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з прийняттям Закону України «Про адміністративну процедуру» від 10.10.2024р. №4017-IX.
Даний Закон №4017-IX спрямований на приведення чинного законодавства у відповідність із Законом №2073-IX у всіх галузях, охоплених його сферою застосування, шляхом внесення змін до 196 законодавчих актів. Зокрема, п.134 Закону №4017-IX доповнено ст.3 Закону №1952-IV ч.6, згідно за якою, відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також їх обтяжень регулюються Законом №2073-IX із урахуванням особливостей, визначених цим Законом №1952-IV.
Враховуючи викладене, оскільки предметом спору, що виник у цій справі є оскарження дій відповідача щодо вчиненої державної реєстрації земельної ділянки, судова колегія, враховуючи виняткову адміністративно-правову природу адміністративної процедури державної реєстрації; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури державної реєстрації, вважає за необхідне зазначити, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини - це відносини адміністративної процедури державної реєстрації, які крім норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулюються Законом №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом №4017-IX.
Згідно з приписами ст.125 Конституції України, ст.ст.2,4,19 КАС України, а також ст.ст.18, 71, 76, 77, 79, 100 Закону №2073-IX, рішення, дії або ж бездіяльність суб'єкта владних повноважень у межах адміністративної процедури державної реєстрації (внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна) оскаржуються до адміністративних судів.
Крім того, суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що положеннями Закону №4017-IX уніфіковано підходи щодо процедури оскарження адміністративних актів, зокрема, передбачено, що рішення, дії або ж бездіяльність вчинені, допущені в адміністративній процедурі державної реєстрації оскаржуватимуться в адміністративному порядку відповідно до Закону №2073-IX та/або до адміністративного суду.
На підставі вищевикладеного, враховуючи положення ст.125 Конституції України, Закону №2073-IX з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом №4017-IX, суд доходить висновку, що жоден національний суд системи судоустрою України, за винятком адміністративного суду, не може оцінювати адміністративну процедуру державної реєстрації.
Розгляд і вирішення справ про адміністративну процедуру державної реєстрації - це виняткова компетенція адміністративного суду, натомість розгляд і вирішення справ про адміністративну процедуру державної реєстрації загальними судами, господарськими судами за правилами ЦПК України, ГПК України - є порушенням принципу законності, ст.ст.8, 19, 55 та 125 Конституції України, невиконанням приписів Закону №2073-IX, порушенням і недотриманням зобов'язань, узятих Україною перед вступом до Європейського Союзу.
Додатково, колегія суддів також зазначає, що адміністративні суди наділені Конституцією України спеціальним статусом і завданнями, що виокремлює їх у системі судоустрою та зобов'язує вирішувати юридичні спори та розглядати інші справи (ч.3 ст.124) з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин (ч.5 ст.125), передусім з огляду на те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч.2 ст.3 Основного Закону України), а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2 ст.55).
В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським і цивільним процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його особливу увагу та певну залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування, принцип легітимних очікувань, принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для особи значення та принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Крім того, в адміністративному судочинстві суттєвою відмінністю є також допустимість, у виключних випадках, зворотної дії закону в часі (retrospective legislation). Важливо, що КАС України у ст.6 (на відміну від ст.11 ГПК України та ст.10 ЦПК України), унормовуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу «людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Це також відповідає завданню адміністративного судочинства (ст.2 КАС України), яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Одна з найголовніших практичних відмінностей вирішення саме публічно-правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог особи (позивача), оскільки ст.77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, ефективність діяльності адміністративних судів при запобіганні та вирішенні конфліктів між особою та державою є важливою запорукою гармонійності відносин у суспільстві, довіри до держави та її інститутів, а також поступального розвитку кожної особистості як члена суспільства та запобігання появі внутрішніх і зовнішніх загроз для такого суспільства.
Розмежування юрисдикції варто здійснювати таким чином, щоб в основі такого перебували саме інтереси людини та відповідно ефективність процесу, в якому розглядається спір судом певної юрисдикції.
Тобто, в основі розв'язання проблеми вибору юрисдикції для вирішення юридичного спору повинна бути саме людина і ефективність способу, в який держава надає їй послугу (оплачена людиною через податки і судовий збір) стосовно вирішення спору, який виник за участю цієї особи у правовідносинах з державою.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22.11.2024р. у справі №520/34082/23.
За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.238,241,243,308,315,316,321,322,325,328 КАС України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - скасувати та направити справу №420/10860/25 до суду першої інстанції - для продовження її розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 11.09.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко