Головуючий І інстанції: Лук'яненко М.О.
12 вересня 2025 р. Справа № 520/7620/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/7620/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.08.2023 року по 28.03.2025 рік;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ЄДРПОУ НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.08.2023 року по 28.03.2025 рік, у сумі 411 231 (чотириста одинадцять тисяч двісті тридцять одна) грн. 51 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 у сумі 124 535 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн. 24 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що до винесення постанови Другим апеляційним адміністративним судом від 17.02.2025 у справі № 520/5504/24 у військової частини НОМЕР_1 не було підстав вважати, що розрахунок при звільненні ОСОБА_1 було здійснено не в повному обсязі, як і підстав здійснити перерахунок та подати запит на виділення військовій частині з державного бюджету додаткових коштів. Вказав, що сума компенсації визначена судом у 124 535 грн. 24 коп., більше ніж в 1,5 рази перевищує суму 74 119, грн. спірної частки грошового забезпечення, яка складає першопричину спірних правовідносин між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 . Вказав, що судом невмотивовано прийнято рішення про призначення виплати в максимальному передбаченому розмірі - 6 місяців.
Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів зазначає, що як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації та з 14.03.2022 року зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Військовим квитком серії НОМЕР_4 .
Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 221 від 09.08.2023 року солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 1 відділення 3 взводу охорони 5 роти охорони 2 батальйону охорони, звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.08.2023 року №186-РС у запас Збройних Сил України на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, з 09.08.2023 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлений на зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №520/5504/24, яке набрало законної сили, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.03.2022 по 31.12.2022.
На виконання вказаного рішення Військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила позивачу 28.03.2025 року кошти у розмірі 74119,00 грн., що підтверджується скрин-шотом кабінету АТ КБ «ПриватБанк».
Проте, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби.
Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 у сумі 124 535,24 грн.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до Витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 221 від 09.08.2023 року солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 1 відділення 3 взводу охорони 5 роти охорони 2 батальйону охорони, звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.08.2023 року №186-РС у запас Збройних Сил України, з 09.08.2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Матеріалами справи підтверджується факт того, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок в частині нарахування та виплати грошового забезпечення з 01.01.2023 до 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 14.03.2022 по 31.12.2022.
При цьому, виплата позивачу вказаного грошового забезпечення виплачено на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 року у справі №520/5504/24 у розмірі 74119 грн лише 28.03.2025, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 у сумі 124 535, 24 грн., колегія суддів враховує наступне.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача з 09.08.2023 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення та індексація.
Спірна сума у розмірі 74119 грн фактично виплачена лише 28.03.2025.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення ст.117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 09.08.2023 по 28.03.2025.
Разом з цим, суд враховує, що згідно зі ст.117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку за період з 09.08.2023 по 28.03.2025, але не більш як за шість місяців.
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що 09.08.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наданої відповідачем довідки №1838/15-428 від 14.04.2025 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 688,04 грн.
Суд першої інстанції при обрахунку розміру середнього заробітку виходив з того, що сума середнього заробітку за 181 день (з 28.09.2024 по 28.03.2025, не більш як за шість місяців) дорівнює 124 535,24 грн. (688,04 грн* 181 дні).
Колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що позивач взагалі не має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що спростовано судовим розглядом з урахуванням зазначеного вище.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2023 по 28.03.2025 у сумі 124 535,24 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 520/7620/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий