Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/12733/2025
м. Київ Справа № 752/13824/24
11 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цигарьова Олександра Олександровича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободянюк А.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інком-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Ветор Плюс» про визнання недійсним договору факторингу,-
У червні 2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила визнати недійсним договір факторингу, укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» 03 травня 2023 року про передачу права вимоги за Кредитним договором № 2706/0508/77-278 від 22 травня 2008 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 22 травня 2008 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (в подальшому змінило назву на ПАТ «Сведбанк») було укладено кредитний договір № 2706/0508/77-278, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 108 500,00 доларів США на строк із 22 травня 2008 року до 22 травня 2025 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 22 травня 2008 року, між банком, позичальником - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 2706/0508/77-278-Р-1 від 22 травня 2008 року; а також між банком, позичальником - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 2706/0508/77-278-Р-2 від 22 травня 2008 року.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року у справі № 02/2-3604/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року, задоволено позов банку та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 203 060,75 грн. та судовий збір в сумі 2 833,00 грн.
На виконання рішення суду видано виконавчі листи № 2-3604/12 від 14 листопада 2012 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку боргу на загальну суму 1 203 883,75 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Ветор Плюс» укладено договір факторингу, за умовами якого банк відступив на користь ТОВ «ФК «Ветор Плюс» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1
03 травня 2023 року між ТОВ «Інком-Фінанс» та ТОВ «ФК «Ветор Плюс» укладено договір факторингу, за умовами якого ТОВ «Інком-Фінанс» зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «ФК «Ветор Плюс» за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги за кредитним договором з ОСОБА_1 .
Позивачка вважає, що договір факторингу є таким, що укладений з порушення вимог чинного законодавства, а саме: суперечить Розпорядженню Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06 лютого 2014 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулюванням ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 березня 3014 року № 342/25119, де зазначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено фінансування клієнтів зі статусом суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги.
Отже, на думку позивача, виходячи із положень розпорядження Нацкомфінпослуг, особою, право вимоги до якої передається від первісного кредитора - новому кредитору (боржником в основному зобов'язанні) міг бути виключно суб'єкт господарювання (фізична або юридична особа, зареєстровані як суб'єкти господарювання). У зв'язку з цим, укладання фінансовою установою (фактором) договору факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника фізичної особи є порушенням зазначеного вище розпорядження.
Оскільки кредитний договір № 2706/0508/77-278 від 22 травня 2008 року було укладено з нею, як фізичною особою, з метою задоволення споживчих потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності, то укладений між відповідачами договір факторингу є таким, що укладений з порушення вимог чинного законодавства.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Інком-Фінанс», ТОВ «ФК «Ветор Плюс» про визнання недійсним договору факторингу, залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги.
Розпорядженням від 06 лютого 2014 року № 352 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відмінила дію пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 про те, що договори факторингу можуть укладатися щодо уступки права вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання.
Зміст укладеного між відповідачами договору факторингу не суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, вчинений у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, оспорюваний правочин не порушує права та інтереси позивачки ОСОБА_1 , яка зобов'язана відповідати за виконання зобов'язань з повернення коштів, наданих їй банком у кредит згідно з кредитним договором № 2706/0508/77-278 від 22 травня 2008 року.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 05 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цигарьов О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що договір факторингу між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» від 03.05.2023 повинен був укладатись з урахуванням вимог пункту 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 березня 2014 за № 342/25119.
Натомість приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин може бути застосовано норми підзаконного акта - розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231.
Втім, позивач не посилалася і не просила суд застосовувати до спірних правовідносин приписи вказаного розпорядження, яке втратило чинність 25.09.2015 на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про визнання таким, що втратило чинність, розпорядження Держфінпослуг від 03 квітня 2009 року № 231», № 1926 від 13.08.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 вересня 2015 за № 1045/27490. Натомість, позивач просила врахувати вимоги Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014, яке є чинним, його положення не визнані неконституційними і воно підлягає застосуванню.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не може бути клієнтом за договором факторингу і не мав права здійснювати відступлення прав вимоги за Кредитним договором на користь ТОВ «ІНКОМ-ФІНАНС», оскільки, з врахуванням вимог пункту 1 Розпорядження, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не укладав договір, з якого випливає право грошової вимоги (не укладав Кредитний договір).
У кредитному зобов'язанні кредитором є кредитодавець або інша особа, яка на законних підставах має право вимоги до боржника. При цьому, право вимоги до боржника виникає з кредитного договору, а не з договору факторингу
Скаржник зазначає, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» хоч і набував права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , проте він не укладав кредитний договір, з якого випливає право грошової вимоги до боржника. З огляду на зазначене, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не може виступати в статусі клієнта за договором факторингу і, відповідно, не має права відступати набуте ним право вимоги на користь фактору. Таким чином, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не мав права здійснювати відступлення права вимоги за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНКОМ-ФІНАНС», а останнє не могло набути таке право.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що договір факторингу від 03.05.2023 відповідає вимогам чинного законодавства, є необґрунтованими, а рішення суду за таких умов є незаконним та підлягає скасуванню.
У вересні 2025 року ТОВ «ІНКОМ-ФІНАНС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлялись засобами електронного зв'язку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду сторони отримали поштову кореспонденцію 18 серпня 2025 року.
03 вересня 2025 року представник ТОВ «ІНКОМ-ФІНАНС» Сисова Анастасія Олексіївна подала до Київського апеляційного суду клопотання про проведення судового засідання за відсутності відповідача.
05 вересня 2025 року представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» Ковалевський Євген Володимирович подав до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2706/0508/77-278/, за умовами якого банком надано кредитні кошти позичальнику в сумі 108 500,00 доларів США строком до 22 травня 2025 року.
22 травня 2008 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були укладені договори поруки № 2706/0508/77-278/Р-1, № 2706/0508/77-278/Р-2.
22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2706/0508/77-278-Z-2, за яким позивач передала в іпотеку іпотекодержателю земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 ; вартість предмету іпотеки оцінено у розмірі 731 000,00 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року у справі № 02/2-3604/2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року, задоволено позов ПАТ «Сведбанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 203 060,75 грн та судовий збір в сумі 2 833,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада 2013 року у справі № 753/18720/13-ц, інформація про яку є загальнодоступною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, замінено сторону стягувача виконавчого провадження по виконанню рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 червня 2012 року по справі за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 203 060,75 грн з ПАТ «Сведбанк» на його правонаступника - ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2016 року по справі № 756/15687/14-ц визнано припиненою поруку за договором № 2706/0508/77-278/Р-2, укладеним 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 .
Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15 визнано припиненою поруку за договором № 2706/0508/77-278/Р-1, укладеним 22 травня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 .
03 травня 2023 року між ТОФ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений 03 травня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, реєстровий номер № 519. Предметом договору є перехід від первісного іпотекодержателя до нового іпотекодержателя прав за іпотечним договором № 2706/0508/77-278/Z-2 від 22 травня 2008 року, який укладений в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 2706/0508/77-278 від 22 травня 2008 року, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка з кадастровим номером 3223186802:10:004:0130. Сторонами договору складено та підписано акт приймання-передачі документації до цього договору.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 331118077 від 03 травня 2023 року ТОВ «Інком-Фінанс» є іпотекодержателем майна, яким є земельна ділянка з кадастровим номером 3223186802:10:004:0130, розташована у АДРЕСА_1 .
03 травня 2023 року між ТОФ «ФК «Вектор Плюс» (клієнт) та ТОВ «Інком-Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт за грошові кошти відступає фактору свої права грошової вимоги до боржника за кредитним договором 2706/0508/77-278 від 22 травня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.3. договору факторингу від 03 травня 2023 року право грошової вимоги вважається відступленим фактору в день підписання цього договору, акту приймання-передачі прав грошових вимог за формою, викладеною у додатку № 1, акту приймання-передачі реєстру боржників за формою, викладеною у додатку № 2, а також після отримання грошових коштів від фактора.
За п. 3.2. договору факторингу від 03 травня 2023 року фактор зобов'язується передати в розпорядження клієнту грошові кошти, шляхом перерахування в день підписання цього договору в розмірі 172 762,50 грн, без ПДВ.
На виконання пункту 1.3. договору факторингу від 03 травня 2023 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Інком-Фінанс» 03 травня 2023 року складені та підписані акт приймання-передачі прав вимог, акт приймання-передачі реєстру боржників, а також акт приймання-передачі документації. За платіжною інструкцією № 919 від 03 травня 2023 року перераховано на рахунок отримувача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» грошові кошти у сумі 172 762,50 грн, без ПДВ.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Відповідно до статті 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмежень.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника.
Аналіз вищевказаним норм дає підстави для висновку, що ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги.
У свою чергу, посилання позивача на те, що укладення оспорюваного договору факторингу суперечить вимогам пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 є необґрунтованими, оскільки положення зазначеного підзаконного акта суперечить положенням статті 1079 ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України, та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які, в силу вимог статті 4 ЦК України, мають вищу юридичну силу над підзаконними актами.
Крім цього, розпорядженням від 06 лютого 2014 року № 352 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відмінила дію пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 про те, що договори факторингу можуть укладатися щодо уступки права вимоги виключно до боржників - суб'єктів господарювання.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року в справі № 199/8059/16.
Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний договір укладено відповідачами на підставі статті 627 ЦК України, із досягненням згоди щодо всіх його істотних умов.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судового рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Цигарьова Олександра Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 12 вересня 2025 року
Головуючий Судді