Справа № 522/20314/25-Е
Провадження № 2-з/522/509/25
про відмову у забезпеченні позову
11 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Павлик І.А., розглянувши матеріали заяви представника заявника адвоката Субботіної Людмили Валентинівни про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні дітей,
09.09.2025 заявник звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 проусунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні дітей.
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , є батьком двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти народжені у цивільному шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 . Після припинення спільного проживання діти фактично постійно проживали з батьком, за адресою: АДРЕСА_1 , який забезпечував їх утримання, виховання, навчання та розвиток, у чому йому допомагала його мати - бабуся дітей. Відповідачка протягом тривалого часу не проживала з дітьми, не брала активної участі у їх утриманні. Водночас, з метою створення підстав для стягнення аліментів, вона звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу, який ним оскаржено (справа № 522/9444/25-Е). У процесі цього спору відповідачка самовільно забрала дітей, чинить перешкоди у спілкуванні з ними та їх вихованні. Місце проживання дітей у судовому порядку ще не визначено (справа № 522/17881/25-Е перебуває на розгляді Приморського районного суду м. Одеси). Наявні обставини (фактичне проживання дітей з батьком, спроби матері самостійно змінити місце проживання дітей та вивезти їх за кордон) свідчать про існування реального ризику ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду щодо визначення місця проживання дітей, а також ризику порушення його права на спілкування з ними. Без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка може незаконно перемістити дітей за межі України, чим завдасть істотної шкоди їхнім правам і правам батька.
Враховуючи зазначене, просить суд застосувати заходи забезпечення позову до подання позовної заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні дітей шляхом тимчасової заборони ОСОБА_2 виїжджати з території України разом з дітьми - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - без письмової згоди батька, ОСОБА_1 , до вирішення спору судом по суті. Направити ухвалу суду для виконання до Державної прикордонної служби України.
Розглянувши заяву, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до пунктів 2, 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин, іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом тимчасової заборони ОСОБА_2 виїжджати з території України разом з дітьми - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - без письмової згоди батька, ОСОБА_1 , до вирішення спору судом по суті, заявник, як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилалася на те, що відповідачка самовільно забрала дітей, чинить перешкоди у його спілкуванні з ними та їх вихованні. Заявник вказує, що місце проживання дітей у судовому порядку ще не визначено (справа № 522/17881/25-Е перебуває на розгляді Приморського районного суду м. Одеси). Також зазначає, що йому достеменно відомо, що відповідачка без його дозволу виїжджала за кордон та має намір виїхати з дітьми на постійне місце проживання, що створює реальний ризик вивезення дітей за межі України без його відома й згоди, та унеможливить його участь у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Судувід 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19 та від 08 березня 2023 року у справі № 263/989/21.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.
З урахуванням викладеного, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 виїзду з території України разом з дітьми - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - без письмової згоди батька, ОСОБА_1 , не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України, у зв'язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 149, 150,153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника заявника адвоката Субботіної Людмили Валентинівни про забезпечення позову до подачі позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні дітей - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та протягом п'ятнадцяти днів може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду.
Суддя І.А. Павлик