11 вересня 2025 року Справа № 480/5923/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5923/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми,40009), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №183450032121від 25.06.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2024 по 18.06.2024 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.10.1987;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 18.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Станом, на день звернення з заявою до Відповідача, як зазначив сам Відповідач, Позивач досягнула віку 53 роки. На переконання позивачки вона мала необхідний і загальний, і пільговий стаж, що дає право для призначення пенсії за Списком №2.
Проте, за результатами розгляду заяви Позивачки 25.06.2024, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №183450032121 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв"язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (55 років).
Позивачка вважає таке рішення протиправним та зазначає, що з огляду на визнання неконституційними окремих положень Закону України "Про пенсійне забезпечення "щодо умов та порядку призначення пенсій за віком на пільгових умовах вона набула право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. У зв'язку з цим відмова відповідача призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах є протиправною та такою, що порушує її конституційні права та законі інтереси. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копія даної ухвали була направлена відповідачам через систему "Електронний суд" та отримана ними 16.07.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Відповідачем - ГУ ПФУ в Сумській області заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надано.
Відповідачем - ГУ ПФУ в Хмельницькій області подано до суду відзив в якому відповідач просить суд врахувати, що 18.06.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2. Згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивачки становить 36 років 1 місяць 17 днів, пільговий стаж роботи становить 12 років 6 днів.
Відповідач звертає увагу суду на те, що станом на дату звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 позивачка досягла віку 53 роки, враховуючи абз. 11 п. 2 ч. 2 ст.114 Закону 1058-ГУ необхідний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 становить 55 років.
Зважаючи на недосягнення позивачкою пенсійного віку, Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.06.2024 №183450032121 відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком за Списком № 2 згідно заяви від 18.06.2024 у зв'язку з недосягненням особою віку передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відповідач наголошує, що до пільгового стажу роботи не зараховано період роботи з 27.12.2000 по 13.09.2001, оскільки в зазначений період наявна перерва в атестації робочих місць за умовами праці.
Щодо позовної вимоги зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.01.2024 по 18.06.2024, то відповідач не заперечує того, що дійсно цей період не зараховано (хоча в рішенні оскаржуваному нічного про це не зазначено), однак на переконання відповідача така вимога є безпідставною, даний період дійсно не було зараховано, оскільки була відсутня інформація за даними наявними в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
На переконання відповідача - ГУ ПФУ в Хмельницькій області, рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25.06.2024 № 183450032121 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах, є правомірним та обґрунтованим.
Також, відповідач просить суд звернути увагу на те, що наявними матеріалами справи не підтверджено обставини надання позивачу адвокатом правової допомоги, саме за даною справою. Наголошує на тому, що при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. судом має бути враховано п. 4 ч. 5 ст. 134 КАС України, а саме відсутність впливу вирішення даної справи на репутацію позивачки та відсутність публічного інтересу до даної справи. Більше того, позовна заява по даній категорії справ є типовою і не потребує складних правових досліджень.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного :
Судом встановлено, що 18.05.2024 позивачка - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області (далі - Відповідач 1) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
При цьому, позивачка на день звернення з заявою до Відповідача 1 досягла віку 53 роки 9 місяців 17 днів.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Як вбачається з трудової книжки Позивачки НОМЕР_2 а також, довідки №212 від 17.06.2024, виданої Позивачці ПАТ «СУМИХІМПРОМ», у останньої наявний стаж роботи для призначення пенсії за Списком №2.
Відповідно до частини 1 статті 44 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 1.1 розділу 1 постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2002 року №22-1 (далі Порядок №22-1), серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 4.2 цього Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Положенням пункту 4.10. Порядку №22-1 визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу. що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду, за принципом екстериторіальності, а вже після прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні пенсії, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/ фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивачки.
За результатами розгляду заяви Позивачки 25.06.2024 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №183450032121 відмовлено в призначенні пенсії Позивачці.
Зокрема в рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено: «Відповідно до п. 2 ч.2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв. робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років б місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вік заявниці: 53 роки 9 місяців 17 днів
Страховий стаж особи становить 36 років 1 місяць 17 днів.
Пільговий стаж особи за становить 12 років 6 днів.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату: 02.09.2025
Відмовити в призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в звязку з недосягненням необхідного пенсійного віку (55 років).
Позивач вважає, що таке рішення від 25.06.2024 є протиправним , що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003№1058-ІУ у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-УІІІ - на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як вбачається з матеріалів справи спірним є питання щодо віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її житгя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і. організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІУ від 09.07.2003(далі - Закон №1058-ІУ) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788- XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІ1), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-УІІІ від 03.10.2017, текст Закону №1058-ІУ доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статгі 13 Закону №1788-ХІ у редакції Закону №213-УІІІ від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-1У від 09.07.2003у редакції Закону №2148-УІІІ від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу 1, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-УІІІ від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону №1788-ХІІ для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону №1788- ХІІ в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІУ від 09.07.2003 в редакції Закону №2148- VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону №1788- XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІУ.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону №1058-ІУне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст.19, ч. З ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України №1058-ІУ абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-ХІІ, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІІ, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону 1058-ТУ принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-УШ та статтею 14 Закону №1058.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини »суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип і dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини »на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, а від так підлягає скасуванню.
В той час, враховуючи правову позицію рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, умовою для виникнення у особи права на пільгову пенсію за Списком №2 с досягнення пенсійного віку 50 років при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, що відноситься до пільгового стажу.
Так, Позивачка на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 18.06.2024 досягла 53-річного віку, мала загальний страховий стаж роботи 36 років 1 місяць 17 днів, в тому числі пільговий стаж по Списку №2 - 12 років 6 дні, тобто мала необхідний пенсійний вік та достатньо необхідного як страхового, так і пільгового стажу, а отже відповідала всім умовам, визначених Законом №1788-ХІІ, які необхідні для призначення пенсії на пільгових умовах.
Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 25.06.2024 №183450032121 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім цього, що стосується розміру страхового стажу.
Як зазначено в рішенні про відмову в призначенні пенсії, Позивачці зараховано 36 років 1 місяць 17 дні страхового стажу.
При цьому, як свідчить з доданого до оскаржуваного рішення розрахунку стажу, Відповідач 2 не зарахував до страхового стажу Позивачки наступні періоди:
- з 01.01.2024 по 18.06.2024 - робота лаборантом хімічного аналізу 4 розряду (лабораторії з контролю виробництва залізоокиених пігментів (ЦЗП) відділення по виробництву залізонефелінового коагулянту, активізатора цементу та рідкого скла цеху залізоокиених пігментів ПАТ «Сумихімпром».
Тобто, Відповідач-2 необґрунтовано не зарахував до страхового стажу за списком №2 період роботи з 01.01.2024 по 16.04.2024 про що не зазначив в рішенні про відмову в призначенні пенсії жодного слова. Дана обставина відповідачем не заперечується у відзиві.
При ньому, як вбачається з трудової книжки Позивача НОМЕР_2 ОСОБА_1 в період з 01.012024 по 18.06.2024 працювала та працює на сьогоднішній день лаборантом хімічного аналізу 4 розряду (лабораторії з контролю виробництва залізоокисних пігментів (ЦЗП) відділення по виробництву залізонефелінового коагулянту, активізатора цементу та рідкого скла цеху залізоокисних пігментів ПАТ «Сумихімпром».
Як уже зазначалось вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження: наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих архівними установами виникає лише у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи про періоди роботи.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІУ, (далі-Закон № 1058-ІУ).
Вказаний Закон набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Статтею 1 цього Закону визначено такі терміни:
- застрахована особа-фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески-кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страхувальники-роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 1058-ІУ, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІУ, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягай встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
В солідарній системі призначається пенсія за віком, що передбачено пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІУ.
Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону № 1058-ІУ, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях.
Пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-ІУ встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених організацій, об'єднань громадян, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами).
Згідно із частинами 1, 3 етапі 15 Закону № 1058-ІУ, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.
Страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Періоди роботи позивача, які пенсійним органом не зараховані до пільгового стажу, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, на переконання Позивача необхідно зарахувати до пільгового стажу позивача, так як відсутність відомостей про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України за вказані періоди трудової діяльності позивача не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу у зарахуванні вказаних періодів трудової діяльності до страхового стажу який дає право на призначення пенсії за віком в зв'язку з тим, що обов'язок по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах в якості платників страхових внесків, покладений на роботодавців які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства.
Вказана правова позиція підтверджується рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі № 560/17249/23.
Отже відповідач незаконно, без будь-якої правової підстави та обґрунтування не зарахував до страхового стажу Позивачки період роботи 01.01.2024 по 18.06.2024.
Таким чином оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи, що Позивачка із заявою про призначення пенсії звернулась 18.06.2024, вона має право на призначення пенсії з 18.06.2024 (з дня звернення за пенсією).
За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі (...) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
З урахуванням викладеного, суд вважає правомірною позицію позивача стосовно того, що за наявності необхідного стажу роботи 36 років, 1 місяць і 17 днів, з яких 12 років 6 днів становить пільговий стаж вже зарахований та період з 01.01.2024 по 18.06.2024р., який має бути зарахований відповідачем, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 02.10.1987 року, з урахуванням вищезазначених висновків суду. Крім цього, у зв"язку з досягненням позивачкою 53 років на час звернення з заявою про призначення пенсії, вона має право на пенсію на пільгових умовах.
При цьому, матеріали справи свідчать про те, що позивачка, мала необхідний пільговий стаж у розмірі 10 років.
Натомість відповідач безпідставно керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону №2148-УІІІ), за яким пенсійний вік становить 55 років.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-УІІІ «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-УІІІ) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Загальні засади державного пенсійного забезпечення визначені в Законі України "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон), який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
У рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213- VIII (пункт 1 Рішення № 1 -р/2020).
За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:
а) можливість застосування юридичної позиції, що сформована в рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1V в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»;
б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм Законів України № 1788-ХІІ та № 1058-ІУ;
в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно із статтею 1512 Конституції У країни рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Згідно із частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд в Рішенні № 1 -р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-УІІІ.
Припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
До категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1 -р/2020. і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Викладене вище узгоджується з типовою (зразковою справою), а саме з рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 №360/3611/20.
Таким чином, на час звернення позивача до ГУ ПФУ в Сумській області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах як загальний страховий стаж позивача так і пільговий стаж на роботах за Списком № 2 становить понад необхідний стаж для призначення пенсії на пільгових умовах. Крім того, період роботи позивача на посаді, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, підтверджений належними та допустимими доказами, що, у свою чергу доводить протиправність дій відповідача щодо відмови в призначенні їй даного виду пенсії.
Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України.
Враховуючи, що відповідач, відмовивши позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, не дотримався вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", такі дії не можуть відповідати приписам ч. 2ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскільки Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії 18.06.2025 року (а.с.83), відповідно призначення пенсії має відбутися саме з 18.06.2025 року, з дати звернення із заявою про призначення пенсії.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне присудити позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області 1211,20 грн. в рахунок відшкодування судового збору (а.с. 47).
Крім цього, позивач у прохальній частині позову просила стягнути Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
За приписами положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Отже, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходить зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), надання до суду доказів, які стосуються спірних правовідносин.
Як свідчить з матеріалів справи, позивачка, з метою захисту своїх законних прав та інтересів уклала договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною.
Так, відповідно до договору №02/07 від 02.07.2024 укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Паламаренко Тетяною Іванівною, а саме відповідно до п.4.2 та п. 4.3 розмір гонорару становить 5000,00грн.
За надання правничої допомоги згідно цього Договору, Адвокату виплачується гонорар протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього договору.
02.07.2024 Позивачка оплатила адвокату гонорар в розмірі 5000,00 грн. (докази в справі).
Враховуючи конкретні обставини справи, беручи до уваги, що права Позивачки порушені внаслідок прийняття Відповідачем-2 спірного рішення, остання вважає обгрунтованим стягнення з на її користь понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн. з Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі "East/West Aliance Limited" проти України"), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірними до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов'язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною. Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Відтак, з огляду на рівень складності справи, її значення для репутації позивача та обсягу наданих послуг, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 2500 грн.
Вказаний розмір витрат підтверджується належними та допустимими, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, доказами, крім того такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом, а також значенням справи для сторони позивача, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача - ГУ ПФУ в Хмельницькій області за рахунок його бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №183450032121від 25.06.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.01.2024 по 18.06.2024 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.10.1987.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 18.06.2024 з урахуванням правової оцінки, наданої судом по даній справі.
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Хмельницькій області вул. Гната Чекірди, 10, м. Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 21318350) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати на сплату судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Кунець