Справа № 420/22471/25
12 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач) стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку (виплати грошового забезпечення та компенсації неотриманого речового майна) з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням з військової служби;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України сплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (виплати компенсації речового майна) за період з 31.05.2025 по 20.06.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100., мотивуючи це тим, що 30.05.2025 року він був звільнений із служби у відповідача та з ним не був при звільненні проведений повний розрахунок із грошового забезпечення, та компенсації неотриманого речового майна, який відбувся тільки 220.06.25 року.
Ухвалою від 14.07.2025 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає та посилається на принцип співмірності за яким сума, що належить до виплати за несвоєчасний розрахунок на його думку становить 3011грн.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України та згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.05.2025 № 383-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30.05.2025 року.
Та відповідачем при звільненні позивача повний розрахунок не був проведений в день звільнення.
Так 13.06.2025 року на рахунок позивача надійшла сума 206883,30грн., та 20.06.23року -84435,38грн.
Позивач 24.06.2025 року направив до відповідача заяву у якій просив виплатити середню заробітну плату за час затримки виплати належного грошового забезпечення та компенсації за речове майно, та доказів надання відповіді відповідачем та виплати коштів матеріали справи не містять.
Не погодившись з не виплатою середньої заробітної плати позивач звернувся до суду з позовом.
Джерела права та висновки суду.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З наведеного вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що позивача з 30.05.2025року було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проте належна йому сума грошового забезпечення та компенсація речового майна були виплачені відповідачем тільки 2 13.06.2025 року сума 206883,30грн. та 20.06.2025 року -84435,38грн. всього у сумі 291318,68грн.
Відповідач також не заперечує, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку.
Позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за період затримки за період з 31.05.2025 року по 20.06.2025 року.
Суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (20.06.2025 р.), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
Таким чином, враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст.117 КЗпП України.
Водночас, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Пунктами 2, 8 Порядку №100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.
Згідно з довідкою відповідача від 18.07.2025 року вих. №09/137 про доходи середньомісячне грошове забезпечення позивача перед звільненням складало 50184,20грн., а середньоденне - 822,70 грн.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 31.05.2025 року по 13.06.2025 року, становить: 822,70. (середньоденний заробіток позивача) 20 (днів затримки розрахунку) = 16454грн.
При цьому суд вважає, що позивач помилково вказує період по який йому підлягає проводити розрахунок та виплату коштів - по 20.06.2025 року, тоді як судом встановлено, що кошти надійшли на його рахунок вже 20.06.2025 року, що підтверджується скриншотом з телефону та його поясненнями у позові.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрати.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний остаточний розрахунок на день виключення із списків особового складу при звільнені з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.05.2025 по 19.06.2025р. включно у розмірі 16454грн.. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_3 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Е.А.Іванов