11 вересня 2025 рокусправа № 380/23758/24
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Державній прикордонній службі України. Констатує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі 380/17016/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 18.06.2018 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023 у справі 380/17016/22 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №380/17016/22 - без змін.
Стверджує, що у червні 2018 року позивачу проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 57493,15 грн та на виконання судового рішення 13.11.2020 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у розмірі 19220,14 грн. Водночас, під час обрахунку зазначених видів грошового забезпечення не враховано індексацію грошового забезпечення. Вважаючи таку поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 27.11.2024 позовну заяву залишено без руху, позивачу встановлено десятиденний строк для усунення недоліків.
На виконання вимог цієї ухвали 12.12.2024 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою судді від 16.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
07.03.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву з викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є разовими виплатами, тобто виплата таких здійснюється раз на рік за рапортом військовослужбовця та під час звільнення військовослужбовця. Компенсація за невикористані дні додаткові відпустки є компенсаційною разовою виплатою. На переконання відповідача, твердження позивача щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення є помилковими, оскільки включає до складу грошового забезпечення індексацію, яка не враховується при визначенні розміру зазначених виплат. Крім того зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду. З урахуванням викладеного просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив військову службу у Державній прикордонній службі України. У спірний період перебував на грошовому забезпеченні у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ), правонаступником якого є ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
За змістом витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.06.2018 №162-ос, прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1 категорії 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » І категорії (тип Б), інспектора прикордонної служби 1 категорія 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_6 » І категорії (тип Б), звільненого за п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) ч. 6 ст. 26 Закону з урахуванням пп, «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абз. 2 ч. 3 ст. 23 Закону) п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону та пп. «б» ч. 2 ст. 26 Закону в запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 18.06.2018.
З Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №380/17016/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 18 червня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.10.2023 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ДПС України залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2023 року у справі №380/17016/22 - без змін.
27.01.2024 відповідачем виплачена заборгованість індексації грошового забезпечення на загальну суму 15679,66 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
З Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №380/4226/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 18.06.2018.
На виконання цього рішення суду 13.11.2020 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки у розмірі 19220,14 грн, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Крім того, за змістом витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 18.06.2018 №162-ос «Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, прапорщику ОСОБА_1 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби».
Вважаючи поведінку відповідача щодо нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення протиправною, позивач пред'явив цей позов до суду.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з нарахуванням одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій без урахування у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закон №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За змістом абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII унормовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 1 чинної на момент виникнення спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №1294) було встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
На момент існування спірних правовідносин порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 (далі - інструкція №425, чинна до 25.06.2018).
Пунктом 1.2. інструкції №425 передбачалось, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення; місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія); штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частиною 1 ст. 10-1 Закону №2011-XII регламентовано, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
За змістом абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» унормовано, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За правилами п. 2 ст. 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби у зв'язку із закінченням строку контракту, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
За змістом п. 4.10.1. інструкції №425 військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
На підставі системного аналізу зазначених норм права суд виснує, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є складовими грошового забезпечення, розмір яких залежить від місячного грошового забезпечення.
В обґрунтування нарахування та виплати позивачу наведених видів грошового забезпечення без урахування індексації грошового забезпечення відповідач покликається на те, що індексація не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок спірного грошового забезпечення.
Оцінюючи підставність таких тверджень відповідача, суд керується таким.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами ч. 1, 2, 6 ст. 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до ст. 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - порядок №1078).
Абзацом 5 п. 2 порядку №1078 унормовано, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-ІІІ) визначено право громадян на соціальні гарантії.
За змістом цієї норми з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно зі ст. 19 Закону №2017-ІІІ державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (абз. 2 ст. 1 Закону №1282-XII). Водночас проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону №2017-ІІІ, Закону №1282-ХІІ та порядку №1078.
Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації сформована у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 30.12.2020 у справі №359/8843/16-а.
Таким чином, індексація грошового забезпечення входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Суд установив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 у справі №380/17016/22 позивачу нарахована та виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.06.2018, що підтверджується випискою по надходженнях по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».
Отже, щомісячна індексація, яку позивач отримав із затримкою, не може вважатися одноразовою виплатою, а тому повинна бути врахована у складі грошового забезпечення.
Позивачу проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015-2018 роки (встановлено в судовому порядку - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 у справі №380/4226/20).
З урахуванням того, що під час проходження військової служби та звільнення з неї позивачеві не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, відтак нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану додаткову відпустку, які нараховуються з місячного грошового забезпечення, проведено без урахування індексації грошового забезпечення.
Зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення є протиправною.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо доводів відповідача про пропуск строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини унормовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 в справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013).
Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У розглядуваній справі позивач просить нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, тобто спірним є період до 19.07.2022.
У контексті наведеного суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 в справі № 460/21394/23, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Оскільки спірні відносини виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, коли право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованим.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред'явлення цього адміністративного позову, доказів понесення інших судових витрат він до суду не подав, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДОПОУ НОМЕР_5 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна