про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 вересня 2025 року м. Київ №320/38199/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) щодо нескасування арешту із усього майна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), накладеного у виконавчому провадженні №47069897, обтяження №9805277;
- зобов'язати посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) скасувати арешт із усього майна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), накладений у виконавчому провадженні №47069897, обтяження №9805277.
Відповідно до положень ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддею з урахуванням поданих заявником документів та наявних в ЄДРСР документів встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.12.2010 по справі №2-3899/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 (Позивача) та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за Кредитним договором №014-2008-328 від 19.02.2008 та Кредитним договором №014-2008-329 від 19.02.2008 у розмірі 3956244,15 грн., а також судові витрати в сумі 1820,00 грн.
14.03.2011 Деснянським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист №2-3899/10 про стягнення солідарно з Позивача та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості згідно вищевказаного судового рішення.
На підставі вищезгаданого виконавчого листа відкрито виконавче провадження №31871132 з примусового виконання виконавчого листа від 14.03.2011 №2-3899/10, виданого Деснянським районним судом м. Києва.
У позовній заяві позивач вказав, що 11.03.2015 старшим державним виконавцем Відділу винесено постанову про стягнення з боржника (Позивача) виконавчого збору, а в подальшому, 12.03.2015, винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, що була чинна на день прийняття рішення).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист №2-3899/10 від 14.03.2011 винесено Деснянським районним судом м. Києва.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950р. №ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "…" питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів "…". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "судом, встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до вимог ч.5 ст.125 Конституції України з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, згідно з вимогами цієї норми до адміністративного суду можуть бути оскаржені рішення, дії та бездіяльність органу ДВС, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульовано статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Так, ч.1 ст. 74 Закону №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Вимогами ч. 2 ст. 74 Закону №1404-VIII визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.
Такий порядок врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України.
Частиною першою ст. 447 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.448 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно з позовною заявою та доданих до неї документів таким судом є Деснянський районний суд м. Києва.
Це означає, що у даному випадку наведеними нормами законодавства встановлено інший порядок оскарження дій та бездіяльності державного виконавця.
Відтак, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , як сторона виконавчого провадження має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця при виконанні рішення у цивільній справі у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.
Указані висновки підтверджуються також правовими позиціями, наведеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 5 грудня 2018р. справа №279/2369/17 та від 14 листопада 2018р. справа №820/4243/17.
У цих рішеннях зазначено, що юрисдикція спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ. Визначено також, що за правилами цивільного судочинства розглядаються скарги виключно на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання судових рішень, ухвалених у цивільних справах.
Згідно з вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом за правилами підсудності, визначеними статтями 447-453 ЦПК України (у даному випадку - судом який видав судовий наказ).
За таких обставин суд дійшов висновку щодо необхідності відмовити у відкритті провадження у справі, адже вона повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/38199/25 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області ЦМУ МЮ (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
2. У порядку виконання вимог частин п'ятої-шостої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя роз'яснює позивачу, що розгляд цієї справи належить до юрисдикції загального місцевого суду за правилами підсудності, визначеними ст.ст. 447-453 ЦПК України. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.