01 травня 2025 рокуСправа №160/32963/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання,
Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - Університет, позивач) через свого представника звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) на користь позивача суму у розмірі 76' 580грн.52коп. на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач проходив навчання та військову службу у Харківському національному університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба з 19.08.2023р. по 17.11.2023р., року на посаді курсанта. Відповідно до розділу II Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, контракт про проходження військової служби (навчання) укладено з відповідачем 19.08.2023р. У подальшому, контракт про проходження військової служби, укладений між Міністерством оборони України, в особі начальника університету і відповідачем був достроково розірваний. Відповідач добровільно не відшкодував університету витрати, тому позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
14.02.2024 від відповідача до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі №160/32963/23 до набрання законної сили судовим рішенням по справі №520/36686/23.
19.02.2024 ухвалою суду заяву відповідача про зупинення провадження у справі задоволено.
Позивач, не погодившись з вищезазначеною ухвалою, звернувся до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою.
На витребування Третього апеляційного адміністративного суду, супровідним листом від 27.03.2024 Дніпропетровським окружним адміністративним судом було направлено матеріали адміністративної справи №160/32963/23 до суду апеляційної інстанції.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.03.2025 апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.02.2024 залишено без задоволення, ухвалу від 19.02.2024 залишено без змін.
09.04.2025 матеріали адміністративної справи №160/32963/23 було повернуто до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та передано головуючому судді для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 09.04.2025 поновлено провадження у справі №160/32963/23, оскільки 17.06.2024 оприлюднено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі №520/36686/23, яке набрало законної сили 16.07.2024.
На вказану адресу у матеріалах справи, відповідачу направлена ухвала суду, що підтверджується конвертом-повернення з позначкою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Враховуючи, що ухвала суду є різновидом судового рішення, а відповідно до ст.251 та ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі повернення поштового відправлення із повісткою або судовим рішенням, які не вручені адресату з незалежних від суду причин, вважаються врученими.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позову) та доказів по справі не скористався.
Відповідно до ч.2 ст.175, ч.8 ст.262 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між Міністерством оборони України в особі начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та курсантом ОСОБА_1 , укладено 19.08.2023р. контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.
Відповідно до п.1 вказаного контракту, відповідач взяв на себе зобов'язання, зокрема: «відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
22.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба з рапортом про відрахування його з навчального закладу у зв'язку з небажанням навчатися.
Згідно загального розрахунку №1787 від 16.11.2023 коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 , фактичні витрати, пов'язані з утриманням, складають 76' 580грн.52коп.
Відповідач ознайомлений з вищезазначеним розрахунком 17.11.2023, про що свідчить його власноручний підпис, та зобов'язався добровільно відшкодувати витрати на його утримання в університеті не пізніше п'ятнадцяти днів з дати видання наказу про його відрахування.
Згідно витягу з наказу начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил (по стройовій частині) №334 від 17.11.2023, солдата ОСОБА_1 , курсанта 215BK навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил, відповідно до підпункту 3.2. Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24 грудня 1997 року №490, відраховано від подальшого навчання та відповідно до пунктів 36 та 170 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (зі змінами) припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, через небажання продовжувати навчання військовослужбовцем, з 17 листопада 2023 року.
Відповідач в добровільному порядку не відшкодував витрати, пов'язані з його утриманням, тому позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби встановлено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.6 ст.2 Закону №2232 до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
Згідно із ч.3 та ч.5 ст.25 Закону №2232, зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань; з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом 4 частини 2 статті 23 цього Закону.
Відповідно до ч.10 ст.25 Закону №2232, курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів д, е, є, з, и п.1 ч.5 ст.26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Механізм відшкодування курсантами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964 (далі - Порядок №964).
Відповідно до п.3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів та відповідно до Порядку розрахунку витрат, який установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою.
Порядок розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок розрахунку витрат).
Відповідно до п.2.1 Порядку розрахунку витрат, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат на: грошове забезпечення, продовольче забезпечення, речове забезпечення, медичне забезпечення, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Згідно із п.2.1.1 Порядку розрахунку витрат, витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Відповідно до п.2.1.2 Порядку розрахунку витрат витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
За змістом п.2.1.3 Порядку розрахунку витрат витратами на речове забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта речовим майном згідно з нормами забезпечення та лазне-пральними послугами.
З матеріалів справи встановлено, що заборгованість відповідача з відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому військовому навчальному закладі складає 76'580грн.52коп., що підтверджується розрахунками коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 . А саме:
- загальним розрахунком №1787 від 16.11.2023 коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 (а.с.16);
- розрахунком коштів на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 по грошовому забезпеченню (а.с.18);
- розрахунком коштів, пов'язаних з утриманням курсанта 1 курсу ВКСС ХНУ ПС (набору 2023 року) ОСОБА_1 по медичній службі (а.с.19);
- довідкою-розрахунком на відшкодування витрат комунальних послуг та спожитих енергоносіїв, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 під час навчання в ХНУПС понад встановленого строку строкової військової служби на підставі п.3.4 «Про військовий обов'язок» у період з 30.09.2023 по 17.11.2023 (а.с.20);
- розрахунком на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням по продовольчому забезпеченню курсанта ОСОБА_1 під час навчання в ХНУПС ВКСС у період з 19.08.2023 по 17.11.2023 (а.с.21).
Як встановлено судом, наказом начальника Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил (по стройовій частині) №334 від 17.11.2023, солдата ОСОБА_1 , курсанта 215BK навчальної групи 1-го курсу (набору 2023 року) Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил, відповідно до підпункту 3.2. Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 24 грудня 1997 року №490, відраховано від подальшого навчання та відповідно до пунктів 36 та 170 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (зі змінами) припинено чинність дії контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантом вищого військового навчального закладу, через небажання продовжувати навчання військовослужбовцем, з 17 листопада 2023 року.
Наказано стягнути суму у розмірі 76' 580грн.52 коп. (сімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят гривень 52 копійок) за період навчання в коледжі, відповідно Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964.
ОСОБА_1 зазначений наказ було оскаржено шляхом подання адміністративного позову.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі №520/36686/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військового коледжу сержантського складу Харківського національного університету Повітряних Сил, Харківського національного університету Повітряних Сил про визнання протиправним та скасування наказу №334 від 17.11.2023 відмовлено.
Вищезазначене рішення набрало законної сили 16.07.2024.
У свою чергу, доказів відшкодування відповідачем витрат, пов'язаних з його утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі у сумі 76' 580грн.52коп. до суду не надано.
Пунктами 7-8 Порядку №964 передбачено, що у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку, а сума відшкодованих витрат зараховується до спеціального фонду державного бюджету і використовується відповідно до кошторису Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та Держспецтрансслужби.
Варто зауважити, що стосовно обов'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висловлювався у низці справ.
Так, у справі "Chitos проти Греції" (рішення від 04 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
У справі "Lazaridis проти Греції" (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов'язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв'язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов'язався відслужити в армії дев'ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.
ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов'язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов'язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов'язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.
Обов'язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.
В аналогічній справі "Charalambos Pierrakos проти Греції" (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) суд постановив, що обов'язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв'язку з військовим статусом, вона зобов'язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов'язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу "Chitos проти Греції", п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в даному випадку.
У справі "Yanaюэk проти Туреччини" (рішення від 06 січня 1993 року заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.
Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов'язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов'язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Тож, ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов'язок особи, яка зобов'язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов'язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою "покарання", становить заборонену цим положенням "примусову чи обов'язкову працю". Варто врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв'язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов'язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити "примусову працю" від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття "непропорційний тягар" та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Обов'язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов'язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов'язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов'язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов'язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв'язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 1.380.2019.002683 (провадження № К/9901/9138/20), постанові від 13 березня 2024 року у справі №440/14068/21 (провадження № К/990/35398/23) тощо.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене правове регулювання та встановлені судом обставини щодо невідшкодування у добровільному порядку відповідачем витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, позовні вимоги є обґрунтованими, відповідно, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки під час розгляду даної справи, позивач витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз не поніс, підстави для стягнення судових витрат з відповідача відсутні.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (61023, м.Харків, вул. Сумська, 77/79, код ЄДРПОУ 24980799) витрати, пов'язані з утриманням його під час навчання у сумі 76' 580грн.52коп. (сімдесят шість тисяч п'ятсот вісімдесят) гривень 52 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В. Луговська