про відмову у відстроченні виконання судового рішення
12 вересня 2025 року ЛуцькСправа № 140/11135/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні заяву представника відповідача про зміну способу і порядку виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовною заявою до Військової академії (м. Одеса) (далі - Військова академія, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 30.05.2017 по лютий 2018 без врахування базового місяця січня 2008 року; зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.05.2017 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у цій справі, яке набрало законної сили, позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.05.2017 по 28.02.2018 без врахування базового місяця - січня 2008 року; зобов'язано Військову академію (м. Одеса) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.05.2017 по 28.02.2018, з врахуванням базового місяця - січня 2008 року, з урахуванням виплачених грошових сум.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2025 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової академії (м.Одеса) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у справі №140/11135/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м.Одеса) про визнання дії та бездіяльності протиправними.
27.08.2025 до суду надійшла заява представника Військової академії про відстрочення виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 у даній справі. Заява вмотивована тим, що у відповідності до п. 3.2, 5.5 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 30.12.2016 року №744, Військовою академією було направлено до вищого штабу клопотання на виконання вказаного рішення суду, з метою перевірки вжиття всіх заходів, а також виділення коштів, відповідно розрахунку доданого до клопотання. Зазначає, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, та у грудні 2024 року Військовою академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання письмової згоди на виконання вказаного рішення суду, а також відповідні заявки на виділення коштів. Але на жаль, станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, Військова академія досі не отримала відповіді від Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на вищевказане клопотання, а також отримання коштів не відбулось. Вказані обставини, на переконання представника відповідача (заявника), зумовлюють необхідність відстрочити виконання рішення суду в даній справі на 60 днів, з моменту винесення ухвали суду.
У судове засідання призначене на 10 год. 00 хв. 12.09.2025 учасники справи та їх представники не прибули, хоча були повідомлені про дату, час і місце розгляду заяви, шляхом направлення повістки в тому числі через систему «Електроний суд» та у телефонному режимі. Разом з тим, 08.09.2025 від позивача - ОСОБА_1 та 12.09.2025 від представника Військової академії до суду надійшли заяви про розгляд заяви без їх участі. Також у заяві від 08.09.2025 позивач просила відмовити в задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення.
Частиною другою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) встановлено, що неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи вищевикладене, судовий розгляд заяви про відстрочення виконання судового рішення здійснювався у відсутності осіб, які були належним чином повідомлені, без фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом, в письмовому провадженні, на підставі наявних у суду матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Частиною 1 статті 378 КАС України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до статті 124 Конституції України, статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною першою статті 378 КАС України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до частини третьої статті 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Згідно із частиною п'ятою статті 378 КАС України відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови.
З огляду на викладене, слідує, що інститут відстрочення виконання рішення суду спрямований на забезпечення виконання судового рішення протягом певних визначених проміжків часу у разі наявності виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд зобов'язаний встановити та перевірити наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або обставин, що роблять його виконання неможливим, врахувати ступінь вини відповідача (у даному випадку - заявника), стихійне лихо, інші надзвичайні події.
Разом з тим під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність виключних обставин, які є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами, як це встановлено статями 72, 77 КАС України.
Водночас обов'язок доказування покладається на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та правовий режим воєнного стану в Україні діє по цей час.
Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
Згідно статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Отже, окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень в умовах воєнного стану встановлюються законом.
Тому запровадження воєнного стану не може слугувати підставою для обмеження права позивача на отримання належного грошового забезпечення, більш того - право на отримання якого встановлене рішенням суду.
Як свідчить зміст заяви про відстрочення виконання судового рішення, остання мотивована загальними підставами, а саме: відсутністю коштів на виконання рішення.
Однак наведені відповідачем обставини не є тими «виключними» підставами, які ототожнюються з поняттям стихійне лихо або інші непереборні обставини, з якими законодавець пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення.
На переконання суду, відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб'єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене фінансування, зокрема, в частині видатків, на виконання вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини», а також на виконання судових рішень, не є підставою для відстрочення виконання судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.
Суд враховує, що і відповідач, і позивач знаходяться у рівних економічних умовах в одній державі, а відтак посилання представника відповідача на незадовільний фінансовий стан не є самостійною та достатньою підставою для відстрочення виконання судового рішення в розумінні статті 378 КАС України.
Інших доводів того, що виконання судового рішення є ускладненим, заявником не наведено, а також доказів на підтвердження обставин, що виключають можливість виконання рішення не надано.
Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд уважає, що при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань як підстава відмови у перерахунку та виплаті позивачу у повному обсязі коштів на виконання рішення суду є необґрунтованою, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.
При цьому, заявником не надано до суду безумовних доказів на підтвердження обставин, що заважали вчасно виконати рішення суду.
Наведене вище, на переконання суду, свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.
Суд зазначає, що відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Також, заява не містить підстав уважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.
Враховуючи вищевикладене, підстави, на які посилається заявник щодо відстрочення виконання судового рішення, не дають підстав для висновку про істотність ускладнення чи неможливість виконання судового рішення, а відповідно заява про відстрочення виконання рішення суду у цій адміністративній справі не підлягає задоволенню відповідно до вимог статті 378 КАС України.
Керуючись статтями 248, 378 КАС України, суд
У задоволенні заяви представника Військової академії (м. Одеса) про відстрочення виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 в адміністративній справі №140/11135/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складено 12.09.2025.
Суддя В.В. Мачульський