19.08.2025
Справа №607/598/25
(заочне рішення)
19 серпня 2025 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючої судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
-сторони в судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за №200526311 від 11 травня 2016 року в розмірі 77 547,02 грн, з яких: 17 595,06 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32 741,90 грн - заборгованість за відсотками, 22 675,12 грн - сума інфляційних нарахувань та 4534,94 грн - 3 % річних за користування чужими коштами.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 11 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту за №200526311.
Відповідно до умов кредитного договору за №200526311, позичальнику був наданий кредит в розмірі 18 524,92 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку позичальника, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.
20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №200497350 від 06 квітня 2016 року.
Вказав, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість на суму 77 547,02 грн, з яких: 17 595,06 грн - заборгованість за тілом кредиту та 32 741,90 грн - заборгованість за відсотками. За прострочення виконання зобов'язання банк нарахував 3% річних на суму 22 675,12 грн та інфляційні втрати на суму 4534,94 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов. Окрім того, позивач просить стягнути судові витрати у розмірі сплаченого судового збору.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 січня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився. Попередньо подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав та не заперечив проти заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце був неодноразово повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем його реєстрації та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 11 травня 2016 року відповідач звернулася до ПАТ «Банк Михайлівський» із анкетою №2782683, в якій зазначив свою особисту інформацію, зокрема адресу реєстрації, місця роботи, заробітну плату тощо.
11 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту за №20052631 (далі - Договір), а шляхом підписання заяви.
Відповідно до умов договору ПАТ «Банк Михайлівський» надав відповідачу кредит на суму 18 527,92 грн, строком на 1095 днів, з 11 травня 2016 року по 11 травня 2019 року, зі сплатою процентів у розмірі 0,0001% річних.
Факт видачі коштів, користування ними та наявність заборгованості підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача наданою ПАТ «Банк Михайлівський» за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року, яка міститься в матеріалах справи в підсистемі «Е-суд».
Відповідач належним чином не виконав умов договору та допустив виникнення заборгованості.
Як вбачається з виписки по особовому рахунку за кредитним договором №200526311 від 11 травня 2016 року за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року, яка знаходиться у матеріалах справи в підсистемі «Е-суд», заборгованість ОСОБА_1 станом на 27 липня 2020 року становить 50 336,96 грн.
З виписки по рахунку вбачається, що заборгованість відповідача по тілу кредиту становить 17 595,06 грн, заборгованість за відсотками - 32 741,90 грн.
20 липня 2020 року між ПАТ "Банк Михайлівський» та ТОВ "Діджи Фінанс" укладено договір про відступлення прав вимоги № 7_БМ від 20 липня 2020 року, згідно із умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги, у тому числі до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №20052631 від 11 травня 2016 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору №7_БМ про відступлення права вимоги від 20 липня 2020 року, від ПАТ «Банк Михайлівський» до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №20052631 від 11 травня 2016 року в сумі 50 336,96 грн, з яких: 17 595,06 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32 741,90 грн - заборгованість за відсотками.
Згідно платіжної інструкції АТ «Альфа-банк» за №0410001 від 09 липня 2020 року. ТОВ «Діджи фінанс» перерахувало на рахунок ПАТ «Банк Михайлівський» грошові кошти в розмірі 5 307 308,39 грн на підставі договору уступки № 7-БМ від 20 липня 2020 року.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Положеннями ч. 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В силу вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Положеннями ч. 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В силу вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу вимог ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з вимогами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
З огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено кредитний договір за №200526311 від 11 травня 2016 року
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В силу вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи встановлено, що 11 травня 2016 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту за №200526311, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 18 527,92 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на його банківську картку.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав умов договору, допустив виникнення заборгованості та у встановлений строк коштів не повернула.
З виписки по особовому рахунку встановлено, що заборгованість відповідача станом на 27 липня 2020 року становить 50 336,96 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 50 336,96 грн, з яких: 17 595,06 грн - заборгованість за тілом кредитом; 32 741,90 грн - заборгованість за відсотками.
Щодо стягнення 3% річних за користування чужими коштами та суми інфляційних нарахувань, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вбачається із розрахунку інфляційних витрат та 3% річних наданого позивачем, останній просить стягнути такі нарахування за період з 01 листопада 2021 року по вересень 2024 року.
Враховуючи вищенаведенні вимоги Закону, позовні вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 24 лютого 2022 року по вересень 2024 року включно не підлягають до задоволення.
Таким чином, інфляційні втрати за період з 01 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року підлягають до задоволення у розмірі 2013,48 грн, виходячи із наступного розрахунку: 50 336,96 * 1,04 (100,60/100 *100,80/100 *101,30/100 *101,60/100) = 52 350,44 - 50 336,99 = 2013,48 грн.
Позовні вимоги щодо трьох процентів річних за період з 01 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року підлягають до задоволення у розмірі 475,79 грн, виходячи з такого розрахунку: 50 336,96*3%/100/365*115 (кількість пропущених днів) = 475,79 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які останній очікує понести у даній справі становить 7000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду:
- договір про надання правової допомоги за №26 від 15 лютого 2025 року, укладений між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та ТОВ «Діджи Фінанс», пунктом 4.1. якого сторони погодили, що загальна вартість послуг, що надається адвокатським бюро, складається з вартості наданих юридичних послуг, згідно тарифної сітки, вказаної у п. 4.7 договору, яким передбачено тарифікацію наданих послуг;
- акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 24 вересня 2024 року, підписаний керуючою адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» Міньковською А.В. та ТОВ «Діджи Фінанс», згідно з яким адвокатом було надано ТОВ «Діджи Фінанс» правову допомогу на загальну суму 7000 грн;
- детальний опис робіт (наданих) послуг, виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості, згідно з яким адвокатом було надано ТОВ «Діджи Фінанс» правову допомогу на загальну суму 7000 грн.
Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Таким чином, наявність договірних відносин між адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» та позивачем підтверджується вищенаведеними документами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 5 статті 137 ЦПК України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Відповідач будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, будь-яких заперечень щодо розумності та співмірності розміру судових витрат суду не надала.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що заявником доведено понесення ним витрат на надання правової допомоги у розмірі 7000 грн під час розгляду у суді даної справи.
Водночас, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 1650,18 грн (52 826,23 * 2422,40/77 547,02) та витрати на правову допомогу в розмірі 4768,51 грн (52 826,23 * 7000/77 547,02), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 200526311 від 11 травня 2016 року у розмірі 52 826 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот двадцять шість) грн 23 коп, з яких: 17 595,06 грн - заборгованість за тілом кредитом; 32 741,90 грн - заборгованість за відсотками; 2013,48 грн - сума інфляційних нарахувань та 475,75 грн - 3 % річних за користування чужими коштами.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 1650,18 грн в рахунок сплаченого судового збору та 4768,51 грн витрат на правову допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса місцезнаходження: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, код ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 19 серпня 2025 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька