Справа № 522/1617/23
Провадження № 2/503/38/25
01 січня 2025 року м. Кодима
Кодимський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Калашнікової Т.О.,
за участю секретаря судового засідання Поліковської О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, інфляційних втрат, пені та трьох відсотків річних від простроченої суми,
встановив:
23.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою, інфляційних втрат, пені та трьох відсотків річних від простроченої суми, в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за розпискою від 12.08.2021 року у розмірі 119 931 гривні 92 копійок, з яких: 77 472 гривні сума боргу, 33753 гривні 64 копійки інфляційне збільшення, 4801 гривня 49 копійок штрафні санкції у виді 3% річних та пеня в розмірі 3904 гривні 79 копійок, а також та понесені судові витрати та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12 серпня 2021 року позивач надав у борг відповідачу грошові кошти в сумі 147 472 гривні для потреб останнього, про що відповідач власноручно написав розписку. Термін повернення вказаних грошових коштів сторонами визначений до 18.08.2021 року. 14 травня 2022 року відповідач ОСОБА_2 повернув позивачеві частину взятих у борг грошових коштів в розмірі 70 000 гривень. Однак іншу частину грошових коштів в розмірі 77 472 гривні відповідач не повернув, на неодноразові звернення позивача щодо виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань останній не реагує. Сума боргу станом на дату подання позову до суду, а саме на 11.01.2023 року, починаючи з 19.08.2021 року, становить 77 472 гривні сума боргу, 33753 гривні 64 копійки інфляційне збільшення, 4801 гривня 49 копійок штрафні санкції у виді 3% річних та пеня в розмірі 3904 гривні 79 копійок. Тому позивач змушений звернутися до суду з відповідним позовом.
Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 13.03.2023 року дану цивільну справу передано на розгляд за правилами територіальної підсутності до Ананьївського районного суду Одеської області.
Розпорядженням в.о.голови Ананьївського районного суду Одеської області від 03.05.2023 року, через неможливість утворення складу суду, матеріали цивільної справи було передано на розгляд до найбільш територіально наближеного суду - Кодимського районного суду Одеської області.
Ухвалою судді від 26.12.2023 року відкрито провадження у справі, яку ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання позивач не з'явився, однак надіслав до суду заяву, в якій підтримав позовні вимоги у повному обсязі, не заперечував проти винесення заочного рішення у справі та просив розгляд справи проводити у його відсутність.
Відповідач в судове засідання також не з'явився, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштовий конверт, який повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». У випадку, якщо зазначено, що «Адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою. Це відповідає висновку, який викладено в постанові КЦС ВС від 01.12.2023 № 591/4832/22 (61-10261св23): «Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки».
Крім того, відповідач ОСОБА_2 був додатково повідомлений про розгляд цивільної справи у спосіб надіслання електронного повідомлення за допомогою додатку "Viber" на телефонний номер, вказаний у позовній заяві. Ця обставина підтверджується довідкою про доставку такого повідомлення, про причини неявки суд не повідомив.
Разом з тим, жодних клопотань ОСОБА_2 до суду не подавав та своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, надані позивачем докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов до таких висновків.
Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд встановив, що 12 серпня 2021 року ОСОБА_2 власноручно написав та підписав розписку про те, що ним отримано у борг грошові кошти в сумі 147 472 гривні, із зобов'язанням їх повернення в строк до 18.08.2021 року.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 1046-1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі №500/1755/17.
У ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №201/11388/17, провадження № 61-12383св19, зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до ст.525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не довів і в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт виконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення грошових коштів у строк, встановлений за домовленістю сторін.
Таким чином, встановлено, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав і не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі та в строк, які визначений договором (згідно з розпискою).
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами, що відповідає вимогам ч.1 ст.526,ч.1 ст.627 ЦК України. Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16, від 09 листопада 2021 року в справі №320/5115/17 та інших справах).
Враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики в національній валюті, факт існування боргового зобов'язання та його невиконання відповідачем, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача частини суми боргу згідно з розпискою, що залишилась не повернутою в розмірі 77 472 гривні.
Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом позивач крім переданих відповідачу в позику коштів, просив стягнути на його користь 3 % річних та інфляційне збільшення боргу, згідно із частиною другоюстатті 625 ЦК України, а також пеню.
Відповідно до частини першоїстатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суд, вважає, що оскільки відповідач не виконав договору позики, оформленого розпискою, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, тому боржник зобов'язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.
Разом з тим, відповідно дост. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3ст. 549 ЦК України).
Однак, позивач не є фінансовою установою, тому позбавлений можливості нараховувати боржнику пеню в порядку ст.549 ЦК України.
Відповідно до вимогст. 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно дост. 19 Конституції Україниніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідност. 82 ЦПК Україниобставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6ст. 13 ЦК України«Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно доЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскількист. 81 ЦПКзакріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43,49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов в зазначеній вище частині підлягає задоволенню.
Отже неправомірними діями відповідача, пов'язаними з невиконанням умов договору позики, позивачу було завдано майнової шкоди, яка знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з вказаними діями відповідача.
Таким чином, враховуючи, що судом встановлено факт укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, який відповідачем не спростований, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу за розпискою станом на 11.01.2023 року (день подання позову до суду), яка становить по грошову суму в розмірі 77472 гривні, що залишилась не повернутою з боку відповідача, інфляційні нарахування складають 33753,64 грн. та 3% річних річних складають 4801,49 грн., тобто загальна сума боргу складає 116027,13 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з копією квитанції до платіжної інструкції №0.0.2821235819.1 від 17.01.2023 року, що міститься в матеріалах цивільної справи, позивач сплатив 1199,32 грн. судового збору. Ціна позову визначена позивачем сумою стягнення - 119931,92 грн.
Оскільки, суд частково задовольняє вимоги - на суму 116027,13 грн, що становить 96,74% від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1160,22 грн (1199,32 х 96,74%) судових витрат у виді судового збору.
Керуючись ст. 263-265,280-283 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не встановлено, місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_2 суму заборгованості за розпискою від 12.08.2021 року, разом із штрафними санкціями, станом на 11.01.2023 року у загальному розмірі 116027 (сто шістнадцять тисяч двадцять сім) гривень 13 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не встановлено, місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_2 , судовий збір в сумі 1160 (однієї тисячі сто шістдесят) гривень 22 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя
Кодимського районного суду Т.О. Калашнікова