Справа № 496/7747/24
Провадження № 2/496/980/25
30 червня 2025 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю: секретаря - Рогачко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільний позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,-
Представник позивача звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що згідно кредитного договору від 27.04.2012 року за №660АІ10120427001, укладеного між АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 195570,00 грн.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.11.2014 року у справі №1685/14 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в розмірі 135428,53 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Вищевказане рішення від 04.11.2014 року відповідачкою не виконано.
15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення за №5/2019 про припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), правонаступництво якого виникає з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Разом з тим, внаслідок невиконання рішення третейського суду у відповідачки виникла заборгованість, яка розрахована на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України, та яка станом на 23 лютого 2022 року становить 97163,90 грн., з яких: 20136,18 грн. - сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість та 77027,72 грн. - сума заборгованості за інфляційними втратами. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Сенс Банк» просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23 лютого 2022 року становить 97163,90 грн. стягнути понесені судові витрати.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника (а.с.20).
Відповідач у судове засідання двічі не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, але до суду повернулись конверти з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.105), тому судом було здійснено виклик відповідача до суду, шляхом створення оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади (а.с.110).
В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки, відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву.
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України:
1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 27.04.2012 року за №660АІ10120427001, укладеного між АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 останньої було надано кредит у розмірі 195570,00 грн. (а.с.26-31).
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.11.2014 року у справі №1685/14 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в розмірі 135428,53 грн., вирішено питання розподілу судових витрат. Вищевказане рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 04.11.2014 року відповідачкою не виконано (а.с.35-36).
15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення за №5/2019 про припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа Банк»), правонаступництво якого виникає з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статусу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (а.с.42-46).
Внаслідок невиконання рішення третейського суду у відповідачки виникла заборгованість, яка розрахована на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України, та яка станом на 23 лютого 2022 року становить 97163,90 грн., з яких: 20136,18 грн. - сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість та 77027,72 грн. - сума заборгованості за інфляційними втратами (а.с.48-49).
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 березня 2019 року у справі №774/135/18 (провадження №1-48015ав18) виснував, що згідно з п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Отже, спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року за №2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб'єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц (провадження №14-336цс18) та у постановах Верховного Суду: від 11 січня 2018 року у справі №755/6219/16-ц (провадження №61-1608св17), від 29 листопада 2018 року у справі №786/123/18 (провадження №61-35753ав18), від 06 серпня 2018 року у справі №786/130/18 (провадження №61-20916ав18), від 31 січня 2019 року у справі №796/106/2018 (провадження №61-40328ав18), від 04 квітня 2019 року у справі №774/62/18 (провадження №61-46076ав18), від 25 квітня 2019 року у справі №774/64/18 (провадження №61-46196ав18), від 13 червня 2019 року у справі №774/81/18 (провадження №61-41098ав18), від 11 липня 2019 року у справі №774/98/18 (провадження №61-39577ав18), від 18 липня 2019 року у справі №774/72/18 (провадження №61-39962ав18), від 25 липня 2019 року у справі №774/30/18 (провадження №61-39088ав18), від 01 серпня 2019 року у справі №774/43/18 (провадження №61-37869ав18), від 17 вересня 2020 року у справі №824/11/20 (провадження №61-4721ав20).
У пункті 22 статті 1 Закону України №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII ) зазначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Також визначена сфера дії цього Закону у частині 1 статті 1-1: цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов'язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов'язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону №1023-XII.
Тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону №1023-XII.
Кредитний договір, щодо виконання якого виник цей спір, укладався на задоволення споживчих потреб.
З урахуванням викладеного, Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків 04.11.2014 року було розглянуто справу та ухвалено рішення про стягнення сз відповідачки на користь банку заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 135428,53 грн., а також судових витрат у справі всупереч вимог Закону України «Про третейські суди» щодо компетенції цього органу, оскільки справи у спорах про стягнення кредитної заборгованості за споживчими договорами третейським судам не підвідомчі, а відтак зазначене рішення третейського суду, не може бути правовою підставою при вирішення інших справ.
Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15.
У постанові від 22 травня 2019 року у справі №372/1652/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку: «оскільки рішення третейського суду, постановлене у непідвідомчій йому справі, а отже банк не зможе його примусово виконати, а самостійно воно фактично боржником не виконане, тому існування такого рішення не може вважитися способом реалізації права банку на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору».
Сукупний аналіз зазначеного свідчить про те, що рішення третейського суду, постановлене у спорі, який йому не підвідомчий, не тягне правових наслідків та не є підставою для виникнення чи зміни цивільних прав та обов'язків згідно ч.5 ст.11 ЦК України.
Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред'явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.
Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред'явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тлумачення ч.1 ст.509, ч.1 ст.267, ст.625 ЦК України свідчить, що:
1) натуральним є зобов'язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
2) конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;
3) кредитор в натуральному зобов'язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Таким чином, з огляду на викладене, позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення 3% річних на суму заборгованості за кредитним договором, яка стягнута рішенням третейського суду, та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки рішення третейського суду, постановлене у непідвідомчій йому справі, а отже банк не зможе його примусово виконати, а самостійно воно боржником не виконане (протилежного суду не надано), тому існування такого рішення не може вважитися способом реалізації права банку на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних витрат, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Отже, в частині позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором і інфляційних втрат та в частині стягнення з неї судових витрат, слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 6, 10, 12, 76, 81, 258-265 ЦПК України суд
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 11.09.2025 року. Затримання строків складання повного тексту пов'язано з навантаженням на склад суду, враховуючи, що від штатної кількості - 11 суддів, зараз здійснюють правосуддя тільки 6, введенням воєнного стану, недостатньою кількістю суддів, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ, відсутності у складі суду секретаря судового засідання, передачу справ інших двох суддів на розгляд, що створило додаткове навантаження, показники навантаження перевищують нормативні у 5 разів, що позбавляє суд першої інстанції можливості щодо дотримання строків, передбачених національним законодавством.
Суддя: Буран В.М.