Справа № 196/1287/24
№ провадження 2/196/55/2025
03 вересня 2025 року с-ще Царичанка
Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Бабічевої Л.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевченко Т.І., Кузнецової Г.С.,
учасники справи та представники учасників справи:
позивачка ОСОБА_1 ,
представник позивачки - адвокат Бойко Юрій Олександрович,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду с-ща Царичанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що під час її перебування у Німеччині з березня 2022 р. по 26 грудня 2023 р. у зв'язку з оголошенням військового стану, відповідач незаконно заволодів свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та належним їй на праві власності автомобілем марки ВАЗ 21061, код типу кузова 1500, 1985 року випуску, синього кольору, VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , місце знаходження якого відповідач приховує і транспортний засіб не повертає.
Зазначає, що вказаний транспортний засіб є її приватною власністю згідно свідоцтва про реєстрацію цього транспортного засобу на її ім'я НОМЕР_3 , оригінал якого знаходиться у відповідача.
У зв'язку з зазначеним вона змушена звернутися до суду за захистом майнових прав і законних інтересів у спосіб витребування майна із чужого незаконного володіння як самого транспортного засобу, так і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Спроба звернення до поліції про застосування кримінально-правових засобів захисту порушених майнових прав до цього часу залишається невирішеною.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до офіційної інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 19 серпня 2024 року транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , 10 липня 2008 року зареєстрований за нею - ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 .
На підставі викладеного просить:
- припинити дії відповідача, які порушують належне їй право власності на нерухоме майно - автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , з метою забезпечення введення її у володіння майном, якого була незаконно позбавлена, поклавши обов'язок на відповідача повернути вказане майно;
- витребувати із володіння відповідача автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрованого за ОСОБА_1 , та зобов'язати відповідача передати цей автомобіль позивачу;
- витребувати із володіння відповідача свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача передати їй свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ;
- судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання до суду позовної заяви було задоволено частково та накладено арешт на автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 (а.с. 115-116 справа №196/1178/24, провадження 2-з/196/18/2024).
Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання(а.с. 15).
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року позивачці ОСОБА_1 відмовлено у прийнятті уточненої позовної заяви від 28 листопада 2024 року та повернуто позивачці(а.с. 53, 55-56).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 квітня 2025 року ухвалу Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року залишено без змін (а.с. 94-98).
Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2025 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 139).
Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачці у задоволенні позовної заяви про захист майнових прав і законних інтересів у спосіб витребування майна із чужого незаконного володіння у повному обсязі за її безпідставністю та вважає, що відсутні підстави для звернення із вказаною позовною заявою. Послався на те, що спірний автомобіль, зареєстрований 10.07.2008 року за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , належав йому та позивачці на праві спільної сумісної власності подружжя.
Спірне майно було придбане під час шлюбу, а тому відповідно до ст. 368 ЦК України є спільною сумісною власністю подружжя.
Він цілком на законних підставах, за усною згодою позивачки, у 2023 році здав вказаний автомобіль у металобрухт, оскільки майже 40-річний автомобіль заіржавів та не міг бути використаний за його цільовим призначенням. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 було здано разом із автомобілем на підтвердження його походження та того, що майно не є краденим, а тому надати суду вказане свідоцтво він не має можливості внаслідок його відсутності. Виручені гроші були потрачені на підтримання дітей подружжя.
Між ним та позивачкою також було досягнуто усну домовленість про те, що у якості компенсації за половину вартості автомобіля позивачка забирає мотоблок, який вона продала та вилучені кошти витратила на власний розсуд.
Позивачкою не доведено підстави набуття спірного майна у особисту власність (а.с. 19-20).
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с. 151).
Представник позивачки - адвокат Бойко Ю.О. у судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у позові, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У поданому до суду відзиві на позов просив розглянути справу без його участі та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 19-20).
Суд, заслухавши представника позивачки, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 січня 1990 року (а.с. 23), який розірвано рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року, яке набрало законної сили 02 листопада 2015 року, справа №196/1234/15-ц (а.с. 129-130).
Як вбачається з інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях від 20.08.2024 року, згідно з Єдиним державним реєстром транспортних засобів спірний транспортний засіб марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , 10 липня 2008 року в ТСЦ №1244 на підставі біржової угоди № 829787 від 10.07.2008 року було зареєстровано за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 (а.с. 8).
Отже, спірний автомобіль було набуто у період шлюбу позивачки та відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 2 статті 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Звертаючись до суду з позовом про захист майнових прав і законних інтересів у спосіб витребування майна із чужого незаконного володіння як самого транспортного засобу, так і свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, позивачка посилається на приписи ст. 387 ЦК України.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 387 ЦК України віндикаційний позов є позовом власника про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, тому обов'язок доведення незаконності володіння покладається на позивача.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і частина третя статті 368 ЦК України.
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду /ч.4 ст. 263 ЦПК України/.
Так, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 509/878/16-ц (провадження № 61-44788св18) викладено такі висновки.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України,майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Судом встановлено, що спірний транспортний засіб ВАЗ 21061 було набуто 10 липня 2008 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі, а отже, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно (спірний автомобіль) у ході розгляду справи спростована не була.
Також суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №751/1620/23 (провадження № 61-8723св24). У постанові Верховний Суд зазначив таке.
За змістом статті 387 ЦК України віндикаційний позов є позовом власника про витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Обов'язок доведення незаконності володіння покладається на позивача, як і обов'язок доведення, що майно фактично є в наявності.
Об'єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що збереглося в натурі, тобто те саме майно, яке попередньо вибуло з володіння власника.
Якщо індивідуально-визначене (індивідуалізоване) майно не існує, то позивач має право лише на відшкодування завданої шкоди.
Отже, з урахуванням положень статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Верховний Суд звертає увагу, що витребувати можна лише те майно, яке є в наявності та фактично перебуває у незаконному володінні відповідача. Якщо ж майно, яке перебуває у чужому володінні, видозмінилася, було перероблене чи знищене, а позивач довів, що вказане майно йому належить, то в такому випадку стягується вартість майна. Інакше виконати судове рішення про задоволення позову буде неможливо.
Позивачка ОСОБА_1 обрала речово-правовий спосіб захисту права.
Як на правову підставу позову позивачка посилається на положення ст.387 ЦК України.
Із відзиву на позов вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зазначає про належність йому та позивачці спірного майна на праві спільної сумісної власності подружжя, також заперечує наявність на даний час спірного майна. При цьому позивачка не довела фактичну наявність спірного майна та не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу спірне майно.
На підставі вище наведеного, суд доходить висновку про відсутність обставин, передбачених статтею 387 ЦК України, які являються підставою для звернення з позовом про захист майнових прав і законних інтересів у спосіб витребування майна із чужого незаконного володіння.
За викладених вище обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування приписів норм права, передбачених ст. 387 ЦК України, оскільки вони не поширюються на спірні правовідносини, які виникають із сімейних правовідносин, так як майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Також позивачкою не доведено наявність самого спірного майна та фактичне перебування цього майна саме у незаконному володінні відповідача.
Враховуючи, встановлені судом обставини, положення вищевказаного чинного законодавства, предмет та підстави позову, суд доходить висновку, що позовні вимоги, а також обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не ґрунтуються на законі, а тому у задоволенні всіх позовних вимог, які заявлені у позові, а саме: про припинення дій відповідача, які порушують належне позивачці право власності на нерухоме майно - автомобіль марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, та свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , з метою забезпечення введення її у володіння майном, якого була незаконно позбавлена, поклавши обов'язок на відповідача повернути вказане майно; про витребування із володіння відповідача автомобіля марки ВАЗ 21061, 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , зареєстрованого 10 липня 2008 року за позивачкою, та зобов'язання відповідача передати цей автомобіль позивачці; про витребування із володіння відповідача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача передати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 позивачці, слід відмовити повністю.
Щодо вимоги про покладення судових витрат на відповідача, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 , звертаючись з позовною заявою до суду, зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивачка понесла і очікує понести у зв'язку із розглядом справи, який відповідає сумі, що підлягає сплаті в межах судового збору (а.с. 3).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Щодо застосованих судом заходів забезпечення позову, то суд зазначає таке.
Згідно ч.ч. 9, 10 ст.158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 78-80, 158, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння - відмовити повністю.
Скасувати заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2024 року, у виді накладення арешту на автомобіль марки "ВАЗ 21061", 1985 року випуску, об'єм двигуна - 1451 см куб., VIN-код НОМЕР_1 , ШАСІ (РАМИ) № НОМЕР_2 , 10 липня 2008 року зареєстрований за ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 12 вересня 2025 року.
Суддя Л.П. Бабічева