03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 362/3182/24
провадження № 61-4859ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича, на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та стягнення компенсації за результатами поділу майна подружжя.
2. Позов обґрунтовував тим, що у період із 2009 року по липень 2018 року він проживав разом із ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.
3. У вищевказаний період, а саме 19 червня 2018 року між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Ілта» укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
4. 22 червня 2018 року між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством «Кредобанк» (далі - ПАТ «Кредобанк») укладено кредитний договір
№ 18170/2018 з метою оплати вартості придбаного автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску.
5. 23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» укладено договір застави № 1388 вищезазначеного автомобіля марки «Peugeot», модель «301»,
2018 року випуску.
6. У подальшому ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_4 вищезазначений автомобіль за договором купівлі-продажу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року. Згоду на укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу автомобіля позивач не давав, а тому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу.
7. Відтак на обґрунтування позову вказував, що він за власні особисті грошові кошти здійснив виплату банку кредитних коштів за кредитним договором
№ 18170/2018 від 22 червня 2018 року.
8. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2024 року № 3242/2024/4281725, укладений між ОСОБА_2 та
ОСОБА_4
- у порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на автомобіль PEUGEOT 301, 2018 року випуску, номер кузова: НОМЕР_1 , та стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 21 868,21 грн, у якості компенсації за результатами поділу майна подружжя.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
9. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 січня 2024 року № 3242/2024/4281725, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
10. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що сторонами шляхом звернення до суду із клопотанням про укладення мирової угоди було визнано факт проживання в період часу
з 2009 року по липень 2018 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, а також факт набуття ними
в зазначений період часу спірного автомобіля марки «Peugeot», модель «301».
11. Укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 договору купівлі-продажу автомобіля № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року, без згоди позивача, на переконання районного суду, є порушенням частини першої статті 203 ЦК України,
а тому відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, наявні підстави для визнання його недійсним.
12. Водночас міськрайонний суд визнав передчасними позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль марки «Peugeot»,
а також про стягнення з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 21 868,21 грн як результат поділу майна подружжя.
13. Суд зазначив, що після набрання законної сили судовим рішенням у цій цивільній справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 матимуть реальну можливість здійснити необхідні юридичні дії, спрямовані на передачу спірного автомобіля
у власність ОСОБА_1 та проведення відповідних грошових взаєморозрахунків, пов'язаних із переходом права власності на це рухоме майно.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні позову змінено в мотивувальній частині, виклавши її в редакції зазначеної постанови.
В іншій частині рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області
від 25 листопада 2024 року про відмову у задоволенні позову залишено без змін.
15. Змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, апеляційний суд погодився з висновками цього суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, однак, не погодився з мотивами такої відмови.
16. На переконання апеляційного суду, позивачем не доведено факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
17. Таким чином, на переконання апеляційного суду, за встановлених обставин справи позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому відмовити
у задоволенні позову слід було саме з підстав недоведеності позовних вимог, а не їх передчасності.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. У квітні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Вареника А. М., на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року
у вказаній справі.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
20. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
21. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвоката Вареник А. М., просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.
22. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 18 квітня 2023 року в справі № 357/8277/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Також, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме недослідження зібраних в справі доказів, а також безпідставну відмову міськрайонного суду
у задоволенні клопотання про виклик та допит свідків (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
24. На переконання заявника касаційної скарги, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог про визнання права власності та стягнення компенсації, оскільки обставини, на які посилався позивач, визнавалися відповідачами. Це, на його думку, підтверджується змістом мирової угоди, поданої до суду першої інстанції. У зв'язку з цим заявник вважає, що суд першої інстанції неправомірно переклав на сторони обов'язок самостійного врегулювання спору, не врахувавши, що саме наявність такого спору і зумовила звернення до суду.
25. Відтак заявник вважає необґрунтованими висновки районного суду щодо передчасності позовних вимог про визнання права власності та стягнення компенсації. На його переконання, сам факт того, що сторони після відмови суду
у затвердженні мирової угоди не врегулювали спір у позасудовому порядку, свідчить про відсутність реальної можливості вирішити його без судового втручання.
26. Крім того, заявник касаційної скарги вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо наявності підстав для зміни мотивувальної частини рішення міськрайонного суду, оскільки, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 чітко зазначав, що предметом оскарження є лише частина рішення, яка стосується поділу спільного сумісного майна подружжя.
27. На переконання заявника, апеляційний суд неправомірно вийшов за межі доводів і вимог апеляційної скарги, розпочавши повторне дослідження обставин позову, які були визнані відповідачами та встановлені судом першої інстанції. Унаслідок цього апеляційний суд не лише не вирішив спір по суті, а й створив істотну правову невизначеність щодо правового статусу спірного майна, що підлягало поділу, чим поставив учасників справи у невизначене процесуальне становище.
28. Додатково заявник зазначає, що відповідачі фактично визнавали основні обставини, необхідні для правильного вирішення спору, зокрема: факт спільного проживання заявника та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу,
а також факт набуття спірного автомобіля у власність під час такого спільного проживання.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 червня 2018 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Ілта» укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску (а.с.20 - 28).
30. 22 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» укладено кредитний договір № 18170/2018 відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 389 131,90 грн.
31. 23 червня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредобанк» було укладено договір застави № 1388, відповідно до якого предметом застави для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором від 22 червня 2018 року
№ 18170/2018 став автомобіль марки PEUGEOT, модель 301, дата випуску 2018,
№ кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
32. Відповідно до договору купівлі-продажу № 3242/2024/4281725 від 27 січня 2024 року ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_4 автомобіль марки «Peugeot», модель «301», 2018 року випуску, що підтверджується змістом листа
№ 31/627АЗ-7418-2024 від 15 березня 2024 року Головного сервісного центру МВС (а.с.82).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
33. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
34. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
35. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
37. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Спірні правовідносини у справі, що переглядається виникли щодо визнання за позивачем права власності на майно, придбане під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із відповідачкою та відчужене останньою на користь третьої особи без згоди позивача.
39. Задовольняючи позовну вимогу про визнання договору недійсним, міськрайонний суд мотивував своє рішення тим, що відповідачі у справі не заперечували проти заявлених до них позовних вимог, що підтверджується текстом мирової угоди. Відтак суд дійшов висновку, що відповідачі не заперечували факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю як чоловіка
і жінки без реєстрації шлюбу в період з 2009 року по липень 2018 року, а також факт набуття ними в зазначений період спірного майна - автомобіля.
40. Враховуючи, що сторони під час розгляду справи не оспорювали та не заперечували зазначених обставин, міськрайонний суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих сумнівів щодо їх достовірності та добровільності визнання сторонами.
41. При цьому міськрайонний суд дійшов висновку, що сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відповідно, спірне майно є спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_2 , що і стало підставою для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
42. Водночас, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль та стягнення із позивача на користь відповідачки грошової компенсації за результатами поділу майна подружжя, районний суд мотивував своє рішення передчасністю позовних вимог, оскільки після набрання законної сили судовим рішенням сторони будуть мати реальну можливість здійснити необхідні юридичні дії, спрямовані на передачу спірного автомобіля у власність позивача та проведення відповідних грошових взаєморозрахунків, пов'язаних із переходом права власності на спірне рухоме майно.
43. З таким висновком колегія суддів не може погодитись, оскільки, як зауважено у змісті пункту 40 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19):
«… особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника».
44. Відтак, вимога про встановлення юридичного факту не є вимогою, яка забезпечить ефективний захист прав позивача у справі про поділ майна подружжя, а лише є підставою для вирішення такого спору та є предметом доказування.
45. Рішення районного суду оскаржувалось позивачем в апеляційному порядку виключно в частині відмови у задоволенні позову.
46. Апеляційний суд, змінюючи рішення міськрайонного суду в частині відмови
у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення недоведеністю обставин, на які посилався позивач, зокрема недоведеністю факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
47. Колегія суддів вважає помилковими висновки апеляційного суду з огляду на наступне.
48. Межі розгляду справи апеляційним судом чітко визначені змістом частини першої статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
49. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які
є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
50. Змістом частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду
(у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
51. Отже, процесуальним законом чітко визначені як межі розгляду справи апеляційним судом, так і його повноваження щодо скасування, зміни та ухвалення нового рішення по суті спору, зокрема, обов'язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
52. Водночас апеляційний суд не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршуючи, при цьому, становище заявника (відповідача, який подав апеляційну скаргу). Це узгоджується з принципом заборони погіршення становища особи, яка оскаржує рішення (non reformatio in peius), відомим ще з римського права. Він пов'язаний із іншим принципом - tantum devolutum quantum appellatum (тобто «скільки оскаржено - стільки й переглядається»). Заборона повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища апелянта порівняно з тим, яке він мав у попередній інстанції внаслідок поданої ним апеляційної скарги.
Такий підхід закріплено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24).
53. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з апеляційною скаргою, чітко визначив межі апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, а також сформулював вимоги за результатами такого перегляду.
54. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 прямо зазначив, що, на його переконання, суд першої інстанції безпідставно не вирішив позовну вимогу про визнання за ним у порядку поділу майна подружжя права власності на автомобіль, а також про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів як компенсації за результатами поділу спільного майна.
55. Підставою апеляційного оскарження судового рішення в цій частині заявник вказав те, що міськрайонний суд фактично переклав на сторони обов'язок самостійно вирішити спір, не врахувавши, що саме наявність спору й зумовила звернення до суду.
56. Крім того, зі змісту прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про визнання за ним у порядку поділу майна подружжя права власності на автомобіль, а також про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів як компенсації за результатами поділу майна подружжя, і ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення таких вимог.
57. Отже, зміст апеляційної скарги містить як доводи, так і чітко визначені вимоги заявника.
58. Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить обґрунтування помилковості висновків міськрайонного суду в частині встановлених обставин, а саме - встановлених судом обставин наявності між сторонами в період з 2009 року по липень 2018 року сталих сімейних стосунків, притаманних подружжю, що, у свою чергу, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у змісті постанови від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19 (провадження
№ 61-1214св23), є предметом доказування у справі.
59. На переконання колегії суддів, апеляційний суд вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, а також враховуючи, що рішення міськрайонного суду стороною відповідача в апеляційному порядку не оскаржувалось, порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого саме особа (зокрема, позивач чи відповідач) самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду
від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)).
60. Таким чином, Київський апеляційний суд під час апеляційного розгляду справи не врахував, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося позивачем виключно в певній частині та з підстав, зазначених в апеляційній скарзі. Переглянувши мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та змінивши її, хоча заявник апеляційної скарги такої вимоги не заявляв, апеляційний суд погіршив становище позивача, оскільки внаслідок апеляційного перегляду він опинився у гіршій ситуації порівняно з тією, якої досяг у попередній інстанції за результатами власної скарги.
61. Більше того, колегія суддів зауважує, що апеляційним судом не було надано оцінку наявному у матеріалах справи відзиву відповідачки ОСОБА_2 , а відтак не враховано доводи всіх учасників справи по суті спору.
62. З урахуванням вищевказаного, ухвалене Київським апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
63. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
64. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
65. З урахуванням зазначеного Верховний Суд вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий апеляційний розгляд, оскільки допущені апеляційним судом недоліки можуть бути усунуті при новому апеляційному розгляді, під час якого суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, розглянути справу з додержанням вимог процесуального права, а саме в межах доводів і вимог апеляційної скарги, а також надати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вареника Андрія Миколайовича,задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського апеляційного суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович