10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 757/45614/16-ц
провадження № 61-10272св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
2. Позов обґрунтовано тим, що з 26 липня 1994 року по 2012 рік сторони перебували в шлюбі.
3. У період шлюбу було набуте ряд майна. Просила здійснити поділ спільного майна подружжя наступним чином: виділити у власність ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири відповідно висновку від 22 травня 2023 року становить 3 042 148 грн; виділити у власність ОСОБА_2 транспортний засіб SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску, 9 500 доларів США, що становить 355 965 грн, медичне обладнання - неінвазимний аналізатор формули крові АМП-2007, відповідно до висновку про оцінку від 21 березня 2016 року вартістю 446 129 грн, нежитлові приміщення № 1 по № 9 (групи приміщення № 65) загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю згідно до висновку від 22 травня 2023 року 2 480 157 грн.
4. В свою чергу ОСОБА_2 надав відзив, пред'явив зустрічний позов. В порядку поділу майна просив визнати особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 65) загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Провести поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на: квартиру АДРЕСА_3 ; рухоме майно, що знаходиться у вказаній квартирі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року, позови задоволено частково.
6. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 та 1/2 частку нежитлового приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщення № 65), загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 .
7. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_4 , 1/2 частку нежитлового приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщення № 65), загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 .
8. Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску.
9. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму компенсації в розмірі 141 182, 50 грн.
10. В іншій частині позовів відмовлено.
11. Задовольняючи позовні вимоги частково, суди виходили із того, що набуте сторонами у період перебування у шлюбі майно, а саме квартира, нежитлові приміщення та автомобіль, є спільною власністю подружжя і підлягає поділу між ними. При цьому судами було враховано, що транспортний засіб SSANGYONG KORANDO С 200DI, 2012 року випуску, вартістю 355 965 грн перебуває в користуванні ОСОБА_2 , тому дійшли висновку про виділення автомобіля йому та стягнення відповідно компенсації на користь позивачки.
12. Також судами зазначено, що матеріали справи не містять доказів наявності іншого майна, яке підлягає поділу між сторонами в межах вказаної справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. У липні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до місцевого суду.
17. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази; суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили (не розглянули) клопотання; встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 65) загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_2 є його особистою власністю, оскільки він набув їх за власні кошти. Судами не надано оцінки доказу, наданого на підтвердження вказаних тверджень, а саме розписки про отримання 50 000 доларів США.
19. Також судам не було надано оцінки тому, що реальна вартість квартири АДРЕСА_4 становить 6 289 974 грн, що підтверджується звітом про незалежну оцінку нерухомого майна.
20. При цьому судами не враховано, що автомобіль SSANGYONG не перебуває у його користуванні.
21. Заявник вказує, що суд розглядав справу маючи 1 том справи. На підставі поданої ним скарги було призначено службове розслідування щодо встановлення місцезнаходження 1 та 3 томів матеріалів справи. За результатами службового розслідування було складено акт перевірки, яким було закрито службову перевірку у зв'язку з неможливістю віднайти 1 та 3 томи. Разом із тим, після судових дебатів, проведених без участі його представника, та ухвалення судового рішення, справа містила вже 6 томів. Вказував, що був позбавлений можливості ознайомитись із матеріалами справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
22. У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. Сторони з 26 липня 1994 року по 2012 рік перебували в шлюбі.
24. У період перебування у шлюбі сторонами було набуто наступне майно:
Квартира АДРЕСА_4 , що зареєстрована за ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 08 лютого 1996 року;
нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщення № 65) загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровані за ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності від 20 липня 2012 року (договір купівлі-продажу від 03 липня 2006 року);
транспортний засіб SSANGYONG KORANDO С 200DI, 2012 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_1 12 червня 2012 року.
Позиція Верховного Суду
25. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
26. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
27. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
28. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
29. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
30. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що така не містить доводів щодо рухомого майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_3 та у квартирі АДРЕСА_4 , а тому у вказаній частині судові рішення не переглядаються.
31. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
32. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
33. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
34. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17
та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року в справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).
35. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
36. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
37. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
38. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними
або шлюбним договором.
39. Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
40. Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
41. При цьому ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач (див.: постанови Верховного Суду: від 29 квітня 2020 року в справі № 210/4854/15-ц, провадження № 61-30421св18 та від 03 червня 2020 року в справі № 487/6195/16-ц, провадження № 61-46326св18).
42. Суди першої та апеляційної інстанції, вирішуючи позовні вимоги сторін, обґрунтовано виходили із того, що спірне майно, а саме: квартира АДРЕСА_4 та нежитлові приміщення № 1, № 9 (групи приміщення № 65), загальною площею 70,7 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 , транспортний засіб SSANGYONGKORANDO С 200DI, 2012 року випуску, набуті сторонами під час перебування у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
43. З урахуванням встановлених обставин та того, що жодна із сторін не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вказане майно підлягає поділу між сторонами в рівних частках.
44. Доводи заявника про невірно встановлену вартість квартири згідно висновку, наданого ОСОБА_1 , відхиляються колегією суддів, оскільки не мають вирішального значення під час розгляду вказаної справи, оскільки вказана квартира була порівну поділена між сторонами.
45. Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 є його особистою приватною власністю, оскільки такі придбано під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 . При цьому колегія суддів відхиляє посилання заявника на укладення договору позики у розмірі 50 000 доларів США для придбання вказаного нерухомого майна, оскільки грошові кошти, отримані в позику, використані в інтересах сім'ї. Колегією суддів враховано, що з договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 03 липня 2006 року вбачається, що продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчиняється за 767 600 грн, що на момент укладення цього договору за курсом продажу доларів США є еквівалентним 152 000 доларів США. Разом із тим, ОСОБА_2 під час розгляду справи не надано доказів належності йому на праві особистої приватної власності суми у розмірі 98 000 доларів США, що свідчить про набуття вказаного майна за спільні кошти подружжя.
46. Також колегією суддів відхиляються посилання заявника на те, що автомобіль SSANGYONG не перебуває у його користуванні, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 сам вказував, що вказаним автомобілем користується та просив суд врахувати обставини погіршення стану його здоров'я після ДТП та необхідністю користуватись транспортним засобом.
47. Отже, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо наявності підстав для залишення у власності заявника вказаного автомобіля та сплати ОСОБА_1 компенсації.
48. Крім того, судами правомірно враховано, що квартира АДРЕСА_3 належить на особистій приватній власності ОСОБА_1 .
Так, з матеріалів справи вбачається, що у грудні 2016 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.
У вказаному позові ОСОБА_2 просив суд, серед іншого, визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_3 .
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 грудня 2022 року у справі № 757/62920/16-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
49. Доводи касаційної скарги встановлених судами обставин та висновків судів у вказаній частині не спростовують.
50. Суд також відхиляє посилання заявника на неналежне повідомлення його та його представника про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки вказані твердження заявника спростовуються матеріалами справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 05 грудня 2017 року ознайомлювався з матеріалами справи (т. 1, а. с. 46); 19 грудня 2016 року був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 61); 27 грудня 2017 року був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 77-78); 03 травня 2017 року подавав заяву; 04 липня 2017 року ознайомлювався з матеріалами справи (т. 1, а. с. 119); 19 липня 2017 року представник ОСОБА_2 був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 129-130); 20 вересня 2017 року ОСОБА_2 ознайомлювався з матеріалами справи (т. 1, а. с. 139); 26 вересня 2017 року був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 149-150); 30 жовтня 2017 року був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 157); 06 грудня 2017 року був присутній в судовому засіданні (т. 1, а. с. 163-164); 13 лютого 2018 року ОСОБА_2 подано клопотання про витребування доказів шляхом розкриття банківської таємниці (т. 2, а. с. 74-78); 13 лютого 2018 року представник заявника був присутній в судовому засіданні (т. 2, а. с. 96-97); 11 квітня 2018 року представник ОСОБА_2 , був присутній в судовому засіданні (т. 140-142); 05 вересня 2018 року ОСОБА_2 ознайомлювався з матеріалами справи (т. 2, а. с. 251); 09 жовтня 2018 року представник заявника був присутній в судовому засіданні (т. 3, а. с. 8); 18 грудня 2018 року представник заявника був присутній в судовому засіданні (т. 3, а. с. 25-26); 30 травня 2023 року ОСОБА_2 надано заяву, у якій зазначено його адресу постійного проживання у Республіці Польща та засоби зв'язку (т. 5, а. с. 73); 20 червня 2023 року представника ОСОБА_2 ознайомлювався з матеріалами справи (т. 5, а. с. 90-91); 13 липня 2023 року заявником подано заяву про відкладення розгляду справи (т. 5, а. с. 123); 14 липня 2023 року представник заявника подав заяву про відкладення розгляду справи (т. 5, а. с. 126,-127,130); 26 липня 2023 року представник заявника подав до суду відзив (т. 5, а. с. 131-139); 21 вересня 2023 року представник заявника подав заяву про відкладення розгляду справи (т. 5, а. с. 209); 02 листопада 2023 року заявник був присутній у судовому засіданні (т. 6, а. с. 12-13); 28 листопада 2023 року представник заявника був присутній в судовому засіданні (т. 6, а. с. 20); Представник позивача був повідомлений, що наступне судове засідання відбудеться 12 грудня 2023 року (т. 6, а. с. 22); Згідно розписки ОСОБА_2 повідомлений про те, що наступне судове засідання відбудеться 20 грудня 2023 року (т. 6, а. с. 25); 18 грудня 2023 року ОСОБА_2 ознайомлювався з матеріалами справи (т. 6, а. с. 33); 20 грудня 2023 року ОСОБА_2 подав заяву про перенесення судового засідання, яке призначено на 20 грудня 2023 року (т. 6, а. с. 38).
При цьому відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів звертає увагу, що якщо у разі коли заявник з'явився у судове засідання, а його представник не був присутній в судовому засіданні, наведене є підставою для відкладення розгляду справи.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання заявника щодо неналежного повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, матеріалами справи спростовуються вищевказані посилання заявника.
51. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що місцевим судом не було розглянуто його заяви, а саме: відзив на позовну заяву (т. 5, а. с. 131-139), заяву про зміну предмету зустрічного позову (т. 6, а. с. 5-7), заява про залучення третьої особи на стороні відповідача (т. 5, а. с. 200-201), відхиляються колегією суддів, оскільки такі заяви було подано після закритті підготовчого провадження ухвалою суду першої інстанції (т. 5, а. с. 96).
52. При цьому відповідно до статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, не постановлення судом ухвали про залишення без розгляду документів, поданих поза межами строку, не є підставою для скасування судового рішення.
53. Колегія суддів відхиляє посилання заявника щодо ухвалення судового рішення за відсутності певних матеріалів, оскільки заявником не вказано, яких саме матеріалів не було під час ухвалення судового рішення та ким вони були подані. При цьому судове рішення місцевого суду знаходиться в 6 томі матеріалів справи.
54. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги сторін частково, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
55. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
56. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
57. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
58. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович