10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 484/6992/23
провадження № 61-3499св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первомайський відділ державної реєстрації актів цивільного стану
у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ткач Ірини Іванівни, на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада
2024 року у складі судді Шикері І. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Ямкової О. О.,
Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Позов обґрунтовувала тим, що починаючи з 2020 року вона проживала однією сім'єю із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та разом з останнім чекала на народження спільної дитини - сина, якого хотіли назвати ОСОБА_5 .
3. Під час вагітності ОСОБА_1 ОСОБА_3 раптово помер, у зв'язку із чим народження дитини зареєстровано із зазначенням відомостей про батька зі слів матері, хоча за життя ОСОБА_3 визнавав себе батьком дитини та чекав її народження, обіцяв подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану.
4. Відповідач ОСОБА_2 , який є рідним братом померлого, раніше визнавав факт батьківства брата щодо дитини позивачки, спілкувався як із позивачкою, так і з її дитиною як із родичами, допомагав матеріально.
5. Позивачка вже зверталася до суду із заявою про встановлення факту батьківства померлого щодо сина, за наслідками розгляду якої рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 грудня
2022 року було встановлено факт батьківства ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
6. Водночас, із вищевказаним судовим рішенням не погодився ОСОБА_2 та оскаржив його в апеляційному порядку.
7. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було задоволено. Заяву позивачки про встановлення факту батьківства залишено без розгляду з підстав наявності спору.
8. У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку позовного провадження із вимогою про встановлення факту батьківства, у якому просила суд встановити факт батьківства померлого ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції
9. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області
від 15 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, у розмірі 1 073,60 грн.
10. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, вважав доведеним факт батьківства ОСОБА_3 щодо малолітнього.
11. Крім того, суди попередніх інстанцій, врахувавши ухилення відповідача від проведення молекулярно-генетичної експертизи, призначеної ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 березня
2024 року для встановлення кровної спорідненості між ОСОБА_2 та
ОСОБА_4 як між дядьком і племінником, визнали відповідний факт
у порядку, встановленому змістом статті 109 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
12. У березні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Ткач І. І., на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у вказаній справі.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Ткач І. І., просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
16. Підставою касаційного оскарження заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року в справі № 643/9245/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 587/255/19, від 19 жовтня 2022 року в справі № 686/3582/16-ц, від 20 вересня 2024 року в справі № 754/5574/23, від 07 серпня 2024 року в справі № 205/1593/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Також підставами касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій заявник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
18. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту батьківства ОСОБА_3 щодо малолітнього
ОСОБА_4 .
19. Відтак, на переконання адвоката Ткач І. І., оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення її довірителя про час та місце проведення призначеної судом експертизи, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про ухилення ОСОБА_2 від проведення експертизи, відповідно, помилковим є висновок судів про наявність підстав для визнання факту, для з'ясування якого була призначена експертиза у справі, а саме факту кровного споріднення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
20. Більше того, сторона відповідача повідомляла суд про неможливість прибуття ОСОБА_2 до експертної установи, оскільки останній перебуває поза межами України та отримав тимчасовий захист у Республіці Німеччині, що унеможливлює прибуття до України, а тому, на переконання представника відповідача, існували поважні підстави, які перешкоджали відповідачу з'явитися до експертної установи, що, в свою чергу, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, свідчить про відсутність факту ухилення відповідача від участі у експертизі.
21. Додатково адвокат Ткач І. І. звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення поважності причини неявки до експертної установи сторони у справі, спричиненої умовами воєнного стану та можливості застосування положень частини першої статті 109 ЦПК України.
22. Крім того, на переконання заявника, стороною позивача не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю позивачки та ОСОБА_3 до народження
ОСОБА_4 , а також на підтвердження визнання ОСОБА_3 батьківства щодо сина позивачки.
23. Додатково адвокат Ткач І. І. зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно враховано повідомлення свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , одержані з порушенням вимог закону, оскільки вони не були допитані у судовому засіданні. Крім того, апеляційним судом помилково враховано докази, подані відповідачем безпосередньо до апеляційної інстанції, які не подавалися до суду першої інстанції.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4
в м. Первомайську Миколаївської області народився ОСОБА_4 ,матір - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_3 , що підтверджується змістом дубліката свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 19 травня 2023 року (Т.1, а.с.8).
25. Відомості про батька до актового запису про народження дитини внесені зі слів матері на підставі положень статті 135 СК України (Т.1, а.с.9-11).
26. Відповідно до акту про факт проживання в квартирі, складеного
ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , з
2020 року ОСОБА_1 проживала однією сім'єю, як чоловік та дружина, без реєстрації шлюбу з громадянином Сирії ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою:
АДРЕСА_1 по день смерті останнього. Проживали разом як одна сім'я, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, як подружжя, чекали на народження сина ОСОБА_5 (Т.1, а.с.14).
27. Згідно з наданими суду нотаріально засвідченими повідомленнями про відомі свідку обставини, які мають значення для справи, ОСОБА_6 повідомила, що знайома із ОСОБА_1 з 2018 року. Їй відомо, що з 2020 року
ОСОБА_1 проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 і по день смерті останнього. Мала тісні стосунки з чоловіком, проживала із ним, як повноцінна родина. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_5 народився син ОСОБА_11 . За життя ОСОБА_3 визнавав батьківство ненародженої дитини, а позивачка неодноразово повідомляла, що брат померлого ( ОСОБА_2 ) підтримує з нею родинні стосунки, фінансово забезпечує та допомагає виховувати сина (Т.1, а.с.204).
28. ОСОБА_7 у змісті повідомлення вказав, що працював водієм у ОСОБА_3 та був із ним в гарних відносинах, а також, що ОСОБА_3 дійсно
з 2020 року проживав із ОСОБА_1 не перебуваючи у шлюбі, та чекав народження спільної дитини, яку хотів назвати ОСОБА_5 (Т.1, а.с.205).
29. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 26 січня 2022 року (Т.1, а.с.7).
30. Після смерті ОСОБА_3 відповідач перерахував на рахунок позивачки два грошових переказів розміром 3 000,00 грн та 1 350,00 грн з рахунку, власником якого заначено ОСОБА_3 (Т.1, а.с.73, 75).
31. Причини та підстави перерахування коштів на ім'я позивачки не зазначалися.
32. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виник спір щодо спадкового майна, яке залишилось після смерті останнього, в зв'язку з чим остання звернулася до суду в порядку позовного провадження.
33. Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , останні є рідними братами (Т.1, а.с.47-50) та з 2018 року проживали на території України в місті Первомайськ.
34. Місце проживання відповідача ОСОБА_2 було зареєстроване за адресою:
АДРЕСА_2 (Т.1, а.с.26, 56).
35. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області
від 21 березня 2024 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу задля вирішення питання наявності кровної спорідненості між
ОСОБА_2 та ОСОБА_12 як між дядьком та племінником. Провадження
у справі зупинено.
36. Призначена у справі експертиза не була проведена через відсутність біологічного матеріалу відповідача, який двічі викликався, але не з'явився для відбору експериментальних зразків.
Позиція Верховного Суду
37. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
38. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
39. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
40. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
41. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
42. Предметом спору у справі, що переглядається Верховним Судом,
є встановлення факту батьківства померлого щодо дитини, народженої після смерті останнього.
43. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням ухилення відповідача від проведення судовоїмолекулярно-генетичної експертизи, призначеної ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 березня 2024 року, визнали факт, для з'ясування якого була призначена остання (факт походження дитини від ОСОБА_3 ).
44. Відтак, врахувавши ухилення відповідача від проведення експертизи,
а також взявши до уваги інші докази, надані на підтвердження позовних вимог, суди попередніх інстанцій вважали доведеним факт походження дитини від
ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
45. Колегія суддів вважає такі висновки судів обґрунтованими з огляду на таке.
46. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
47. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування
(стаття 7 Конвенції про права дитини).
48. Статтею 121 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька
і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
49. Згідно зі статтею 125 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
50. Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
51. Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
52. У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
53. Провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» за статтею 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності.
54. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.
55. Водночас, у випадку, якщо питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не
є перешкодою для застосування статті 130 СК України.
56. Рішення щодо встановлення факту батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах реєстрації актів цивільного стану (постанови Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23), від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження
№ 61-10510св23)).
57. Зміст статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом з тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності (постанова Верховного Суду
від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)).
58. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що наразі ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення ЄСПЛ у справі «Kalacheva v. russian federation» № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
59. Крім того, у справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява
№ 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов'язання, пов'язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).
60. У рішенні від 14 березня 2024 року за заявою № 62020/14 у справі «Молдован проти України (Moldovan v. Ukraine)» ЄСПЛ вказав, що висновок експертизи ДНК
у таких правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об'єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.
61. Підсумовуючи, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства, і без його проведення неможливо встановити факт батьківства за відсутності належних та переконливих доказів.
62. Водночас повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).
63. Судово-медичні експертизи і дослідження з використанням ДНК-аналізу проводяться відповідно до Правил проведення судово-медичних експертиз
у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи
і виконуються лікарями та судово-медичними експертами-імунологами. При проведенні експертних досліджень застосовуються Методичні рекомендації «Використання ДНК аналізу у судово-медичних експертизах речових доказів та експертизах спірного батьківства (материнства, підміни дітей)», які розроблені фахівцями Національної бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. Згідно з пунктом 3 Методичних рекомендацій батьківство вважається доведеним, якщо його ймовірність становить не менше 99,99 %.
64. Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
65. Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність
і неупередженість: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
66. Відповідно до частини четвертої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
67. Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити
у його визнанні.
68. З аналізу наведеної норми випливає, що нею передбачено спеціальну процесуальну санкцію, яка застосовується до осіб, що ухиляються від участі
в експертизі.
69. Водночас для її застосування суд має встановити факт свідомого ухилення особи від надання експертам необхідних матеріалів, без яких проведення експертизи є неможливим. У такому випадку суд може визнати доведеним факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
70. Аналогічні висновки щодо застосування статті 109 ЦПК України викладені, зокрема, у змісті постанов Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі
№ 686/3582/16-ц (провадження № 61-6484св22), від 27 лютого 2024 року у справі
№ 489/8474/21 (провадження № 61-18280ск23); від 20 вересня 2024 року у справі
№ 754/5574/23 (провадження № 61-9880св24).
71. Таким чином, встановивши факт свідомого ухилення відповідача від надання експертам біологічного матеріалу, без якого проведення експертизи
є неможливим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано визнав факт, для з'ясування якого була призначена остання,
а саме факт походження дитини від ОСОБА_3 .
72. Водночас колегія суддів вважає неспроможними посилання заявника виключно на неможливість прибути на територію України для відібрання відповідних зразків з метою проведення експертизи у зв'язку із перебуванням поза межами України, а саме на території Республіки Німеччина, а також на отримання тимчасового захисту на території останньої, оскільки сторона відповідача не порушувала перед судом клопотання щодо вирішення питання про відібрання необхідних біологічних зразків за межами України, а тому суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, зокрема, визнавши факт, для з'ясування якого була призначена експертиза. у справі внаслідок ухилення відповідача від надання матеріалів для проведення останньої.
73. Такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються, зокрема, із висновками Верховного Суду, викладеними у змісті постанови від 06 листопада
2024 року у справі № 334/6732/21 (провадження № 61-1806св24).
74. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду
від 21 лютого 2020 року в справі № 643/9245/18, від 15 квітня 2020 року в справі № 587/255/19, від 19 жовтня 2022 року в справі № 686/3582/16-ц, від 20 вересня 2024 року в справі № 754/5574/23, від 07 серпня 2024 року в справі № 205/1593/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин справи.
75. Зокрема, у справах № 643/9245/18 та № 587/255/19Верховним Судом зауважено, що тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України. Висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи може бути підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку. Разом з тим, підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України, які мають оцінюватися в їх сукупності.
76. Водночас, враховуючи встановлений судами та не спростований заявником факт свідомого ухилення від проведення призначеної у справі експертизи та, як наслідок, встановлення, з урахування інших наявних у справі доказів, факту походження дитини від померлого ОСОБА_3 , правові висновки, викладені
у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у змісті касаційної скарги, є незастосовними у справі, яка переглядається, оскільки зроблені за інших фактичних обставин справи.
77. Доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідача щодо призначеної експертизи спростовуються матеріалами справи, зокрема доказами повідомлення представника відповідача - адвоката Ткач І. І. про дату та час відібрання зразків на виконання клопотання експерта.
78. Більше того, колегія суддів зауважує, що клопотання експерта надсилалися на поштову адресу відповідача - ОСОБА_2 , зазначену у відзиві на позов у якості адреси для листування. Водночас вищезазначені поштові відправлення повернулися з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», інших адрес для листування матеріали справи не містять, що підтверджує необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо неналежного повідомлення про час і місце проведення експертизи та може свідчити виключно про неналежне виконання відповідачем свого процесуального обов'язку щодо повідомлення фактичної поштової адреси.
79. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, встановивши, що відповідач був належним чином повідомленим про призначення ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій судової молекулярно-генетичної експертизи, наслідки ухилення від участі в ній, дати відбору зразків, проте не забезпечив можливість відібрання відповідних зразків, розцінивши таку поведінку ОСОБА_2 як ухилення від проведення судово-генетичної експертизи, яка надала б можливість визначити наявність або відсутність кровного споріднення між ОСОБА_3 та
ОСОБА_4 , врахувавши положення статті 109 ЦПК України з урахуванням інших наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов законного й обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
80. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи. Зазначене узгоджується, зокрема, зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
81. ЄСПЛ неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
82. Підсумовуючи, суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, всебічно дослідили наявні
у справі докази та надали їм належну оцінку, зокрема, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
83. Доводи касаційної скарги, в свою чергу, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
84. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, що передбачено змістом статтей 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції, своєю чергою, не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що узгоджується, зокрема, зі змістом постанови Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
85. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
86. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
87. Не може бути скасоване правильне по суті і законне судове рішення лише з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
88. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Ткач Ірини Іванівни,залишити без задоволення.
2. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 листопада 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович