10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 522/13409/23
провадження № 61-1405св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання спадщини відумерлою, за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа - державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Шевцова Ольга Володимирівна, про встановлення факту постійного проживання та визнання спадкоємцями четвертої черги
за касаційною скаргою Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року у складі судді Бондар В. Я. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати відумерлою спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка складається із 564/1000 частини квартири спільного заселення, що становить 51,9 кв. м на АДРЕСА_1 загальною площею 91,5 кв. м; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого після набрання ним законної сили воно є підставою для державної реєстрації за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на 564/1000 частини цієї квартири.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на 564/1000 частин квартири спільного заселення. Заповіт і спадкові договори ОСОБА_4 не укладав.
13 грудня 2019 року із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , яким нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з відсутністю доказів їх родинних відносин із спадкодавцем. Інших спадкоємців у ОСОБА_5 немає, тому спадщину, яка залишилися після його смерті, слід визнати відумерлою.
У серпні 2023 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом, у якому просили встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на АДРЕСА_2 ; визнати ОСОБА_3 і ОСОБА_2 спадкоємцями четвертої черги спадкування за законом майна, що належало померлому ОСОБА_4 .
Як на обґрунтування заявлених вимог позивачі за зустрічним позовом посилались на те, що з2009 року вони проживали разом з ОСОБА_4 , який для них був як батько. Рідний брат спадкодавця - ОСОБА_6 є громадянином рф, там проживає, з братом інколи спілкувався телефоном. ОСОБА_6 написав заяву про відмову від спадкового майна на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відповідачі і син ОСОБА_2 - ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі спадкодавця та проживали з ним 10 років до його смерті, сплачували комунальні послуги, несли усі витрати на ремонт житла, тому фактично прийняли спадщину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 01 серпня 2024 року позов Одеської міської ради залишив без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_2 задовольнив частково. Встановив факт постійного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час відкриття спадщини разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на АДРЕСА_2 . В частині позовних вимог про визнання спадкоємцями четвертої черги відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 , ОСОБА_2 проживали зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини, годували його, робили ремонт в квартирі власниим коштом, сплачували за житлово-комунальні послуги.
Визнання спадкоємцем четвертої черги за встановлення в судовому порядку факту спільного проживання особи зі спадкодавцем протягом не менше 5 років є компетенцією нотаріуса.
За наявності спадкоємців ОСОБА_4 первісний позов Одеської міської ради про визнання спадщини відумерлою задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 05 грудня 2024 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, Одеська міська рада просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року і постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 750/12880/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 755/13926/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 27 лютого 2019 року у справі № 552/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 205/5003/16-ц; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Факт піклування про особу, надання їй допомоги для догляду, поховання її після смерті не може бути підставою для включення особи до четвертої черги спадкування без встановлення факту проживання однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не надали належних доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю із спадкодавцем. Саме по собі надання періодичної допомоги та піклування не може слугувати достатнім підтвердженням наявності між особами відносин, притаманних членам однієї сім'ї. Ознакою проживання зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства.
Квитанції про оплату житлово-комунальних послуг не є підставою для встановлення факту проживання позивачів за зустрічним позовом зі спадкодавцем. У матеріалах справи немає спільних фотографій.
Суди залишили поза увагою відсутність доказів родинних відносин між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , який подав заяву про відмову від спадщини на користь позивачів. Крім того, заява про відмову від спадщини посвідчена нотаріусом рф, що ставить під сумнів її дійсність.
Допитані свідки є сусідами ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і їх свідчення не можуть бути єдиною підставою для встановлювати факту постійного проживання. Спільне проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 із ОСОБА_4 у квартирі спільного заселення не свідчить про наявність між ними ознак спільного проживання, а є лише сусідством.
У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 , мотивований законністю і обґрунтованістю судових рішень. Постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, є різними за суб'єктним колом осіб і стосуються інших правовідносин. Допитані у суді свідки підтвердили факт сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 , ОСОБА_8 з ОСОБА_4 .
Скаржник не надав доказів на підтвердження своїх припущень щодо відсутності родинних зв'язків між спадкодавцем і ОСОБА_6 , клопотань про витребування доказів не заявляв, крім того, не заявляв будь-яких сумнівів щодо дійсності відмови ОСОБА_6 від прийняття спадщини в судах першої та апеляційної інстанцій.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
17 лютого 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 заповіту чи спадкового договору не складав.
Після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу №301с/2019. До складу спадкового майна увійшла частка квартири АДРЕСА_3 .
13 грудня 2019 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернулися до Приморської державної нотаріальної контри у м. Одеса із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 .
Нотаріус запропонував ОСОБА_3 і ОСОБА_2 звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, адже вони не надали доказів родинних відносин зі спадкодавцем.
ОСОБА_6 подав нотаріально посвідчену заяву про відмову від спадкування майна його брата ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 і ОСОБА_2
23 червня 2023 року АТ КБ «Приват Банк» звернулось до нотаріальної контори з претензією кредитора щодо включення кредиторської вимоги у розмірі заборгованості ОСОБА_4 перед банком у сумі 25 100,00 грн до спадкової маси.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2023 року у справі № 522/14253/22 заяву ОСОБА_3 і ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв'язку з наявність спору про право.
Похованням ОСОБА_4 займався ОСОБА_2 .
У листі Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 28 грудня 2022 року вказано, що у квартирі АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 станом на 24 грудня 2022 року зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_3 (з 11 квітня 2000 року), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 (з 08 листопада 2018 року), ОСОБА_7 , ОСОБА_14 .
ОСОБА_4 також був зареєстрований у цій квартирі з 03 липня 1979 року до 01 серпня 2019 року.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 , яка є сусідкою відповідачів за первісним позовом, пояснила, що мешкає в сусідній квартири з 1995 року, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 проживають у квартирі з 2007-2008 року, ОСОБА_4 останні роки не працював, вказував, що йому допомагають, ОСОБА_16 доглядала за ним після смерті його матері. Відповідачі та ОСОБА_4 мали різні кімнати в квартирі, але кухня, ванна, коридори були спільні. ОСОБА_3 допомагала ще матері ОСОБА_4 , готувала їжу, прибирала в квартирі. ОСОБА_17 робив ремонти в квартирі. Хто сплачував за житлово-комунальні послуги, свідок не бачила. Відповідачі з спадкодавцем ніколи не сварилися, жили дуже дружно.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 розповіла, що ОСОБА_19 ніде не працював, ОСОБА_16 з ОСОБА_17 доглядали за ним. Відповідачі ремонтували квартиру, замінили всі вікна. ОСОБА_4 дав відповідачам свою одну кімнату та прописав на своїй території їх сина ОСОБА_20 .
В акті, складеному сусідами ОСОБА_21 і ОСОБА_22 , зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , незважаючи на дату реєстрації, фактично проживали у квартирі з померлим з 2007 року. Підписи сусідів на акті завірено начальником дільниці № 7 КП ЖКС «Порто-Франківський».
ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_5 купував 09 серпня 2010 року москітну сітку.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені в частині відмови у задоволенні первісного позову та в частині задоволених зустрічних позовних вимог, а тому переглядаються лише в цих частинах.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Положеннями статті 1277 ЦК України визначено, що в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.
Згідно з частиною другою статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Якщо вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3 й ОСОБА_2 в частині встановлення факту постійного їх проживання із спадкодавцем суди виходили із доведеності факту їх проживання у квартирі.
Разом із тим, суди не звернули уваги на те, що відповідно до статті 1264 ЦК України право на спадкування у четверту чергу виникає лише за умови проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Суди не встановили, що таке проживання мало місце впродовж визначеного законом строку, а позивачі за зустрічним позовом не заявляли вимог про встановлення такого факту.
Крім того, суди не перевірили наявність доказів ведення позивачами за зустрічним позовом і спадкодавцем спільного господарства, наявність у них спільного бюджету або взаємних прав та обов'язків, не встановили, чи проживали вони в одній кімнаті та чи мали фактичні сімейні відносини. Сам факт проживання в одній квартирі, яка є житлом спільного заселення, без підтвердження цих обставин не може слугувати доказом проживання однією сім'єю у розумінні статті 1264 ЦК України та частини другої статті 3 СК України, а свідчить лише про сусідство та користування одним приміщенням.
За відсутності належних та допустимих доказів існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання позивачів спадкоємцями четвертої черги, висновки судів є передчасними та безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, в результаті чого не встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, та передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення зустрічних вимог в частині встановлення факту постійного проживання.
На стадії касаційного розгляду справи Верховний Суд не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на норми статті 400 ЦПК України.
Оскільки вирішення первісного і зустрічного позовів є взаємозалежним, рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову також підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Ураховуючи, що апеляційний суд не виконав вимог, передбачених процесуальним законодавством щодо встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, постанова суду не є законною і обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Одеської міської ради задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов