03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 525/1309/20
провадження № 61-1011св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Гоголівська селищна рада,
особа, яка не брала участі у справі та приєдналась до касаційної скарги, -Приватна агрофірма «Агроінвест»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , до якої приєдналася Приватна агрофірма «Агроінвест» на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Абрамова П. С., Пікуля В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, правонаступником якого є Гоголівська селищна рада, про визнання заповіту недійсним та про визнання права власності.
Позов мотивований тим, що вона є дочкою ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був сином спадкодавця - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За життя її дід ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 належні йому на праві приватної власності дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, площею 3,58 га, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194, та площею 3,31 га, кадастровий номер 5320282900:00:001:0186.
Після смерті діда відкрилася спадщина, про прийняття якої вона як спадкоємець в порядку, визначеному статтею 1266 ЦК України, подала заяву приватному нотаріусу Великобагачанського районного нотаріального округу Сахаровій Л. І. Одночасно із заявою про прийняття спадщини звернувся і спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 . Разом з тим, у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування їй було відмовлено.
Відповідно до акта посмертної судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року, складеного комісією лікарів-психіатрів Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 10 березня 2006 року (дата складення заповіту на користь ОСОБА_2 ) виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 по МКХ-10). Вказаний розлад позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними при складанні заповіту.
Просила суд:
визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 10 березня 2006 року, який посвідчений Матяшівською сільською радою Великобагачанського району;
визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на земельні ділянки площею 3,58 га та 3,31 га, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Матяшівської сільської ради, з кадастровим номером 5320282900:00:002:0194 та 5320282900:00:001:0186 та належали спадкодавцю на підставі державних актів, виданих 15 лютого 2006 року Великобагачанською РДА.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Великобагачанський районний суд Полтавської області від 02 листопада 2022 року у задоволені позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що досліджений в судовому засіданні форма і зміст заповіту ОСОБА_4 від 10 березня 2006 року відповідає вимогам статті 1247 ЦК України та зареєстрований у Спадковому реєстрі, підстав вважати заповіт нікчемним з огляду на положення частини першої статті 1257 ЦК України суд при розгляді справи судом не вбачає.
Наданий позивачем в судове засідання акт судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року про те, що, ОСОБА_4 станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 по МКХ-10), який позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту від 10 березня 2006 року, суд оцінює критично, оскільки експертний висновок не узгоджується з усіма іншими дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, на час розгляду справи є єдиним доказом, який свідчить про те, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 померлий ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Судом проаналізовано зміст експертного висновку, який містить вказівку фахівців, що відповідна хвороба судинна (атеросклеротична) деменція (F 01.800 по МКХ-10) із часом тільки прогресує, між тим висновок не містить жодних оцінок та висновків, на якій стадії хвороби перебував померлий станом на 10 березня 2006 року, який ступінь такого психічного розладу був у нього на вказану експертами дату, що з урахуванням відсутності відомості з інших джерел про наявний психічний розлад у ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після складення заповіту особа прожила на території села майже 8 років та не виявляла ознак психічного розладу такого ступеня тяжкості, який би не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вчиняв інші правочини, користувався своїми конституційними правами, в тому числі і виборним правом, породжує у суду об'єктивні сумніви до висновку експертів.
Крім того, суд при оцінці наданого суду доказу керується презумпцією психічного здоров'я особи та висновком, зазначеному в постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Тому суд зробив висновок про відсутність переконливих доказів, які б у своїх сукупності свідчить про те, що на час складення заповіту ОСОБА_4 був абсолютно не спроможний в момент підписання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Переконливих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача суд не вбачає. Таким чином у задоволенні вимоги про визнання заповіту недійсним слід відмовити, так само як і у задоволенні позовних вимог про визнання власності на дві земельні ділянки, оскільки такі є похідними від першої позовної вимоги.
Суд не застосовує наслідків пропуску позовної давності з урахуванням того, що відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача стороні позивача за відсутності законних на те підстав.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, з урахування ухвали Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року про виправлення описок, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , складений 10 березня 2006 року, номер в реєстрі нотаріальних дій: 28, номер у спадковому реєстрі: 43354661, посвідчений Матяшівською сільською радою Великобагачанського району Полтавської області, зареєстрований 30 жовтня 2007 року Полтавською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстицію України.
Визнано за ОСОБА_1 як за спадкоємцем за законом відповідно до статті 1266 ЦК України, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , на долю її батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 3,58 га з призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанською районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010655100034.
У порядку спадкування за законом визнано за ОСОБА_1 , як за спадкоємцем за законом відповідно до статті 1266 ЦК України, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 на долю батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 3,31 га з призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, кадастровий номер 5320282900:00:001:0186, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 15 лютого 2006 року Великобагачанського районною державною адміністрацією, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010655100035.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/1004/14-ц за результатами перегляду рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2016 року встановлено, що за повідомленням Шишацької центральної районної лікарні від 27 серпня 2015 року ОСОБА_4 , 1926 року народження, з 2003 року по 2008 рік звертався за медичною допомогою, діагноз - судинна деменція з психологічним синдромом. Зі змісту амбулаторної медичної картки на ім'я ОСОБА_4 встановлено, що в період з 2003 року по 2008 рік лікарем психіатром Шишацької центральної районної лікарні останньому було встановлено діагноз судинна деменція.
Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що висновок судово-психіатричної експертизи не може розцінюватись як належний доказ та є таким, що ґрунтується на невірній оцінці зібраних у справі доказів, оскільки згідно з судово-психіатричною експертизою № 663, проведеної на підставі ухвали Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 червня 2015 року експертами Полтавської ОКПЛ ім. О.Ф. Мальцева, зроблено категоричний висновок про те, що ОСОБА_4 станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 МКХ-10). Вказаний розлад позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту 10 березня 2006 року. Виходячи зі змісту цієї експертизи, її висновок містить твердження про абсолютну неспроможність особи заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними та не містить припущень, які б давали підстави для його неоднозначного тлумачення. При цьому, судом безпідставно надано перевагу такому доказу як пояснення свідка ОСОБА_5 , які зводяться до його власного сприйняття поведінки ОСОБА_4 .
Померлий ОСОБА_3 був би спадкоємцем першої черги за законом в разі, коли б був живим на час відкриття спадщини. Отже, позивач є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 відповідно до статті 1266 ЦК України на долю батька (сина померлого), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що прийняла спадщину. Разом з цим, вона позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити свої спадкові права з підстав відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, в тому числі і з підстав відсутності у неї оригіналів правоустановчих документів, що фактично є об'єктивною перешкодою для отримання відповідного свідоцтва у нотаріуса. Тому наявні правові підстави для задоволення вимог спадкоємця ОСОБА_1 про визнання за нею в порядку спадкуванням права власності на вказані земельні ділянки.
Колегією суддів відхиляються твердження відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки ОСОБА_1 здійснювались заходи по захисту свого цивільного права у спосіб оскарження заповіту в судовому порядку, що є обставиною, яка перериває перебіг вказаного строку. Так, пред'являючи позовні вимоги про визнання заповіту недійсним у вересні 2014 року та збільшуючи їх в частині правових підстав визнання такого заповіту недійсним, позивач добросовісно сподівалась на дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в частині прийняття змін щодо підстав позову і лише після висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 16 жовтня 2019 року, їй стало зрозуміло, що судом першої інстанції не було дотримано вимог процесуального законодавства в частині процедури прийняття збільшених позовних вимог, що спонукало її до пред'явлення вже нового позову.
Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та Гоголівської селищної ради на користь ОСОБА_6 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 7 105, 50 грн, тобто по 3 552,75 грн з кожного з відповідачів, а також по 7 500,00 грн з кожного у відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Аргументи учасників справи
16 січня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції або на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, застосувати позовну давність до всіх вимог ОСОБА_1 , стягнути з позивача на його користь судові витрати.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок експертизи слід визнати як неналежний і недопустимий доказ, оскільки експертиза була призначена у незаконний спосіб, зокрема, посмертна судово-психіатрична експертиза судом першої інстанції була призначена під час розгляду справи без зміни предмета чи підстав позову, визначених статтями 225, 1257 ЦК України, щодо неусвідомлення спадкодавцем значення своїх дій та (або) відсутності змоги керувати ними під час складення заповіту і тому суд касаційної інстанції з цих обґрунтувань скасував рішення суду апеляційної інстанції у справі № 525/1004/14-ц.
Cуд апеляційної інстанції не врахував, що у справі, що переглядається, позивачем та відповідачами є ті ж особи, що і у справі №525/1004/14-ц, тотожними є предмет позову та позовні вимоги, тотожними є докази у цих справах - висновки акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 29 грудня 2015 року №663. Тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України необхідно закрити провадження у справі, оскільки набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Апеляційний суд послався на акт судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року, в якому не зазначено про абсолютне позбавлення здатності усвідомлювати і розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише указано, що вказаний розлад позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту 10 березня 2006 року
Позивач посилається на висновки посмертної судово-психіатричної експертизи після спливу трирічного строку після ознайомлення з його висновками, тоді як відповідач просив застосувати позовну давність. З висновками акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 29 грудня 2015 року №663 позивач ознайомилась не пізніше 17 червня 2016 року, коли Великобагачанський районний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі №525/1004/14-ц. При цьому ОСОБА_1 стверджує, що позитивно сприйняла зміст цього висновку, оскільки на його підставі було задоволено її позовні вимоги. Тому позивач пропустила позовну давність при поданні позову у цій справі. Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив його твердження щодо пропуску ОСОБА_1 цього строку.
Не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції в частині, що позивач у справі № 525/1004/14-ц добросовісно сподівалась на дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в частині прийняття змін щодо підстав позову і лише після висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 16 жовтня 2019 року їй стало зрозуміло, що судом першої інстанції не було дотримано вимог процесуального законодавства в частині процедури прийняття збільшених позовних вимог, що спонукало її до пред'явлення вже нового позову, оскільки відповідно до статті 31 ЦПК України 2004 року не суд, а позивач має право змінювати предмет і підставу позову. Цей висновок суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 жовтня 2019 року в справі № 525/1004/14-ц.
Суд апеляційної інстанції безпідставно не погодився з висновками суду першої інстанції, де указано, що судом проаналізовано зміст експертного висновку № 663 від 29 грудня 2015 року, який не містить жодних оцінок та висновків, на якій стадії хвороби перебував померлий станом на 10 березня 2006 року, який ступень чи степінь такого психічного розладу був у померлого на вказану експертами дату, що з урахуванням відсутності відомості з інших джерел про наявний психічний розлад у ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після складення заповіту прожив на території села майже 8 років та не виявляв ознак психічного розладу такого ступеня тяжкості, який би не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вчиняв інші правочини, користувався своїми конституційними правами, в тому числі і виборним правом, породжує у суду об'єктивні сумніви до висновку експертів.
26 березня 2024 року засобами поштового відправлення та 27 березня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзиви на касаційну скаргу, у яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу.
Відзиви мотивовано тим, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року, проведеної на підставі неоскарженої ухвали Великобагачанського районного суду Полтавської області від 30 червня 2015 року, зроблено категоричний висновок про те, що ОСОБА_4 станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800МКХ-10), який позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні оспорюваного заповіту. Висновок експертизи містить твердження про абсолютну неспроможність особи заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та/або керувати ними та не містить припущень, які б давали підстави для його неоднозначного тлумачення.
Суд першої інстанції безпідставно надав перевагу такому доказу як пояснення свідка ОСОБА_5 , які зводиться до його власного сприйняття поведінки ОСОБА_4 .
Щодо пропуску позовної давності, то у пункті 1 прохальної частини позовної заяви міститься клопотання про поновлення пропущеного строку для подання цієї позовної заяви, так як пропущено його з поважних причин, зокрема з серпня 2014 року по 16 жовтня 2019 року розглядалась справа № 525/1004/14-ц й існувало для позивача позитивне рішення суду, яке було перешкодою подати іншу позовну заяву з тим же предметом позову, але за інших підстав.
08 квітня 2024 року ПП «Агроінвест» як особа, яка не брала участі у справі, через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги.
Заява мотивована тим, що між ОСОБА_2 та ПП «Агроінвест» 01 липня 2022 року укладено договір оренди землі № 889-2022/13 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320282900:00:001:0186 строком на 7 років, а 04 липня 2022 року укладено договір оренди землі № 889-2022/12 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5320282900:00:002:0194 строком на сім років. Право оренди вказаних земельних ділянок зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно 01 липня 2022 року та 04 липня 2022 року. Таким чином, суд вирішив питання про права, свободи та інтереси агрофірми, оскільки відбулась зміна власника спірних земельних ділянок, тоді як умови договорів оренди узгоджувались саме з ОСОБА_2 .
Апеляційний суд при ухваленні рішення не врахував висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, оскільки в оскаржуваній постанові послався на акт судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року, в якому не зазначено про абсолютну неспроможність спадкодавця розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Також звертало увагу на висновки Верховного Суду України в постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 761/4564/19 (провадження № 61-7082св23) щодо позовної давності. Обставини вказаної справи аналогічні обставинам цієї справи, де позивач також дізналась про складання оспорюваного заповіту ще у 2014 році, а з позовом у цій справі звернулась лише в жовтні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено ОСОБА_2 . При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції поважних причин пропуску такого строку позивач не навела. Безпідставним є висновок апеляційного суду щодо вирішення цього питання, оскільки статтею 264 ЦК України не передбачено такої підстави для переривання перебігу позовної давності як пред'явлення позову з інших підстав, у задоволенні якого відмовлено. Висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності судом апеляційної інстанції зроблено не було.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви про зупинення дії постанови Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/1004/14-ц, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою від 01 травня 2024 року прийнято заяву ПП «Агроінвест» про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнаннязаповіту недійсним та про визнання права власності. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, серія ПЛ №169552, виданого Великобагачанською райдержадміністрацією 15 лютого 2006 року, за життя ОСОБА_4 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,58 га, кадастровий номер 5320282900:00:002:0194, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серія ПЛ №169551, виданого Великобагачанською райдержадміністрацією 15 лютого 2006 року, за життя ОСОБА_4 належала на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,31 га, кадастровий номер 5320282900:00:002:0186, що розташована на території Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області.
10 березня 2006 року ОСОБА_4 складено заповіт, яким належні йому земельні паї на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №169551 та серія ПЛ №169552 він заповів ОСОБА_2 . Вказаний заповіт підписаний ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Матяшівської сільської ради Опацькою С. А. та зареєстрований у журналі (книзі) реєстрації нотаріальних дій по Матяшівській сільській раді Великобагачанського району під № 28. Відомості про реєстрацію заповіту 30 жовтня 2007 року внесені до електронної бази даних спадкового реєстру за реєстровим номером 43354661.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який є дідом позивача ОСОБА_1 .
На момент смерті спадкодавець ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав один за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадщину після померлого ОСОБА_4 прийняли шляхом подачі заяв про прийняття спадщини спадкоємець за заповітом - ОСОБА_2 та онука - ОСОБА_1 за правом представлення в порядку статті 1266 ЦК України.
В Спадковому реєстрі 04 березня 2014 року приватним нотаріусом Сахаровою Л. І. зареєстрована спадкова справа № 59-2014, спадкодавець ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інших заяв про прийняття спадщини, відмову від прийняття спадщини до нотаріуса не надходило, претензії кредиторів відсутні. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Відповідно до акта посмертної судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року, проведеної на підставі ухвали Великобагачанського районного суду від 30 червня 2015 року у справі № 525/1004/14-ц Полтавською ОКПЛ ім. О.Ф. Мальцева, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 по МКХ-10). Вказаний розлад позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту 10 березня 2006 року.
Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/1004/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Матяшівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Великобагачанського районного нотаріального округу Сахарова Л. І., про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 17 червня 2016 року, додаткове рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 31 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У наведеній справі встановлено, що за повідомленням Шишацької центральної районної лікарні від 27 серпня 2015 року ОСОБА_4 , 1926 року народження, з 2003 по 2008 р.р. звертався за медичною допомогою, діагноз - судинна деменція з психологічним синдромом.
Зі змісту амбулаторної медичної картки на ім'я ОСОБА_4 встановлено, що в період з 2003 по 2008 р.р. лікарем психіатром Шишацької центральної районної лікарні останньому було встановлено діагноз - судинна деменція.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду повідомив, що ОСОБА_4 проживав в с. Яреськи з його матір'ю 11 років до моменту смерті. Він особисто спочатку проживав окремо, а потім жив разом з ними років 4-5. Відповідача по справі ОСОБА_2 він знає як племінника ОСОБА_4 , він приїздив щомісяця відвідувати дядька, привозив йому пенсію, спочатку з поштаркою, а потім сам. ОСОБА_1 бачив двічі, раз її привозив ОСОБА_2 , раз приїздила сама, спілкувалася з дідом, коли саме приїздила не пам'ятає, як тільки ОСОБА_4 переїхав жити до них. Здійснював поховання ОСОБА_4 ОСОБА_2 . Про заповіт йому нічого не відомо, знає, що у нього був будинок в Матяшівці, земля біля будинку, питання майна та грошей з ОСОБА_4 він не обговорював. Жодних відомостей, які б вказували не те, що померлий ОСОБА_4 поводив себе дивно, вчиняв вчинки, які б свідчили про наявний у нього психічний розлад чи свідчили про те, що він не усвідомлює значення своїх дії і не здатен керувати ними, свідок суду не повідомив.
Позивач позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити свої спадкові права з підстав відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, в тому числі і з підстав відсутності у неї оригіналів право установчих документів. Як стверджувала в ході розгляду позивач та не заперечувалось стороною відповідача, у останньої відсутні оригінали право установчих документів на об'єкти спадкування, оскільки такі документи знаходяться в розпорядженні відповідача.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження
№ 61-2417сво19)).
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження
№ 61-7835сво19) вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц, на яку посилається скаржник, викладена аналогічна правова позиція та зазначено, що «для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (стаття 89 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, повно та всебічно з'ясували обставини справи, врахувавши висновок судово-психіатричних експертів від 07 червня 2016 року № 76, показання свідків, а також інші докази, дійшли обґрунтованого висновку про визнання оспорюваного заповіту недійсним з огляду на доведеність позивачем своїх вимог, що є його процесуальним обов'язком. При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що висновок судово-психіатричних експертів від 07 червня 2016 року № 76, яким встановлено, що ОСОБА_3 під час складання, підписання і посвідчення заповіту - 07 червня 2013 року страждала на стійкий хронічний психічний розлад «Інволюційний параноїд», внаслідок якого була абсолютно позбавлена здатності усвідомлювати і розуміти значення своїх дій та керувати ними, є повним, чітким та конкретним. Сумнівів у правильності висновку експертів не встановлено, а ОСОБА_2 не довела, що висновок є недостатньо обґрунтований чи суперечить іншим матеріалам справи».
В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18) зазначено, що «справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша, друга статті 367 ЦПК України).
Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звертаючись до суду зазначала, що вона має право на спадщину після смерті свого діда - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за правом представлення, проте 10 березня 2006 року останній склав заповіт на користь ОСОБА_2 . На момент складення заповіту ОСОБА_4 виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної деменції та не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складенні оспорюваного заповіту, що підтверджуєтьсяактом посмертної судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року;
відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачем акт судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року про те, що ОСОБА_4 станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції (F 01.800 по МКХ-10), який позбавляв ОСОБА_4 здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту від 10 березня 2006 року, не є достатнім доказом невідповідності заповіту внутрішній волі заповідача, не свідчить про те, що на час складення заповіту ОСОБА_4 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, оскільки не узгоджується з іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, і на час розгляду справи є єдиним доказом. При цьому судом проаналізовано зміст експертного висновку, який ґрунтується на тому, що відповідна хвороба судинна (атеросклеротична) деменція із часом тільки прогресує, між тим висновок не містить жодних оцінок та висновків, на якій стадії хвороби перебував померлий станом на 10 березня 2006 року, який ступінь такого психічного розладу був у нього на вказану експертами дату, що, з урахуванням відсутності відомості з інших джерел про наявний психічний розлад у ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після складення заповіту особа прожила на території села майже 8 років та не виявляла ознак психічного розладу такого ступеня тяжкості, який би не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, вчиняв інші правочини, користувався своїми конституційними правами, в тому числі і виборним правом, породжує у суду об'єктивні сумніви до висновку експертів;
скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що за наслідками проведеної на підставі ухвали Великобагачанського районного суду від 30 червня 2015 року у межах розгляду справи № 525/1004/14-ц судово-психіатричної експертизи № 663 експертами Полтавської ОКПЛ ім. О.Ф. Мальцева зроблено категоричний висновок про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , станом на 10 березня 2006 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді судинної (атеросклеротичної) деменції, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні оспорюваного заповіту. Висновок містить твердження про абсолютну неспроможність особи заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними та не містить припущень, які б давали підстави для його неоднозначного тлумачення. Судом безпідставно надано перевагу такому доказу як пояснення свідка ОСОБА_5 , які зводяться до його власного сприйняття поведінки ОСОБА_4 ;
колегія суддів враховує, що постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 525/1004/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування оскаржені судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Верховний Суд, зокрема вказав, що «у позовній заяві ОСОБА_1 вказувала на фізичну ваду здоров'я ОСОБА_4 , яка перешкоджала йому ознайомитися зі змістом заповіту. За таких обставин відповідно до статей 1248, 1253 ЦК України посвідчення заповіту мало відбуватися у присутності не менш ніж двох свідків. З цих підстав судом першої інстанції у справі було призначено проведення посмертну судово-почеркознавчої експертизу. Згідно з висновком посмертної судово-почеркознавчої експертизи від 26 березня 2015 року № 95 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 у заповіті від 10 березня 2006 року, що посвідчений Матяшівською сільською радою Великобагачанського району, та у журналі для реєстрації нотаріальних дій Матяшівської сільської ради за 2005-2006 роки виконані ОСОБА_4 . Водночас у дослідницькій частині вказаного висновку судовим експертом вказано, що наявність у підписах ознак порушення координації рухів, характер їх прояву та локалізація, щодо сповільненого темпу виконання, може свідчити про вплив на виконавця в момент виконання підпису «збиваючих» факторів, не пов'язаних з навмисною зміною почерку. У зв'язку з встановленням обставин щодо можливого впливу на виконавця в момент виконання підпису «збиваючих» факторів, не пов'язаних з навмисною зміною почерку, судом першої інстанції за клопотанням позивачки було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. При цьому судом першої інстанції не було враховано, що зміна предмета чи підстав позову не відбулась. … З підстав, визначених статтями 225, 1257 ЦК України щодо неусвідомлення спадкодавцем значення своїх дій та (або) відсутності змоги керувати ними під час складення заповіту, позивачка до суду не зверталась. … Таким чином, дослідження стану особи щодо неусвідомлення спадкодавцем значення своїх дій та (або) відсутності змоги керувати ними під час складення заповіту позивачкою не оспорювалось; … За таких обставин, вирішення питання щодо неусвідомлення спадкодавцем значення своїх дій та (або) відсутності змоги керувати ними під час складення заповіту у цій справі вказує на вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог ОСОБА_1 всупереч положенням частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року»;
тобто у наведеній справі позивач, яка є онукою спадкодавця (спадкоємцем першої черги за правом представлення), при звернені до суду у 2014 року не виходила з наявності у ОСОБА_4 психічного розладу, а вказувала на інші вади його здоров'я;
як свідчить аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, уквітні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Білагро» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації і запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, припинення права приватної власності, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 03 лютого 2021 року у справі № 525/482/20 позов задоволено частково, яке в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом права власності на спірні земельні ділянки, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 , визнання недійсними договорів оренди землі та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації іншого речового права за ОСОБА_1 та ТОВ «Білагро» залишено в силі постановою Верховного Суду від 10 травня 2022 року;
із зустрічним позовом у наведеній справі ОСОБА_1 не зверталась, а у жовтні 2020 року звернулася до суду з окремим позовом в цій справі, у тому числі з тим самим предметом спору (визнання права власності на спірні земельні ділянки), посилаючись на акт посмертної судово-психіатричної експертизи № 663, проведеної в іншій справі. Рішення суду у наведеній справі про визнання права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом на час розгляду цієї справи судами набрало законної сили;
апеляційний суд не врахував, що в справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях;
апеляційний суд не навів переконливих висновків на спростування висновків суду першої інстанції, який проаналізував зміст експертного висновку, з урахуванням його дослідницької частини, та встановив, що такий висновок ґрунтується на припущенні, що відповідна хвороба ? судинна (атеросклеротична) деменція із часом тільки прогресує, однак висновок не містить жодної оцінки, на якій стадії хвороби перебував померлий станом на 10 березня 2006 року, який ступінь такого психічного розладу був у нього на вказану експертами дату. Апеляційний суд не вказав обставин, які він дослідив та якими спростовано встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема, що ОСОБА_4 після складення заповіту прожив на території села майже 8 років та не виявляла ознак психічного розладу такого ступеня тяжкості, який би не дозволяв їй усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З урахуванням викладеного, відсутності інших доказів у справі про наявний психічний розлад у заповідача в момент вчинення оспорюваного заповіту, касаційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем акт судово-психіатричної експертизи № 663 від 29 грудня 2015 року не є достатнім доказом того, що на час складення заповіту ОСОБА_4 був абсолютно неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Разом з цим необґрунтованими є доводи касаційної скарги про недопустимість як доказу вказаного висновку експертизи, оскільки висновків про незаконність її призначення постанова суду касаційної інстанції у справі № 525/1004/14-ц не містить.
Колегія суддів касаційного суду відхиляє посилання у касаційній скарзі на те, що провадження у цій справі належить закрити на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки у справі, що переглядається, та у справі № 525/1004/14-ц, підстави позову є різними.
Оскільки апеляційний суд скасував судове рішення, яке в оскарженій частині відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Щодо заяви ПП «Агроінвест» про приєднання до касаційної скарги
Учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки (частина перша статті 397 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 397 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що за загальним правилом заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Допускається подання заяви про приєднання до касаційної скарги, якщо безпосередньо судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, особи, яка не брала участі у справі.
Судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цих осіб, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право в правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом були незалучені особи, або міститься судження про права та обов'язки цих осіб у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. Подібний висновок викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
ПП «Агроінвест» як особа, яка не брала участі у справі, у заяві посилається на те, що оскаржуваною постановою апеляційного суду вирішено питання про її права та інтереси, оскільки між ОСОБА_2 та ПП «Агроінвест» у липні 2022 року укладено договори оренди спірних земельних ділянок строком на 7 років, а на підставі оскарженої постанови суду відбулась зміна власника спірних земельних ділянок.
Разом з тим у цій справі суди вирішили позов ОСОБА_1 , який поданий у жовтні 2020 року, предметом якого є визнання недійсним заповіту від 10 березня 2006 року ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , та про визнання права власності на спірні земельні ділянки в порядку спадкування.
У справах щодо спадкування належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року у справі № 756/9901/15).
З огляду на викладене, оскарженою постановою апеляційного суду питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ПП «Агроінвест» не вирішувалося. Тому касаційне провадження у частині заяви про приєднання до касаційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ? ПП «Агроінвест», належить закрити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. Касаційне провадження у частині заяви про приєднання до касаційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ? ПП «Агроінвест», закрити.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду в оскарженій частині, то додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в частині стягнення судових витрат ОСОБА_6 з ОСОБА_2 також слід скасувати.
З огляду на висновок суду за наслідком касаційного перегляду справи, судові витрати ОСОБА_2 за подання касаційної скарги в розмірі 7 268,00 грн підлягають стягненню на його користь зі ОСОБА_1 .Судові витрати ОСОБА_1 у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанціїпокладається на неї.
Керуючись статтями 141, 396, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження в частині заяви про приєднання до касаційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ? Приватної агрофірми «Агроінвест», закрити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним та про визнання права власностіскасувати, а рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2022 року в цій частині залишити в силі.
Додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в частині стягнення судових витрат ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3 552,75 грн, а також 7 500,00 грн відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, скасувати.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року та додаткова постанова Полтавського апеляційного суду від 31 січня 2024 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко