03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 192/1487/20
провадження № 61-13755св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у складі колегії суддів:Городничої В. С., Свистунової О. В., Петешенкової М. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ауріс-Авто» (далі - ТОВ «Ауріс-Авто») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності.
Позов мотивований тим, що 21 квітня 2010 року між ним і ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за яким в оренду було передано земельну ділянку, площею 1,0 га (в тому числі рілля - 1,0 га), з кадастровим номером 12:250:815:00:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, яка належить ОСОБА_1 . Договір оренди зареєстровано в Солонянському ДРФ «ЦДЗК» 24 грудня 2010 року. Відповідно до умов договору його укладено на 5 календарних років.
13 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду, якою строк дії договору продовжено на 10 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та визначено, що вона діє з дня її реєстрації. Після закінчення строку договору позивач має переважне право на укладення договору оренди на новий строк. Додаткова угода була зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2015 року, тобто, договір оренди діє до 12 грудня 2025 року з урахуванням ротації культур.
Протягом тривалого часу сторони сумлінно виконували взяті зобов'язання, однак починаючи з 2018 року ОСОБА_1 почала ухилятись від отримання орендної плати в рамках укладеного договору оренди. Позивач неодноразово письмово звертався до відповідача з метою проведення розрахунків, проте відповіді на направлені листи ТОВ «Ауріс-Авто» не отримало. Разом з тим, з моніторингу інформації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 липня 2020 року позивачу стало відомо про відчуження ОСОБА_1 орендованої земельної ділянки ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Кокосадзе Л. В. за р. № 1283 від 26 червня 2017 року.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, яка не мала права відчужувати її без попередження та надання пропозиції про її придбання ТОВ «Ауріс-Авто», однак продала орендовану позивачем земельну ділянку ОСОБА_2 , чим порушила законні права позивача як орендаря за договором.
Уточнені вимоги мотивовані тим, що із застосуванням аналогії закону та статті 362 ЦК України, враховуючи переважне перед іншими право позивача на придбання орендованої земельної ділянки, на позивача необхідно перевести права покупця в оскаржуваному договорі купівлі-продажу.
Уточнивши вимоги, просило суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за № 1283 від 26 червня 2017 року щодо земельної ділянки, загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
перевести на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов'язки покупця по договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за № 1283 від 26 червня 2017 року, щодо земельної ділянки, загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
визнати право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за ТОВ «Ауріс-Авто»;
припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області;
визнати недійсним і скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 21114020, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень, індексний номер 25874118 від 26 червня 2017 року, та здійснений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Л. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ауріс-Авто» відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок ТОВ «Ауріс-Авто».
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до п.29 з) договору оренди від 21 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Ауріс-Авто» орендар має право відповідно до чинного законодавства України у переважному порядку отримати у власність орендовану земельну ділянку. Процедура реалізації переважного права орендаря на придбання об'єкта оренди Законом України «Про оренду землі» не визначена, позивач виходячи з приписів частини першої статті 8 ЦК України щодо застосування закону за аналогією вважає, що застосуванню підлягає стаття 362 ЦК України, відповідно до частини четвертої якої у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. В якості компенсації припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку внесено на депозит суду суму, сплачену за оспорюваним договором купівлі-продажу, - 34 800,00 грн.
Разом з тим, суд вважає, що переважне право орендаря на отримання у власність земельної ділянки не є абсолютним, а може бути реалізовано лише відповідно до закону. Особливий порядок набуття права власності на земельну ділянку викликаний її особливим статусом землі сільськогосподарського призначення у зв'язку з чим вчинення правочинів щодо такої землі передбачає певні умови, які ставляться до суб'єктного складу. Особливість укладення правочинів щодо землі сільськогосподарського призначення визначається також цільовим призначенням земельної ділянки. Судом встановлено та неодноразово зазначалось самим позивачем, що цільове призначення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1225081500:01:081:0013 - для ведення особистого селянського господарства. Саме визначення особистого селянського господарства вказує на те, що юридичні особи не можуть здійснювати особисте селянське господарство. Разом з тим, відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватись ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.
Тобто, спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства відповідно до встановлених законом вимог може лише використовуватись ТОВ «Ауріс-Авто» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що і здійснюється позивачем за договором оренди від 21 квітня 2010 року. Суд вважає, що без зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ТОВ «Ауріс-Авто» не могло бути стороною (покупцем) оспорюваного договору купівлі-продажу укладеного 26 червня 2017 року, враховуючи підприємницький характер діяльності ТОВ «Ауріс-Авто». Визначене Державним актом на право власності на земельну ділянку Серії ДП № 077601 від 02 березня 2005 року цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства, вказує на відсутність підприємницького підґрунтя для набуття права власності на таку земельну ділянку, тому сторонами такої угоди, на думку суду, можуть бути лише фізичні особи.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що укладеним договором купівлі-продажу його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), оскільки не можна порушити (не визнавати чи оспорювати) право, яким особа не наділена.
Тому підстави для задоволення похідних вимог щодо переведення прав покупця та визнання за позивачем права власності, припинення права власності відповідача та скасування запису про право власності відповідача на підставі вказаної угоди в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Ауріс-Авто» задоволено частково. Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ТОВ «Ауріс-Авто» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, переведення прав покупця та визнання права власності, припинення права власності та скасування запису про право власності задоволено частково.
Переведено з ОСОБА_2 на ТОВ «Ауріс-Авто» права та обов'язки покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченого 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. за реєстровим № 1283, щодо земельної ділянки, загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано право власності ТОВ «Ауріс-Авто» на земельну ділянку, загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0013, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Перевести ОСОБА_2 грошові кошти, внесені ТОВ «Ауріс-Авто» на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області, згідно платіжного доручення № 143 від 16 березня 2021 року, в сумі 34 800,00 грн в якості компенсації припинення права власності на земельну ділянку загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля - 1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0013.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ауріс-Авто» судовий збір у загальному розмірі 11 140,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ауріс-Авто» судовий збір у загальному розмірі 11 140,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об'єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення статті 362 ЦК України як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності. Відповідно до частини першої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас, будучи наділеними правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілей щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.
Якщо власник майна - наймодавець не повідомив наймача про свій намір продати майно, а уклав договір його купівлі-продажу з іншою, третьою особою (як покупцем), то таким чином фактом укладення такого договору порушується право наймача і, відповідно, він має право на захист свого права, в тому числі й у судовому порядку.
Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов'язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17 (провадження № 61-39220св18).
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20) зазначила, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі, оскільки в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.
Отже, належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов'язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов'язків покупця відповідної речі.
Проте судом першої інстанції не з'ясовані обставини порушення позивачем як орендарем свого обов'язку щодо своєчасної та повної сплати орендної плати власнику земельної ділянки ОСОБА_1 , що є обов'язковою підставою для існування у позивача такого переважного права покупця.
Разом з тим, в ході апеляційного розгляду справи колегією суддів встановлено, що ТОВ «Ауріс-Авто» належно виконувало грошові зобов'язання зі сплати орендної плати ОСОБА_1 за Договором оренди землі від 21 квітня 2010 року, як і внесло на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області 34 800,00 грн (т. 1, а. с. 139) на виконання вимог частини четвертої статті 362 ЦК України, яка відповідає повній вартості земельної ділянки, визначеної договором купівлі-продажу від 26 червня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Отже, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного майнового права у належний спосіб з доведенням належними та обґрунтованими доказами свого переважного права покупця у договорі купівлі-продажу від 26 червня 2017 року, а тому вказане для колегії суддів є прийнятним та належним до задоволення з визнанням за ТОВ «Ауріс-Авто» права власності на земельну ділянки.
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами - недійсним, є недоречними, а тому задоволенню не підлягають. Розв'язуючи позовні вимоги ТОВ «Ауріс-Авто» щодо припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та визнання недійсним і скасування запису про право власності останнього на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно колегія суддів відзначає, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки частина перша статті 346 ЦК України таких підстав як перевід переважного права покупця у договорі купівлі-продажу не містить. Припинення права власності на земельну ділянку передбачено статтею 378 ЦК України за рішенням суду, але виключно за наявності підстав встановлених законом, тому визнання права власності за ТОВ «Ауріс-Авто» само по собі підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому Розділом IV «Проведення державної реєстрації прав» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аргументи учасників справи
18 вересня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати, направити справу на новий розгляд до апеляційного суду; стягнути з ТОВ «Ауріс-Авто» на його користь сплачений судовий збір.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач уточненою позовною заявою одночасно змінив підстави та предмет позову.
Апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги вийшов за межі розгляду предмету позову та задовольнив позовну вимогу про визнання права власності позивача, яка не розглядалася судом першої інстанції і за яку не було сплачено судовий збір, що є порушенням статті 49 ЦПК та Закону України «Про судовий збір», виклав у оскаржуваній постанові не відповідну актуальній інформацію щодо земельної ділянки.
Апеляційний суд припустився істотних порушень, зокрема щодо розгляду справи у відсутності відповідача, необізнаного про наявність цієї судової справи, неналежного його повідомлення та виклику в судові засідання.
Звертаючись із позовною заявою ТОВ «Ауріс-Авто» некоректно вказало адресуОСОБА_2 : АДРЕСА_1 , тоді як правильним є індекс НОМЕР_1 . Однак з початку пандемії Covid-19, з січня 2020 року, і станом на день подання касаційної скарги він проживає в іншому населеному пункті в с. Василівка. Тому про провадження у цій справі він не був обізнаний з поважних причин. Також неправильну адресу і ОСОБА_1 позивач вказав в апеляційній скарзі. Апеляційний суд не звернув увагу на невідповідне оформлення апеляційної скарги, порушення частини другої статті 356 ЦПК та використовував недостовірну інформацію щодо адреси ОСОБА_1 , що унеможливило належне повідомлення судом сторони у справі.
Спірний договір купівлі-продажу укладений 26 червня 2017 року і на момент звернення ТОВ «Ауріс-Авто» до суду пройшло вже більше трьох років, а тому за клопотанням сторони у справі має бути застосована позовна давність, однак оскільки про провадження у цій справі він не був обізнаний, заявити таке клопотання не мав змоги. За умови обізнаності щодо розгляду цієї справи, він міг би скористатися наданими стороні процесуальними правами, надати докази та заявити клопотання суду про виклик у судове засідання свідків для встановлення факту обізнаності ТОВ «Ауріс-Авто» про продаж вказаної земельної ділянки ще у 2017 році, що підтверджує факт пропуску позивачем позовної давності.
Перевівши тільки права покупця, апеляційний суд не дослідив, не встановив та не перевів на позивача обов'язки покупця за договором, передбачені п. 15 Договору купівлі-продажу (витрати, пов'язані з оформленням цього договору, оплачує Покупець), чим порушив матеріальне право (стаття 362 ЦК України) та права ОСОБА_2 як покупця за оспорюваним договором купівлі-продажу, що поніс витрати з оплати витрат, пов'язаних з оформленням договору, тим самим суд допустив неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та норм ЦПК України.
Укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2017 року ОСОБА_1 була абсолютно впевнена, що договір оренди закінчився ще у 2015 році, так як ніякої додаткової угоди не підписувала. Підпис ОСОБА_1 на Додатковій угоді б/н від 13 лютого 2015 року також підроблений. ОСОБА_1 не була повідомлена про час і місце розгляду справи, а в той же час від неї, не повідомленої, надійшла заява за змістом на користь позивача та на порушення інтересів самої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Апеляційний суд, незважаючи на недоведеність направлень та вручення простих листів ОСОБА_1 , помилково зробив висновок щодо належного виконання ТОВ «Ауріс-Авто» своїх обов'язків за договором оренди, чим допустив невідповідність своїх висновків фактичним обставинам та доказам в матеріалах справи.
Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та своїх повноважень і своїм рішенням фактично змінив цільове призначення земельної ділянки, яка згідно з ЗК України та державним актом значиться з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», вилучивши вказану земельну ділянку із обороту з цільовим призначенням - «для ведення особистого селянського господарства».
При поданні уточненої позовної заяви, одна із позовних вимог якої «переведення прав покупця» була задоволена, було сплачено судовий збір в сумі 2 270,00 грн, при поданні апеляційної скарги за задоволену позовну вимогу було сплачено 2 270,00 грн + 3 405,00 грн, що разом становить 5 675,00 грн. При пропорційному розподілу витрат на сплату судового збору між відповідачами апеляційний суд повинен виходити саме з такої суми та стягнути по 2 837,50 грн з кожного, а не по 11 140,00 з кожного.
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити.
Зазначає, що в касаційній скарзі правильно вказано, що суд їй як стороні у справі на її адресу повістки та повідомлення не направляв, через що вона не була обізнана про виклики у судові засідання та не брала участі в них. До зазначеної в тексті касаційної скарги адреси: АДРЕСА_2 не має жодного стосунку. Зазначений в тексті касаційної скарги номер телефону « НОМЕР_2 », який вказувався представником позивача в направленій їй кореспонденції як її, ніколи їй не належав і їй невідомий, а тому її не було належним чином повідомлено про розгляд цієї справи у суді.
Позивач не тільки міг дізнатися, а абсолютно достовірно довідався в 2017 році від неї, як і інших, що земля ними продана.
Оскільки договір оренди земельної ділянки, підписаний нею в 2010 році на 5 років, припинив свою дію в 2015 році і ніяких додаткових угод про продовження дії договору вона не підписувала, то і повідомляти письмово позивача вона не була зобов'язана. Вказана додаткова угода б/н від 13 лютого 2015 року підроблена. Підпис, який міститься на додатковій угоді, вона ніколи не вчиняла. На подання будь-яких заяв і клопотань від її імені в суді правом нікого не наділяла. Прийнята судом заява від її імені від 17 січня 2023 року підроблена, підписана не нею і за змістом суперечить її законним інтересам.
Причин «ухилятися» в неї не було, як і підстав отримувати якусь плату після продажу в 2017 році землі. Вона не отримувала жодного із вказаних в касаційній скарзі листів від 03 грудня 2018 року, 13 листопада 2019 року, 09 грудня 2019 року від позивача, оскільки вони не направлялися на її адресу.
Підстави для стягнення апеляційним судом судового збору в такому великому розмірі відсутні.
У листопаді 2023 року ТОВ «Ауріс-Авто» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін; судові витрати покласти на ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Ауріс-Авто» судові витрати на професійну правничу допомогу.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не виходив за межі позовних вимог, оскільки вимога про визнання права власності на земельну ділянку за ТОВ «Ауріс-Авто» заявлялась позивачем.
Усі документи у справі, зокрема, але не виключно - позовна заява та апеляційна скарга направлялись ОСОБА_2 на зареєстровану ним адресу місця проживання, проте жодне із відправлень скаржник не отримував. Указаний факт підтверджує і сам скаржник. Разом з тим, самі по собі карантинні обмеження не є безумовною підставою для визнання поважними причин невиконання процесуальних обов'язків учасниками справи.
Позовна давність може бути застосована судом лише за умови, що іншим учасником зроблено про це відповідну заяву. В той час, ОСОБА_2 не скористався процесуальним правом для подачі такої заяви в суді першої інстанції, тому подібними твердженнями вже вкотре намагається покласти на суд неіснуючі обов'язки, а також перекласти власну відповідальність на суд.
Ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не довели до відома орендаря інформацію про зміну власника земельної ділянки, хоча мали такий обов'язок. Доказів зворотного скаржником не надано.
Усі питання, які стосуються виконання ТОВ «Ауріс-Авто» обов'язків орендаря перед ОСОБА_2 , виходять за межі розгляду даної справи, оскільки усі послідуючі, після укладення спірного договору купівлі-продажу, обставини не впливають на виникнення у ТОВ «Ауріс-Авто» переважного права на купівлю земельної ділянки в момент укладення спірного договору купівлі продажу 26 червня 2017 року.
ОСОБА_2 не має жодних повноважень та жодних прав стверджувати від імені ОСОБА_1 про ті/чи інші обставини, які стосуються виключно ОСОБА_1 та залежать виключно від її волі, як і не має повноважень оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції фактично від імені ОСОБА_1 .
Щодо посилання скаржника на неможливість передачі у власність юридичній особі земельної ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», то таке твердження скаржника є його власного думкою, яка не відповідає обставинам справи та нормам законодавства. ТОВ «Ауріс-Авто» як юридична особа не було обмежено в момент виникнення спірних правовідносин в праві набути право власності на земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства. Земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (які не є земельною часткою (паєм)), можуть бути об'єктом відчуження та набуття їх у власність сільськогосподарськими підприємствами, установами та організаціями, крім іноземних юридичних осіб та спільних підприємств.
У грудні 2023 року ТОВ «Ауріс-Авто» подало до Верховного Суду заперечення на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Зазначає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 особисто не подає, а отже не має бажання оскаржувати постанову суду апеляційної інстанції.
В матеріалах справи містяться докази отримання ОСОБА_1 повісток про виклик до суду, а тому вона була обізнана про розгляд справи у суді.
ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що вона не підписувала Додаткову угоду б/н від 13 лютого 2015 року до Договору оренди за заявою від 17 січня 2023 року, поданої нею до апеляційного суду, проте жодних підтверджуючих доказів нею не надано.
Відтак, поведінка ОСОБА_1 , яка систематично до 2018 року отримувала орендну плату за користування земельною ділянкою, а в 2023 році безпідставно заявляє про те, що договір оренди припинив свою дію в 2015 році, є недобросовісною та суперечить попередній її поведінці.
Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що за подання позову за апеляційну скаргу позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 22 280,00 грн, тому заперечення ОСОБА_1 спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду заяву про застосування позовної давності. Зазначає, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, що складає для договору купівлі - продажу 1 рік, інші позовні вимоги є похідними від вимоги про визнання договору купівлі продажу недійсним. ОСОБА_2 не був повідомлений про розгляд справи ані в першій інстанції, ані в апеляційній інстанції, тому не мав змоги подати заяву про застосування позовної давності.
У червні 2024 року ТОВ «Ауріс-Авто» подало до Верховного Суду заперечення на заяву ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Зазначає, що заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Як Солонянським районним судом, так і Дніпровським апеляційним судом на офіційну адресу ОСОБА_2 направлялись документи у справі, в тому числі, судові повістки про виклик до суду, проте ОСОБА_2 з невідомих причин не отримував кореспонденцію за зареєстрованим місцем проживання, поштові листи повертались до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що в розумінні частини шостої статті 272 ЦПК України є підставою для того, щоб вважати, що направлене учаснику справи рішення є врученим.
Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Ані ОСОБА_1 , ані ОСОБА_2 не довели до відома орендаря інформацію про зміну власника земельної ділянки, хоча мали такий обов'язок.
У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду пояснення до касаційної скарги, в яких зазначає, що в аналогічній справі № 192/1205/23, що зараз знаходиться в провадженні Солонянського районного суду Дніпропетровської області, було заявлено клопотання про витребування доказів. При задоволенні касаційної скарги має намір заявити клопотання про витребування доказів щодо надання інформації: про осіб, які здійснювали запит (доступ) до Державного земельного кадастру для отримання інформації про земельну ділянку кадастровий номер 1225081500:01:081:0013, щоб довести факт, що пропущено позовну давність за зверненням до суду.
У серпні 2024 року ТОВ «Ауріс-Авто» подало до Верховного Суду заперечення на письмові пояснення ОСОБА_2 , в яких зазначає, що подані скаржником 25 липня 2024 року письмові пояснення є доповненням до поданої ним касаційної скарги у цій справі. Скаржник у своїх письмових поясненнях посилається на обставини справи № 192/1205/23, які не мають жодного відношення до розгляду цієї касаційної скарги.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права, зокрема встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012).
Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Наприклад, Європейський суд з прав людини зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов'язок з'ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, № 37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів учасникам справи (статті 361 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частина третя статті 368 ЦПК України).
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частини друга, п'ята, шоста, восьма статті 128 ЦПК України).
У частині одинадцятій статті 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження
№ 61-13667сво21) зазначено, що «обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
у матеріалах справи наявний супровідний лист про направлення апеляційним судом, зокрема, ОСОБА_2 копій ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та апеляційної скарги (т. 2, а. с. 12-13), однак доказів направлення указаної кореспонденції матеріали справи не містять;
апеляційним судом призначено справу до апеляційного розгляду 12 жовтня 2021 року на 08 грудня 2021 року (т. 2, а. с. 12), неодноразово відкладено: 08 грудня 2021 року на 02 лютого 202 року (т. 2, а. с. 17), 02 лютого 202 року на 23 березня 2022 року (т. 2, а. с. 31), 23 березня 2022 року на 08 червня 2022 року (т. 2, а. с. 56), 08 червня 2022 року оголошено перерву до 27 липня 2022 року, 29 червня 2022 року на відкладено на 26 жовтня 2022 року (т. 2, а. с. 77), 26 жовтня 2022 року на 18 січня 2023 року (т. 2, а. с. 83), однак доказів направлення ОСОБА_2 відповідної кореспонденції щодо розгляду справи матеріали справи не містять;
у матеріалах справи (апеляційного провадження) наявний лише одне повідомлення про повернення поштового відправлення, адресованого апеляційним судом ОСОБА_2 (судова повістка про призначення засідання на 08 червня 2022 року), з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2, а. с.61);
судом також здійснювалося розміщення оголошень про виклик ОСОБА_2 як особи, зареєстроване місце проживання (перебування) місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме. Проте зазначене не свідчить про належне повідомлення апеляційним судом ОСОБА_2 про розгляд справи, зареєстроване місце проживання (перебування) якого суду було відоме;
ОСОБА_2 не брав участі у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
За таких обставин в матеріалах справи відсутні відомості щодо направлення апеляційним судом ОСОБА_2 копій ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі та апеляційної скарги і належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання, зокрема, призначеного на 18 січня 2023 року, в якому апеляційний суд ухвалив оскаржене рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Оскільки ОСОБА_2 обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не повідомив його про розгляд справи, і ця обставина підтверджена, оскаржена постанова апеляційного суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023 року скасувати.
Справу № 192/1487/20 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко