03 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 947/6594/20
провадження № 61-7126св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Одеська міська рада,
учасники справи за зусрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування державного акта, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позов мотивований тим, що 12 листопада 1990 року на підставі договору дарування, посвідченого Третьою Одеською Державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 13/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 1 200 кв. м та за яким були збережені надлишки 128 кв. м. Власником 7/20 частки цього житлового будинку був ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ). Разом з 13/20 частин домоволодіння до ОСОБА_1 також перейшла у користування й та частина земельної ділянки, на якій була фактично розташована набута нею частина домоволодіння, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що була у попередніх землекористувачів у 1975 році (частина друга статті 120 ЗК України). Такий порядок користування будинком та земельною ділянкою проіснував до звернення ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою у відповідності з частками та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 454 кв. м та звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_5 із зустрічним позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою по вже сформованому порядку користування, який склався у 1975 році між першими власниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року первісний позов ОСОБА_5 задоволено, визначено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виділення ОСОБА_5 454 кв. м земельної ділянки, яка прилягає до його частини будинку, визначено межі земельної ділянки. Земельну ділянку площею 843 кв. м надано у користування ОСОБА_1 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині рішення: поворот праворуч довжиною 29 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 13,30 м від фасадної межі ділянки.
Порядок користування земельною ділянкою, який був встановлений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, вплинув на межі земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у приватну власність, та став підставою для прийняття Одеською міською радою відповідних рішень № 5478-V від 22 січня 2010 року та № 1469-VІ від 19 жовтня 2011 року. Разом з тим, вказане рішення суду ґрунтувалось на підставі підробленого технічного паспорта, що встановлено у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року та в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності. Тому позивач звернулась до суду про перегляд цього рішення суду за нововиявленими обставинами.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення від 04 листопада 2005 року за нововиявленими обставинами задоволено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року скасовано. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та встановлений порядок користування земельною ділянкою, яким у користування ОСОБА_1 виділено 884 кв. м земельної ділянки, прилягаючої до її частини будинку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою закрито. В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов?язання не чинити перешкод, відмовлено. Апеляційний суд вказав, що предмет спору у цій справі відсутній, так як ОСОБА_2 на підставі державного акта є власником земельної ділянки площею 0,0454 га, а власник майна, не має підстав для визначення порядку користування частиною ділянки, яка перебувала в користуванні, була частиною спільної ділянки, і на яку не існувало право власності.
Позивач вказувала, що спірні рішення міської ради видані на підставі підробленого технічного паспорту, виданого у 2002 році ОСОБА_5 , який вплинув на межі земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у приватну власність та на їх зміст. Співвласником домоволодіння та суміжним землекористувачем не було надано згоди на затвердження меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у власність. Спірні рішення та державний акт є «гілками отруйного дерева».
Також позивач у доповненнях до позовної заяви та у заяві про зміну (збільшення) підстав позову вказувала, що кордон між суміжними земельними ділянками проходить через належний позивачу житловий будинок, який збудовано до 2005 року, та ця обставина не дозволяє ввести будинок в експлуатацію. Внаслідок приватизації відповідачем спірної земельної ділянки в межах його земельної ділянки опинилась частина комунікаційно-господарського обладнання позивача (газове обладнання, водопровідний кран, електричне заземлення будинку).
Позивач просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 5478-V від 22 січня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель»;
визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради № 1469-VI від 19 жовтня 2011 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 , що є спадкоємицею майна ОСОБА_5 , якому рішенням Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 5478-V було передано зазначену земельну ділянку у приватну власність»;
визнати незаконним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року;
встановити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права користування 884 кв. м земельної ділянки, яка прилягає до її частини будинку, визначивши межі цієї ділянки таким чином: поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану довжиною 2,63 м; поворот праворуч по похилій лінії довжиною 5 м; поворот праворуч довжиною 27,0 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 11,95 м від фасадної лінії.
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду від 04 листопада 2005 року був визначений порядок користування земельною ділянкою і в 2008 році був встановлений паркан на виконання цього рішення, та в 2012 році був отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року.
В подальшому протягом багатьох років ОСОБА_1 подавала заяви в різні інстанції правоохоронних та судових органів для скасування рішення Київського районного суду від 04 листопада 2005 року. Рішенням Київського районного суду від 21 грудня 2015 року заяву ОСОБА_1 за перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду від 04 листопада 2005 року, останнє було скасоване. Після цього ОСОБА_1 були самостійно змінені межі спірної земельної ділянки, хоча в подальшому рішення суду від 21 грудня 2015 року було скасовано та на даний час провадження по справі закрито.
Однак, межі земельної ділянки залишилися відповідно до рішення Київського районного суду від 21 грудня 2015 року, яке скасовано.
Також вказувала, що лише у 2020 році, з пропуском позовної давності відповідач звернулась із позовними вимогами про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року про існування якого ОСОБА_1 було відомо з 2013 року, що підтверджується ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, тобто, пройшло сім років, тому сплила позовна давність.
Позивач за зустрічним позовом просила:
усунути перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року та зобов'язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у знесенні самовільно встановленого ОСОБА_1 паркану.
Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, визнання незаконним та скасування державного акта, встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю задоволено.
Усунено перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у знесенні самовільно встановленого нею паркану.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване тим, що з тексту довідки Одеського міського бюро технічної інвентаризації № 424 від 18 березня 1975 року вбачається, що між співвласниками узгоджувався порядок щодо будинку АДРЕСА_1 . Щодо нотаріальної заяви ОСОБА_2 про відмову від переважного права купівлі частки в спірному домоволодінні, в якій є посилання на довідку № 424, суд звернув увагу, що в тексті заяви про відчуження не вирішувалось питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в будь-яких межах. Відсутність згоди суміжного землекористувача на затвердження меж земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у власність оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування, не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. В даному випадку межі земельної ділянки були визначенні рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005року, яке набрало чинності. Крім того, ОСОБА_1 звернулась з позовом з пропуском позовної давності ( ОСОБА_1 було відомо про наявність державного акта серії ЯЛ №778859 від 10 серпня 2012 року з лютого 2016 року, що підтверджується відповіддю з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на заяву ОСОБА_1 про надання інформації про приватизацію 7/20 частин земельної ділянки. Однак, до суду ОСОБА_1 звернулась з позовом лише у березні 2020 року). З огляду на викладене, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені та не підлягають задоволенню.
Рішення суду щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 мотивоване тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0454 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянкусерії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, який був виданий на підставі рішення від 19 жовтня 2011 року № 1469-VI «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спадкоємицею майна ОСОБА_5 , якому рішенням Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 5478-V було передано зазначену земельну ділянку у приватну власність». Отже, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року ОСОБА_2 виданий на законних підставах, а право приватної власності є непорушним, що передбачено статтею 41 Конституції України. Тому позов підлягає задоволенню. Щодо застосування позовної давності за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю, суд вважав, що ці правовідносини є триваючими та до них не застосовується позовна давність.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року змінено та доповнено в частині мотивування. В іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду по суті позовів та доповнюючи мотиви суду першої інстанції, вказав, що при ухваленні остаточного судового рішення у справі № 520/15621/15-ц відомості паспорта 17 жовтня 2002 року не вплинули на висновки про існування фактичного порядку, який склався між сторонами та відповідав іншим технічним інвентаризаціям, а існування паркану, підтвердженого висновком експертизи, не стало підставою для визначення судом фактичного порядку користування, що склався. За таких обставин доводи ОСОБА_1 щодо незаконності рішень Одеської міської ради №5478-V від 22 січня 2010 року та №1469-VI від 10 серпня 2012 року, апеляційний суд відхилив.
Щодо позовної давності апеляційний суд вказав, що наслідки спливу позовної давності застосовуються лише за наявності підстав для задоволення позову, а в цій справі позов не підлягає задоволенню по суті заявлених вимог. Тому вважав, що мотиви суду першої інстанції щодо пропуску позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позову, є помилковими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст доводів особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди помилково не врахували, що судовим рішенням у справі № 520/15621/15-ц (яким скасовано судове рішення 2015 року про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення 2005 року, яким визначено порядок користування спірною земельною ділянкою та виділено ОСОБА_5 454 кв. м земельної ділянки, оскаржувані рішення міської ради та державний акт містять таку ж площу земельної ділянки), провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні, було закрито. Тобто судове рішення 2005 року, яким було встановлено порядок користування земельною ділянкою, було скасоване, тому такий судовий акт не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, з огляду на що, на думку ОСОБА_1 , спірні рішення Одеської міської ради є протиправними, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконним, а отже підлягають скасуванню;
суди, пославшись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, відповідно до якого непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів, не врахували, що ОСОБА_5 (правонаступник ОСОБА_2 ) при здійсненні приватизації вчинив неправомірні дії з використанням підроблених документів;
судом апеляційної інстанції проігноровано та не досліджено, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 визначені відповідно до спірного державного акта на землю, фактично проходять через будинок ОСОБА_1 , що підтверджується технічним звіту топографічної зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , складеним у 2020 році. Підроблений технічний паспорт від 17 жовтня 2002 року на домоволодіння ОСОБА_5 (правонаступник - ОСОБА_2 ) використовував у подальшому при здійсненні приватизації, зокрема він став підставою затвердження виконавчим комітетом Одеської міської ради акта міської міжвідомчої комісії про приймання до експлуатації 7/20 частини будівлі, що належить відповідачу (рішення № 664 від 24 червня 2008 року). На підставі наданого ОСОБА_5 технічного паспорту була проведена експертиза експертом Снегур С. Ю. Одеського НІІ судових експертиз № 510/511 від 24 травня 2004 року, яка за доктриною «плодів отруйного дерева» не є допустимим та належним доказом;
суд апеляційної інстанції не надав оцінки висновку про технічну можливість збереження реконструкції частини одноповерхової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визначення фактичного порядку користування територією вказаного домоволодіння від 16 травня 2008 року, яким, на думку ОСОБА_1 , було встановлено порушення право на користування земельною ділянкою, оскільки як вказано у цьому висновку можливо зробити висновок про те, що найбільш технічно доцільно є відновлення первісно (з 1970 року) складеного порядку користування, який відображено у відповідній документації;
суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Ухвалою від 22 січня 2021 року Одеським апеляційним судом було відмовлено у задоволенні цього клопотання, взято до уваги лише доводи ОСОБА_2 , не надано оцінки висновку про технічну можливість збереження реконструкції частини одноповерхової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визначення фактичного порядку користування територією вказаного домоволодіння від 16 травня 2008 року, яким було визначено, що: «у результаті дослідження, з урахуванням аналізу наданої документації, дозволяють зробити висновок про те, що найбільш технічно доцільним є відновлення первісно виниклого порядку користування, котрий відображено у відповідній документації», залишено поза увагою технічний звіт топографо-геодезичної зйомки земельної ділянки ОСОБА_1 , в якому відображено, що межі земельної ділянки ОСОБА_2 фактично проходять через будинок ОСОБА_1 . У оскаржуваній постанові апеляційний суд послався лише на висновок експерта Снегур С.Ю . Одеського НІІ судових експертиз № 510/511 від 24 травня 2004 року. Вважала, що експертиза повинна бути призначена з метою усунення розбіжностей, що наявні в двох висновках експертів від 24 травня 2004 року та 16 травня 2008 року. Тому висновки судів є передчасними, зробленими на підставі неповного з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Позиція інших учасників справи
У червні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
у тексті довідки Одеського міського бюро технічної інвентаризації № 424 від 18 березня 1975 року відсутній будь-який порядок узгодження земельної ділянки між співвласниками, що свідчить про те, що при відчужені між співвласниками не вирішувалось питання погодження порядку користування земельною ділянкою в будь-яких межах;
рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року було визначено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_5 земельну ділянку площею 454 кв. м, а ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 843 кв. м. Тобто, за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року земельна ділянка, якою користувався ОСОБА_5 , була збільшена не за рахунок земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , а за рахунок земель міського фонду, так як, відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящихся за № 1135 від 15 жовтня 1953 року першим власникам домоволодіння АДРЕСА_1 та ОСОБА_8 було закріплено 600 кв. м, а останні 694 кв. м підлягали вилученню із зарахуванням до міського фонду. Вказане рішення суду було примусово виконано, паркан встановлено відповідно до рішення суду, 04 лютого 2008 року, про що свідчить акт, складений судовим виконавцем, який міститься в матеріалах справи;
не відповідає дійсності твердження ОСОБА_1 про те, що на підставі підробленого технічного паспорту була проведена експертиза від 24 травня 2004 року за результатами якої було зроблено висновок експерта Снегур С. Ю. , оскільки експертом проводилася експертиза на підставі інвентаризаційної справи, а також при обстеженні на місці була проведена зйомка для визначення фактичної площі земельної ділянки;
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, його правонаступником стала ОСОБА_2 . ОСОБА_1 почала будівництво другого поверху ще у 2005 році, про що неодноразово подавались заяви та скарги до компетентних органів ОСОБА_5 . Документи у ОСОБА_1 на проведення будівельних робіт на той час були відсутні, відсутні і на теперішній час. Не заслуговують на увагу аргументи ОСОБА_1 , що межі земельної ділянки ОСОБА_2 визначені відповідно до спірного державного акта на землю, фактично проходять через її будинок, оскільки технічний звіт, наданий ОСОБА_1 , був виготовлений у 2020 році, коли нею без дозвільних документів самочинно були побудовані всі споруди, незважаючи на те, що у ОСОБА_2 з 2012 року був державний акт;
рішення виконкому Одеської міської ради № 664 від 24 червня 2008 року про прийняття в експлуатацію прибудови та надвірних споруд приймалось згідно з рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року, яким був визнаний порядок користування земельною ділянкою площею 0,0454 га, що зазначено в самому тексті рішення. Питання щодо скасування рішення виконкому Одеської міської ради № 664 від 24 червня 2008 року розглядалось в суді та постановою Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2011 року (справа № 2-а-1722/11/1512), яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду, відмовлено ОСОБА_1 у задоволені позову;
щодо фальсифікації технічного паспорту від 17 жовтня 2002 року, то це питання неодноразово було підставою для оскарження рішень за різний період часу починаючи з 2006 року, та в рішеннях судів різних інстанцій зазначалось, що відомості технічного паспорту від 17 жовтня 2002 року не вплинули на висновки про існування фактичного порядку, який відповідав іншим технічним інвентаризаціям. Наявність технічного паспорту, який згадується у висновку судової експертизи, не мала наслідком визначення порядку користування земельною ділянкою відповідно до відомостей зазначеного паспорту;
аргументи ОСОБА_1 про неможливість доступу та обслуговування частини домоволодіння, відсутність доступу до частини земельної ділянки на якій розташоване комунікаційно-господарське обладнання, не відповідають дійсності, оскільки тільки газова магістраль яка проведена ще у 1993 році та за прокладення якої здійснено оплату ОСОБА_2 , розташована на території ОСОБА_1 , яка і повинна бути розташована на цій території;
ОСОБА_1 не була обмежена надати суду інший висновок за своїм замовленням на підставі вже існуючих. Тому, необгрунтованим є твердження про безпідставне відхилення клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року зупинено дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
У червні 2024 року справа № 947/6594/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане представником ОСОБА_3 ,про прийняття доказу відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 копію висновку про технічну можливість збереження реконструкції частини одноповерхової будівлі та визначення фактичного порядку користування територією вказаного домоволодіння від 16 травня 2008 року. Відзив ОСОБА_2 , поданий засобами поштового зв'язку 21 червня 2024 року,повернуто без розгляду. Справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 497/597/18, від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 23 серпня 2023 року у справі № 205/1931/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що співвласниками будинку АДРЕСА_1 у розмірі 7/20 частин був ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 1989 року, та ОСОБА_1 у розмірі 13/20 частин на підставі договору дарування від 12 листопада 1990 року. Вказане домоволодіння до набуття згаданими особами належало ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 жовтня 1962 року та договору дарування від 25 грудня 1963 року. За будинком з 1949 року обліковувалась у постійному користуванні земельна ділянка площею 1 200 кв. м.
Відповідно до тексту довідки Одеського міського бюро технічної інвентаризації № 424 від 18 березня 1975 року між співвласниками узгоджувався порядок щодо будинку АДРЕСА_1 , щодо нотаріальної заяви, в якій є посилання на довідку № 424, то в тексті цієї заяви про відчуження не вирішувалось питання встановлення порядку користування земельною ділянкою в будь-яких межах.
Апеляційний суд встановив, що за обставинами справи № 520/15621/15-ц (№ 2-163/2005) у 2003 році ОСОБА_5 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою у відповідності з частками та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 454 кв. м. В свою чергу, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, виходячи з того порядку землекористування, який склався у 1975 році.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року (справа № 2-163/2005) був визначений порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виділення ОСОБА_5 454 кв. м земельної ділянки, прилягаючого до його частини будинку, межі якої визначені таким чином: поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану та по лінії продовження загальною довжиною 7м; поворот праворуч довжиною 29 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 14,20 м від фасадної межі ділянки, а останню земельну ділянку площею 843 кв. м наділено у користування ОСОБА_1 .
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року змінено шляхом зазначення в резолютивній частині рішення: поворот праворуч довжиною 29 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 13,30 м від фасадної межі ділянки.
06 грудня 2007року Київським районним судом ухвалено додаткове рішення у справі № 2-163/2005, яке набрало законної сили 17 грудня 2007 року, після чого рішення суду було примусово виконано 04 лютого 2008 року, про що складений акт державного виконавця, паркан був встановлений, згідно опису вказаному в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року та в рішенні Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року.
На підставі рішення Одеської міської ради від 22 січня 2010 року та 19 жовтня 2011 року ОСОБА_2 виданий державний акт серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року на право власності на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,0454 га, що відповідає рішенню Київського районного суду від 04 листопада 2005 року та рішенню Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2006 року.
Не погодившись з судовим рішенням від 04 листопада 2005 року, ОСОБА_1 неодноразово подавала заяву про перегляд судового рішення у зв?язку з нововиявленими обставинами, в задоволені вимог їй було відмовлено.
Апеляційний суд також встановив, що останній раз 16 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року у зв'язку з нововиявленими обставинами та про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 і задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .
Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року (про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності) встановлені обставини підробки технічної документації останньої технічної інвентаризації від 17 жовтня 2002 року, на підставі якої була проведена експертиза № 510/511 від 24 травня 2004 року у справі № 2-163/2005, а тому ці обставини (фальшивість документа) є нововиявленими та є підставою для перегляду рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року (справа № 520/15621/15-ц), заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року у зв?язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року та ухвалено нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_2 та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 . Виділено у користування ОСОБА_1 884 кв. м земельної ділянки, прилягаючої до її частини будинку, визначивши межі таким чином: поворот ліворуч по похилій лінії по існуючому паркану довжиною 2,63 м; поворот праворуч по похилій лінії довжиною 5 м; поворот праворуч довжиною 27,0 м до перетинання з правою бічною межею ділянки на відстані 11,95 м від фасадної лінії. Іншу частину земельної ділянки площею 413 кв. м виділено у користування ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наявність нововиявленої обставини, а саме фальшивість технічної документації 2002 року, на підставі якої була проведена судово-будівельна експертиза № 510/511 від 24 травня 2004 року, встановлена ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2015 року в кримінальній справі та передбачена пунктом 2 частини другої статті 361 ЦПК України і про неї не було відомо заявнику та суду; що насправді згідно з дійсної технічної документації та нотаріально посвідченої заяви між попередніми співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою, який є обов'язковим і для наступних співвласників, існує з 09 червня 1975 року, а тому саме виходячи з нього належить визначити такий порядок користування земельною ділянкою.
07 лютого 2016 року відповідно до рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 був демонтований паркан, який встановлений у 2008 року та встановлений новий, за іншими межами.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2015 року було скасовано. Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2005 року за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13 вересня 2017 року ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2015 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 правонаступника ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання не перешкоджати в користуванні земельною ділянкою закрито. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, зобов'язання не чинити перешкоди відмовлено.
Підставою для закриття провадження у справі стало відсутність предмету спору у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 на підставі державного акта є власником земельної ділянки, площею 0,0454 га. Предметом вирішення у цій справі є визначення порядку користування земельною ділянкою, з якими сторони звернулись до суду в 2003 році, а на час вирішення спору власник майна, яким стала ОСОБА_2 не має підстав для визначення порядку користування частиною ділянки, яка перебувала в користуванні, була частиною спільної ділянки, і на яку не існувало права власності, тому визначити порядок користування ділянкою за таких обставин неможливо.
Судом зазначено, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення користування земельною ділянкою, зобов'язання не чинити перешкод, оскільки ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі державного акта, який не скасований, недійсним не визнаний, право власності є непорушним.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21 (провадження № 61-650св24) зазначено, що:
«вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди.
У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу влади про затвердження проекту землеустрою, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і про скасування державної реєстрації такого права не є належними й ефективними способами захисту вимоги».
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
У справі, що переглядається, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , вважаючи себе власником 13/20 частин житлового будинку, який розташований на земельній ділянці розміром 1 200 кв. м, прагне встановити порядок користування спірною земельною ділянкою, вважаючи, що спірні рішення міської ради видані на підставі підробленого технічного паспорту, виданого ОСОБА_5 , який вплинув на межі земельної ділянки, наданої ОСОБА_2 у приватну власність та на їх зміст. За таких обставин, заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, не є ефективним способом захисту прав власника. Тому у її задоволенні судам слід було відмовити в зв'язку з обранням неналежного способу захисту.
З огляду на викладене, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні первісного позову в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, але помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення в цій частині слід змінити у мотивувальній частині.
Щодо первісних позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень міської ради та встановлення порядку користування земельною ділянкою
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року у справі № 552/5250/19 (провадження № 61-8420св21) зазначено, що «слід ураховувати, що положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України (у зазначеній редакції) визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Таким чином, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у відповідній редакції слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2022 року в справі № 485/1403/17 (провадження № 61-2118св21) зазначено, що: «суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (провадження № 61-2509св25), зазначено, що:
«касаційний суд зауважує, що: правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) по своїй суті не є правочином. Як наслідок до незаконності правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;
незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про незаконність правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Про порушення суб'єктивного права правовим актом індивідуальної дії, виданим органом місцевого самоврядування (частина перша статті 21 ЦК України), може свідчити те, що він перешкоджає суб'єкту в реалізації його права або інтересу.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21))».
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Процесуальний закон не містить підстав не враховувати при розгляді спору підстави позову, які заявив позивач (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 372/6438/23 (провадження № 61-5521св25).
У справі, що переглядається:
у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень Одеської міської ради № 5478-V від 22 січня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель»; № 1469-VI від 19 жовтня 2011 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, площею 0,0454 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 , що є спадкоємицею майна ОСОБА_5 , якому рішенням Одеської міської ради від 22 січня 2010 року № 5478-V було передано зазначену земельну ділянку у приватну власність»), встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позов обґрунтувала тим, що 12 листопада 1990 року на підставі договору дарування, придбала у ОСОБА_4 13/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Власником 7/20 частки цього житлового будинку був ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ). Порядок користування земельною ділянкою склався між першими власниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки у 1975 році. Проте, оспорювані рішення видані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на більшу земельну ділянку, ніж визначено порядком користування цією земельною ділянкою першими власниками. Крім того, кордон між суміжними земельними ділянками проходить через належний позивачу житловий будинок, який збудовано до 2005 року, та ця обставина не дозволяє ввести будинок в експлуатацію. Внаслідок приватизації відповідачем спірної земельної ділянки в межах його земельної ділянки опинилась частина комунікаційно-господарського обладнання позивача (газове обладнання, водопровідний кран, електричне заземлення будинку);
суди відмовили у задоволенні первісного позову про визнання протиправними та скасування рішень міської ради та встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 через необґрунтованість позовних вимог;
разом з тим, аналіз матеріалів справи свідчить, що:
ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_4 12 листопада 1990 року на підставі договору дарування, посвідченого Третьою Одеською Державною нотаріальною конторою, 13/20 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 1 200 кв. м (т. 1, а. с. 26-27);
співвласником 7/20 частин будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці розміром 1 328 кв. м був ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 12);
підставою первісного позову ОСОБА_1 було те, що порядок користування земельною ділянкою, який розташований на земельній ділянці розміром 1 200 кв. м склався між першими власниками домоволодіння та землекористувачами земельної ділянки у 1975 році. Проте, оспорювані рішення видані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на більшу земельну ділянку, ніж визначено порядком користування цією земельною ділянкою першими власниками;
аналіз змісту позовної заяви свідчить, що ОСОБА_1 не зазначила в чому вона вбачає порушення своїх прав оспорюваними рішеннями міської ради. Тобто, з урахуванням підстав позову, ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, спірними рішеннями Одеської міської ради. Натомість, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрати правову підставу.
За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні первісного позову в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень міської ради та встановлення порядку користування земельною ділянкою позову, але помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення в цій частині належить змінити у мотивувальній частині.
Щодо зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
у липні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю. В обґрунтування зустрічної позовної заяви вказала, що рішенням Київського районного суду від 04 листопада 2005 року був визначений порядок користування земельною ділянкою, в 2008 році був встановлений паркан на виконання цього рішення, в 2012 році був отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року. За рішенням Київського районного суду від 21 грудня 2015 року за заявою ОСОБА_1 , яким переглянуто за нововиявленими обставинами рішення Київського районного суду від 04 листопада 2005 року, останнє було скасовано та відповідачем були самостійно змінені межі спірної земельної ділянки. В подальшому рішення суду від 21 грудня 2015 року було скасовано та провадження у справі закрито. Однак, межі земельної ділянки залишилися відповідно до рішення Київського районного суду від 21 грудня 2015 року, яке скасовано;
суди задовольнили зустрічний позов про усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вважали доведеним те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою
колегія судів погоджується з висновками судів про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та зазначає, що за встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0454 га по АДРЕСА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, який був виданий на законних підставах, а також доведеності того, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою, є підстави для усунення перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:26:021:0126, яка належить ОСОБА_2 , шляхом відновлення межі земельної ділянки та встановлення паркану, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 778859 від 10 серпня 2012 року, та зобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у знесенні самовільно встановленого нею паркану. Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів, зроблені у цій справі.
Доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи колегія суддів відхиляє, оскільки вони не мають значення для правильного вирішення справи
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21 (провадження № 61-650св24), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 06 серпня 2025 року у справі № 465/820/23 (провадження № 61-2509св25), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 372/6438/23 (провадження № 61-5521св25),дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ухвалені частково без додержання норм матеріального та процесуального права, в частині задоволення зустрічного позову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, в частині задоволення зустрічного позову залишити без змін.
Щодо зупинення дії рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року зупинено дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.
Оскільки рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову змінені щодо мотивів їх ухвалення, а в частині задоволення зустрічного позову залишені без змін, наявні підстави для поновлення їх дії.
Оскільки оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову підлягають зміні лише щодо мотивів їх ухвалення, а в іншій частині - залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень міської ради, визнання незаконним та скасування державного акта, встановлення порядку користування земельною ділянкою змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю залишити без змін.
Поновити дію рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко