?
10 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/574/15-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Кролевець О. А., Рогач Л. І.
секретар судового засідання - Кондратюк Л. Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління дорожнього господарства Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 (колегія суддів: Богатир К. В., Поліщук Л. В., Таран С. В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 (колегія суддів: Степанова Л. В., Гут С. Ф., Лічман Л. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ПРОЕКТ" до Управління дорожнього господарства Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Одеська міська рада, та за участю Прокуратури Одеської області, про стягнення,
за участі:
прокурора - Воробйова В. В.,
представників відповідача - Свінціцької Т. В.,
представників третьої особи - Павлюк В. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. 10.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАС ПРОЕКТ" (далі - ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління дорожнього господарства Одеської міської ради про стягнення 3 480 514,00 грн основного боргу, 643 895,09 пені за період з 01.08.2014 по 01.02.2015, інфляційних втрат у сумі 518 596,59 грн за період з 01.08.2014 по 01.02.2015 та відсотків річних у сумі 52 922,88 грн за період з 01.08.2014 по 01.02.2015.
2. 29.03.2016 позивач подав до Господарського суду Одеської області заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 3 480 514,00 грн основного боргу, 643 895,09 грн пені, 2 130 061,05 грн інфляційного збільшення (додатково за період з 02.02.2015 по 31.01.2016) та 170 211,44 грн 3 % річних (додатково за період з 02.02.2015 по 17.03.2016).
3. 22.11.2023 позивач подав до Господарського суду Одеської області заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 3 480 514,00 грн основного боргу, 643 895,09 грн пені, 8 739 715,05 грн інфляційного збільшення (додатково за період з 01.02.2016 по 17.10.2023) та 962 052,21 грн 3 % річних (додатково за період з 18.03.2016 по 17.10.2023).
4. На обґрунтування позовних вимог ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" посилається на неналежне виконання Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради умов укладеного між сторонами договору про закупівлю робіт за державні кошти від 25.12.2012 № 9.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 25.12.2012 за результатами процедури закупівлі між Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради (замовник) та ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" (виконавець) укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти від № 9, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого виконавець зобов'язався у 2012- 2015 роках виконати, а замовник - прийняти і оплатити роботи: розробка проектно-кошторисної документації "Будівництво магістралі загальноміського значення безперервного руху м. Одеси "Північ-Південь".
6. Відповідно до пункту 3.1 договору ціна договору визначається відповідно до зведеного кошторису, який є його невід'ємною частиною (додаток № 1) і складає за кодом економічної класифікації (2123) 53 197 836,00 грн.
7. Пунктом 5.1 договору передбачено термін виконання робіт - з 25.12.2012 до 25.09.2014, який визначається завданням на проектування та календарним графіком виконання робіт (додаток № 2), які є невід'ємною частиною договору.
8. Пунктом 10.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.09.2014 та до повного виконання сторонами своїх обов'язків.
9. 25.01.2013 Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради затверджено новий Зведений кошторис на проектні та вишукувальні роботи щодо об'єкта "Будівництво магістралі загальноміського значення безперервного руху в м. Одесі "Північ-Південь" на загальну суму 57 748 218,00 грн.
10. Судами установлено, що 09.07.2014 позивач направляв на адресу відповідача акт від 25.06.2014 здачі-приймання проектної продукції "Будівництво магістралі загальноміського значення безперервного руху в м. Одесі "Північ-Південь" стадія П (Перша черга будівництва від вул. Добровольського до а.д. Обхід м. Одеси, Третя черга будівництва від вул. Грушевського до вул. Центральний аеропорт, Шоста черга будівництва від вул. Центральний аеропорт до а.д. Одеса Іллічівськ) на суму 3 480 514,00 грн та проектну документацію до даного акта засобами поштового зв'язку, а саме поштовими відправленнями № 6500401617285 та № 6500401617277.
11. Проте вказані поштові відправлення повернуті 12.08.2014 на зворотну адресу позивача у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Отже, акт здачі-приймання від 25.06.2014 на суму 3 480 514,00 грн залишився непідписаним та неоплаченим відповідачем.
12. При цьому в провадженні господарських судів перебувала справа № 916/2364/14 за позовом ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" до Управління дорожнього господарства Одеської міської ради та Департаменту фінансів Одеської міської ради про стягнення вартості виконаних робіт за договором про закупівлю робіт за державні кошти від 25.12.2012 № 9.
13. Предметом судового розгляду у справі № 916/2364/14 були вимоги ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" про стягнення з Управління дорожнього господарства Одеської міської ради вартості виконаних підрядних робіт за договором, зокрема, на підставі акта від 25.06.2014 здачі-приймання проектної продукції "Будівництво магістралі загальноміського значення безперервного руху в м. Одесі "Північ-Південь" стадія "П" на суму 3 480 514,00 грн.
14. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 у справі № 916/2364/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.03.2015, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача вартість виконаних робіт за договором від 25.12.2012 № 9 у загальному розмірі 13 678 584,93 грн, у тому числі, вартість робіт, виконаних на підставі акта здачі-приймання від 20.08.2013 № 2 на суму 3 777 530,00 грн, акта здачі-приймання від 20.08.2013 № 3 на суму 1 770 994,93 грн, акта здачі-приймання від 20.08.2013 № 4 на суму 2 066 334,00 грн, акта здачі-приймання від 30.10.2013 № 5 на суму 6 063 726,00 грн.
15. При цьому у стягненні з відповідача вартості виконаних робіт на суму 3 480 514,00 грн за актом здачі-приймання від 25.06.2014 відмовлено у зв'язку з тим, що цей акт складено позивачем після подання позову та надіслано на адресу відповідача 09.07.2014, а тому з урахуванням вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 6.1.8 договору право вимоги позивача за цим актом виникло з 01.08.2014 та на момент звернення з позовом не настало.
16. Спір у даній справі № 916/574/15-г виник саме у зв'язку з неналежним виконання Управлінням дорожнього господарства Одеської міської ради умов договору від 25.12.2012 № 9 в частині оплати наданих послуг відповідно до акта здачі-приймання проектної продукції від 25.06.2014 на суму 3 480 514,00 грн.
17. Як наслідок, позивач у лютому 2015 року звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за актом здачі-приймання від 25.06.2014 на суму 3 480 514,00 грн.
18. Під час розгляду справи місцевим господарським судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу, за наслідками проведення якої складено висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02.06.2023 № 26741/19-49/26742/19-44.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
19. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 позов задоволено частково; стягнуто з Управління дорожнього господарства Одеської міської ради на користь ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" 3 480 514,00 грн основного боргу, 1 575 253,87 грн інфляційних втрат, 853 571,63 грн 3 % річних, 451 131,82 грн пені, 150 540,96 грн судового збору; в решті позову відмовлено.
20. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача вартості виконаних робіт за актом здачі-приймання робіт від 25.06.2014 у сумі 3 480 514,00 грн. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що наведений позивачем розрахунок є хибним, у зв'язку з чим здійснив власний розрахунок суми пені. Суд першої інстанції також вказав, що до вимог про стягнення пені та відсотків річних підлягають застосуванню строки позовної давності.
21. Крім того, оскільки сума інфляційних втрат нарахована позивачем та перерахована судом, вдвічі більша, ніж сума основного боргу, з урахуванням обставин справи, враховуючи, що відповідач не є прибутковою організацією та фінансується з місцевого бюджету, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру інфляційних втрат до 30 %, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 1 575 253,87 грн.
22. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 286,07 грн та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 171 880,19 грн та інфляційних втрат у сумі 5 648 922,74 грн. Прийнято в цій частині нове рішення. В частині розподілу судових витрат рішення змінено. В решті рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 залишено без змін.
23. Апеляційний суд здійснив власний розрахунок пені за період з 26.07.2014 по 26.01.2015 (з урахуванням вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо строку нарахування пені); а також власний розрахунок 3 % річних за період з 02.08.2014 по 17.10.2023 (встановивши, що позивач неправильно визначив дату початку періоду прострочення).
24. При цьому апеляційний суд не знайшов підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми відсотків річних, а також з урахуванням сталої практики Верховного Суду щодо неможливості зменшення інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду в частині зменшення інфляційних втрат та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення позивачем суми інфляційних втрат на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
25. Апеляційний суд зазначив, що позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення пені за період з 01.08.2014 по 01.02.2015 в межах позовної давності.
26. При цьому щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення процентів річних та інфляційних втрат, то апеляційний суд з урахуванням подання позивачем 29.03.2016 заяви про уточнення позовних вимог та 22.11.2023 заяви про збільшення позовних, дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності переривався у 2016 році та у 2023 році відповідно.
27. Як наслідок, апеляційний суд виснував, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення відсотків річних за період з 02.02.2015 по 17.03.2016 у сумі 117 288,56 грн та про стягнення інфляційних втрат за період з 02.02.2015 по 31.01.2016 у сумі 1 611 464,46 грн - не закінчився; строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.02.2016 по 17.10.2023 у сумі 6 609 654,00 грн та про стягнення відсотків річних за період з 18.03.2016 по 17.10.2023 у сумі 791 840,77 грн - частково пропущений з урахуванням продовження строків позовної давності з 02.04.2020 відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Короткий зміст касаційної скарги
28. Управління дорожнього господарства Одеської міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення - про відмову у позові.
29. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18, від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21 щодо питання застосування положень статті 257 ЦК України та частини другої статті 625 ЦК України, згідно з якими стягнення 3 % річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову;
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 923/155/21 щодо питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, згідно з якими суд має право зменшити розмір як неустойки, так і процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін та інші інтереси, які заслуговують на увагу.
30. Відповідач також посилається на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 264 ЦК України в контексті стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу, у разі звернення позивача до суду з заявами про збільшення (уточнення) позовних вимог.
31. Скаржник стверджує, що подання позивачем у 2016 році заяви про уточнення позовних вимог, щодо якої не було постановлено ухвали суду про прийняття її до розгляду, не може бути підставою для переривання позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних згідно з положеннями статті 264 ЦК України. При цьому звернення позивача у 2023 році із заявою про збільшення позовних вимог, щодо якої також не було постановлено ухвали суду, свідчить про те, що переривання позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та процентів річних не відбулось, адже переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності.
32. У касаційній скарзі Управління дорожнього господарства Одеської міської ради також не погоджується з наявністю в нього обов'язку щодо сплати основного боргу з огляду на те, що відповідач не отримував проектну документацію та не підписував акт здачі-приймання від 25.06.2014 на суму 3 480 514,00 грн, а висновки судів попередніх інстанцій про фактичне виконання позивачем зазначених в цьому акті робіт зроблені з урахуванням фактичних обставин, встановлених у справі № 916/2364/14. При цьому, на переконання скаржника, у даній справі суди фактично повторно розглянули ті самі позовні вимоги, що вже були розглянуті в межах справи № 916/2364/14.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
33. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" просить в її задоволенні відмовити, при цьому зазначає, що судами попередніх інстанцій правильно встановлені обставини щодо наявності заборгованості відповідача в частині основаного боргу. Разом з цим, позивач вважає, що позовна давність за вимогами про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат не спливла з огляду на її переривання при подачі позивачем заяв про уточнення позовних вимог. Крім того, на переконання позивача, позовна давність неодноразово продовжувалась з огляду на вимоги Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
34. У відзиві на касаційну скаргу Одеська міська рада просить її задовольнити частково, а саме:
- скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 в частині задоволення позовних вимог ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" про стягнення з Управління дорожнього господарства Одеської міської ради 3 480 514,00 грн основного боргу, 1 575 253,87 грн інфляційних втрат, 853 571,63 грн 3 % річних, 451 131,82 грн пені;
- скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 в частині задоволення позовних вимог ТОВ "КОМПАС ПРОЕКТ" про стягнення з Управління дорожнього господарства Одеської міської ради 3 480 514,00 грн основного боргу, 7 224 176,61 грн інфляційних втрат, 853 285,56 грн 3 % річних, 623 012,01 грн пені.
35. Одеська міська рада також вважає доречними доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 264 ЦК України в контексті стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 цього Кодексу (враховуючи складність та тривалий розгляд даної справи, що включав проведення судових експертиз та зупинення розгляду, та звернення позивача з уточненням та збільшенням вимог поза межами законодавчо визначених процесуальних строків, посилаючись на статтю 264 ЦК України впродовж 2014- 2023 років).
36. Крім того, Одеська міська рада вказує, що відсутність ухвали суду про прийняття уточнень позовних вимог у 2016 році свідчить про те, що зміна позовних вимог не відбулася належним чином, при цьому за відсутності такої ухвали суду переривання строку позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України також не відбулося.
Позиція Верховного Суду
37. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Щодо позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та процентів річних
38. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
39. У силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
40. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
42. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
43. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
44. У касаційній скарзі відповідач з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18, від 23.02.2023 у справі № 911/3025/21, стверджує, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та процентів річних починається з першої дати періоду, за який вони нараховуються. Натомість, за доводами скаржника, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
45. Верховний Суд погоджується з такими доводами скаржника та зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
46. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
47. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
48. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
49. Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
50. Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
51. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
52. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
53. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
54. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин. Під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
55. Разом із цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
56. В умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану, перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
57. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі, зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
58. У зазначеній справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 по 01.04.2024, здійснюється без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, оскільки станом на 02.04.2020 позовна давність щодо таких вимог не спливла.
59. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 922/3911/19, згідно з яким, коли пропуск процесуального строку відбувався ще до початку оголошення карантину, тобто, якщо процесуальний строк сплинув до 12.03.2020, то дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" його не змінює.
60. З матеріалів справи вбачається, що заявлені до стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат було заявлено позивачем за три окремі періоди на підставі трьох заяв:
- 10.02.2015 у позовній заяві заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 518 596,59 грн та відсотків річних у сумі 52 922,88 грн за період з 01.08.2014 по 01.02.2015;
- 29.03.2016 у заяві про уточнення позовних вимог заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 1 611 464,46 грн за період з 02.02.2015 по 31.01.2016 та відсотки річних у сумі 117 288,56 грн за період з 02.02.2015 по 17.03.2016;
- 22.11.2023 у заяві про збільшення позовних вимог заявлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 6 609 654,00 грн за період з 01.02.2016 по 17.10.2023 та відсотки річних у сумі 791 840,77 грн за період з 18.03.2016 по 17.10.2023.
61. Отже, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених у позовній заяві від 10.02.2015, є можливим за весь період з 01.08.2014 по 01.02.2015; стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених згідно із заявою про уточнення позовних вимог від 29.03.2016, є можливим за весь період з 02.02.2015 по 17.03.2016, оскільки такі вимоги завлено в межах позовної давності.
62. Що стосується стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених згідно із заявою про збільшення позовних від 22.11.2023, то вимоги такі вимоги за період з 01.02.2016 по 31.07.2017 заявлено в межах позовної давності.
63. При цьому стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.08.2017 по 22.11.2023 є можливим лише за період з 23.11.2020 по 22.11.2023 (тобто за останні три роки, що передували подачі заяви про збільшення позовних вимог від 22.11.2023), оскільки позовна давність для вимог, нарахованих за вказаний період, станом на 02.04.2020 спливла, а продовження строків позовної давності з 02.04.2020 (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану) можливо лише у разі, якщо позовна давність на момент введення карантину (тобто станом на 02.04.2020) не спливла.
64. З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду про те, що строки позовної давності за вимогами щодо стягнення інфляційних втрат та відсотків річних за період за три роки до 02.04.2020 є такими, що не закінчилися, є помилковим та не відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2025 у справі № 903,/602/24, які колегія суддів враховує на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.
65. За таких обставин, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення процентів річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій неправильно визначили періоди стягнення та неправильно застосували до зазначених вимог позовну давність, не з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору в цій частині, у зв'язку з чим розрахунки, здійснені судами, не можна вважати арифметично правильними.
66. Відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з'ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат підлягають скасуванню з переданням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
67. У касаційній скарзі відповідач також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 264 ЦК України в контексті стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у разі звернення позивача до суду із заявами про збільшення (уточнення) позовних вимог.
68. Як зазначалось раніше, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з невиконанням боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (даний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
69. Отже, оскільки кредитор має право на нарахування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України процентів річних та інфляційних втрат за весь час прострочення виконання боржником основного зобов'язання, пред'явлення вимоги про їх сплату (позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог тощо) можливе протягом всього періоду прострочення незалежно від спливу позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості. Тому пред'явлення позовної вимоги про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за вимогами про стягнення процентів річних та інфляційних втрат, що нараховані та/або будуть нараховані за наступні періоди.
70. Наведене виключає необхідність застосування положень статті 264 ЦК України до спірних правовідносин в частині нарахування та стягнення інфляційних втрат та процентів річних, у зв'язку з чим підстави для формування Верховним Судом висновку відсутні.
71. Як наслідок, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо необхідності встановлення та доведення обставин переривання позовної давності за вимогами про стягнення процентів річних та інфляційних втрат на підставі заяв позивача про збільшення (уточнення) позовних вимог.
72. Що стосується доводів скаржника з приводу відсутності ухвали суду про прийняття до розгляду заяви позивача про уточнення розміру позовних вимог та збільшення розміру позовних вимог, поданих останнім до суду 29.03.2016 та 22.11.2023, то відповідно до частини другої статті 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
73. Норми статті 46 ГПК України не вимагають від суду постановлення ухвали про прийняття до розгляду заяви про збільшення (зменшення) розміру позовних вимог, проте суд зобов'язаний здійснити розгляд справи та вирішити спір по суті заявлених позовних вимог з урахуванням змісту поданих позивачем заяв про їх збільшення або зменшення.
74. Так, положеннями частини третьої статті 238 ГПК України передбачено, що в описовій частині рішення зазначаються, зокрема, заяви, клопотання сторін, а також інші процесуальні дії у справі. Отже, суд не позбавлений права зазначити про вчинення ним процесуальних дій щодо розгляду поданих заяв та клопотань безпосередньо в рішенні суду.
75. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку поданим позивачем заявами про збільшення (уточнення) позовних вимог та врахували їх при вирішенні спору по суті.
Щодо зменшення розміру неустойки, процентів річних та інфляційних втрат
76. Управління дорожнього господарства Одеської міської ради в касаційній скарзі зазначає про необхідність зменшення або звільнення відповідача від сплати пені, інфляційних втрат та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в умовах воєнного стану та з урахуванням фінансового стану відповідача та суспільних інтересів.
77. При цьому скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував за аналогією висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, про те, що суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, так і процентів річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
78. Верховний Суд щодо вказаних доводів зауважує таке.
79. Суди встановили, що обов'язок щодо сплати пені, інфляційних втрат та процентів річних виник в Управління дорожнього господарства Одеської міської ради у зв'язку з невиконанням умов договору в частині оплати наданих послуг за актом здачі-приймання від 25.06.2014.
80. Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
81. Як уже зазначалося, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
82. Оскільки сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 ЦК України.
83. Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
84. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
85. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
86. Визначені частиною другою статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
87. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
88. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
89. Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
90. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
91. До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
92. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
93. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, до розгляду якої зупинялось провадження у даній справі, зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
94. З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав для зменшення апеляційним судом заявленої до стягнення суми 3 % річних, оскільки суд не може зменшити визначений ЦК України мінімальний розмір 3 % річних.
95. Разом з цим апеляційний суд у справі, що переглядається, не встановив відповідних обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми пені.
96. В оскаржуваній постанові апеляційний суд взяв до уваги навмисне неприйняття відповідачем виконаних робіт, що суперечить засадам цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, а також врахував, що розмір пені не є надмірно високими у порівнянні до суми основного боргу, внаслідок чого дійшов обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.
97. Крім того, апеляційний суд не знайшов підстав для зменшення пені та відсотків річних з урахуванням того, що відповідач протягом майже 10 років не виконує зобов'язання з оплати виконаних робіт, в свою чергу позивачем було заявлено до стягнення мінімальний гарантований законом відсоток річних, а саме 3 %.
98. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення позивачем суми процентів річних на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
99. У касаційній скарзі відповідач зауважує, що суд за певних обставин може зменшити розмір не лише неустойки, штрафу та процентів річних, а й розмір інфляційних втрат.
100. Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника та зазначає, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
101. Так, у постановах від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 Верховний Суд зазначив, що ураховуючи правову природу інфляційних втрат, інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню за клопотанням боржника (на підставі статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України), оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.
102. Інфляційні втрати входять до складу основного боргу, а чинне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг, тому не може бути зменшено розмір або звільнено від сплати інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
103. При цьому Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 16.11.2022 у справі № 923/155/21, на які посилається скаржник, оскільки вони не стосуються питання зменшення розміру інфляційних втрат.
104. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявленої до стягнення позивачем суми інфляційних втрат.
105. З урахуванням наведеного касаційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційним судом безпідставно не зменшено розмір пені, процентів річних та інфляційних втрат, заявлений позивачем до стягнення.
Щодо основного боргу
106. Що стосується посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку по оплаті суми основного боргу та на необґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині стягнення з відповідача 3 480 514,00 грн вартості виконаних робіт на підставі акту здачі-приймання від 25.06.2014, то такі доводи є необґрунтованими з огляду на таке.
107. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, питання про стягнення з відповідача вартості виконаних робіт на суму 3 480 514,00 грн за актом здачі-приймання від 25.06.2014 було предметом розгляду у справі № 916/2364/14, у якій апеляційним судом встановлено, що цей акт складено позивачем після подання позову та надіслано на адресу відповідача 09.07.2014, а тому право вимоги позивача за цим актом виникло з 01.08.2014 та на момент звернення з позовом не настало, що стало підставою для відмови в позові в цій частині.
108. Водночас передчасне звернення до суду з позовом про стягнення боргу за вимогою, строк виконання за якою на момент такого звернення з позовом не настав, не є перешкодою для повторного звернення до суду із цим позовом з урахуванням нових обставин справи. Крім цього, хоча у цій справі та у справі № 916/2364/14 тотожний склад учасників (сторін), між тим за змістом позовних вимог предмет та підстави позову у цій справі відмінні від предмета та підстав позову у справі № 916/2364/14.
109. Тому колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що у даній справі суди фактично повторно розглянули ті самі позовні вимоги, що вже були розглянуті в межах справи № 916/2364/14.
110. В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку по оплаті суми основного боргу у розмірі 3 480 514,00 грн за актом здачі-прийняття робіт від 25.06.2014 на підставі встановлених обставин справи у їх сукупності з висновком експертів від 02.06.2023 № 26741/19-49/26742/19-44, яким підтверджено виконання робіт за актом здачі-прийняття робіт від 25.06.2014, а також з урахуванням висновку від 28.10.2014 № 73/14, яким також підтверджено виконання робіт за актом здачі-прийняття робіт від 25.06.2014.
111. За висновком апеляційного суду, реальність виконання робіт за вказаним актом підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, разом з цим відповідачем не виконано встановлений договором обов'язок із підписання акту протягом 10 днів з дня отримання проектно-кошторисної документації.
112. Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, при цьому зазначає, що доводи касаційної скарги в цій частині підставами касаційного оскарження не обґрунтовані та направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, які передбачені статтею 300 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
113. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
114. Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
115. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
116. Відповідно до приписів частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Управління дорожнього господарства Одеської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.09.2024 у справі № 916/574/15-г в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя О. А. Кролевець
Суддя Л. І. Рогач