10 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1615/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Кібенко О.Р., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Барсук М.А., судді: Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.)
від 27.05.2025
у справі № 910/1615/24
за позовом Фермерського господарства "Олександрівське 2020"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна"
про стягнення 6 555 204,81 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Черніков Д.Ю., Тобота Ю.С.
відповідача - Васильєва А.О.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Фермерське господарство "Олександрівське 2020" (далі - ФГ "Олександрівське 2020") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Альфа - Лізинг Україна") про стягнення 6 555 204,81 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за договором фінансового лізингу №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 від 16.02.2022 було сплачено відповідачу перші лізингові платежі за кожним замовленням об'єкту лізингу на загальну суму 6 555 204,81 грн, проте відповідачем в порушення умов вказаного договору не було передано позивачу замовлені об'єкти лізингу. Позивач зазначає, що ним 16.01.2024 було направлено відповідачу повідомлення про відмову від договору з вимогою про повернення сплачених перших лізингових платежів, проте відповідачем грошові кошти у розмірі 6 555 204,81 грн не повернуто позивачу. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача 6 555 204,81 грн.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/1615/24 у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення позивача з повідомленням від 15.01.2024 про відмову від договору, він вже був розірваний за ініціативою лізингодавця (з 11.12.2023), шляхом відмови від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку від 30.11.2023, на підставі підпункту "г" пункту 8.1.2 договору, частини четвертої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг", а відтак у відповідача відсутній обов'язок з повернення позивачу отриманих грошових коштів у розмірі 6 555 204,81 грн.
Також суд першої інстанції зазначив, що із наданих відповідачем доказів, зокрема податкових накладних, скан-копій актів приймання - передачі, платіжних доручень вбачається факт передачі об'єктів лізингу позивачу.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/1615/24 скасовано, ухвалено нове, яким позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" на користь Фермерського господарства "Олександрівське 2020" 6 555 204,81 грн заборгованості.
2.4. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, дійшов протилежних висновків та задовольнив позовні вимоги фермерського господарства про стягнення 6 555 204,81 грн перших лізингових платежів, встановивши, що відповідачем не доведено передачу позивачу замовлених об'єктів лізингу. При цьому, суд апеляційної інстанції, врахувавши заперечення позивача щодо складання, підписання та надсилання актів приймання-передачі об'єктів лізингу, зокрема останній заперечував підпис, відхилив посилання відповідача на скан-копії актів приймання-передачі, оскільки відповідачем не надано було суду оригінали вказаних документів.
Також суд апеляційної інстанції виходив з наступного:
- договір про покладення виконання зобов'язання на третю особу ТОВ "Тео-Трейдинг" від 11.11.2022 №11-11/2022 та здійснені на його підставі платежі третьою особою на користь лізингодавця не можуть розцінюватися як такі, що були здійснені в межах договору фінансового лізингу шляхом погашення лізингових платежів третьою особою в інтересах позивача, оскільки на письмовому тексті правочину відсутні підписи позивача та ТОВ "Тео-Трейдинг";
- реєстрація відповідачем податкових накладних не може бути належним доказом поставки та передачі позивачу об'єктів лізингу;
- оскільки матеріали справи не містять належні та допустимі докази передачі позивачу об'єктів лізингу, у відповідача було відсутнє право на розірвання договору в односторонньому порядку за власною ініціативою.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі №910/1615/24, Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" подало касаційну скаргу на зазначене судове рішення, якою просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" визначило пункти 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.4. Підставою касаційного оскарження товариство зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункт 187.6 статті 187, абз. 5 пункту 198.2 статті 198, абз. 2 пункту 201 статті 201 Податкового кодексу України та частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у подібних відносинах у разі, якщо лізингоодержувач заперечує факт передачі йому лізингодавцем об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу, але при цьому вчиняє юридично значимі дії у вигляді реєстрації податкових накладних та прийнятті податкового кредиту від лізингодавця за спірною господарською операцією, внаслідок чого відбулося збільшення його податкового кредиту, враховуючи, що підставою для виникнення права на податковий кредит у лізингоодержувача (як платника податку) виникає виключно з дати фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувача.
3.5. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі недопустимих доказів, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги заяву свідка ОСОБА_1 всупереч статтям 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, якою він заявив, що не підписував акти приймання-передачі та додаткові угоди до договору фінансового лізингу, оскільки підпис на заяві свідка посвідчений старостою Олександрівського старостинського округу Корюківської міської ради Корюківського району Чернігівської області, а не нотаріусом як того вимагає частина третя статті 88 Господарського процесуального кодексу України.
3.7. Фермерське господарство "Олександрівське 2020" у відзиві на касаційну скаргу проти вимог та доводів останньої заперечує, зазначаючи те, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а розгляд підстав касаційного оскарження, заявлених відповідачем у цій справі має здійснюватися безвідривно від дійсних фактичних обставин, заявлених підстав позову та висловлених відповідачем заперечень. Позивач стверджує, що об'єкти лізингу ніколи не передавалися (не поставлялися) йому, а докази виготовлення та існування таких об'єктів відсутні, що наголошувалося позивачем в ході розгляду справи, та не спростовано відповідачем. Відповідач не надавав жодної технічної документації, яка б підтверджувала факт існування майна визначеного як об'єкти лізингу. Також вважає, що у Суду відсутні підстави для формування висновку з визначених скаржником питань щодо значення податкової звітності осіб (лізингоодержувача та лізингодавця), які вчиняють юридично значимі дії при оподаткуванні операцій з фінансового лізингу в разі наявності істотних дефектів первинних документів (дефектів акта, які не можуть вважатися неістотними, та внаслідок існування дефектів первинних документів), оскільки у цій справі не досліджувалося питання правового наслідку дефектів первинних документів, зокрема акта приймання-передачі об'єктів лізингу через відсутність будь-яких первинних документів та через наявність доказів, якими підтверджується те, що спірні об'єкти лізингу взагалі ніколи не існували.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" (далі - лізингодавець) та Фермерським господарством "Олександрівське 2020" (далі - лізингоодержувач) 16.02.2022 було укладено договір фінансового лізингу №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі замовлення на об'єкт лізингу зобов'язується купити та передати лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об'єкти лізингу на умовах фінансового лізингу (далі - лізинг), а лізингоодержувач зобов'язується вчасно та у повному обсязі відповідно до графіку платежів сплачувати на користь лізингодавця лізингові та інші платежі, а також виконувати інші зобов'язання, визначені цим договором.
Об'єкт лізингу передається лізингодавцем лізингоодержувачу за актом прийому-передачі об'єктів лізингу. Лізингоодержувач володіє та користується об'єктами лізингу протягом всього строку лізингу (пункт 2.2 договору) .
Згідно з пунктом 2.3 договору строк лізингу визначається сторонами в графіку платежів. Строк лізингу починає обчислюватися з дня підписання сторонами акта прийому-передачі об'єкта лізингу і закінчується в останній день користування об'єктами лізингу відповідно до графіку платежів , або в день дострокового розірвання або припинення договору (пункт 2.3 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору лізингодавець набуває у власність об'єкти лізингу відповідно до вимог, викладених в замовлені на об'єкти лізингу і надає об'єкти лізингу в лізинг лізингоодержувачу на умовах, передбачених цим договором.
Вибір постачальника (продавця) об'єкта лізингу здійснюється лізингоодержувачем (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктом 3.3 договору строк передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу - протягом 5 робочих днів з моменту фактичного(-ї) постачання (передачі) об'єкта лізингу постачальником (продавцем) лізингодавцю.
Підпунктом "г" підпункту 8.1.2 договору визначено, що договір повністю або відповідний графік платежів може бути достроково розірвано (припинено його дію) шляхом односторонньої відмови лізингодавця у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснює сплату лізингових платежів, передбачених графіком платежів, повністю або частково більше 60 календарних днів з дати виникнення зобов'язання щодо здійснення оплати Лізингового платежу.
Підпунктом "а" підпункту 8.1.3 договору визначено, що договір повністю або відповідний Графік платежів може бути достроково розірвано (припинено його дію) з ініціативи лізингоодержувача у разі прострочення передачі об'єкта лізингу більш як на 60 календарних днів.
Згідно з пунктом 8.2 договору у разі настання випадків, передбачених підпунктами 8.1.2 (в) та 8.1.3 (а) цього договору, сторона вважається повідомленою про відмову від договору/графіку платежів, а договір/відповідний графік платежів таким, що розірваний на 7 робочий день з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.
У випадку дострокового розірвання (припинення дії) цього договору/відповідного графіку платежів з підстав, передбачених цим договором (крім випадків, передбачених підпунктами 8.1.2(в) та 8.1.3 (а) даного договору) суми грошових коштів, сплачених лізингоодержувачем в якості першого лізингового платежу, лізингових платежів та/або інших платежів, сплата яких передбачена умовами цього договору/відповідним графіком платежів, поверненню лізингоодержувачу не підлягають та залишаються в розпорядженні лізингодавця.
Додатками №1 до договору передбачено замовлення на отримання об'єктів лізингу, а саме замовлення:
№1424-ЧК-МСБ-Ф-099/4 від 16.02.2022 - сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C, 1 шт. на загальну суму 5 210 944 грн;
№1424-ЧК-МСБ-Ф-099/1 від 16.02.2022 - глибокорозпушувач Amazone CEUS 4000-TX, 1 шт. на загальну суму 2 116 946 грн;
№1424-ЧК-МСБ-Ф-099/2 від 16.02.2022 - сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C, 1 шт. на загальну суму 5 210 944 грн;
№1424-ЧК-МСБ-Ф-099/3 від 16.02.2022 - розподільник мінеральних добрив причіпний Amazone ZG-TS 7501 ProfisPro, 1 шт. на загальну суму 3 256 840 грн.
З вказаних замовлень вбачається, що постачальником об'єктів лізингу на вимогу позивача обрано - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тео-Трейдинг".
Додатками №2 до договору встановлено, зокрема, графіки платежів по вказаним замовленням.
Крім того між ТОВ "Альфа - Лізинг Україна" (покупець) та ТОВ "Тео-Трейдинг" (продавець) укладено договір поставки №ТЕО-575/ВС від 16.02.2022.
Відповідачем замовлені позивачем об'єкти лізингу було отримано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Тео-Трейдинг", на доказ чого надано акти приймання-передачі від 01.03.2022.
На виконання умов договору №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 від 16.02.2022, відповідачем було виставлено позивачу рахунки на оплату перших лізингових платежів за вказаними замовленнями та графіками на загальну суму 6 555 204,71 грн, а саме рахунки №424-01-099-А00 від 16.02.2022 на суму 878 532,59 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/1 від 16.02.2022); №424-02-099-А00 від 16.02.2022 на суму 2 162 541,76 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/2 від 16.02.2022); №424-03-099-А00 від 16.02.2022 на суму 1 351 588,60 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/3 від 16.02.2022); №424-04-099-А00 від 16.02.2022 на суму 2 162 541,76 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/4 від 16.02.2022).
Позивачем вказані рахунки (перші лізингові платежі) було оплачено в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 17.02.2022 №321, №322, №323, №324.
Позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) від 03.11.2023 у якій зазначив, що відповідач протягом 20 місяців замовлені об'єкти лізингу не передав позивачу, про причини не можливості виконання умов договору не повідомляв, а також не повернув сплачені позивачем грошові кошти та у зв'язку з чим позивач просив відповідача, зокрема, у строк до 10.11.2023 повідомити (проінформувати) позивача про причини не передання об'єктів лізингу за замовленнями; розглянути пропозицію позивача щодо розірвання договору за згодою сторін на підставі статті 652 Цивільного кодексу України, шляхом підписання додаткової угоди, з умовою про повернення позивачу суми сплачених ним перших лізингових платежів у загальному розмірі 6 555 204,81 грн.
Листом від 13.11.2023 відповідач надав відповідь на вказану претензію (вимогу), вказавши, що вказані позивачем підстави претензії, а саме не передання об'єктів лізингу не відповідають дійсності, оскільки чотири об'єкти лізингу було передані відповідачем позивачу 23.05.2022 та в дату фактичної передачі об'єктів лізингу відповідач зареєстрував податкові накладні.
Крім того, відповідач у вказаному листі зазначив про наявність у позивача станом на 13.11.2023 заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 6 231 989,83 грн, яку просив сплатити до 27.11.2023.
Судом встановлено, що 30.11.2023 відповідач звернувся до позивача із повідомленням про відмову від договору фінансового лізингу №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 від 16.02.2022 (поштове відправлення №0407324969007) на підставі підпункту 8.1.2 договору та частини четвертої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг", вказавши, що станом на 27.11.2023 заборгованість позивача за договором становить 8949 102,02 грн, що складається із заборгованості зі сплати лізингових платежів у розмірі 7105405,84 грн, а також пені (за прострочення сплати лізингових платежів) у розмірі 1 843 696,18 грн; прострочення сплати лізингових платежів триває більше 60 днів (з 31.05.2022). Також відповідач зазначив, що спірний договір вважатиметься розірваним з 11.12.2023.
Позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 15.01.2024 про відмову від договору фінансового лізингу №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 від 16.02.2022 на підставі частини першої статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" та підпункту 8.1.3 договору.
У вказаному повідомлені позивач зазначив, що спірний договір вважається розірваним на 7 робочий день з дня, наступного за днем надсилання даного повідомлення відповідачу та просив повернути позивачу сплачені за договором кошти у розмірі 6 555 204,81 грн.
Позивач, вважаючи, що після односторонньої відмови від договору йому не було повернуто сплачені кошти, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 6 555 204,81 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.
5.4. За змістом статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
5.5. Згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 808 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
5.6. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору.
5.7. Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародних стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про фінансовий лізинг".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об'єкт фінансового лізингу; лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування; продавець (постачальник) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно на підставі договору купівлі-продажу або договору поставки для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу; фінансовий лізинг - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Пунктом 1 частини другої статті 20 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.
Згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про фінансовий лізинг" у разі прострочення передачі лізингоодержувачу об'єкта фінансового лізингу більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк, лізингоодержувач до моменту передачі йому об'єкта фінансового лізингу має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця.
Для обрахунку строку прострочення не включаються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов'язки за договором фінансового лізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця лізингоодержувачем про односторонню відмову.
У разі якщо лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу з підстав, визначених абзацом першим цієї частини, такий договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем.
У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов'язань за таким договором, у тому числі зобов'язань щодо сплати будь-яких платежів у зв'язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів, починаючи з робочого дня, наступного за днем отримання ним повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору фінансового лізингу.
5.8. Відповідно до пункту 8.1 (підпункту 8.1.3 (а)) договору він може бути достроково розірвано (припинено його дію) з ініціативи лізингоодержувача у разі прострочення передачі лізингоодержувачу об'єкта лізингу більш як на 60 календарних днів.
Згідно з пунктом 8.2 договору у разі настання випадків, передбачених підпунктами 8.1.2 та 8.1.3 (а) цього договору, сторона вважається повідомленою про відмову від договору/графіку платежів, а договір/відповідний графік платежів таким, що розірваний на 7 (сьомий) робочий день з дня, наступного за днем надсилання іншою Стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.
Тобто, відповідно до умов підпункту 8.1.3 договору та Закону України "Про фінансовий лізинг" позивач наділений правом розірвати договір лізингу в односторонньому порядку у випадку, якщо прострочення передачі об'єкта фінансового лізингу становить більше 60 календарних днів.
5.9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору фінансового лізингу.
Так судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" (лізингодавець) та Фермерським господарством "Олександрівське 2020" (лізингоодержувач) 16.02.2022 було укладено договір фінансового лізингу №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі замовлення на об'єкт лізингу зобов'язується купити та передати лізингоодержувачу в строкове платне володіння та користування об'єкти лізингу на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується вчасно та у повному обсязі відповідно до графіку платежів сплачувати на користь лізингодавця лізингові та інші платежі, а також виконувати інші зобов'язання, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 1 договору замовлення на об'єкт лізингу - додаток до цього договору, який містить специфікацію та вимоги, що встановлюються лізингоодержувачем до відповідного об'єкта лізингу, на який останній офрмляє замовлення в межах даного договору, а також інші умови, які сторони вважають за потрібне визначити в замовленні; лізинговий платіж - грошова сума, яка включає в себе суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу та частину комісії (процентів) лізингодавця; перший лізинговий платіж - сума, що включає в себе частину відшкодування вартості об'єкта лізингу як авансового платежу, а також частину комісії (процентів) лізингодавця та відображається як перший лізинговий платіж у відповідному графіку платежів; місце передачі об'єкта лізингу - заздалегідь обумовлене сторонами та вказане в графіку платежів або узгоджене сторонами у будь-який інший спосіб місце, де відбувається фактична передача об'єкта лізингу лізингоодержувачу. Остаточно узгоджене сторонами місце передачі об'єкта лізингу зазначається в акті приймання-передачі об'єкта лізингу/акті повернення об'єкта лізингу.
Відповідно до пункту 2.4 сторони додатково визначили, що істотною умовою договору є оплата першого лізингового платежу.
Додатками №1 до договору передбачено замовлення на отримання об'єктів лізингу, а саме замовлення:
- №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/4 від 16.02.2022 - сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C, 1 шт. на загальну суму 5 210 944 грн;
- №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/1 від 16.02.2022 - глибокорозпушувач Amazone CEUS 4000-TX, 1 шт. на загальну суму 2 116 946 грн;
- №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/2 від 16.02.2022 - сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C, 1 шт. на загальну суму 5 210 944 грн;
- №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/3 від 16.02.2022 - розподільник мінеральних добрив причіпний Amazone ZG-TS 7501 ProfisPro, 1 шт. на загальну суму 3 256 840 грн.
З вказаних замовлень вбачається, що постачальником об'єктів лізингу на вимогу позивача обрано - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тео-Трейдинг".
На виконання умов договору №1424-ЧК-МСБ-Ф-099 від 16.02.2022, відповідачем було виставлено позивачу рахунки на оплату перших лізингових платежів за вказаними замовленнями та графіками на загальну суму 6 555 204,71 грн, а саме рахунки №424-01-099-А00 від 16.02.2022 на суму 878 532,59 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/1 від 16.02.2022); №424-02-099-А00 від 16.02.2022 на суму 2 162 541,76 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/2 від 16.02.2022); №424-03-099-А00 від 16.02.2022 на суму 1 351 588,60 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/3 від 16.02.2022); №424-04-099-А00 від 16.02.2022 на суму 2 162 541,76 грн (графік №1424-ЧК-МСБ-Ф-099/4 від 16.02.2022).
Позивачем вказані рахунки (перші лізингові платежі) було оплачено в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 17.02.2022 №321, №322, №323, №324.
Об'єкт лізингу передається лізингодавцем лізингоодержувачу за актом прийому-передачі об'єктів лізингу. Лізингоодержувач володіє та користується об'єктами лізингу протягом всього строку лізингу (пункт 2.2 договору) .
Згідно з пунктом 3.3 договору строк передачі об'єкта лізингу лізингоодержувачу - протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту фактичного (-ї) постачання (передачі) об'єкта лізингу постачальником (продавцем) лізингодавцю.
Позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) від 03.11.2023 у якій зазначив, що відповідач протягом 20 місяців замовлені об'єкти лізингу не передав позивачу, про причини не можливості виконання умов договору не повідомляв, а також не повернув сплачені позивачем грошові кошти та у зв'язку з цим позивач просив відповідача, зокрема, у строк до 10.11.2023 повідомити (проінформувати) позивача про причини не передання об?єктів лізингу за замовленнями.
Листом від 13.11.2023 відповідач надав відповідь на вказану претензію (вимогу), вказавши, що вказані позивачем підстави претензії, а саме не передання об'єктів лізингу не відповідають дійсності, оскільки чотири об'єкти лізингу було передані відповідачем позивачу 23.05.2022 та в дату фактичної передачі об'єктів лізингу відповідач зареєстрував податкові накладні.
5.10. Суд першої інстанції в рішенні зазначив, що на підтвердження передання відповідачем та отримання позивачем об'єктів лізингу, відповідачем надано скан-копії актів прийому-передачі об'єктів лізингу від 23.05.2022, які підписані зі сторони позивача та з печаткою підприємства позивача.
Водночас, позивач заперечував щодо складання, підписання та надсилання вказаних актів та отримання об'єктів лізингу і надав заяву голови Фермерського господарства "Олександрівське 2020" від 06.09.2024, в якій зазначено, що ОСОБА_1 не підписував ані додаткові угоди до договору, ані спірні акти прийому-передачі об'єктів лізингу від 23.05.2022 та вказав, що він ніколи не отримував (приймав) жодних об'єктів лізингу за договором. Позивач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у відповідача оригіналів додаткових угод та актів приймання-передачі, втім зазначене залишилося без реагування зі сторони суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції ухвалою від 08.04.2025 витребував у відповідача інформацію з копіями підтверджуючих документів про те, яка уповноважена особа ТОВ "Альфа -Лізинг Україна" здійснювала приймання техніки (об'єктів лізингу) від ТОВ "Тео-Трейдинг" (код за ЄДРПОУ 36406685); інформацію з копіями підтверджуючих документів про те, яка уповноважена особа здійснювала передачу об'єктів лізингу Фермерського господарства "Олександрівське 2020"; інформацію за якою адресою (у яких ангарах, під яким підвісом, на якому майданчику) зберігалася ТОВ "Альфа -Лізинг Україна" техніка (об'єкти лізингу) з моменту їх прийняття від ТОВ "Тео-Трейдинг" до передачі Фермерського господарства "Олександрівське 2020", а саме за період часу з 01.03.2022 по 23.05.2022.
У наданих поясненнях на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2025 відповідач повторно надав скан-копії спірних документів та зазначив, що передача позивачу техніки здійснювалась безпосередньо постачальником ТОВ "Тео-Трейдинг" за його місцезнаходженням, а скан-копії вказаних документів 06.06.2022 були надіслані директором ТОВ "Тео-Трейдинг" представнику відповідача. При цьому в поясненнях не зазначено про те, де знаходяться оригінали вказаних документів, а лише посилання на те, що позивач не надсилав відповідачу оригіналів актів прийому-передачі об'єктів лізингу для підпису.
5.11. Відповідно до частин першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частина шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22) наведено висновок, відповідно до якого тлумачення статті 91 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа. Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.
Подібні висновки містяться у постановах від 14.04.2021 у справі №520/17947/18, від 13.07.2022 у справі № 201/7705/19.
З огляду на те, що позивач заперечував наявність (існування) вказаних документів, обставини передання йому об'єктів лізингу та ставить під сумнів вірність наданих копій (електронних копій) оригіналу шляхом невизнання наявності підпису на таких документах, а відповідач не надав ні оригіналів актів прийому-передачі об'єктів лізингу від 23.05.2022, ні оригіналів додаткових угод до договору фінансового лізингу, якими змінено графік платежів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідні акти приймання-передачі об'єктів лізингу, за наявності заперечень сторони, не можуть слугувати доказом на підтвердження передачі відповідачем позивачу об'єкту лізингу.
Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що доказів того, що саме ТОВ "Тео-Трейдинг" передало, а Фермерське господарство "Олександрівське 2020" прийняло об'єкти лізингу (підписані акти приймання - передачі, тощо) відповідачем до матеріалів справи не подано, як і не подано доказів на уповноваження ТОВ "Тео-Трейдинг" на передачу об'єктів лізингу фермерському господарству.
Також судом апеляційної інстанції враховано, що підписані з боку позивача акти прийому-передачі об'єктів лізингу від 23.05.2022, проти підпису яких останній заперечує, були направлені відповідачу не Фермерським господарством "Олександрівське 2020", а ТОВ "Тео-Трейдинг".
Більше того, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані акти прийому-передачі об'єктів лізингу від 23.05.2022 не були підписані зі сторони відповідача, що додатково підтверджує неналежність таких доказів на підтвердження факту передачі об'єктів лізингу.
Також матеріали справи не містять інформації про заздалегідь обумовлене та узгоджене сторонами місце, де відбуватиметься фактична передача об'єкта лізингу лізингоодержувачу ні в графіку платежів, ні у будь-який інший спосіб, як того вимагають умови договору.
5.12. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є повноваженням судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
5.13. Щодо посилання скаржника на пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України у розрізі того, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі недопустимих доказів, а саме суд апеляційної інстанції взяв до уваги заяву свідка ОСОБА_1 всупереч статтям 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, якою він заявив, що не підписував акти приймання-передачі та додаткові годи до договору фінансового лізингу, оскільки підпис на заяві свідка посвідчений старостою Олександрівського старостинського округу Корюківської міської ради Корюківського району Чернігівської області, а не нотаріусом як того вимагає частина третя статті 88 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої - третьої статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
До матеріалів справи долучено заяву ОСОБА_1 , який є головою Фермерського господарства "Олександрівське", підпис якого засвідчено старостою Олександрівського старостинського округу Корюківської міської ради Корюківського району Чернігівської області.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріальні дії вчиняються з метою посвідчення прав, фактів, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності. У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 37 Закону України "Про нотаріат" у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема, засвідчують справжність підпису на документах.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи ТОВ "Альфа -Лізинг Україна".
До того ж чинний Господарський процесуальний кодекс України не містить вимоги, що учасник справи може ставити під сумнів відповідність поданої копії оригіналу саме показаннями свідка. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Фермерське господарство "Олександрівське" заперечувало наявність (існування) вказаних документів, обставини передання йому об'єктів лізингу та ставить під сумнів вірність наданих копій (електронних копій) оригіналу.
5.14. Щодо обґрунтування підстави касаційного оскарження посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного суду щодо питання застосування пункту 187.6 статті 187, абз. 5 пункту 198.2 статті 198, абз. 2 пункту 201 статті 201 Податкового кодексу України та частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у подібних відносинах у разі, якщо лізингоодержувач заперечує факт передачі йому лізингоодержувачем об'єкта лізингу за договором фінансового лізингу, але при цьому вчиняє юридично значимі дії у вигляді реєстрації податкових накладних та прийнятті податкового кредиту від лізингоодержувача за спірною господарською операцією, внаслідок чого відбулось збільшення його податкового кредиту, враховуючи, що підставою для виникнення права на податковий кредит у лізингоодержувача (як платника податку) виникає виключно в дату фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу. При цьому, встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні своїх податкових зобов'язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, а господарські операції, які такі документи підтверджують, дійсно мали місце.
Відповідно до вказаного скаржник посилається на:
1) пункт 187.6 статті 187 Податкового кодексу України: датою виникнення податкових зобов'язань лізингодавця (орендодавця) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) у володіння та користування лізингоодержувачу (орендарю);
2) абз. 5 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України: датою збільшення податкового кредиту лізингоодержувача (орендаря) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) таким лізингоодержувачем (орендарем);
3) абз. 2 пункту 201 статті 201 Податкового кодексу України: податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту;
4) частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні": первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Виходячи з викладеного, скаржник вказує, що Фермерське господарство "Олександрівське", заперечуючи факт передачі йому об'єктів лізингу, включило в свій податковий кредит всі податкові накладні, зареєстровані ТОВ "Альфа-Лізинг Україна" за операцією з фінансового лізингу, загалом на суму ПДВ у розмірі 2 632 612,34 грн, за рахунок чого фермерське господарство і зменшило на цю суму розмір свого податкового боргу до державного бюджету. За переконанням скаржника, включення фермерським господарством в свій податковий кредит всіх податкових накладних, зареєстрованих відповідачем свідчать про факт поставки об'єктів лізингу.
5.15. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 0ід 03.06.2022 у справі №922/2125/19 зазначала наступне:
За приписами частин третьої, восьмої статті 19 Господарського кодексу України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, враховуючи наведене, не убачала підстав для відступу від висновку колегії суддів Касаційного господарського у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.08.2020 зі справи № 922/2081/29 як такого, що пов'язаний з встановленими обставинами у конкретній справі (про те, що податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважала за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Разом з тим, у постанові від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у т. ч. необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
Однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Також у справах № 916/3027/21, № 905/49/15, № 914/2267/18, № 916/922/19, № 924/233/18 у тому числі міститься висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Верховний Суд у справі № 520/1284/19 висловив правову позицію відносно того, що інформація, яка міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не може бути самостійним та належним доказом в розумінні процесуального закону щодо наявності порушень податкового законодавства. При цьому Верховним Судом постійно наголошується про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.
Так, за визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, первинний документ, згідно з цим визначенням, має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Зі змісту частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.
5.16. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, як лізингодавець за договором, 23.05.2022 зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні:
№100 стосовно товару/послуги продавця: глибокорозпушувач Amazone CEUS 4000-TX; кількість: 1 шт.; обсяги постачання без ПДВ: 1 764 121,67 грн; ПДВ: 352 824,334 грн; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ: 2 116 946 грн;
№101 стосовно товару/послуги продавця: сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C; кількість: 1 шт.; обсяги постачання без ПДВ: 4 342 453,33 грн; ПДВ: 868 490,666 грн; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ: 5 210 944 грн;
№102 стосовно товару/послуги продавця: розподільник мінеральних добрив причіпний Amazone ZG-TS 7501 ProfisPro; кількість: 1 шт.; обсяги постачання без ПДВ: 2 714 033,33 грн; ПДВ: 542 806,666 грн; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ: 3 256 840 грн;
№103 стосовно товару/послуги продавця: сівалка зернова Amazone Cirrus 6003-2C ; кількість: 1 шт.; обсяги постачання без ПДВ: 4 342 453,33 грн; ПДВ: 868 490,666 грн; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням ПДВ: 5 210 944 грн.
За твердженням позивача, ним, на виконання Податкового кодексу України у травні місяці 2022 року було зареєстровано податкову декларацію з ПДВ за звітний період травень 2022 року. При цьому позивач зазначав, що не використовував податковий кредит, сформований на підставі податкових накладних №100, №101, №102, №103, зареєстрованих відповідачем, а реєстраційний ліміт ПДВ завжди був вищим від суми податкового кредиту за першим лізинговим платежем.
5.17. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи всі подані сторонами докази, дійшов висновку, що реєстрація податкових накладних не може бути єдиним беззаперечним доказом факту поставки та передачі позивачу об'єктів лізингу, оскільки такі документи не свідчать про наявність реальної господарської операції.
При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на те, що лізингові платежі здійснювалися ТОВ "Тео-Трейдинг" за дорученням фермерського господарства на підставі договору № 11-11/2022 від 11.11.2022 про покладення виконання зобов'язання на третю особу, оскільки наявний в матеріалах справи договір ні позивачем, ТОВ "Тео-Трейдинг" не підписаний. Та обставина, що ТОВ "Тео-Трейдинг" здійснив на виконання умов договору про покладення виконання зобов'язання на третю особу на підставі платіжних інструкцій №1129 від 18.11.2022 на суму 402 186,47 грн та №4204275042 від 28.11.2022 на суму 616 409,28 грн оплати, не можуть бути розцінені як такі, що були здійснені в межах договору фінансового лізингу, а саме шляхом погашення третьою особою лізингових платежів в інтересах позивача за відсутністю на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи (позивача), та не свідчить про наявність волевиявлення сторони на вчинення правочину.
Також судом апеляційної інстанції враховано інформацію, надану Державною митною службою України на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2025, відповідно до якої відомостей стосовно митного оформлення: сівалки Amazone Cirrus 6003-2C - заводський № CR3029695, рік випуску 2021; глибокорозпушувача Amazone CEUS 4000-TX- заводський № CEU0021307, рік випуску 2021; розподільника мінеральних добрив Amazone ZG-TS 7501 ProfisPro - заводський № ZGTS00225016, рік випуску 2021 за період з 01.01.2021 по 09.05.2025 не виявлено.
Колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 910/5080/21.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
При цьому безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20, від 23.12.2020 у справі №757/28231/13-ц.
З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що така податкова накладна має оцінюватись в сукупності з іншими доказами у справі, що і було зроблено судом апеляційної інстанції у цій справі.
Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, ураховуючи, що відповідачем за наявності обставин заперечення позивачем факту передання об'ктів лізингу, окрім податкових накладних, не надано суду жодних доказів на підтвердження реальності здійснення господарської операції, колегія суддів доходить висновку, що суд апеляційної інстанції дійшов заснованого на законі висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Скаржник у передбаченому процесуальним законом порядку вказані висновки суду апеляційної інстанції не спростував. Водночас, до переоцінки доказів у справі в силу положень Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73 - 80, 86 цього Кодексу.
З огляду на викладене, у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання в спірних правовідносинах.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа - Лізинг Україна" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі №910/1615/24 - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Кібенко
О. Кролевець