12.09.2025м. СумиСправа № 920/1052/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи № 920/1052/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврія-Транссервіс ЛТД» (проспект Ушакова, буд. 48, м. Херсон, 73000; код за ЄДРПОУ 24963499),
до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Промзв'язок» (вул. Перемоги, буд. 127, м. Охтирка, Сумська обл., 42700; код за ЄДРПОУ 33977658),
про стягнення 34861,27 грн
установив:
18.06.2025 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 27420,00 грн основної заборгованості за договором, 1751,12 грн 3% річних, 5690,15 грн інфляційних втрат, а також 2422,40 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
24.07.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/1052/25 призначено судді Котельницькій В.Л.
25.07.2025 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Промзв'язок», зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Перемоги, буд. 127, м. Охтирка, Сумська обл., 42700.
Ухвалою від 29.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1052/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до інформації з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» та із системи «Електронний суд» позивач та відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в системі «Електронний суд».
Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
На виконання абз. 1 ч. 7 ст. 6 ГПК України копія ухвали від 29.07.2025 про відкриття провадження у справі №920/1052/25 надіслана сторонам відповідно до вимог ч.ч. 6-7 ст.6 ГПК України до їх електронних кабінетів.
Відповідно до довідок Господарського суду Сумської області про доставку електронного листа копію зазначеної ухвали доставлено до електронних кабінетів позивача та відповідача 29.07.2025, 16:27.
Таким чином, як позивач, так і відповідач були повідомлені належним чином про розгляд справи №920/1052/25.
25.08.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх №4513), в якому відповідач зауважує, що позивач порушив умови пунктів 6.2 - 6.3 договору, у зв'язку з чим, на думку відповідача, у ТОВ «Таврія-Транссервіс ЛТД» не настав строк оплати за перевезення вантажу згідно з договором. З огляду на зазначене відповідач вважає, що він не є таким, що прострочив виконання зобов'язання та подана позивачем позовна заява є передчасною і не підлягає задоволенню.
01.09.2025 позивач подав відповідь на відзив (вх №4129), за якою позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
Подані сторонами відзив та відповідь на відзив прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Згідно з ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Відповідно до статті 233 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, судом ухвалене рішення у даній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.
15.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Промзв'язок» (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврія-Транссервіс ЛТД» (далі - позивач, перевізник) укладено договір №001522 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та/або міжнародному сполученні (далі - договір).
Відповідно до п. 1.3 договору перевізник зобов'язується прийняти у встановлені строки вантаж, доставити ввірений йому вантаж в пункт призначення в установлений із Заявці строк та передати його уповноваженій на отримання вантажу особі, відповідно до Заявки, що погоджена сторонами, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажів встановлену у заявці плату.
Згідно з п. 1.4 договору сторони погодилися, що цей договір виконується відповідно до умов «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», Європейської угоди про режим праці та відпочинку водіїв (ЄУТР), Європейської Угоди про міжнародне дорожні перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) і Європейської угоди про перевезення швидкопсувних вантажів, Конвенції про договір міжнародною перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із використанням книжки МДІІ (Конвенція МДП) та Закону України «Про гранспортно-Замовникську діяльність», інших міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих ВРУ, а також вимог міжурядових угод про міжнародне автомобільне сполучення.
За пунктом 2.1 договору перевізник надає транспортно-експедиційні послуги замовнику щодо перевезення автомобільним транспортом на території України та/або на території іноземних держав відповідно до заявок замовника (надалі - заявка).
У пункті 3.2.5 договору визначено, що замовник зобов'язаний своєчасно сплатити перевізнику вартість послуг з перевезення вантажу в розмірі, передбаченому заявкою.
Відповідно до п. 6.1 договору ціни є договірними і визначаються, виходячи з актуальної ситуації на ринку вантажних перевезень. Ціна послуг з переведення погоджується сторонами при кожному окремому перевезенні і відображається в заявці.
Згідно з п. 6.2 договору для оплати наданих послуг по закінченню кожною перевезення перевізник протягом 10 (десяти) календарних днів надає замовнику належним чином оформлені оригінали документів:
-рахунок-фактура (датою розвантаження);
-два примірники актів виконаних робіт (наданих послуг) з зазначенням місця складання акта. Акт виконаних робіт складається датою розвантаження (повинен відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення №88 «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»). Акт виконаних робіт повинен обов'язково містити наступну інформацію: посилання на номер та дату договору; посилання на номер та дату заявки, маршрут, ТТН/CMR, номер автомобіля напівпричепа;
-два примірники (два оригінали або один оригінал і одну копію, завірену печаткою і підписом замовника 2) ТТН/CMR з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, з підписами водія про одержання та передачу вантажу;
-інші супровідні документи щодо вантажу;
-примірник договору, підписаний уповноваженою особою, з мокрими печатками;
-два примірники заявки з відбитками печатки та заповненими реквізитами сторін;
У разі відсутності будь-якою документу з переліку, що зазначений вище, оплата перевезення не буде виконана. Неправильно чи не в повному обсязі оформлені документи будуть повернені на доопрацювання з відповідним зсувом термінів оплати.
Відповідно до п. 6.3 договору для підтвердження свого податкового статусу перевізник надає замовнику завірені підписом та печаткою копії:
-виписка/витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
-свідоцтво платника ПДВ (для платників);
-свідоцтво єдиного податку (для платників). Вид діяльності, що зазначено у свідоцтві, не повинен бути відмінним від виду послуг, що зазначено в акті виконаних робіт;
-ліцензія та інші дозвільні документи, необхідні для перевезення вантажу.
Згідно з п. 6.4 договору оплата замовником здійснюється шляхом перерахування належних сум на розрахунковий рахунок перевізника протягом 7 (семи) банківських днів (якщо інші строки та або умови не передбачені у Заявці) з моменту отримання замовником документів, що зазначені у п.п. 5.2 та п.п. 5.3. даного договору.
Відповідно до п. 6.5 договору у випадку, якщо сторонами в заяві визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на дату розвантаження.
Цей договір набуває чинності після його підписання та скріплення печатками сторін з дати, зазначеної в преамбулі на першій сторінці даного Договору. Строк дії цього договору встановлений до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків (п. 11.1 - 11.2 договору).
На виконання умов даного договору між позивачем та відповідачем було укладено та погоджено заявку на перевезення від 26.04.2023 №2404 (далі - заявка) вантажу за маршрутом: м. Охтирка (Сумська область, Україна) - м. Атирау (Казахстан) автомобілем НОМЕР_1 / НОМЕР_2 . Вартість послуг з перевезення склала 54840,00 грн, та мала бути оплачена в розмірі 50% при завантаженні, а решта 50% - після розвантаження.
17.05.2023 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №24 відповідно до договору та заяви в розмірі 54840,00 грн з ПДВ.
Відповідно до довідки про надходження коштів від 21.05.2025 №81-23/2/289984 за платіжним дорученням від 18.05.2023 №311 відповідач перерахував позивачу 27420,00 грн.
Позивач виконав свої зобов'язання з перевезення вантажу з Охтирки (Україна) до Атирау (Казахстан) за погодженим маршрутом відповідно до заявки, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 01.05.2023 №010523.
Разом з тим, акт наданих послуг від 06.06.2023 №24 зі сторони відповідача не був підписаний, хоча відповідно до відзиву на позов відповідач не заперечує, що послуга за заявкою була надана та вантаж був отриманий.
Позивачем у позові зазначено, що на виконання умов Договору (п. 6.2), з метою повного розрахунку, перевізником на адресу замовника, в тому числі і на електронну пошту: promsv77@gmail.com, було надіслано всі необхідні документи, зокрема: рахунок, акт наданих послуг, CMR. Проте замовник - ТОВ «Виробничо-комерційне підприємство «Промзв'язок» своїх зобов'язань з оплати наданих послуг не виконав, сума заборгованості в розмірі 27420,00 грн відповідача на користь позивача не була сплачена.
29.05.2025 цінним листом №7303406208573 з описом вкладення позивач направив відповідачу претензію від 28.05.2025 №б/н з вимогою у семиденний термін з моменту отримання претензії сплати заборгованість за договором у розмірі 27420,00 грн (докази направлення надані до позову).
Відповідно до матеріалів справи претензія отримана відповідачем 19.06.2025, але як зазначає позивач, залишена без задоволення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
На підставі статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої стаття 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до положень частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з частиною другою статті 909 ЦК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі.
У часині 1 статті 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, укладений між сторонами спору договір є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до статей 11, 202, 509 ЦК України. В свою чергу згідно з статтею 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до матеріалів справи позивач виконав свої обов'язки щодо перевезення вантажу відповідно до договору і заявки, а відповідач частково сплатив вартість зазначених послуг, що підтверджено самим відповідачем у поданому ним відзиві на позов, чим визнав факт наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу. З огляду на зазначене суд не приймає до уваги заперечення відповідача про відсутністю у останнього обов'язку щодо оплати ним вартості наданих позивачем послуг за договором та заявкою.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання належних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені докази, надані позивачем до матеріалів справи, в тому числі докази направлення претензії з додатками (заявка, рахунок, акт виконаних робіт, міжнародна товарно-транспортна накладна), відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо надання позивачем відповідачу послуг за договором та заявкою в розмірі 54840,00 грн і часткової сплати відповідачем зазначених послуг у розмірі 27420,00 грн, а також порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати іншої частини вартості наданих послуг.
Враховуючи зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 27420,00 грн боргу за договором, суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, а отже, такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Позивачем відповідно до доданого розрахунку заявлено до стягнення 1751,12 грн 3% річних за період з 07.06.2023 по 23.07.2025 та 5690,15 грн інфляційних втрат за період з червня 2023 року по червень 2025 року.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що між сторонами спору виникли непорозуміння щодо виконання позивачем пунктів 6.2 та 6.3 договору та моменту виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати за договором та заявкою, суд вважає, що саме з 01.07.2025 відповідач є таким, що прострочив свої зобов'язання щодо оплати вартості наданих послуг за договором та заявкою, оскільки докази надсилання пакету документів на електронну адресу, не зазначену в спірному договорі, суд визнає неналежними доказами на підтвердження виконання позивачем п.п.6.2-6.3 договору. Також судом враховано, що « 19.06.2025» є датою отримання відповідачем претензії з повним пакетом документів та вимогою оплати протягом 7 банківських днів.
Таким чином, правомірним періодом в межах заявленого позивачем періоду для нарахування 3% річних суд визнає період з 01.07.2025 по 23.07.2025, для нарахування інфляційних втрат - липень 2025 року.
З огляду на визначене, суд за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff здійснив розрахунок 3% річних та інфляційних збитків за дані періоди, що склав: 51,84 грн 3% річних та 0,00 грн інфляційних втрат.
Отже вимоги позивача в частині стягнення 51,84 грн 3% річних за період з 01.07.2025 по 23.07.2025 суд вважає законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню. У частині стягнення 1699,28 грн 3% річних та 5690,15 грн інфляційних збитків суд відмовляє за недоведеністю.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатом розгляду справи, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову щодо стягнення з відповідача 27420,00 грн основного боргу за договором, 51,84грн 3% річних. Таким чином, суд задовольняє зазначені позовні вимоги як законні та обґрунтовані. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2422,40 грн судового збору та 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Щодо стягнення судового збору суд зазначає, що розмір судового збору підтверджений платіжними інструкціями від 25.06.2025 №762 в розмірі 302,80 грн та від 23.07.2025 №851 в розмірі 2119,60 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2422,40 грн судового збору.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких обґрунтовує укладеним договором про надання правової допомоги від 19.05.2025 №19/05-25, рахунком-фактурою від 23.06.2025 №СФ-2, платіжною інструкцією від 23.06.2025 №753 та актом прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025 №1. На підтвердження повноважень представника позивача, надано ордер серії ВВ №1049647 від 25.06.2025.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач правом на доведення неспівмірності витрат не скористався.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом здійснено детальний та ретельний аналіз наданих адвокатом послуг, за договором та встановлено, що вартість даних послуг адвоката відповідає принципу співмірності та розумності.
Таким чином, суд з урахуванням ч.9 ст.129 ГПК України задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Промзв'язок» (вул. Перемоги, буд. 127, м. Охтирка, Сумська обл., 42700; код за ЄДРПОУ 33977658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврія-Транссервіс ЛТД» (проспект Ушакова, буд. 48, м.Херсон, 73000; код за ЄДРПОУ 24963499) 27420,00 грн (двадцять сім тисяч чотириста двадцять грн 00 коп.) основної заборгованості за договором, 51,84 грн(п'ятдесят одна грн 84 коп.) 3% річних, а також 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору та 4000,00 грн (чотири тисячі грн 00 коп.) витрати на професійну правничу допомогу.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 12.09.2025.
Суддя В.Л. Котельницька