вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"11" вересня 2025 р. Справа № 918/510/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу та Березнівської міської ради
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення коштів.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Дячук Юлія Олександрівна;
від позивача-1: Дячук Інна Валентинівна;
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача-1: Білоус Віталій Володимирович;
від відповідача-2: не з'явився.
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу (Позивач-1) та Березнівської міської ради (далі - Позивач-2) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - Відповідач-1) та філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - Відповідач-2) про стягнення 170 082,87 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
В обґрунтування позовних вимог Прокуратура посилається на те, що Відповідачем-2 порушено вимоги законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено розгляд справи на 10.07.2025.
Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 07.07.2025 задоволено заяви Прокуратури та Позивача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішено судове засідання у даній справі призначене на 10.07.2025 провести в режимі відеоконференції за участю Прокуратури та представника Позивача-1.
До суду 01.07.2025 від Відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Також Відповідач-2 зазначає, що Прокуратурою та Позивачами не надано суду доказів (документів), які б підтверджували відповідні обставини, та не доведено, що порубка дерев здійснена саме Відповідачем-2 та його діями, що порубка дерев сталася за наявної протиправної поведінки Відповідача-2, а тому не доведено причинний зв'язок між такою поведінкою та шкодою. Не доведення цих обставин унеможливлює застосування до Відповідачів деліктної відповідальності у вигляді стягнення шкоди.
До суду 07.07.2025 від Прокуратури надійшла відповідь на відзив Відповідача-2, відповідно до якої останній спростовує доводи викладені Відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву та просить суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 10.07.2025 відкладено підготовче засідання на 13.08.2025.
Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 29.07.2025 та 12.08.2025 задоволено заяви Прокуратури та Відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішено судове засідання у даній справі призначене на 13.08.2025 провести в режимі відеоконференції за участю Прокуратури та представника Відповідача-2.
Ухвалою суду від 13.08.2025 підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.08.2025 задоволено заяву Позивача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішено судове засідання у даній справі призначене на 03.09.2025 провести в режимі відеоконференції за участю Позивача-1.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.09.2025 відкладено судове засідання на 11.09.2025.
Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 04.09.2025 та 10.09.2025 задоволено заяви Прокуратури та Позивача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та вирішено судове засідання у даній справі призначене на 11.09.2025 провести в режимі відеоконференції за участю Прокуратури та представника Позивача-1.
У судовому засіданні 11.09.2025 Прокуратура та представник Позивача-1 підтримали позовні вимоги та просили їх задоволити у повному обсязі.
Представник Відповідача-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.
Представники Позивача-2 та Відповідача-2 в судове засідання 11.09.2025 не з'явилися.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено.
Згідно з статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу.
Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно з частиною першою статті 13 та частиною першою статті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
Реалізація зазначеного обов'язку здійснюється державою через відповідні органи, які зважаючи на приписи частини другої статті 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Стаття 50 Конституції України передбачає право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Згідно з статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно з статтями 1, 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», є збереження природних ресурсів, у тому числі лісів.
Оскільки ліси є невід'ємним елементом екосистеми, незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.
За таких обставин, збереження лісових масивів становить особливий державний інтерес. Крім того, понесення постійними лісокористувачами цивільної відповідальності за бездіяльність - спонукатиме останніх в подальшому ефективно здійснювати заходи з охорони лісів, перебуваючих в їхньому користуванні, що, безумовно, становить державний інтерес.
Частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Аналіз положень статті 53 ГПК України, у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункти 77-81) бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З метою дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Рівненською окружною прокуратурою на адресу Державної екологічної інспекції Поліського округу скеровано лист від 27.03.2025 № 54/5-246-ВИХ-25, у якому повідомлено уповноважений орган про порушення вимог чинного законодавства та наявність підстав для захисту інтересів держави.
У відповідь Державна екологічна інспекція Поліського округу листом від 01.04.2025 № 3008-25 повідомила, що не заперечує щодо вжиття заходів на захист інтересів держави органами прокуратури.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (пунткт 6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказані обставини, відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчать про наявність у прокурора не лише права, а і обов'язку представляти інтереси держави в суді шляхом подачі відповідного позову.
Оскільки підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді (наявність порушення та бездіяльність уповноваженого органу) були встановлені, Здолбунівською окружною прокуратурою на виконання вимог абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Березнівську міську раду та Державну екологічну інспекцію Поліського округу листами від 04.06.2025 про звернення з цим позовом до суду.
Згідно з наказом генерального директора ДП "Ліси України" від 18.10.2024 №1804 "Про припинення філії "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" прийнято рішення про припинення філії "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом її закриття (термін припинення до 31.01.2025). Визначено забезпечити передачу активів та пасивів до філії "Поліський лісовий офіс" згідно із затверджувальним передавальним актом.
Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Начальником відділу охорони та захисту лісу філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" Петруком І.Ю. 07.02.2024 складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства у межах 22 кварталу Бобрівського лісництва, відповідно до якого виявлено незаконну порубку 10 сироростучих дерев породи "береза" з діаметрами пнів: 20 см (2 шт.), 21 см (1 шт.), 25 см (2 шт.), 24 см (2 шт.), 28 см (1 шт.), 29 см (1 шт.), 32 см (1 шт.), 9 сироростучих дерев породи "вільха" із діаметрами пнів, а саме: 36 см (1 шт.), 24 см (2 шт.), 29 см (2 шт.), 28 см (2 шт.), 22 см (1 шт.), 22 см (1 шт.), а також 2 сироростучих дерева породи "осика" з діаметрами пнів: 37 см (1 шт.) та 43 см (1 шт.) відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 246 Кримінального кодексу України, пунктом 1 статті 105 Лісового кодексу України.
Внаслідок вказаного правопорушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 122 647,91 грн. що розрахована за постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 та повідомлено працівників поліції про вчинення злочину.
Також, 07.02.2024 начальником відділу охорони та захисту лісу філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" Петруком І.Ю. складено Акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства в межах 16 кварталу Бобрівського лісництва, відповідно до якого виявлено незаконну порубку 4 сироростучих дерев породи "береза" з діаметрами пнів: 28 см (1 шт.), 32 см (2 шт.), 21 см (1 шт.) та 1 сироростуче дерево породи "вільха" із діаметром пня 32 сантиметри, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтею 246 Кримінального кодексу України, пунктом 1 статті 105 Лісового кодексу України.
Внаслідок вказаного правопорушення заподіяно шкоду лісовому господарству на суму 35 029,37 грн. що розрахована за постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 та повідомлено працівників поліції про вчинення злочину.
Судом встановлено, що 09.02.2024 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024181060000052 та розпочато досудове розслідування кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України за фактом незаконної порубки дерев або чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, перевезення, зберігання, збут незаконно зрубаних дерев або чагарників, що заподіяли істотну шкоду.
Під час досудового розслідуваня кримінального провадження від 09.02.2024 № 12024181060000052 за частиною першою статті 246 Кримінального кодексу України здійснено огляд місця події, а саме території 22 та 16 кварталів філії Бобрівського лісництва "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", в ході якого виявлено 26 пнів різного діаметру дерев породи "вільха", "береза" та "осика" без клеймування, що дає підстави вважати, що останні, зрубані з порушенням встановленого порядку.
З метою встановлення розміру шкоди, проведено судові економічні експертизи експертом Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру 14.10.2024 № СЕ-19/118-24/12393-ЕК (квартал 16) та 15.10.2024 № СЕ-19/118-24/12395-ЕК (квартал 22).
За результатами проведеної експертизи, експертом проведено розрахунок розміру шкоди заподіяної незаконною рубкою, відповідно до якої, внаслідок незаконної рубки 5 сироростучих дерев у кварталі 16 Бобрівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", завдано збитків у розмірі 36 815,22 грн.
Також, за результатами проведеної експертизи, експертом проведено розрахунок розміру шкоди заподіяної незаконною рубкою, відповідно до якої, внаслідок незаконної рубки 21 сироростучих дерев у кварталі 22 Бобрівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", завдано збитків у розмірі 133 267,65 грн.
Відповідно до інформації планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування Бобрівського лісництва та відкритих даних земельного кадастру України квартал 16 Бобрівського лісництва розташований вмежах земельних ділянок з кадастровими номерами 5620480400:02:007:0002, 5620480400:02:001:0123, 5620480400:02:001:0090, 5620480400:02:001:0122, 5620480400:02:001:0091, 5620480400:02:003:0253, 5620480400:01:018:0014, 5620480400:02:004:0031, квартал 22 Бобрівського лісництва розташований в межах земельних ділянок з кадастровими номерами 5620480400:01:018:0014, 5620480400:02:004:0036, 5620480400:02:004:0037, які перебувають в постійному користуванні ДП "Ліси України" та розташовані в межах Березнівської міської територіальної громади.
Прокурор вказує, що на даний час збитки, завдані в сумі 170 082,87 грн, не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
З наведених обставин вбачається, що спірні правовідносини за своїм змістом є позадоговірними, та стосуються стягнення шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства, а саме незаконною рубкою дерев.
Надаючи оцінку обставинам справи в межах доводів сторін, суд зазначає, що за приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі позивачів до відповідачів, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.
Згідно з статтею 6 Закону України "Про рослинний світ" органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.
Оскільки здійснення самовільних рубок були здійснені у кварталах 16 та 22 Бобрівського лісництва, що знаходяться на території Позивача-2, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтею 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Згідно з статтею 16 та частиною першою статті 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Пунктом 1 частини другої статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.
Згідно з частиною першою статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
Відповідно до частини п'ятої статті 86 Лісового кодексу України забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Статтею 90 Лісового кодексу України передбачено, що основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Відповідно до статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Водночас господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
Також суд враховує, що, здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Верховний Суд неодноразово висновував, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див., зокрема постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у цій справі №914/669/22, від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі № 920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі № 925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 20.09.2018 справа №909/495/17, від 07.06.2019 справа №914/1960/17).
Тобто у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17, 09.12.2019 у справі №906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17.
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у цьому випадку, здійснення незаконної порубки дерев (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22).
Суд виходить з того, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Крім того, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 12.09.2024 у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.
Зважаючи на предмет доведення Прокуратурою у позовній заяві підстав відшкодування збитків та заперечення Відповідачів, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки Відповідачів, суд досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, щодо складу цивільного правопорушення зазначає таке.
Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.
Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов'язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.
Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об'єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).
Земельні ділянки в кварталах 16 та 22 належить ДП "Ліси України" на праві постійного користування. Незаконна вирубка дерев здійснена на території Бобрівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України".
Як встановлено з доказів, долучених до матеріалів справи, відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 14 сироростучих дерев породи "береза", 10 дерев породи "вільха" та 2 дерева породи "осика" невстановленими особами у 22 та 16 кварталах Бобрівського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України".
Вказані обставини підтверджують наданими Прокуратурою доказами.
За таких обставин, суд зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.
Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.
Підсумовуючи наведена суд зазначає, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Також, суд зазначає, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема Відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу.
Відповідно до статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Розмір шкоди, заподіяний лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".
Сума збитків, встановлена у висновку експерта а також у розрахунку розміру шкоди, який складений Державною екологічною інспекцією Поліського округу.
У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу.
Із встановлених обставин справи видно, що Відповідачі як постійні користувачі лісу не дотрималися нормативно визначених правил щодо збереження лісу.
Недотримання Відповідачами нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев.
Наслідком протиправної поведінки відповідачів є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу.
Вина Відповідачів у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ними не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.
За таких підстав Відповідачі як постійні користувачі несуть цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
Суд дійшов висновку, що Відповідачі, як постійні лісокористувачі, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяли неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Прокуратурою вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене та враховуючи, що позов визнано судом обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню у повному обсязі, витрати Позивача зі сплати судового збору, відповідно до вимог ГПК України, покладаються на Відповідачів.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Роставелі Шота 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, м. Луцьк, просп. Волі, 30, код ЄДРПОУ 45601597) на користь держави в особі Березнівської міської ради (34600, Рівненська область, Рівненський район, м.Березне, вул. Київська буд. 4, код ЄДРПОУ 04387823) 170 082,82 грн. (сто сімдесят тисяч вісімдесят дві гривні 87 копійок) шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Роставелі Шота 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, м. Луцьк, просп. Волі, 30, код ЄДРПОУ 45601597) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код ЄДРПОУ 02910077) 2 422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору.
Позивач (Стягувач): Березнівська міська рада (34600, Рівненська область, Рівненський район, м.Березне, вул. Київська буд. 4, код ЄДРПОУ 04387823).
Позивач (Стягувач за судовим збором): Рівненська обласна прокуратура (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, ідентифікаційний код 02910077).
Відповідач (Боржник): Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Роставелі Шота 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (43010, м. Луцьк, просп. Волі, 30, код ЄДРПОУ 45601597).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12 вересня 2025 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя А.О. Селівон