65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1067/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від прокуратури: Маркович А.М.
від позивача-1: Добров Ю.І.
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: адвокат Перебендюк К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1067/25
за позовом: Заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Армійська, буд. 18, м. Одеса, 65058) в інтересах держави в особі:
позивача - 1: Міністерства оборони України (м. Київ, пр-т Повітряних Сил, буд. 6, 03168);
позивача - 2: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, 65058);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (вул. Рибацька, буд. 1, селище міського типу Чорноморське, Одеський р-н, Одеська обл., 67570)
про усунення перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки
1. Суть спору.
Заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - МОУ) та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (надалі - КЕВ м. Одеси) до Товариства з обмеженою відповідальністю "База-стоянка "Причал" (надалі - ТОВ "База-стоянка "Причал"), в якій просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні МОУ в особі КЕВ м. Одеси частиною земельної ділянки площею 0,0157 га з земельної ділянки площею 4,0433 га (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: вул. Рибацька, буд. 1, смт. Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, на якій розташований об'єкт нерухомого майна (будинок рибака), загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, що розташований за адресою: вул. Рибацька, буд. 1/84, смт Чорноморське, Одеський район (кол. Лиманський район), Одеська область, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1868933451227, шляхом його знесення за власний рахунок відповідачем.
Позов обґрунтовано тим, що, на переконання прокурора, належний відповідачу будинок рибака, розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0157 га, яка знаходиться у межах земельної ділянки площею 4,0433 га яка на праві постійного користування перебуває у КЕВ м. Одеси, яке зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства України і яка не надавалася ані відповідачу, ані попереднім власникам цього об'єкту нерухомості для його будівництва у встановленому законом порядку, а тому є об'єктом самочинного будівництва.
Отже перебування зазначеного об'єкту самочинного будівництва, належного відповідачеві, чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою державою в особі МОУ та в особі КЕВ м. Одеси.
2. Аргументи учасників справи.
2.1. Аргументи прокурора.
Як зазначає прокурор, під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у земельній сфері встановлено факт порушення відповідачем вимог законодавства України під час користування та розпорядження землями оборони.
Так прокурор зазначає, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728, виданого у 1983 Чабанській квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, що встановлено рішенням Господарського суду Одеської області від 24.12.2009 у справі № 30/110-09-3308, виконкомом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області надано у постійне та безоплатне користування земельні ділянки, загальною площею 4382,6 га, розташовані на території Чорноморської селищної ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, у тому числі земельна ділянка загальною площею 3,8 га (військове містечко №Чорноморське-3, за адресою: Одеська область, Лиманський (у минулому - Комінтернівський, на теперішній час - Одеський) район, смт. Чорноморське, вулиця Рибацька, будинок 1), на якій розташовані об'єкти нерухомого майна Чабанського будинку рибалки. Вказана земельна ділянка відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної.
При цьому прокурор зауважує, що 08.12.2022 відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області здійснено державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки загальною площею 4,0433 га, розташованої у смт. Чорноморське Одеського району Одеської області, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б №031728, виданого у 1983 році, згідно якої КЕВ м. Одеса надано безстрокове право користування земельною ділянкою якій присвоєно кадастровий номер 5122755900:02:003:0074.
Як зазначає прокурор, на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 у справі № 6/63-10-1719, яке набрало законної сили, на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки (29 об'єктів), яке розташовано за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1 визнано право власності за державою в особі Міністерства оборони України.
Разом з цим, прокурор зазначає, що 10.07.2019 державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" було прийнято рішення, згідно якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі довідки № 3872859 від 05.07.2019, виданої ТОВ "АБТІ", технічного паспорту від 05.07.2019, виданого ТОВ "АБТІ", довідки №1/84 виданої 19.12.2018 Обслуговуючим кооперативом рибалок-любителів "Чорноморський дельфін".
Як вказує прокурор, у межах кримінального провадження №42019161010000198 від 08.06.2019, в тому числі за фактом самовільного будівництва будівель і споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці Чабанського будинку рибалки, було встановлено, що МОУ будь-яких дозволів на припинення права постійного користування та здійснення будівництва на земельній ділянці військового містечка Чорноморське-3 не надавалося; МОУ 31.12.2021 на адресу Міністерства юстиції України в порядку ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" була подана скарга на реєстраційні дії, проведені державними реєстраторами, в тому числі на дії державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Махортова І.О. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт житлової нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 8 Наказу Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Махортова І.О. №47709195 від 10.07.2019 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 51,8 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 було скасовано.
Однак, як зазначає прокурор, на підставі договорів купівлі-продажу від 07.02.2020, ОСОБА_1 продала спірний об'єкт нерухомості ОСОБА_2 , який в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 13.12.2023 продав зазначений об'єкт ОСОБА_3 .
В свою чергу, ОСОБА_3 згідно акту-приймання частки (частини частки) від 28.12.2023 передав до статутного капіталу ТОВ "База-стоянка "Причал" вищезазначений об'єкт нерухомості - будинок рибака, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого відповідач зареєстрував за собою право власності на цей об'єкт нерухомості.
Враховуючи зазначене, прокурор зазначає, що перебування вказаного об'єкта нерухомості на земельній ділянці, яка належить до земель МОУ, чинить перешкоди у користуванні Міністерством оборони України, КЕВ м. Одеса частиною земельної ділянки площею 0,0157 га з загальної площі 4,0433 га військового містечка АДРЕСА_2 .
Як вказує прокурор, з урахуванням відсутності дозволу власника та землекористувача земельної ділянки (МОУ та КЕВ м. Одеси) на здійснення будівництва спірного об'єкту нерухомості, він є об'єктом самочинного будівництва, який побудований ОСОБА_1 .
Отже, за ствердженням прокурора, оскільки об'єкт нерухомості збудований на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, а тому відповідно до положень ст.ст. 16, 376, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України наявні підстави для усунення перешкод позивачам у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості, при цьому за наведеного нормативно-правового регулювання, на переконання прокурора, попереднього відшкодування його вартості не вимагається та обраний ним спосіб захисту порушеного права МОУ та КЕВ м. Одеси є ефективним та не вимагає пред'явлення інших позовних вимог.
При цьому, прокурор, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зазначає, що ним дотримані три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: чи є втручання законним, чи має воно на меті суспільний, публічний інтерес та чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Так прокурор вказує, що зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачам у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідає критерію законності: втручання держави у право її власності здійснюється на підставі норм ст.ст. 16, 216, 376, 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості і передбачуваності, офіційний текст яких є публічним та загальнодоступним. Сумніви відповідача у правильності тлумачення та застосування цих норм не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.
Зайняття та використання відповідачем, всупереч вище наведених вимог діючого законодавства України, частини земельної ділянки площею 0,0157 га, що входить до складу земельної ділянки, загальною площею 4,0433 га (військове містечко Чорноморське-3), розташованої за адресою: Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, буд. 1, фактично позбавляє державу в особі МОУ можливості користуватися та розпоряджатися землями оборони.
При цьому прокурор звертає увагу на те, що у спорах стосовно військового майна держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення заходів задля відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров'я людей (ст.ст. 1, 2, 3 Конституції України), які відповідно до приписів Закону України "Про управління об'єктами державної власності" реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління об'єктами державної власності.
Як зазначає прокурор, зайняття приватними особами таких об'єктів нерухомості всупереч чинному законодавству може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров'я людей проживаючих на її території.
Окрім того, прокурор зауважує, що з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання та, враховуючи приписи ч. 2 ст. 216 ЦК України, відповідач не позбавлений можливості заявити позов про відшкодування винною стороною завданих їй збитків та моральної шкоди.
Отже, з огляду на характер спірних правовідносин та застосовані правові норми, на переконання прокурора, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право власності ТОВ "База-стоянка "Причал" на нерухоме майно, обраний засіб переслідує легітимну мету і він є пропорційним меті та критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, напрацьованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Крім того, прокурор зазначає, що самовільне захоплення відповідачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості, використання відповідачем земель оборони не за цільовим призначенням спричиняє шкоду інтересам безпеки держави та порушує права держави на землі оборони в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса.
2.2. Аргументи позивачів (МОУ та КЕВ м. Одеси).
Позивачі повністю підтримують позовні вимоги прокурора, в обґрунтування своєї правової позиції у своїх письмових поясненнях навели доводи та аргументи, які співпадають з тими, що покладені в обґрунтування позову прокурором.
2.3. Аргументи відповідача.
Відповідач позовні вимоги прокурора не визнає, заперечує повністю за наведених у даній справі обґрунтувань, відповідач просить суд відмовити у їх задоволенні повністю.
Як зазначає відповідач, ствердження прокурора про наявність у МОУ права власності на спірну земельну ділянку спростовується рішенням господарського суду Одеської області від 08 травня 2012 року по справі № 6/63-10-1719, яким відмовлено в задоволенні вимог прокурора про визнання права власності на землю, де розташовані будиночки рибака і воно набуло юридичної сили, в цій частині не оскаржувалося та на переконання відповідача, є преюдиціальним.
За ствердженням відповідача, право власності на будиночки рибака скасовано Наказом Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022, а не на підставі рішення суду, що суперечить діючому законодавству, Конституції України, Рішенню Конституційного Суду України від 16.11.2022 по справі № 3-270/2019(6302/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (непорушності права власності) від 16.11.2022 за № 9-р(II)/2022 та усталеній судовій практиці ВС, відповідно до якої суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
На підтвердження наведеного відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (Постанови ВС від 12.09.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 16.04. 2025 року у справі № 200/5836/24 (провадження № К/990/4755/25: пункт 92 Постанови ВС від 16.04.2025 у справі № 200/5836/24).
Отже, відповідач вказує, що прокурор в порушення положень зазначених вище постанов Верховного Суду, у своєму позові неправомірно посилається на Наказ Міністерства юстиції України від 04.02.2022 за № 366/5, яким було скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Агенція державної реєстрації" Махортова І.О. №47709195 від 10.07.2019 про реєстрацію за Гусаковською В.П. права власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 51,8 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зауважує відповідач, відсутність у МОУ права власності на спірну земельну ділянку ґрунтовно викладена у рішенні господарського суду Одеської області від 08.05.2012 по справі № 6/63-10-1719, яким відмовлено в задоволенні вимог прокурора про визнання права власності на землю, де розташовані будиночки рибака. Зазначене рішення суду набуло законної сили, а предметом розгляду у цій справі була вимога прокурора про визнання права власності на нерухоме майно, відмінне від земель.
Окрім того, із посиланням на висновки Господарського суду, викладені у рішенні по справі № 6/63-10-1719 від 08.05.2012, відповідач вказує, що Державний акт на право землекористування вищезазначеною земельною ділянкою втратив свою чинність, після припинення Чабанської квартирно-експлуатаційної частини району МОУ Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району МОУ у встановленому порядку право землекористування або право власності на нього не оформлювалось, так само як не оформлювалось право землекористування вищезазначеною земельною ділянкою КЕВ м. Одеси після ліквідації Чорноморської квартирно-експлуатаційної частини району МОУ.
Також відповідач вказує, що Наказ начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 31.10.2000 за № 137 "Про проведення інвентаризації та прийому майна товариств військових мисливців та рибалок" та Наказ начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 р. № 86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" не є правовстановлюючими документами і не породжують виникнення права власності на нерухоме майно.
Тобто, на переконання відповідача, рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 08.05.2012 підтверджено, що доказів наявності у держави в особі МОУ належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою не було і зараз немає, що після припинення Чабанської квартирно-експлуатаційної частини району МОУ Чорноморською квартирно-експлуатаційною частина району МОУ у встановленому порядку право землекористування або право власності не оформлювалось.
Заперечуючи проти стверджень прокурора, що належний позивачу будинок рибака є об'єктом самочинного будівництва, відповідач зазначає, що будівництво літніх будиночків і господарських будівель (будиночків рибалок, котеджів, їдальні, туалетів, гаражу) здійснювалось протягом травня 1984 - травня 1988 виключно господарським способом з залученням членів колективів Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок за дозволами у встановленому на той час порядку і не є самочинним будівництвом, що у рішенні Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 08.05.2012 зазначено, що жодним документом не підтверджено фінансування будівництва вищезазначених будівель та споруд (будиночків рибалок, котеджів, їдальні, туалетів, гаражу) за рахунок державних коштів, про що свідчать відповідні кошториси та акти робочих комісій про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом будівель, споруд, помешкань за вищезазначений період, тому ці будівлі та споруди не є самочинним будівництвом.
Як вказує відповідач, фінансування зазначених будівельних робіт за рахунок бюджетних коштів, виділених на утримання Збройних Сил СРСР не здійснювалося, що засвідчено відповідними довідками Фінансово-економічного управління Південного оперативного командування № 24/1/2186 від 25.10.2000 та Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району Міністерства оборони України № 314 від 20.12.2001.
Також відповідач звертає увагу на те, що МОУ неодноразово відмовлялося від користування спірними земельними ділянками, КЕУ м. Одеси надавало дозволи на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель, які знаходилися на спірній земельній ділянці.
Як вказує відповідач, МОУ, у зв'язку з відсутністю необхідності у використанні для потреб оборони земельних ділянок загальною площею 136,76 га, своїм листом за № 220/2022 від 22.09.2004 повідомило про свою відмову від права користування ділянками на підставі положень, передбаченими ст.ст.141, 142 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим просило прийняти зазначені земельні ділянки до земель запасу Чорноморської селищної ради.
За ствердженням відповідача, рішення МОУ від 22.09.2004 за № 220/2022 про відмову від права користування спірними земельними ділянками є діючим
Так само, Південне територіальне квартирно - експлуатаційне управління МОУ у своїх листах № 303/22/1/243 від 17.04.2009 та № 234/3/1/174 від 05.04.2011 підтвердило, що на земельній ділянці розташовані будинки рибака, які не є самочинним будівництвом.
Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до листа Південного територіального квартирно - експлуатаційного управління МОУ за № 303/22/1/243 від 17.04.2009 спірні землі використовуються за Дозволом на будівництво, встановлення літніх будиночків і господарських будівель від 05.03.1980 за № 23/1/110, виданим на підставі Наказу командуючого військами Одеського військового округу від 12.02.1980 № 22 "О ликвидации Чабанской рыболовно-туристической базы ВОО ОдВО и создании спортивной базы округа".
Виходячи з зазначеного, відповідач стверджує, що будинки рибака, розташовані за адресою Одеська область, Лиманський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька побудовані до 05.08.1992, а відтак не належать до самочинного будівництва та не підлягають вводу до експлуатації.
Окрім того, відповідач звертає увагу на те, що будівництво літніх будиночків здійснювалось в період до 1992 року (з травня 1984 по травень 1988) за рахунок членів колективів Південної регіональної організації товариства військових мисливців та рибалок за вищезазначеними дозволами, а тому не є самочинним будівництвом.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
20.03.2025 прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. № 1094/25).
Того ж дня відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Цісельського О.В. для розгляду позовної заяви прокурора (вх. № 1094/25).
25.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх. № 1094/25 від 20.03.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1067/25. Постановлено розгляд справи здійснювати у закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.04.2025 о 12:20 год.
17.04.2025 у підготовчому засіданні судом була постановлена протокольна ухвала про розгляд справи у відкритому судовому засіданні та протокольна ухвала про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 11:40 год. 01.05.2025.
18.04.2025 ухвалою суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідача було повідомлено про наступний час та дату підготовчого засідання.
01.05.2025 у підготовчому засіданні судом була постановлена протокольна ухвала про продовження строку підготовчого провадження у справі № 916/1067/25 на 30 днів за ініціативою суду та протокольна ухвала про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 12:20 год. 20.05. 2025.
Того ж дня ухвалою суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідача було повідомлено про наступний час та дату підготовчого засідання.
Прокурор через систему "Електронний суд" подав заяву (вх. № 13948/25 від 01.05.2025), в якій зазначив параметри фотоапарату, якім здійснювалась фотофіксація спірного об'єкту нерухомості.
Позивачами 1 та 2 через систему "Електронний суд" були подані письмові пояснення щодо позову прокурора (вх.№№ 14040/25, 14327/25 від 01.05.2025), які судом долучені до матеріалів справи.
15.05.2025 позивачем 2 через систему "Електронний суд" були подані додаткові пояснення (вх. № 15516/25) щодо наявності мешканців у спірному об'єкті нерухомості, до яких доданий акт огляду будинку рибака від 14.05.2025. Судом пояснення доучені до матеріалів справи.
20.05.2025 у підготовчому засіданні судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 14:20 год. 03.06 2025.
22.05.2025 ухвалою суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, відповідача було повідомлено про наступний час та дату підготовчого засідання.
03.06.2025 підготовче засідання у справі не відбулося у зв'язку із оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.
04.06.2025 ухвалою суду підготовче засідання у справі було призначено на 11:20 год. 17.06.2025.
17.06.2025 у підготовчому засіданні судом, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14:20 год. 01.07.2025, а також була визначена резервна дата на 22.07.2025 об 11:00 год.
24.06.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив (вх. № 19981/25) на позовну заяву прокурора, в якому відповідачем викладено клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаних з нею справ Комінтернівським районним судом Одеської області.
30.06.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. № 20546/25).
01.07.2025 у судовому засіданні відзив відповідача (вх. № 19981/25 від 24.06.2025) судом був долучений до матеріалів справи, а письмові пояснення вх. № 20546/25 від 30.06.2025, які тотожні за змістом наданому 24.06.2025 за вх. № 19981/25 відзиву, протокольною ухвалою судом залишені без розгляду. Окрім того, оскільки в судовому засіданні не можливо було завершити розгляд справи, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви у судовому засіданні до 11:00 год. 17.07.2025.
02.07.2025 ухвалою суду, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України, прокурора було повідомлено про наступний час та дату розгляду справи по суті.
07.07.2025 прокурором через систему "Електронний суд" була подана відповідь на відзив (вх. № 21208/25) та заперечення проти зупинення провадження у справі (вх. № 21311/25).
14.07.2025 прокурором через систему "Електронний суд" були подані додаткові пояснення (вх. № 22183/25), до яких були додані додаткові письмові докази.
17.07.2025 у судовому засіданні судом відповідь на відзив (вх. № 21208/25 від 07.07.2025), заперечення (вх. № 21311/25 від 07.07.2025) та додаткові пояснення вх. № 22183/25 від 14.07.2025) із доданими до них доказами протокольною ухвалою були залишені без розгляду, оскільки були подані під час розгляду справи по суті та без належного обґрунтування пропуску строку і клопотання про його поновлення. Оскільки в судовому засіданні не можливо було завершити розгляд справи, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви у судовому засіданні до 12:30 год. 31.07.2025.
31.07.2025 судове засідання, призначене протокольною ухвалою суду від 17.07.2025, не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 31.07.2025 по 07.08.2025 включно на лікарняному.
08.08.2025 ухвалою суду судове засідання з розгляду справи по суті було призначено на 12:40 год. 21.08.2025.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Прокурор у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник позивача 1 у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник позивача 2 у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача у своїй вступній промові та судових дебатах проти позову заперечував повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив у його задоволені відмовити.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
21.08.2025 в судовому засіданні судом був завершений розгляд справи по суті та проголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, яке відбудеться 01.09.2025 об 11:00 год.
01.09.2025 після завершення стадії ухвалення судового рішення, судом, відповідно до приписів ст. 240 ГПК України, було проголошено скорочене судове рішення.
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
Відповідно до наказу командувача військами Червонопрапорного Одеського військового округу №22 від 12.11.1980 "Про ліквідацію Чабанської рибально-туристської бази ВМТ ОдВО і створення спортивної бази округу" будівлі та споруди Чабанської рибально-туристської бази були передані спортивному клубу армії ОдВО - на баланс квартирно-експлуатаційної частини Чабанського району.
Виконавчим комітетом Комінтернівської районної ради народних депутатів Одеської області у 1983 був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 031728, відповідно до якого за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною (селище Гвардійське Комінтернівського району Української РСР) була закріплена в безстрокове і безоплатне користування земельна ділянка загальною площею 4382,6 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земельна ділянка була надана для будівництва об'єктів.
Акт був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 35.
Відповідно до розпорядження заступника Міністра оборони СРСР з будівництва і розквартирування військ від 19.10.1991 №156\1\0300 станом на 15.12.1991 Чабанська квартирно-експлуатаційна частина району була перейменована на Чорноморську квартирно-експлуатаційну частину району.
Відповідно до п.п. 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04.02.94 №3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є державною власністю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.95 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15.01.95 до сфери управління відповідне майно з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів.
Відповідно до переліку до зазначеної постанови на Міністерство оборони України покладено управління майном, зокрема, 7 мисливських господарств, 7 будинків рибалки, туристичної бази, 3 магазинів, 3 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Одеського військового округу, Міністерство оборони України було уповноважене прийняти підприємства, організації та об'єкти колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.
Відповідно до наказу Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 №86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік.
Верховним Судом України у постанові від 18.11.2003 по справі №18/235 зазначено, що з урахуванням постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 М3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" і постанови КМУ від 13.01.1995 №18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" саме на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.
В грудні 2005 року Чорноморська КЕЧ району на підставі Директиви МО України "Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України" №д-322/1/017 та наказу Начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 17.11.2005 №28 була ліквідована (розформована), документи (ліквідаційний акт) здано до Галузевого державного архіву, а її правонаступником визначений Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси
Вищезазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 11.03.2015 у справі № 6/63-10-1719 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 року, постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015, яким було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області № 87 від 10.11.2005 "Про видачу дозволу на виготовлення технічної документації на будівлі та споруди, які перебувають на балансі мисливсько-рибальського підприємства "Сокіл" і розміщені на території Чабанського будинку рибалки", та визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки (27 об'єктів), розташованого за адресою: Одеська область, Одеський (Лиманський, Комінтернівський) район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, будинок 1.
Окрім наведеного, при розгляді справі № 6/63-10-1719 судами було встановлено та зазначено у відповідних судових рішеннях, що відчуження майна Чабанського будинку рибалки було здійснено із порушенням правового режиму майна у Збройних Силах України, управління згідно законодавства закріплене за Міністерством оборони України, та із порушенням компетенції Кабінету Міністрів України, якому належить виключне право прийняття рішення по відчуженню державного (військового) нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2009 у справі № 30/110-09-3308 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/11358477) було визнано недійсним рішення Чорноморської селищної ради від 18.12.2008 №436-V "Про прийом до земель запасу Чорноморської селищної ради земельних ділянок державної власності, загальною площею 96,3374 га, що знаходиться на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області", зокрема, з підстав того, що спірні земельні ділянки є землями оборони, їх власником є держава, право розпорядження ними належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
Окрім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 29.07.2013 у справі № 916/1341/13 (ЕДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/32768344), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2014, було визнано незаконним та скасовано рішення Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області від 28.12.2011 №194-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності на території смт. Чорноморське, с. Гвардійське, Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області" в частині, що стосується віднесення земельної ділянки №188, площею 3,8674 га, вартістю 12393470,04 грн., до земель комунальної власності.
В процесі розгляду справи № 916/1341/13 судами також було встановлено, що відповідно до наказу Начальника квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 №86 "Про прийняття на облік майна товариства військових мисливців та рибалок" за Чорноморською квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є КЕВ міста Одеси) було закріплено нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, яке було прийнято на відповідний картковий облік та станом на 01.01.2013 включена до переліку земельних ділянок, що обліковується за формою 405-А за КЕВ м. Одеси та за даними форми 6-зем, 2-зем Держкомзему України з 01.01.1998 по 01.01.2013 обліковувалася за Чабанською квартирно-експлуатаційною частиною в рядку 76 "Міністерство оборони" на території Чорноморської селищної ради Комінтернівського району Одеської області; на зазначеній земельній ділянці № НОМЕР_1 , площею 3,8674 га, знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать Державі, перебувають на обліку КЕВ м. Одеси та в оперативному управлінні Міністерства оборони України.
Окрім того, рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 15.03.2015 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43162675) за державою Україна в особі Міністерства оборони України було визнано право власності на нерухоме майно Чабанського будинку рибалки, розташованого за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, смт. Чорноморське, вул. Рибацька, 1, а саме: котедж за генеральним планом № 864, площею 96 м2; котеджі за генеральним планом №№ 865, 866, 867, 868, 869, 870, 871, 872, 873 площею по 12 м2 кожний; котеджі за генеральним планом №№ 874, 875, 876, 877, 878, 879, 880, 881, 882, 883 площею 32 м2 кожний; котедж за генеральним планом № 884 площею 126 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 75 м2; котедж за генеральним планом № 887 площею 72 м2; їдальня за генеральним планом № 888 площею 72 м2; сторожова за генеральним планом № 889 площею 20 м2; туалет за генеральним планом № 890 площею 6 кв. м.; туалети за генеральним планом №№ 891,892 площею по 3 м2 кожен; гараж за генеральним планом № 836 площею 18 м2 та навіс для човнів за генеральним планом № 885 площею 512 м2.
23.04.2018 на підставі рішення державного реєстратора Самодурової Н.В. № 40838360 нерухоме майно, на яке рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 6/63-10-1719 від 15.03.2015 за державою Україна в особі МОУ було визнано право власності, було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У червні-липні 2019 членами Обслуговуючого кооперативу рибалок любителів "Чорноморський Дельфін" були зареєстровані права власності на дачні будинки, які розташовані у межах земельної ділянки Чабанського будинку рибалки у військовому містечку № 3 "Чорноморське-3", що розташовано за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема, на підставі рішення державного реєстратора Махортова І.О. за № 4770195 від 10.07.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був внесений запис про право власності ОСОБА_1 на будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, житловою - 39,2 м2, за адресою: АДРЕСА_1 .
18.12.2019 наказом Міністерства оборони України № 649 нерухоме майно Чабанського будинку рибалки у військовому містечку № 3 "Чорноморське-3", розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що належить державі Україна в особі Міністерства оборони України і яке визначене у додатку до наказу, було закріплене на праві оперативного управління за КЕВ м. Одеси.
07.02.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) були укладені договори купівлі-продажу частин будинку рибака, відповідно до умов яких продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність 1/10 та 9/10 частин будинку рибака, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать продавцю на підставі довідки від 05.07.2019 за № 3872859, виданої ТОВ "АБТІ"; довідки ОК рибалок-любителів "Чорноморський Дельфін" від 19.12.2018 за № 1/84 та технічного паспорту від 15.07.2019 № б/н, виданого ТОВ "АБТІ".
Відповідно до п.1.2. договорів ці 1/10 та 9/10 частин будинку рибака, які відчужуються, загальною площею 51,8 м2, у тому числі житловою - 39,2 м2, яка складається з будинку рибака під літ. А, а також навісу під літ. Б.
У п.1.3. договорів вказано, що відчужувані 1/10 та 9/10 частини будинку розташовані на земельній ділянці площа якої не визначена, кадастровий номер не присвоювався. Заява про приватизацію земельної ділянки продавцем до відповідних органів не подавалася, тощо.
Договори купівлі-продажу від 07.02.2020 були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстровані в реєстрі за №№ 55, 56.
Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОМНО Дишлевою Т.В. (індексний номер рішення: 510261107, 51025599) були внесені записи про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/10 та 9/10 частин на будинку рибака, за адресою: АДРЕСА_1 .
31.12.2021 МОУ звернулось до Міністерства юстиції України зі скаргою № 407/1958, в якій оскаржило рішення державних реєстраторів, зокрема (п.19 скарги):
- рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (номер запису про право власності: 32329030 від 08.07.2019);
- рішення від 07.02.2020 № 5102559, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В., про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 35383940 від 07.02.2020);
- рішення від 07.02.2020 № 51026107, прийняте приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В., про державну реєстрацію права приватної власності на житлове приміщення з реєстраційним номером 1868933451227, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 35384420 від 07.02.2020).
21.02.2022 за результатом розгляду скарги МОУ від 31.12.2021 № 407/1958 Центральна колегія МЮУ з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів МЮУ оформила висновок, відповідно до якого рекомендувала скаргу МОУ задовольнити частково, зокрема, скасувати рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. (п.10 рекомендації), мотивуючи своє рішення тим, що оскільки законодавством на момент прийняття оскаржуваного рішення було встановлено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, має подаватись: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (п.10. мотивів рішення у стислому вигляді), в іншій частині відмовити, оскільки оскаржувані рішення №№ 5102559, 51026107 від 07.02.2020, прийняті приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської обл. Дишлевою Т.В. в результаті вчинення нотаріальних дій -посвідченням нею договорів купівлі-продажу будинку рибака, щодо яких відсутні відомості про визнання їх недійсними або ж, що нотаріальні дії скасовані (п.21. мотиві рішення у розгорнутому викладенні).
04.02.2022 Наказом МЮУ за № 366/5 скарга Міністерства оборони України № 407/1958 від 31.12.2021 була задоволена частково, були скасовані рішення, зокрема, рішення від 10.07.2019 № 47709195, прийняте державним реєстратором КП "Агенція державної реєстрації" Махортовим І.О. (п.10. наказу). В іншій частин вимог МОУ було відмовлено.
08.12.2022 Відділом № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області була здійснена державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,0433 га, розташованою у смт. Чорноморське Одеського району Одеської області відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 031728 від 1983 за КЕВ м. Одеса.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1800674642022 від 08.12.2022 зазначеній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 5122755900:02:003:0074, категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид цільового призначення земельної ділянки: 15.01 для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України; форма власності: державна.
28.12.2022 на підставі рішення державного реєстратора Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області за № 70940002 від 28.12.2023 до Державного реєстру був внесений запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122755900:02:003:0074 площею 4,0433 га, власник - Одеська обласна державна адміністрація, вид іншого речового права: право постійного користування земельною ділянкою - Одеське квартирно-експлуатаційне управління (код 08038284).
13.12.2023 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов п.1.1. якого продавець передав у власність покупцю будинок рибака, а покупець приймає майно і сплачує за нього обговорену грошову суму.
Відповідно до п. 1.2. договору будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому складається з будинку рибака літ. А, загальною площею 51,8 м2, житловою - 39,2 м2, навісу літ. Б.
Пунктом 1.3. договору визначено, що будинок рибака належить продавцю на праві приватної власності на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом ОМНО Дишлевою Т.В.07.02.2020 за реєстр. №№ 55, 56. Право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.02.2020 за номерами запису: 35383940, 35384402, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1868933451227.
У пункті 1.4. договору зазначено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будинок рибака під арештом, забороною відчуження, в іпотеці та у податковій заставі не перебуває.
Відповідно до п. 2.1. договору продаж будинку рибака здійснено за домовленістю сторін за 49 491,00 грн, які, керуючись ст. 627 ЦК України, продавець одержав повністю до підписання договору від покупця.
Договір купівлі-продажу від 13.12.2022 був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А. та зареєстровані в реєстрі за № 4086.
Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОМНО Дімітровою Т.А. (індексний номер рішення: 40678105) був внесений запис про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок рибака, за адресою: АДРЕСА_1 .
28.12.2023 на підставі Акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ "База-стоянка "Причал", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б. та зареєстрованого у реєстрі за №№ 2938, 2939, учасник ТОВ "База-стоянка "Причал" ОСОБА_3 передав, а представник ТОВ "База-стоянка "Причал" Кузнецов В.В. прийняв об'єкти нерухомого майна, зокрема, будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності зареєстровано 13.12.2023, номер відомостей про речове право: 52923708, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1868933451227.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 71048051 від 09.01.2024, прийнятого державним реєстратором Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області Івановим І.В., до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про реєстрацію права власності ТОВ "База-стоянка "Причал" (номер відомостей про речове право: 53255011) на закінчений будівництвом об'єкт - будинок рибака, загальною площею 51,8 м2, житлова площа 39, 2 м2, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно схеми розміщення, доданої до листа КЕВ м. Одеса № 508 від 25.02.2025, вбачається, що будинок АДРЕСА_1 розташований в межах земельної ділянки кадастровий номер 5122755900:02:003:0074.
З урахуванням наведеного, прокурор вважає, що ТОВ "База-стоянка "Причал" самовільно зайняло та незаконно використовує земельну ділянку, яка належить до земель державної власності (земель оборони), управління якими здійснює Міністерство оборони України, та яка перебуває на праві постійного користування та обліку КЕВ м. Одеса, що порушує права позивачів, які підлягають захисту у судовому порядку, у зв'язку із чим прокурор звернувся до Господарського суду з відповідним позовом.
5. Висновки суду за результатами вирішення спору.
Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Водночас прокурор, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Приписами ст. 10 Закону України "Про оборону України" визначено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань; здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; забезпечує взаємовідносини Збройних Сил України з державними органами, громадськими організаціями та громадянами, реалізує інші повноваження, що випливають з цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України у сфері оборони, тощо.
Стаття 10 Закону України "Про збройні Сили України" встановлює, що організація діяльності Міністерства оборони України визначається законами України та Положенням, яке затверджується Президентом України.
Відповідно до п.п. 1, 3 "Положення про Міністерство оборони України" (надалі - Положення), затвердженого Постановою КМУ від 26.14.2014 № 671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує, зокрема: державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Пунктом 2 наведеного Положення Міноборони у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, цим Положенням та іншими актами законодавства.
Згідно з п. 3 Постанови основними завданнями Міноборони, зокрема, є забезпечення формування та реалізація державної політики з питань військового будівництва у мирний час та особливий період щодо: здійснення управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони, в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ст. 14 ЗУ "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, передаються їм на праві узуфрукта державного майна чи на іншому речовому праві на чуже майно, передбаченому законом… Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом…
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, передане в користування органам військового управління, військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України (далі - військові частини) на праві узуфрукта державного майна. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.
Стаття 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлює, зокрема, що вирішення питань щодо забезпечення військових частин військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України.
Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі передає військове майно військовим частинам на праві узуфрукта державного майна, приймає рішення щодо передачі цього майна між військовими частинами, встановлює порядок приймання та оприбуткування військового майна.
Частиною 1, 2 ст 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що державне майно передається військовим частинам на праві узуфрукта державного майна. З моменту передачі державного майна військовій частині на праві узуфрукта державного майна таке майно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про використання земель оборони" землі оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.
Військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
За ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, підприємств і організацій Збройних Сил України, а порядок використання земель оборони встановлюється Законом.
Згідно приписів ч. 2 ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14 та у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 по справі №5017/2972/2012.
Відповідно до п. 6 "Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах", затвердженого постановою КМУ від 04.08.2000 року № 1225, облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності.
Відповідно до п. 5.15 "Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448, у КЕВ (КЕЧ) здійснюється кількісний облік фондів військових містечок, квартирного майна та земельних ділянок.
Відповідно до п. 42 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.
Статтею 319 цього Кодексу визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 Цивільного кодексу України визначено непорушність права власності.
Згідно приписів ч. 3 ст. 326 ЦК України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майно.
Як встановлено судом, земельна ділянка загальною площею 4382,6 га, розташована на території Чорноморської селищної ради Лиманського (Комінтернівського) району Одеської області, у тому числі земельна ділянка загальною площею 3,8 га (військове містечко №3 Чорноморське-3, (на якій розташований спірний об'єкт нерухомості) за адресою: Одеська область, Лиманський (у минулому - Комінтернівський, на теперішній час - Одеський) район, смт. Чорноморське, вулиця Рибацька, будинок 1), на якій з 1980 знаходяться будівлі та споруди Чабанської рибально-туристської бази (на сьогодні - Чабанський будинок рибалки), які були передані спортивному клубу армії ОдВО та на баланс квартирно-експлуатаційної частини Чабанського району (правонаступником якої є КЕВ м. Одеси).
Вказана земельна ділянка (кадастровий номер 5122755900:02:003:0074) відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності - до державної та перебуває на праві постійного користування в КЕВ м. Одеси на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія Б № 031728, виданого Комінтернівською районною радою народних депутатів у 1983.
За приписами ст. 152 Земельного кодексу України землекористувачі вправі вимагати усунення будь-яких порушень прав на землю, зокрема, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, відновлення стану земельної ділянки та відшкодування заподіяних збитків.
Відповідно до приписів ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
Цивільне законодавство України визначає, що одним із способів захисту права власності є негаторний позов.
Одними із способів захисту прав та інтересів відповідно до ст. 16 ЦК України є припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі 653/1096/16-ц, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно зі ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, самостійно господарювати на земельній ділянці, на відшкодування збитків, у випадках, передбачених законом, споруджувати виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувача підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Стаття 152 ЗК України визначає, що Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Як встановлено судом, на підставі рішення державного реєстратора КП "Агенція державної реєстрації" Махортова І.О. №47709195 від 10.07.2019 за Гусаковською Валентиною Павлівною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості загальною площею 51,8 м2, житловою площею 39,2 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Для реєстрації права власності Гусаковською В. П. державному реєстратору були подані довідка № 3872859 від 05.07.2019, видана ТОВ "АБТІ", в якій зазначено, що будинок рибака, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований до 05.08.1992, а тому відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, не належить до самочинного будівництва; технічний паспорт від 05.07.2019, виготовлений ТОВ "АБТІ", довідка №1/84, видана 19.12.2018 Обслуговуючим кооперативом рибалок-любителів "Чорноморський дельфін", в якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є членом цього кооперативу та за нею закріплена ділянка АДРЕСА_4 .
Відповідно до п.42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ № 1127 від 25.12.2015 (надалі - Порядок) в редакції, що діяла на момент прийняття рішення державним реєстратором Махортовим І.О. №47709195, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні), житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992, мали подаватись: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Пунктом 81 Порядку також встановлено, що для державної реєстрації права власності на окремо розташоване індивідуально визначене нерухоме майно (дача, гараж тощо), будівництво яких здійснювалося у результаті діяльності дачного, гаражного чи іншого кооперативу, крім документів, передбачених п.п. 41,42 Порядку, також подається довідка відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом пайового внеску у повному обсязі.
Як встановлено судом під час розгляду справи, ОК рибалок-любителів "Чорноморський дельфін" згідно відомостей з ЄДР створений як юридична особа в 2018; рішення про присвоєння спірному об'єкту нерухомості адреси не приймалося; доказів сплати пайового внеску у повному обсязі ОСОБА_1 матеріали не містять.
Наказом Міністерства юстиції України № 366/5 від 04.02.2022 (п.8) рішення державного реєстратора №47709195 від 10.07.2019 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірний об'єкт житлової нерухомості було скасовано з підстав невідповідності його вищезазначеним приписам чинного на час реєстрації законодавства.
Окрім наведеного, судом встановлено, що позивачами рішення щодо надання ані ОК рибалок-любителів "Чорноморський дельфін", ані ОСОБА_1 земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості, не приймалося.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються ст. 376 цього Кодексу.
Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.
Відповідно до ч. 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.
При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, в силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно.
З матеріалів справи судом встановлено, що спірний об'єкт нерухомості, в процесі вчинення у період лютий 2020 - грудень 2023 низки цивільно-правових угод, перейшов у власність відповідача на підставі акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі від 28.12.2023.
Право власності відповідача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.01.2024.
Отже, як встановлено судом, спір у цій справі, виник у зв'язку з тим, що, на переконання прокурора, всупереч приписам законодавства України, ОСОБА_1 було здійснено самочинне будівництво будинку рибака, який розташований на землях оборони за адресою: АДРЕСА_1 з порушенням будівельних норм і правил, всупереч вимогам земельного законодавства, на землях державної власності, які перебувають у користуванні МОУ та КЕВ м. Одеси (землі оборони) які у користування, у тому числі під забудову ані ОСОБА_1 , ані відповідачу не передавались.
За таких обставин, прокурор звернувся з позовом про усунення перешкод державі в особі позивачів у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будинку рибака, який належить відповідачу, як самочинно збудованого об'єкта нерухомості, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зокрема, приписами ч.4 ст. 376 ЦК України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України суд вважає за важливе зазначити наступне.
За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі способи захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України.
Частинами третьою-п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, за змістом зазначеної статті знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка його здійснила (здійснює), або за її рахунок.
У той же час, прокурор вважає, що належним відповідачем за заявленим ним позовом усунення перешкод власнику землі у користуванні належної йому земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкта, який останнім зареєстрував за собою право власності на будинок рибака.
Таким чином, на переконання прокурора, знесення самочинного будівництва має здійснювати не особа, яка його вчинила, а особа, яка останньою набула право власності на спірний об'єкт нерухомості.
Однак суд не погоджується із правовою позицією прокурора та зазначає, що такі висновки прокурора прямо суперечать наведеним вище положенням ч. 4 ст. 376 ЦК України та статті 19 Конституції України.
Так, згідно із положеннями ч.4 ст. 376 ЦК України чітко встановлено, що знесення самочинного будівництва має здійснюватися особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, а не набувачем такого майна.
Положення ст. 376 ЦК України не пов'язують наявність факту державної реєстрації права власності на майно (самочинне будівництво) із обов'язком знесення такого будівництва такою особою, за якою майно зареєстроване у відповідному державному реєстрі.
Напроти, такий обов'язок (знесення самочинного будівництва) зазначеною нормою права безальтернативно покладено на особу, яка його здійснила.
При цьому, суд зауважує, що у разі покладення такого обов'язку за рішенням суду (знесення об'єкту самочинного будівництва) на відповідача, який набув спірний об'єкт нерухомості на підставі цивільно-правової угоди, як це має відбуватися за висновками прокурора, на такого набувача буде покладено надмірний тягар.
Отже, відповідач (новий набувач майна), отримавши як внесок до статутного капіталу будинок рибака, як самочинно збудоване майно, отримує ще й додатковий обов'язок за рішенням суду здійснити його знесення або таке знесення має здійснюватися за його рахунок. Однак зазначене не узгоджується із наведеними положеннями статті 376 ЦК України.
Відповідно до положень ч.4 ст. 376 ЦК України відповідач, як новий набувач майна, не може вважатися особою, яка здійснила самочинне будівництво.
Крім того, згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Отже, згідно цієї норми обов'язок знести об'єкт самочинного будівництва не може бути покладено на набувача такого будівництва, оскільки такий обов'язок положеннями ч.4 ст. 376 ЦК України імперативно покладено саме на особу, яка здійснила таке самочинне будівництво.
При цьому слід зазначити, що згідно з ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у своїх судових рішення про те, що у разі створення перешкоди у здійсненні власнику права користування своїм майном підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
У пункті 7.27 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила: "Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок".
Отже, до особи, яка набула нерухоме майно у особи, що здійснила самочинне будівництво, має бути заявлений негаторний позов - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, а знесення самочинного будівництва має бути покладено на особу, яка його здійснила, як це і передбачено положеннями ч.4 ст. 376 ЦК України.
При цьому суд звертає увагу, що у своїй постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила: "У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту".
Таким чином, у спірних правовідносинах у даній справі спосіб захисту прав позивача стосовно останнього набувача нерухомого майна (ТОВ "База-стоянка "Причал") за своїм змістом має кореспондувати конкретному правопорушенню, яке вчиняє саме останній набувач цього майна, - усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, привівши її у придатний до використання стан (звільнення земельної ділянки від фізичного перебування на ній, звільнення земельної ділянки від належного такому відповідачу майна).
Виходячи з наведеного, суд вважає, що прокурором вірно обраний спосіб захисту порушеного права позивачів, а саме заявлений негаторний позов про усунення перешкод позивачам у користуванні земельною ділянкою, проте, виходячи з вищенаведеного цей спосіб є не ефективним.
При цьому суд звертає увагу, що у сталій практиці Європейського суду з прав людини, (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону.
Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".
Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У сфері управління об'єктами державної власності важливу роль відіграє конституційний принцип законності реалізації права власності на майно в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).
Отже, з урахуванням наведених висновків, суд вважає, що позовна вимога прокурора про зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачам у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинного об'єкта нерухомості не відповідає критерію законності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії").
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів та аргументів, наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов Господарський суд під час вирішення даного спору.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінивши подані учасниками справи аргументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, а тому у їх задоволені слід відмовити повністю.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід покласти на Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову - відмовити.
2. Судові витрати по справі № 916/1067/25 покласти на Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Повне рішення складено 11 вересня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський