Постанова від 09.09.2025 по справі 924/159/14

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2025 року Справа № 924/159/14

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Юрчук М.І. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

від боржника - Ткач Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.06.25 у справі №924/159/14

за спільною заявою:

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", за дорученням якої діє Хмельницька філія Національної акціонерної компанії "Украгролізинг"

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр"

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.06.25 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Октант-Центр" до розпорядника майна, арбітражного керуючого Мандія В.І., ТОВ "Мірум Менеджмент" про визнання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015р. у справі №924/159/14 (та судовий наказ, виданий на виконання цього судового рішення) в частині визнаних вимог ТОВ "Мірум Менеджмент" таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 01.07.25 від ТОВ "Октант-Центр" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі ТОВ "Октант-Центр" просить суд прийняти апеляційну скаргу до свого розгляду та відкрити провадження. Скасувати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.06.2025 року у справі № 924/159/14. Постановити нову ухвалу, якою заяву ТОВ "Октант-Центр" задоволити та визнати ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 року у справі № 924/159/14 (та судовий наказ, виданий на виконання цього судового рішення) в частині визнаних вимог ТОВ "Мірум Менеджмент" до ТОВ "Октант-Центр" таким, що не підлягає виконанню.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №924/159/14/3613/25 від 03.07.2025 витребувано матеріали справи з Господарського суду Хмельницької області. 10.07.25 від Господарського суду Хмельницької області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника ТОВ "Октант-Центр" Ткач Я.С. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі № 924/159/14 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.25 клопотання представника ТОВ "Октант-Центр" Ткач Я.С. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 924/159/14 задоволено.

10.09.25 у судове засідання в режимі відеоконференцзв'язку з'явився представник боржника, який надав свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення. Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про час та дату проведення судового засідання належним чином повідомлені.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Ухвалою суду першої інстанції від 24.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" (м. Хмельницький, вул. Озерна, 20, код 30145299), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

Ухвалою місцевого господарського суду від 19.04.2022 року постановлено затвердження загального розміру усіх визнаних судом вимог кредиторів, в т.ч. і ТОВ "Мірум Менеджмент" (код ЄДРПОУ 34696097) у розмірі 507 718,00 грн., з яких: 506 500,00 грн основна заборгованість та 1 218,00 грн. судового збору (на підставі ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 року).

Від представника ТОВ "Октант-Центр" Ткач Я.С. надійшла заява до Господарського суду Хмельницької області до розпорядника майна, арбітражного керуючого Мандія В.І., ТОВ "Мірум Менеджмент" про визнання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 у справі №924/159/14 (та судовий наказ, виданий на виконання цього судового рішення) в частині визнаних вимог ТОВ "Мірум Менеджмент" таким, що не підлягає виконанню.

Заяву мотивовано тим, що ухвалою суду першої інстанції від 19.04.2022 року постановлено затвердження загального розміру усіх визнаних судом вимог кредиторів, в т.ч. і ТОВ "Мірум Менеджмент" (код ЄДРПОУ 34696097) у розмірі 507 718,00 грн., з яких: 506 500,00 грн основна заборгованість та 1 218,00 грн. судового збору (на підставі ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 року). Звернуто увагу на те, що з публічної системи АСВП вбачається, що будь-яких виконавчих проваджень щодо ТОВ "Мірум Менеджмент" відносно ТОВ "Октант-Центр" немає, виконавче провадження на виконання ухвали не відкривалось, стягувач не звертався до виконавчої служби або приватного виконавця для примусового виконання судового наказу.

З урахуванням використання з боку ТОВ "Октант-Центр" та власника його корпоративних прав ряду механізмів з метою погашення вимог конкурсного кредитора "Мірум Менеджмент", вимоги якого були включені судом до загального розміру визнаних судом вимог кредиторів (ухвала від 17.02.2015) з урахуванням неможливості самостійно вирішити питання погашення цих вимог та пропуском ТОВ "Мірум Менеджмент" строку звернення з виконавчим документом до органів примусового виконання, заявник звернувся з заявою до суду.

Заява мотивована приписами ч.1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Також відповідно до ч.1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.06.25 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Октант-центр" до розпорядника майна, арбітражного керуючого Мандія В.І., ТОВ "Мірум Менеджмент" м.Тернопіль про визнання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015р. у справі №924/159/14 (та судовий наказ, виданий на виконання цього судового рішення) в частині визнаних вимог ТОВ "Мірум Менеджмент" таким, що не підлягає виконанню.

Мотивуючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції покликався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №755/15479/15-ц, від 13.03.2019 у справі №755/388/15-ц (щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню та їх поділу на дві групи), а також те, що заявником не надано доказів, які би підтверджували видачу судового наказу (як пише в заяві заявник), не вказано інші причини (крім неможливості самостійно вирішити питання погашення вимог конкурсного кредитора ТОВ "Мірум Менеджмент" та пропуском ТОВ "Мірум Менеджмент" строку звернення з виконавчим документом (судового наказу) до органів примусового виконання) звернення з заявою та зміст самої вимоги належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, не доведено.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Октант-центр" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Апелянт зазначає на приписах ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження", а також ч. 1,2 ст. 328 ГПК України. Стверджує, що суд першої інстанції не вирішив питання об'єктивно, не надав належної оцінки доказам, наявним в матеріалах справи та постановив ухвалу, яка є незаконною відносно боржника та інших кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "Октант-Центр".

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із частинами 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ГПК України).

Приписами ч. 1 ст. 326 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Щодо незгоди ТОВ "Октант-Центр" із ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.06.25 у справі №924/159/14, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Як убачається з матеріалів справи №924/159/14, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19.04.2022 року затверджено загальний розмір усіх визнаних судом вимог кредиторів, в т.ч. і ТОВ "Мірум Менеджмент" (код ЄДРПОУ 34696097) у розмірі 507 718,00 грн., з яких: 506 500,00 грн основна заборгованість та 1 218,00 грн. судовий збір (на підставі ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 року).

Матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок постановлення ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 року судом першої інстанції було видано судовий наказ на примусове виконання судового рішення. До того ж суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, що регулюється Кодексом України з процедур банкрутства, а відтак і видача судового наказу у порядку ст. 326 ГПК України не передбачена.

Зазначене й підтверджується приписами п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ "Про виконавче провадження", згідно якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Місцевий господарський суд виснував, що заявником не надано доказів, які би підтверджували видачу судового наказу (як пише в заяві заявник), не вказано інші причини (крім неможливості самостійно вирішити питання погашення вимог конкурсного кредитора ТОВ "Мірум Менеджмент" та пропуском ТОВ "Мірум Менеджмент" строку звернення з виконавчим документом (судового наказу) до органів примусового виконання) звернення з заявою та зміст самої вимоги належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України. Із зазначеними висновками місцевого господарського суду колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує доводи апелянта, що останній бажає погасити заборгованість та, зокрема, звернувся до Гусятинської державної нотаріальної контрори та Тернопільського управління юстиції Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з метою внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса, адже згідно п. 1 ч. 1 ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори або на рахунок ескроу в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що неможливість боржника наразі погасити заборгованість перед кредитором шляхом внесення коштів на депозит нотаріуса не може свідчити про те, що місцевий господарський суд неправильно надав оцінку обставинам справи або ж неправильно застосував норму матеріального та/або процесуального права до правовідносин, які виникли у даній справі. До того ж колегія суддів апеляційної інстанції вважає слушним покликання суду першої інстанції на правовий висновок, який викладений у постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №755/15479/15-ц, від 13.03.2019 у справі №755/388/15-ц, згідно якого підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього документа до виконання.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що виконавчого документа на виконання ухвали Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 судом не було видано, виконавче провадження не відкрито, а відтак і можливість у Господарського суду Хмельницької області застосувати будь-яку з підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відсутня. У свою чергу ситуація, яка виникла у боржника (неможливість погашення заборгованості шляхом внесення належних з нього кредиторові коштів у депозит нотаріуса) не відноситься до жодних з підстав, вищеперелічених у постановах Верховного Суду, для врегулювання правовідносин сторін, які наразі склалися.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що виконання судового рішення в межах справи про банкрутство має особливі та спеціальні процесуальні процедури, що також підтверджується й правовим висновком Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №910/8316/20:

"Так, належними способами захисту для стягнення боргу із боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як заява про визнання кредитором є заявою, що має наслідком визнання чи відхилення грошових вимог до боржника, а не стягнення із боржника заборгованості. Ухвала про визнання вимог кредитора не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні.

Заява кредитора із грошовими вимогами до боржника має іншу правову природу. Наслідком задоволення позовної заяви є видача виконавчого документу та стягнення заборгованості у порядку примусового виконання судового рішення, в той час як наслідком задоволення судом заяви кредитора є лише визнання кредиторських вимог до боржника".

Судом апеляційної інстанції досліджено ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 17.02.2015 у справі № 924/159/14. Як убачається зі змісту ухвали, місцевим господарським судом задоволено заяву кредитора ТОВ "Мірум Менеджмент" про визнання кредиторських вимог до ТОВ "Октант-Центр" у розмірі 506 500 грн основної заборгованості. Відтак колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що дана ухвала не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні, тому і судовий наказ не видавався (том 14, а.с. 108).

Ураховуючи обставини даної справи, правові висновки Верховного Суду щодо відмінностей у виконанні судових рішень винесених в наказному, позовному провадженні та в провадженні у справі про банкрутство, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази, які наявні в матеріалах справи та надав правильну оцінку вимогам ТОВ "Октант-Центр" про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що у заяві про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню апелянт зазначає про бажання здійснити погашення коштів ТОВ "Мірум Менеджмент" шляхом їх внесення на депозитний рахунок нотаріуса, для цього вчиняє певні дії, і в той же час просить визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, що в свою чергу буде наслідком звільнення боржника від сплати заборгованості на користь ТОВ "Мірум Менеджмент".

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum propriu" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Із урахуванням зазначеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що поведінка ТОВ "Октант-Центр" не відповідає римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), адже апелянт зазначає про бажання здійснити погашення заборгованості перед кредитором і у той же час його процесуальна поведінка свідчить про прагнення звільнитися від обов'язку здійснити погашення заборгованості перед ТОВ "Мірум Менеджмент".

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із частинами 1, 3, п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 1 та частини 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів виснує про помилкове тлумачення скаржником правових норм, зокрема ч. 1 ст. 328 ГПК України, а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.06.25 у справі №924/159/14 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "11" вересня 2025 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Павлюк І.Ю.