ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/10320.12.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»
до 1) Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест»
про визнання недійсним кредитного договору № 5-V/2009 від 25.02.09 р.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: не з?явились
від відповідача 1: Канюк Я.Ю.
від відповідача 2: не з?явились
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним кредитного договору № 5-V/2009 від 25.02.09р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладання Товариством з обмеженою відповідальністю" Фінансова компанія «МКС-Інвест»оспорюваного договору всупереч його вільному волевиявленню, тягне за собою прострочення виконання ним своїх зобов'язань за вищевказаним договором, що, в свою чергу, є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить позивачу на праві власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 19.05.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»відмовлено у задоволенні клопотання про вжиття запобіжних заходів у справі № 51/103.
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»звернулось з апеляційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 51/103.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 51/103 -без змін.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»звернулось з касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 51/103 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 р.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.2010 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.05.2010 р. у справі № 51/103 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 р. -без змін; матеріали справи № 51/103 повернуто до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2010 р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.11.2010 р. за участю представників сторін та третьої особи.
Розгляд справи переносився через нез'явлення у судове засідання повноважних представників позивача та відповідача та неналежне виконання ними вимог суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2010 р. залучено до участі у розгляді справи іншим відповідачем -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест».
У даному судовому засіданні представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представники позивача та відповідача 2 у судове засідання не з?явились, вимог ухвали суду не виконали.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками провадження у справі.
У судовому засіданні 20.12.2010 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, Господарський суд міста Києва, -
25.02.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк»(найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест»укладено кредитний договір № 5-V/2009, за умовами якого Відкрите акціонерне товариство «Укргазбанк»зобов?язалось надати відповідачу 2 відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 90 000 000, 00 грн. на поповнення обігових коштів, в т.ч. придбання цінних паперів на термін з 25.02.2009 р. строком на 12 місяців та, при цьому, відповідач 2 зобов'язаний будь-якому випадку повернути в термін, не пізніше 24.02.2010 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін до цього договору.
Згідно з п.п. 1.4.1 п. 1.4 кредитного договору за користування кредитними коштами у межах встановленого в п. 1.3 терміну кредитування, процентна ставка встановлюється у розмірі 18% річних.
При цьому п.п. 1.4.2 п. 1.4 кредитного договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад термін, визначений в п. 1.3. договору процентна ставка встановлюється у розмірі 28% річних.
Пунктом 3.2.2 оспорюваного договору передбачено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, у тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління банку, відповідач 1 має право ініціювати зміну розміру процентів та комісій, визначених п. 1.4 договору.
Про намір змінити розмір процентів за користування кредитом та комісій, відповідач 1 зобов'язаний повідомити відповідачу 2 не пізніше, ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додатку угоду. У разі, якщо відповідач 2 погодиться зі зміненим розміром процентів за користування кредитом та комісій, він зобов'язаний до дати початку застосування нового розміру процентів за користування кредитом та комісій, підписати надану відповідачем 1 угоду про внесення змін до цього договору та повернути її відповідачу 1.
У разі, якщо відповідач 2 не погодиться з запропонованими відповідачем 1 розмірами процентів та комісій, він зобов'язаний до дати початку застосування нового розміру процентів за користування кредитом та комісій, повернути існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі. Після сплати відповідачем 2 зазначених сум дія цього договору вважається припиненою.
16.03.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укргазбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»укладено договір іпотеки без оформлення застави, яким забезпечено всі вимоги відповідача 1, які випливають з кредитного договору № 5-V/2009 від 25.02.2009 р., укладеного між відповідачами.
Пунктом 1.1. договору іпотеки від 16.03.2009 р. сторони узгодили, що у разі виникнення обставин та наслідків, передбачених розділом «Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку»кредитного договору № 5-V/2009 від 25.02.2009 р., даний договір іпотеки забезпечуватиме всі вимоги відповідача 1, як кредитора за кредитним договором, згідно вищевказаного розділу оспорюваного договору.
Згідно з п.п. 2.1., 2.3. договору іпотеки від 16.03.2009 р. предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме -квартири у будинку, розташовані у місті Черкаси по вул. Героїв Дніпра, 89. Предмет іпотеки за згодою сторін оцінено 55 442 300, 00 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що кредитний договір № 5-V/2009 від 25.02.2009 р. укладений всупереч вільному волевиявленню Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест»та вкрай невигідних для нього умовах, що, в свою чергу, тягне за собою прострочення виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань за вищевказаним договором та є підставою для звернення стягнення на заставлене майно, яке належить позивачу на праві власності. Зазначені обставини, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним кредитного договору № 5-V/2009 від 25.02.2009 р. відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 233 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Отже, для застосування положень ст. 233 Цивільного кодексу для визнання правочину недійсним необхідно встановити: наявність тяжких обставин, що спричинили укладення правочину та невигідних умов його вчинення.
Під тяжкими обставинами розуміється не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину.
Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі, або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.
Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.
Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
Згідно листа Верховного суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при розгляді зазначеної категорії справ потрібно враховувати такі фактори, як майновий і психічний стан осіб та їх близьких напередодні й на момент вчинення правочину; співмірність наданих послуг із вартістю переданого за правочином майна; наявність іншого житла або іншого місця помешкання в разі відчуження житла, а також враховувати їх вплив на формування волевиявлення сторін.
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини не є тяжкими у розумінні ст. 233 Цивільного кодексу України, тобто такими, які стали підставою укладення оспорюваного правочину та, відповідно, такими, що роблять кредитний договір № 5-V/2009 від 25.02.2009 р. недійсним, оскільки, по -перше, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тяжкого фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «МКС-Інвест», тобто неможливості останнього виконувати свої фінансові зобов'язання перед іншими учасниками станом момент вчинення зазначеного договору, а по -друге, позивачем не доведено суду факту збігу тяжких для відповідача 2 обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з укладенням оспорюваного договору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Проте позивачем, всупереч вимог вищевказаних норм права, не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин, які в силу вимог ст. 232 Цивільного кодексу України, є такими, що роблять кредитний договір № 5-V/2009 від 25.02.2009 р. недійсним, а також того, що волевиявлення відповідача 2 не відповідало його внутрішній волі.
За таких обставин, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлобуд-інвест-К»у задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Пригунова А.Б.
Повне рішення складено: 23.12.2010 р.