ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/51220.12.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Основа»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»
про внесення змін до договору
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача Опенько О.В. (довіреність від 17.12.2010р.);
від відповідача Брус О.М. (довіреність від 01.09.2010р.);
В судовому засіданні 20.12.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Основа»(надалі ТОВ «Основа», позивач) звернулось до суду з позовом про зміну Графіку лізингових платежів, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 2 від 22.10.2008р. до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007р. шляхом зміни дати платежів (графа 1 Графіка) 16-48 періодичних лізингових платежів наступним чином:
15.06.2009р. -16 періодичний лізинговий платіж
15.08.2009р. -17 періодичний лізинговий платіж
15.04.2010р. -18 періодичний лізинговий платіж
15.10.2010р. -19-28 періодичні лізингові платежі
15.08.2011р. -19-38 періодичні лізингові платежі
15.06.2012р. -39-48 періодичні лізингові платежі,
відповідно до Додаткової угоди № 3 до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007р..
В судовому засіданні позивачем заявлено про зміну позовних вимог та згідно з поданою заявою (вих. № 819 від 17.12.2010р.) на розгляд суду передані вимоги про визнання укладеною з 27.04.2009р. додаткової угоди № 3 до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007р. між ТОВ «Основа»та ТОВ «УніКредит Лізинг»в редакції, яка запропонована та підписана ТОВ «Основа».
Заявлені вимоги позивач обґрунтовує відсутністю з боку відповідача заперечень щодо надісланого на його адресу листа-пропозиції про внесення змін до договору з відповідними додатковими угодами, у зв'язку з чим позивач вважає наявними підстави для зміни умов договору шляхом визнання в судовому порядку укладеною додаткової угоди до договору у запропонованій редакції.
Відповідачем позову не визнано, відзиву на позов не надано, в судовому засіданні подано заяву про припинення провадження у справі. Підставою для припинення провадження у справі відповідач називав наявність третейської угоди, що викладена в п. 15.2 договору.
Заява відповідача судом прийнята до уваги, однак в даному випадку підстави для припинення провадження у справі відсутні, оскільки предметом спору переданого на розгляд суду є внесення змін до договору, а згідно з п. 7 ст. 6 Закону «Про третейські суди» третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.
Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У листі Верховного Суду від 11.02.2009р. «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди»відзначено, що якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується «судом», «у судовому порядку», «на підставі рішення суду»тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -
04 липня 2007р. між ТОВ «УніКредіт Лізинг» та ТОВ «Основа»укладено договір фінансового лізингу № 128-LD, виконання якого в частині сплати лізингових платежів підтверджується представленими до справи банківськими виписками.
У відповідності з п. 14.5 будь-які зміни та доповнення до договору є чинними та обов'язковими для виконання та є невід'ємною частиною договору, якщо вони здійснені письмово та підписані уповноваженими особами обох сторін договору, якщо інше не визначено договором...
При виконанні договору у встановленому порядку сторонами було підписано додаткову угоду № 2 від 22.10.2008р., яка у копії залучена до справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»фінансовий лізинг -це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
Згідно зі статтею 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно умов договору від 04.07.2007 року (п. 7.5) лізингоодержувач (позивач) сплачує на користь лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в додатку № 2 до договору на рахунок визначений в розділі 16 договору, в сумі яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.
Посилаючись на відправлення відповідачу листа-пропозиції (вих. 14Б-1/09 від 03.04.2009р.) щодо підписання додаткових угод № 3 від 03.04.2009р. та при неотриманні відповіді, позивач вважає наявними підстави для визнання в судовому порядку укладеною додаткової угоди до договору №128-LD, якою запропоновано змінити дати платежів встановлені у графіку лізингових платежів.
Згідно зі ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
При цьому суд враховує, що жодним законом не встановлена обов'язковість укладання додаткової угоди до договору фінансового лізингу в судовому порядку, а тому спірні правовідносини сторін під час вирішення питання щодо внесення змін в договір можуть бути вирішені судом лише за домовленістю сторін, оскільки іншого договором не встановлено.
При зверненні з вимогами про зміну договору (визнання укладеною додаткової угоди про зміну договору), на підставі статті 651 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Зазначені положення передбачають право сторони передати спір на вирішення суду та жодним чином не звільняють позивача від доведення обставин, які є підставою для внесення відповідних змін до договору.
Наявності підстав для зміни договору в частині внесення змін до графіку сплати лізингових платежів позивачем не доведено; у договорі сторонами також не обумовлено , що договір вважається зміненим при надісланні про це пропозиції іншій стороні договору.
Обставини на які посилається позивач в обґрунтування заявленого позову, не свідчать також і про наявність допущення відповідачем істотних порушень умов договору, відповідно не є підставами для внесення змін до договору в частині зміни графіку сплати лізингових платежів.
Частиною 2 статті 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
В силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як те вірно відзначає позивач, з посиланням на ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Таким чином, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали договір фінансового лізингу, у якому передбачили графік сплати лізингових платежів, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав.
Натомість, жодних належних доказів досягнення згоди обох сторін договору щодо зміненого графіку сплати лізингових платежів, як те визначено у запропонованій позивачем додатковій угоді, суду не представлено.
Отже, при укладенні спірного договору, та беручи на себе певні зобов'язання, сторони погодили відповідні умови, а в даному випадку, заява позивача свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою зміни договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи те, що позивачем не надано жодних доказів щодо наявності підстав, в силу яких у відповідача виникає обов'язок укласти додаткову угоду з позивачем на запропонованих умовах, а також приймаючи до уваги те, що відповідач не погоджується із запропонованими змінами договору, судом визнаються безпідставними вимоги позивача щодо визнання укладеною додаткової угоди № 3 до договору фінансового лізингу № 128-LD від 04.07.2007р. у запропонованій позивачем редакції.
Обставини, які заявлені в якості підстав для зміни договору, не відповідають вимогам ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України, тому права позивача не порушені, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 22.12.2010