Березівський районний суд Одеської області
11.09.2025
Справа № 494/1300/24
Провадження № 2/494/18/25
11 вересня 2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області в складі:
головуючої судді - Рябчун А. В.,
за участю секретаря - Авдєєвої С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Березівка в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Березівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини житлового будинку особистою приватною власністю, -
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 07 червня 2014 року до 21 жовтня 2022 року. Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини - ОСОБА_2 , сплачує аліменти відповідно до рішення суду.
Позивач зазначає, що у період перебування у шлюбі подружжям було придбано:
1)1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ;
2)автомобіль марки Mazda, модель 626, типу седан, легковий, зареєстрований за ОСОБА_2 01.02.2020 року.
Після розлучення вони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеної частки житлового будинку та автомобілю.
Позивачка вважає, що суд може збільшити її частку в 1/2 частці спільного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки разом з нею проживає син. Відповідач з жовтня 2020 року не проживає в Україні. Всі витрати на утримання будинку, сплату комунальних платежів, поточні ремонти, несе лише вона. ОСОБА_2 не допомагає ні фінансово, ні фізично з утриманням будинку та прибудинкової території.
Ураховуючи навелене, ОСОБА_1 просить суд:
1. Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 2/3 від 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
2. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 від 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частину автомобілю марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
4. Визнати за ОСОБА_2 , право власності на 1/2 частину автомобілю марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
5. вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст зустрічної позовної заяви
У червні 2025 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини житлового будинку особистою приватною власністю.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що спірна 1/2 частина житлового будинку є його особистою приватною власністю, вона не придбавалася за спільні кошти подружжя, натомість придбано було за кошти його матері, про що свідчить договір позики
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просить суд:
-визнати 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , придбану ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04 вересня 2020 року, посвідченим Мухаїр В.Т ., приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрованим в реєстрі за № 445, особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Процесуальні дії суду
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2024 року справа передана для розгляду судді Рябчун А. В.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 23 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 07 серпня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. В. про витребування доказів задоволено.
Витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , за період з 01 червня 2014 року до 01 серпня 2024 року.
Витребувано у приватного нотаріуса Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В. Т. належним чином завірену копію договору купівлі-продажу від 04 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посвідченого Мухаір В. Т., приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області, зареєстрований в реєстрі за № 445 та усіх документів, на підставі яких було укладено та посвідчено вказаний договір.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 03 вересня 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М. про витребування доказів задоволено.
Витребувано у приватного нотаріуса Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В. Т. належним чином завірену копію спадкової справи № 103/2011, відкритої приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В. Т., після смерті ОСОБА_6 , 1940 року народження, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , включаючи усі документи, наявні в матеріалах спадкової справи № 103/2011.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 05 листопада 2024 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М. про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи відмовлено.
Відповідно до довідкового листа від 26 листопада 2024 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися. Слухання справи відкладено на 28 січня 2025 року.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 07 січня 2025 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М.про направлення справи судовому експерту відмовлено.
Відповідно до довідкового листа від 28 січня 2025 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися. Слухання справи призначено на 19 березня 2025 року.
Відповідно до довідкового листа від 19 березня 2025 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися. Слухання справи призначено на 29 квітня 2025 року.
Відповідно до довідкового листа від 29 квітня 2025 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися. Слухання справи призначено на 13 травня 2025 року.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 03 червня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М. про поновлення строків подання зустрічної позовної заяви задоволено.
Поновлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Шевчуку В. М. строк подання зустрічної позовної заяви.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини житлового будинку особистою приватною власністю прийняти до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Протокольною ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 03 червня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М. про виклик свідків задоволено. Викликано у якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Відповідно до довідкового листа від 10 червня 2025 року сторони по справі в судове засідання не з'явилися. Слухання справи призначено на 17 червня 2025 року.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 10 червня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 15 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Войтович Ю. В. про відмову від позову в частині позовних вимог про поділ автомобіля марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 та закриття провадження у справі у цій частині - задоволено.
Прийнято відмову представника ОСОБА_1 - адвоката Войтович Ю. В. від позову в частині позовних вимог про поділ автомобіля марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини житлового будинку особистою приватною власністю в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ автомобіля марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 - закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на позовну заяву
У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що спірний житловий будинок є батьківською спадщиною ОСОБА_2 , отже є особистою приватною власністю останнього. Крім того, позивачка фінансової участі у його придбанні не приймала, грошові кошти на його придбання були надані матір'ю відповідача. Також спірний автомобіль був придбаний за кошти, надані батьками відповідача.
Аліменти на утримання дитини відповідач сплачує та надає кошти на забезпечення побуту та належних умов позивачки та сина.
Доводи особи, яка подала заперечення на відзив на позовну заяву
У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на позовну заяву, у яких зазначила, що спірне майно набуто в період шлюбу, отже є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того, вона брала фінансову участь у придбанні даного будинку, що підтверджується інформацією з довідки форми ОК-5.
Доводи особи, яка подала відзив на зустрічну позовну заяву
У червні 2025 року ОСОБА_1 подала відповідь на зустрічну позовну заяву, у якій зазначила, що доводи зустрічної позовної заяви не заслуговують на увагу, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають. Зазначає, що договір купівлі-продажу спірного житлового будинку не містить посилань на договір позики від 02.09.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на суму 4 000 дол. Про вказаний договір позики та розписку їй стало відомо лише 04.06.2025 року із зустрічної позовної заяви.
Фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 07.06.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжнаройонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 60 ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 /том 1, а. с.73/.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 25 березня 2016 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Березівському району Березівського міжнаройонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 74, ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки: ОСОБА_2 , ОСОБА_10 /том 1, а. с. 12/.
Автомобілю марки Mazda, модель 626, типу седан, легковий, зареєстрований за ОСОБА_2 01.02.2020 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 / НОМЕР_7 , а. с. 15/.
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 04.09.2020 року між ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В. Т., зареєстрованого в реєстрі № 445,
ОСОБА_2 набув право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 /том 1, а. с. 13/.
Право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.09.2020 року /том 1, а. с. 14/.
Заочним рішенням Березівського районного суду Одеської області від 19.09.2022 року у справі № 494/757/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано /том1, а. с. 10-11/.
Відповідно до Додаткової угоди № 318 від 07.09.2020 року, укладеного між Березівською міською радою та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , договір оренди земельної ділякнки від 27.04.2020 року № 535 припинено /том 1, а. с. 215/.
У висновку експерта № 2-1190.24 від 23.04.2025 року, складеного судовим експертом Кріві К. В., зазначено:
Відповідь з першого питання:
Загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 станом на момент проведення обстеження складає 50,70 кв. м., житлова 43,6 кв.м.
Схематично об?ємно-планувальне рішення житлового будинку літ. «А» загальною площею 50,70 кв. м, житловою 43,6 кв. м., по АДРЕСА_1 .
Відповідь з другого питання:
Керуючись вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва, враховуючи наступне:
- те, що об?єктом виділу є один житловий будинок, який розділити на два окремі самостійні цілісні об?єкти нерухомого майна технічно неможливо, оскільки житловий будинок пов?язаний однією конструктивною системою;
- відсутність технічної можливості забезпеченнях повного складу приміщень житлового будинку мінімальними нормативними площами та інженерними комунікаціями, передбаченими державними будівельними нормами, після виділу 1/4 частки, а саме: ствернення щонайменше двох ізольованих відокремлених частин житлового будинку з повним складом приміщень, що мають окремі виходи на вулицю, приймаючи до уваги при цьому фактичне об?ємно-планувальне рішення житлового будинку, на який визнано право власності;
- те, що площа 1/4 частини, яка складає 12,6 кв. м. від загальної площі будинку, є недостатньою для організації необхідного складу приміщень мінімальними нормативними площами (житлова кімната, коридор, санвузол, кухня), виходячи з об?ємно-планувального рішення досліджуваного житлового будинку, експерт прийшов до висновку про те, що технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділення в натурі1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 без урахування земельної ділянки кадастровий номер 5121280800:03:001:0164, власником якої є Березівська міська рада Одеської області, відсутня /том 2, а. с. 73-119/.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
У частині 1 статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим
Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об'єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що:
«у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини 1 статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об'єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об'єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Наявність або відсутність обставин та фактів встановлюється на підставі доказів сторін, якими відповідно до частини 2 статті 76ЦПК України є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків.
Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем в свою чергу жодних належних доказів на спростування позовних вимог не надано.
Встановлено, що за час перебування у шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та автомобіль марки Mazda, модель 626, 1992 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , які є предметом спору.
Тобто вказане спірне майно набуто подружжям в період перебування у зареєстрованому шлюбі, отже, на нього поширюється презумпція спільності права власності подружжя.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 343/1294/18, в якій акцентував увагу на тому, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.
У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Під час розгляду справи позивачка та її представниця позовні вимоги підтримали та заперечили проти задоволення зустрічного позову. При цьому на підтвердження позовних вимог в частині визнання права власності на 2/3 від 1/2 частки спірного житлового будинку позивачка зазначила, що відповідач з жовтня 2020 року у вказаному будинку не проживає, всі витрати по утриманню вказаного будинку несе вона, в будинку також проживає спільний син - ОСОБА_3 . Щодо зустрічних позовних вимог вказала, що спірний житловий будинок не придбавався за кошти батьків відповідача, тому не є особистою приватною власністю відповідача.
Під час розгляду справи представник відповідача заперечив первісний позов та просив задовольнити зустрічні позовні вимоги. Вказав, що 1/2 частину спірного житлового будинку відповідач придбав за кошти, надані у позику батьками відповідача, отож, вказане майно є особистою приватною власністю відповідача. При цьому вважає, що вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 2/3 від 1/2 частки спірного житлового будинку є необгрунтованими, вівдповідач також несе витрати на утримання вказаного нерухомого майна.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що є батьком відповідача. Спірний житловий будинок є його батьківським будинком, 1/2 частина (спірна) якого належала його сестрі - ОСОБА_5 . З моменту одруження його син та ОСОБА_1 почали продивати у вказаному будинку. Надалі вирішили придбати у ОСОБА_5 її частку у будинку. Його дружина надала в позику синові 4 000 доларів США на придбання будинку, про є відповідна розписка та договір позики. Зазначив, що частка будинку придбавалася не за спільні коштм його сина та ОСОБА_1 , а саме за позичені його дружиною для сина кошти.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показала, що є матір'ю відповідача. 1/2 частина (спірна) вказаного житлового будинку належала сестрі її чоловіка- ОСОБА_5 . Її син та ОСОБА_1 проживали у даному будинку та хотіли викупити частку у тітки. Син попросив її надати йому у позику 4 000 доларів США на придбання будинку, про що вони уклали договір позики. Зазначила, що частка будинку придбавалася за надані нею кошти.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Спростовуючи презумпцію спільності майна подружжя, представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позховом) посилався на обставину придбання спірної частини житлового будинку не за спільні кошти колишнього подружжя, а за особисті кошти відповідача, які він отримав у позику від матері за договором позики від 02 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 .
Фактично єдине, на чому заснована позиція позивача за зустрічним позовом про спростування презумпції спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу між сторонами та про те, що придбане під час шлюбу майно є особистою приватною власністю позивача за зустрічним позовом - це показання свідків, допитаних за ініціативою сторони позивача за зустрічним позовом, які є батьками ОСОБА_2 (позивача за зустрічним позовом), та надані копії договору позики від 02 вересня 2020 року та розписки від 02 вересня 2020 року.
Суд вважає, що самі по собі показання батьків позивача за зустрічним позовом про передачу йому коштів у розмірі 4 000 доларів США у позику на прибдання частини спірного житлового будинку, не можуть бути підставою для визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане майно, як таке, що є особистою приватною власністю подружжя.
Суд критично ставиться до наданих копій договору позики від 02 вересня 2020 року та розписки від 02 вересня 2020 року, як на підставу для спростування презумпції спільної сумісної власності на майно, придбаного під час шлюбу між сторонами, та вважає, що дані копії договорів не можуть бути підставою для задоволення зустрічної позовної вимоги, оскільки укладені між відповідачем і його батьками, тому викликають у суду сумнів у дійсності укладення даних договорів саме 02 вересня 2020 року, а не після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ майна подружжя.
З огляду на зазначене, ОСОБА_2 не спростовано презумпції спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу між сторонами, не надано належних доказів придбання майна за особисті кошти, відтак, у задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю слід відмовити.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 59/2654/17 (провадження № 61-15844св19).
Щодо доводів позивача за первісним позовом та її представника про наявність підстав для збільшення її частки у спільній сумісній власності подружжя на частку житлового будинку, суд вважає такі доводи та аргументи необгрунтованими.
Зокрема, суд відхиляє посилання позивачки на те, що з жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку, вона самостійно здійснює витрати на його утримання, ремонт, підтримання у належному стані, з огляду на таке.
Встановлено, що 1/2 частки спірного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя, презумпція спільної сумісної власності на неї ОСОБА_2 не спростовано, отже, вказане майно є власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частинах, а саме по 1/4 частки даного житлового будинку.
Посилання ОСОБА_1 та її представника на непроживання відповідача у даному житловому будинку не спростовує його право власності на частку у ньому, визначену на підставі СК України.
Доводи про самостійне здійснення витрат на утримання, ремонт, підтримання у належному стані спірного житлового будинку, не є підставою для збільшення частки у праві власності одного зі співвласників на дане нерухоме майно. Суд звертає увагу на те, що відповідно до чинного законодавства України співвласник майна, який здійснює витрати на його утримання, має право у встановленому законом порядку звернутися до суду з позовом до іншого співвласника про відшкодування понесених витрат. Зазначене буде належним способом захисту прав співвласника, який несе тягар утримання нерухомого майна, яке перебуває у власності декілької осіб.
З огляду на зазначене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 2/3 від 1/2 частки житлового будинку , за ОСОБА_2 права власності на 1/3 від 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , слід відмовити.
При цьому, суд не бере до уваги висновок експерта № 2-1190.24 від 23.04.2025 року, складений судовим експертом Кріві К. В. на замовлення представника ОСОБА_2 - адвоката Шевчука В. М., з огляду на положення статті 110 ЦПК України, у якій зазначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Суд вважає, що висновки, зроблені судовим експертом за наслідками судової експертизи, не можуть впливати на неспросовану під час розгляду справи презумпцію спільного майна подружжя ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), не можуть ставити під сумнів можливість набуття кожним із подружжя права власності на спільне майно подружжя та не впливають на визначення частки кожного з подружжя у спільній сумісній власності.
Отже, частина спірного житлового будинку була придбана подружжям у період шлюбу, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, а підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України немає
Оскільки ОСОБА_2 не спростовано презумпції спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу між сторонами, суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - по 1/4 частки даного будинку.
Щодо судового збору
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 141 ЦПК України понесені судові витрати необхідно залишити за сторонами.
Ураховуючи відмову у задоволенні зустрічного позову, відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат за зустрічним позовом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 1/2 частини житлового будинку особистою приватною власністю - відмовити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_3 .
Суддя: А. В. Рябчун