20 грудня 2010 р. № 22/197
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги релігійної громади Святої Марії Магдалени Римсько-католицької церкви Львівської архідієцезії, м. Львів (далі -релігійна громада)
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2010
зі справи № 22/197
за позовом Львівського будинку органної та камерної музики, м. Львів
до релігійної громади
про зобов'язання укласти договір суборенди та відшкодування витрат у розмірі 9 481 грн.,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, м. Львів;
Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів,
Рішенням господарського суду Львівської області від 24.12.2008 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 зазначене рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні з релігійної громади 9 481 грн. понесених витрат скасовано та прийнято нове судове рішення, згідно з яким позовні вимоги в цій частині задоволено; на релігійну громаду віднесено судові витрати зі справи.
Релігійна громада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду зі справи залишити в силі.
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність повернення касаційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 111 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до касаційної скарги додаються докази сплати державного мита.
Статтею 45 і частиною першою статті 46 ГПК України передбачено, що заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом (крім випадків, встановлених законодавством) у порядку і розмірі, встановлених законодавством України. Порядок і розмір сплати державного мита встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 “Про державне мито” (далі -Декрет) та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 № 15 (далі -Інструкція).
Згідно з пунктом 36 Інструкції: позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів; у такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.
Відповідно до підпунктів “а” та “б” пункту 2 статті 3 Декрету ставку державного мита із позовних заяв майнового характеру встановлено в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а із позовних заяв немайнового характеру - на рівні 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За приписами підпункту “г” пункту 2 статті 3 Декрету розмір ставки державного мита, зокрема, із касаційних скарг на рішення і постанови становить 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Оскільки в даному разі постанова апеляційної інстанції оскаржується в цілому, а не в якійсь її частині, й вимоги скаржника мають одночасно майновий і немайновий характер, причому оспорювана скаржником сума становить 9 481 грн., то з урахуванням розміру неоподатковуваного мінімуму, встановленого пунктом 22.5 статті 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” при поданні касаційної скарги відповідачем у справі мало бути сплачено державне мито в сумі 93, 50 грн. (51 грн. + 42, 50 грн.), фактично ж згідно з квитанцією від 25.10.2010 № 25972 перераховано лише 51 грн.
Таким чином, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановленому розмірі, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1113 ГПК України є підставою для повернення цієї скарги.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 8 Декрету сплачене Банком державне мито в сумі 51 грн., підлягає поверненню з державного бюджету.
Керуючись пунктом 4 частини першої та частиною другою статті 1113 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 зі справи № 22/197 повернути релігійній громаді Святої Марії Магдалени Римсько-католицької церкви Львівської архідієцезії.
2. Повернути релігійній громаді Святої Марії Магдалени Римсько-католицької церкви Львівської архідієцезії державне мито в сумі 51 грн. Видачу довідки на повернення державного мита доручити господарському суду Львівської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Харченко